kozlovez_monograf (1)
.pdfКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
М.А. Козловець
ФЕНОМЕН НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ:
ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Монографія
Житомир Вид-во ЖДУ ім. І. Франка
2009
Козловець М.А.
УДК 159.923.2:303.094.4:316.32
ББК 87.6
К59
Рекомендовано до друку Вченою радою філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 від 26 червня 2009 року)
Рецензенти:
Герасимчук А. А., доктор філософських наук, професор; Стадник М. М., доктор філософських наук, професор; Степико М. Т., доктор філософських наук, професор.
Козловець М. А.
К59 Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: Монографія. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 558 с.
ISBN 978-966-485-042-8
У монографії проаналізовано сучасні західні та вітчизняні теоретико-методологічні підходи до визначення понять "ідентичність" та "ідентифікація", досліджено структуру, форми і механізми конструювання ідентичності. Аналіз діалектики глобального і національного, особливостей прояву і механізмів формування національної і транснаціональної ідентичностей в умовах глобалізації здійснено через призму розуміння і тлумачення феномена глобалізації як якісно нового етапу природно-історичного розвитку людства. На тлі процесів глобалізації, міграції та маргіналізації розглянуто соціокультурний простір як поле розгортання ідентифікаційних практик, вкорінених у розмаїтті сфер життєдіяльності людей. Особливу увагу приділено зміні статусу національної держави, перспектив існування національно орієнтованих цінностей.
Автор розглядає ідентифікаційні практики України в глобалізаційному та євроінтеграційному просторі, обґрунтовує тезу про визначальну роль української державності та соціокультурних чинників у формуванні національної ідентичності українців; акцентує увагу на актуальній для України проблемі розробки власної національної глобалізаційної стратегії.
Монографія адресована науковцям, викладачам, аспірантам і студентам, усім тим, хто цікавиться національними проблемами в умовах глобалізації.
УДК 159.923.2:303.094.4:316.32 ББК 87.6
ISBN 978-966-485-042-8 |
© Козловець М. А., 2009 |
2
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА
Розділ І. ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОГО ПІЗНАННЯ І МЕТОДОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ
1.1. Проблема ідентичності в історії соціально-філософської думки………………………………………………………………………. 13
1.2. Ідентичність: поняття, структура і форми………………… 31
1.3.Національна ідентичність як соціокультурний феномен…………………………………………………………………… 57
1.4.Ідентичність як сфера сакрального…………………………. 89
Розділ ІІ. НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ: ВИПРОБУВАННЯ ГЛОБАЛІЗАЦІЄЮ
2.1.Глобалізація як соціальний феномен……………………….. 112
2.2.Глобалізація як чинник де/реконструкції національної ідентичності……………………………………………………………… 132
2.3.Глобалізований світ: діалог культур чи зіткнення
ідентичностей?...................................................................... |
154 |
2.4.Глобалізація комунікаційного простору і проблеми національної ідентифікації………………………………………….. 174
2.5.Глобальні міграції, маргінальність і проблеми ідентифікації мігрантів………………………………………………. 190
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
Розділ ІІІ ГЛОБАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО, НАЦІОНАЛЬНІ ДЕРЖАВИ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ
3.1. Глобальне суспільство і транснаціональна ідентичність. 243
3.2. Національна держава у глобальну епоху…………………… 259
3.3. Глобалізація і трансформація національного суверенітету……………………………………………………………… 291
Розділ IV. ЄВРОПЕЙСЬКА СУБГЛОБАЛІЗАЦІЯ І НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ
4.1. Політичний проект Європи і діалектика національної ідентичності……………………………………………………………… 317
4.2. Європоцентризм як метаідеологія Заходу………………… 334
4.3. Європейська ідентичність як наднаціональний концепт…………………………………………………………………….. 351
Розділ V. ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ
5.1.Національне самовизначення українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії………………………... 376
5.2.Українська державність як форма утвердження
національної ідентичності…………………………………………… 398
5.3.Українська культура як важливий гарант
національного буття у глобалізованому світі…………………… 414
5. 4. Національна ідея як рефлексія національно-культурної ідентичності………………………………………………………………. 427
5.5. Ідеологія як спосіб конструювання національної ідентичності……………………………………………………………… 439
