2.2 Рельєф місцевості

Рельєф Оратівського району у тому числі і господарства утворився у неотектонічний період. Дана територія відноситься до Українського кристалічного щита, який є докембрійською складчастою структурою складеною з гранітів, гнейсів.

За геоморфологічним районуванням господарство належить до Азово – Придніпровської височини, місцевість має виразну вузько хвилястість. У формуванні даного рельєфу основну роль відіграли ерозійні процеси, дія яких особливо зросла після вирубки лісів.

Територія господарства являє собою компактний багатокутник, який поділений численними структурами на декілька рівновеликих масивів. Характерною особливістю даної території є те, що тут мають місце, в основному, слабопологі та пологі схили, що мають протяжність 200-700 м. Схили крутизною 5-7,7-10° прилягають до балок і мають різну протяжність і конфігурації.

Балки мають, як субмеридіальний так і меридіальний напрямок, тому схилові землі мають різну експозицію. Днища балок не широкі (20-100 м.) і зустрічаються вони, як суходільні, так і перезволожені. В цілому, територія господарства характеризується вузько хвилястим водоерозійним тиском рельєфу. Еродовані землі займають площу 1267,3 га, що складає 62% від усієї площі за типом еродованих територій.

Північна частина території більш піднята у порівнянні з Південною. Поля, що розташовані на Півночі від села більш рівні, але дві відроги основної балки проходячи майже через всю північну частину земель колгоспу, розчленовують її на ряд масивів. Дані до таблиці 4, про площі земель господарства за ступенем їх еродованості – відсутні.

Отже, можна зробити висновок, що територія господарства розчленована балково – яровою системою. Вплив рельєфу на ґрунтоутворення значною мірою залежить від крутизни схилів, довжини і ширини балок. Але на даний час у зв’язку з високим ступенем розораності земель господарства і використання їх у сільськогосподарському виробництві, на ґрунтоутворення впливає значною мірою антропогенний фактор.

2.3 Грунтоутворюючі та підстилаючі породи.

Гірські породи, мінеральні маси які під впливом організмів, головним чином рослинних мікроорганізмів, перетворюються у грунти, називаються – ґрунтоутворюючими породами.

Ґрунтоутворюючі породи – це переважно породи антропогену, рідше більш давнього віку. За походженням, або генезисом, грунтоутворрюючі породи діляться на такі основні групи: елювіальні, делювіальні, елювіально – делювіальні, колювіальні, делювіально – колювіальні, солюфлюкційні, алювіальні, пролювіальні, алювіально – пролювіальні, льодовикові, флювіогляційні, морські, сольові.

Вони відрізняються одна від одної зовнішніми ознаками, умовами залягання, будовою, а також хімічним, мінералогічним і гранулометричним складом.

Елювіальними породами або елювієм, називаються продукти вивітрювання вихідних гірських порід, що залишилися на місці утворення. Характерною ознакою наведеної групи є щебнюватість, наявність у них уламків корінних порід. Ґрунтоутворюючими найчастіше виступають елювіальні утворення до четвертинних порід і вапняків, мергелів, пісковиків, сланців, андезитів, базальтів, гранітів.

Делювіальні нанесення являють собою перевідкладені вздовж схилів елювіальні відклади. Характерними особливостями цих відкладів є деяка відсортованість матеріалу та чітко виражена шаруватість.

Алювіальні відклади – пов’язані з діяльністю постійних водних потоків. Зовнішніми ознаками алювіальних відкладів є добра обкатаність мінеральних зерен, горизонтальна або коса шаруватість.

Характерною особливістю складу ґрунтоутворюючих порід є їх літологічна одноманітність по території. Для Лісостепової зони, а тому і господарства грунти в основному сформовані на лесах.

Леси – дуже цінна пилувата ґрунтоутворююча порода жовто – пальового або сірого кольорів. За гранулометричним складом – пилувато – суглинкова, з переважанням часточок крупного пилу. Леси – пухкі, пористі, збагачені вуглекислим кальцієм, який розподіляється у породі рівномірно або утворює тверді скупчення у формі конкреції (трубочок, прожилок). У мінералогічному складі лесів присутні, як первинні, так і вторинні мінерали. З первинних найхарактерніші – кварц, ортоклаз, слюди, з вторинних – кальцит, гіпс, лимоніт. Високий вміст крупного пилу сприяє розмиванню, що у свою чергу, призводить до утворення ярів з вертикальними стінками. Високий вміст карбонатів кальцію, мулу та колоїдів сприяють нагромадженню гумусу у верхніх шарах грунту. У Лісостепу вони займають провідне місце за площею серед ґрунтоутворюючих порід. На широких просторах у цій зоні грунти формувались на лесах і лесоподібних суглинках.

Лесоподібні суглинки – це порода, що утворилася у результаті пере відкладання водними потоками лесів. Для них властива горизонтальна шаруватість. Вони покривають знижені елементи рельєфу.

Отже, грунти успадковують від материнської породи, з якої вони утворилися, гранулометричний, хімічний, мінералогічний склад, що істотно відбивається на їх родючості.