4. Визнання правила нормою права (opinio juris)

Тривалість практики ніколи не мала вирішального значення для визна­ння звичаю. Багато що залежить від конкретних умов. При шпарких змінах та появі нових проблем, які потребують невідкладного вирішення, звичаєва норма може створюватися у результаті єдиного прецеденту. Запуск Радян­ським Союзом першого штучного супутника та мовчання держав означали появу звичаєвої норми про право безпечного перельоту у космосі над терито­рією іноземних держав. Невипадково ідея моментального звичаєвого права знаходить визнання у доктрині міжнародного права.

У результаті відбувається зміна у співвідношенні практики та opinio juris. Якщо у минулому головна роль відводилася першій, то тепер - друго­му. При формуванні норм загального міжнародного права основну роль те­пер відіграє протест. Нема протесту, отже держава згідна з новою звичаєвою нормою.

Гостро постало питання про те, чи може резолюція міжнародного органу виражати opinio juris. Міжнародний Суд ООН уважає, що opinio juris може бути, хоча із усіма застереженнями, виведено із відношення держав до пев­них резолюцій Генеральної Асамблеї ООН.

У Консультаційному висновку Міжнародного Суду ООН щодо право­мірності погрози застосування чи застосування ядерної зброї говориться, що резолюція Генеральної Асамблеї, навіть якщо вони не є обов'язковими, можуть іноді мати нормативне значення. Вони можуть у певних умовах слу­гувати свідченням, важливим для встановлення існування норми чи форму­вання opinio juris. Для визначення того, чи відноситься це до даної резолюції Генеральної Асамблеї, необхідно розглянути її зміст та умови прийняття, також необхідно встановити наявність opinio juris відносно нормативного ха­рактеру. Також серія резолюцій може демонструвати поступове становлення opinio juris, яке потрібне для встановлення нової норми.

Неможна сказати, що наведене положення сформульовано достатньо чітко для його практичного застосування. Швидше воно характерно для тео­ретичної роботи. Його суттєве значення полягає у наступному:

-                  воно підкреслює першорядне значення opinio juris у формуванні зви­чаєвих норм;

-                  воно свідчить про зростаючу роль резолюцій Генеральної Асамблеї ООН у загальному процесі формування норм міжнародного права;

-                  з нього помітно, наскільки істотні зміни проходять у міжнародному правотворчому процесі.

Таким чином, міжнародне співтовариство зрозуміло необхідність зміц­нення позицій загального міжнародного права. Багато галузей співробіт­ництва можуть регулюватися лише нормами універсальної дії. Необхідним є достатньо ефективний спосіб формування значної кількості норм у по­рівняно короткі строки. Як це не парадоксально, але до рішення нових за­вдань було застосовано, здавалося б, найменш підходящій засіб, яке багатьма було засуджено на неминучу втрату своїх позицій. Таким засобом виявився міжнародно-правовий звичай, щоправда, не традиційний, а сучасний. Звичай продемонстрував дивовижну здатність до адаптації до нових умов, до вирі­шення завдань, що були непідсильні договорам.