5.6. Мова як чинник формування національної ідентичності……………………………………………………………… 451
4
Передмова
5. 7. Вища освіта в контексті глобалізаційних зрушень…….. 468
5. 8. Історична пам'ять як підгрунтя формування національної ідентичності……………………………………………. 481
5.9. Світове українство і збереження національної ідентичності………………………………………………………………. 502 5. 10. Цивілізаційна самоідентифікація українців та європейський вибір……………………………………………………. 517
ПІСЛЯМОВА……………………………………………………….. 554
5
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
ПЕРЕДМОВА
Удругій половині XX – на початку XXI ст. людство стало свідком нездоланної сили процесів глобалізації, що так чи інакше охопили всі сфери суспільного
життя і сформували глобальну за своїми масштабами систему взаємозалежності країн і народів світу. Формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів і робочої сили, зародження глобальної свідомості та глобальної культури, космополітизація масової культури і споживання, незмірно збільшуючи потенціал гомогенізації, унітаризації транссоцієтального світу, призводять до того, що життя в сучасному світі вже не вкладається у звичні для більшості людей межі їх традиційної самоідентифікації (цивілізаційної, національної, державної, етнічної, культурної, релігійної, родинної, професійної тощо). Відомий теоретик інформаційного суспільства М. Кастельс називає глобалізацію та ідентичність двома символами сучасності, силами, що структурують щойно народжуваний новий світ [1, с. 14]. Це твердження в лапідарній формі відображає суть епохи, яка розпочалася на межі тисячоліть, бо якщо раніше не бачили альтернативи експансії глобалізації, то початок цього століття виразно вказує на силу спротиву масовій уніфікації, і цією силою є власне ідентичність.
Небувале за всю історію людства зростання соціальної мобільності населення, техніко-технологічних новацій та потоку інформації, до яких людина не пристосована передовсім психологічно, роблять проблему самототожності універсальною. Ідентичність є важливою передумовою безпечного та комфортного буття людини, соціальної спільноти, соціуму в цілому. Вона перетворюється на своєрідну призму, крізь яку розглядаються, оцінюються, вивчаються події і риси сучасного життя соціуму та окремого індивіда. І "саме долі ідентичностей (національних, етнічних, особистісних) є тим магічним кристалом, крізь який вже сьогодні проглядаються контури майбутнього світу" [2, c. 10].
Значущість проблеми ідентичності та ідентифікації посилюється тотальним переосмисленням цінностей, екзотичністю й прагматичністю світоглядних орієнтацій людей, а
6
Передмова
також безпосереднім відчуттям вакууму на місці традиційних форм життєвого укладу. За таких умов нагальним стає усвідомлення надособистісних смислів і цінностей буття. Не випадково в науковому і філософському дискурсі на межі століть особливу увагу дослідників привернули такі категорії, як буття, екзистенція, ментальність, ідентичність.
Стрімкі зміни світу, пов’язані зі зростаючими і вельми суперечливими процесами глобалізації, різко актуалізують і загострюють насамперед проблему національної ідентичності, оскільки розмивають її традиційні основи. Ніколи раніше у світовій історії ця проблема не стояла так доленосно, навіть фатально, як сьогодні. І ніколи раніше вона не торкалася практично всіх держав і народів світу. Криза національної ідентичності набула таких форм і масштабів, що її подолання для багатьох із них означає вже не тільки вибір адекватної конкурентноспроможної стратегії розвитку. Вона перетворилася у проблему національного виживання.
Замість національної ідентичності, котра миттєво начебто стала анахронізмом, активно почали говорити про космополітизацію, мультикультуралізм, претензії різних культур на визнання, цивілізаційні розломи і т. ін. Однак це не означає, що національна ідентичність як феномен зникла. Як слушно зазначає вітчизняна дослідниця Т. Воропай, швидше змінився контекст, і більш-менш осмислену розмову про ідентичність можна сьогодні вести тільки враховуючи глобалізаційні реалії. Межі нації виявилися не лише тісними, вони виявилися нерелевантними" [3, c. 9].
Глобалізація істотно обмежила і послабила роль і функції національної держави як базової одиниці організації сучасного світу, — основного і визначального джерела колективної ідентичності. Хоча цей процес по-різному проходить у ядрі, напівпериферії і периферії світо-системи (І. Валерстайн), але так чи інакше він проявляється скрізь. У найбільш вразливій ситуації опинилися слабкі країни, колишні колонії, в яких нація-держава виникла як адаптація до західного впливу, запозичення західних форм, а не як автохтонний розвиток.
Однак, попри популярну серед ідеологів глобалізму тезу про політичну "смерть" національних держав і взагалі розмивання та деактуалізацію етнічного, значущість поділу світу саме за цим критерієм залишається незаперечним фактом. Етнонаціональні спільноти досі є базовою одиницею суспільної організації, а національна належність визначає стереотипи нашої поведінки в багатьох життєвих ситуаціях. Саме етнічне походження багато в чому зумовлює не лише відповіді на
7
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
найфундаментальніші питання людського буття, а й сам спосіб їхньої постановки. Зрештою, почуття спільного майбутнього найбільшою мірою об’єднує людей саме з тією, а не іншою соціальною спільнотою. Існують базові питання, відповіді на які завжди спонукають до осмисленої поведінки і наділяють чи то особистість, чи то всю націю мотивацією і творчою енергією, переконливим напрямком своєї сили і впевненості у просуванні до майбутнього: "Хто ми?", "Звідки?", "У чому сенс існування нації?".
Пошук національної ідентичності є загальною історичною і соціокультурною тенденцією сучасного світу, що вступив у глобалізаційну фазу розвитку. Як зазначає С. Гантінгтон, 90-ті роки ХХ ст. характеризувалися глобальним спалахом кризи ідентичності. Питанням про власну ідентифікацію переймалися не тільки країни "третього світу": ПАР, Сирія, Туніс, Алжір та ін., а й країни "першого світу" – США, Канада, Великобританія, Німеччина, Росія та інші. "Майже скрізь, куди не глянь, люди переймалися питаннями: "Хто ми такі?", "Звідки ми?" і "Хто не з нами?". Ці запитання є центральними не тільки для народів, що намагаються побудувати нові національні держави, але і для багатьох інших" [4, c. 148-149]. Проблеми iдентичностi є особливо актуальними для так званих "розколотих країн", де значнi групи людей ідентифікують себе з різними цивiлiзацiями.
Очевидно, що процеси глобалізації істотно впливають на національну та цивілізаційну самоідентифікацію посткомуністичних суспільств, котрі переживають складні й суперечливі трансформації соціально-економічної системи, культури, способу життя та мислення. Щодо пострадянських країн, які виникли після розпаду СРСР, то майже всі вони стикаються з гострими проблемами пошуку власної ідентичності (державної, політичної, етнічної, соціокультурної, інформаційної). Перехід до нової системи базових цінностей, способу життя, структури соціальних інституцій відбувається за умов невизначених політичних, соціально-економічних та соціокультурних орієнтирів, девальвації звичних ідеологем, консервації кризового стану, низької комунікативної культури соціуму. Звідси і виникають нестійкість політичних та соціокультурних орієнтацій у багатьох їхніх громадян, конфронтація між різними, часом несумісними формами самоідентифікації.
Наздвичайно гостро проблема національної ідентичності постає перед Україною, котра перебуває в силовому полі суперечливих соціально-цивілізаційних тенденцій – глобалізації і національно-етнічного, державного уособлення, модернізації і
8
Передмова
постмодернізації, орієнтації на Захід чи на Схід. Сегментованість українського соціуму, яка відображає різноспрямованість устремлінь та наявність кількох субкультур, значно ускладнює внутрінаціональний діалог, зумовлює неузгоджені дії владних структур. Все це створює ситуацію "системної кризи суспільства", частиною якого є проблематичність національної, державної, культурної, соціальної та ідеологічної ідентичності.
Подолання таких чинників, які дезорієнтують національну ідентифікацію, є нагальною теоретичною і практичною проблемою. Йдеться не лише про національну ідентичність особистості, а й про ідентичність етносу в цілому, його матеріальної і духовної культури. Хто ми? Де наші корені? Які витоки нашого буття? Яке майбутнє чекає українську націю в умовах глобалізованого світу? Ці та інші питання неодмінно виникають у процесі формування соціальних інституцій незалежної України.
Отже, глобалізація надзвичайно актуалізувала й загострила проблему національно-культурної ідентичності, яка сьогодні перетворилася в одну з найважливіших проблем, що хвилює не лише теоретиків, а й політиків, громадських і релігійних діячів, представників усіх галузей знання. Нехтування важливістю національної ідентичності в умовах глобалізованого світу здатне породжувати нові міфологеми та непорозуміння особливо у тих випадках, коли виникають конфліктні ситуації.
Дослідження національної ідентичності за умов цивілізаційних зрушень та соціокультурної ціннісної динаміки, яка часто характеризується як "постмодерністська", "постматеріалістична", "інформаційна", "глобалістська" тощо, у сучасній західній науці є одним із найважливіших напрямів. Кількість наукових публікацій, конференцій та дослідницьких проектів (як правило, міжнародних і міждисциплінарних), у яких так чи інакше наявна ідея "формування" або "створення" нової національної (чи субнаціональної, цивілізаційної, європейської тощо) ідентичності, вражаюча.
Назвемо хоча б прізвища тих західних учених, чиї спроби зафіксувати цю проблему, дати дискрипцію її складових, були найбільш плідними: Б. Андерсон, А. Аппадураї, З. Бауман, У. Бек, П. Бергер, Г. Блумер, Ф. Бродель, Р. Брюбейкер, П. Бурдьє, Б. Вальденфельс, А. Віліс, А. Вільсон, Ю. Габермас, С. Гантінгтон,
Е. Гелнер, |
Е. Гідденс, |
І. Гофман, |
М. Грох, |
Р. Дарендорф, |
М. Еліаде, |
Е. Еріксон, |
А. Етціоні, |
Р. Інглегарт, |
М. Кастельс, |
Р. Кайуа, П. Козловські, С. Леш, Х. Лінц, Г. Люббе, О. Марквард,
Т. Мітчелл, |
К. Омає, |
П. Рікер, А. Сен, |
Е. Сміт, |
Ч. Тейлор, |
Е. Тоффлер, |
А. Турен, |
Е. Хобсбаум, |
В. Хесле, |
К. Хюбнер, |
9
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
С. Шульман та ін., у працях яких розглядалися різні загальнотеоретичні аспекти проблеми ідентичності. Мабуть, найбільш розроблену концепцію національної ідентичності серед
сучасних |
західних дослідників запропонували |
С. Гантінгтон, |
Е. Гелнер, |
Е. Гідденс, Ю. Габермас, А. Етціоні |
та Е. Сміт, |
К. Хюбнер. Спираючись на реальне розмаїття становлення етносів і націй, вони розглянули методологічні проблеми національної ідентичності в межах некласичної раціональності як рефлексії власного становлення і буття нації в єдності з досвідом переживання і розуміння. Національна ідентичність визначається як усвідомлення народом себе спільнотою, відмінною від інших, і виступає як підстава "феномена етнічності". У межах цієї методології такий напрямок об’єктивізує конкретні форми самовизначення національної ідентичності – "національні почуття", "національні інтереси", "національна ідея", що веде до субстанціоналізації національної ідентичності, яку пропонується сприймати як свого роду субстрат.
Серйозні наукові дослідження з проблем національнодержавної ідентичності представлені російськими істориками, політологами, філософами і культурологами. Так, до національнодержавної ідентичності звертались Т. Артем’єва, Є. Барабанов,
Т. Брисіна, |
М. Губогло, |
Л. Гудков, Л. Дробіжева, |
О. Дугін, |
|||
М. Заковоротна, |
А. Здравомислов, |
В. Ільїн, |
С. Кортунов, |
|||
В. Кувалдін, В. Малахов, |
С. Матвеєва, |
М. Мікешин, Е. Паїн, |
||||
О. Панарін, |
Є. Рудницька, |
В. Тишков, |
В. Толстих, |
Д. Тренін, |
||
В. Федотова, Н. Федотова, В. Ядов та ін.
Для вітчизняних дослідників проблема національної ідентичності в контексті глобалізаційних процесів є відносно новою. У цьому зв’язку звернемо увагу на таку особливість сучасних теоретичних і дослідницьких напрацювань вітчизняних науковців порівняно із зарубіжними: якщо для західних дослідників концентрація їх наукового інтересу довкола етнічного / національного та етнополітичного різновидів ідентичності зумовлена передусім глобалізацією з її руйнівними наслідками для національних держав та етнічних культур, то в нас – триваючими процесами націєта державотворення.
Незважаючи на те, що становлення української держави зініціювало справжній дослідницький бум у сфері пошуку достеменної національної ідентичності, проблема національної ідентичності лише недавно почала обговорюватися на концептуальному рівні у працях В Андрущенка, Л. Губерського, В. Воронкової, Т. Воропай, П. Гнатенка, О. Зернецької, В. Кременя, І. Кресіна, В. Крисаченка, С. Куцепал, В. Лизанчука, В. Ляха, М. Михальченка, Л. Нагорної, А. Неприцького,
10