kultura

1.

Культ.— сукуп.матеріал.і дух., нематер.цінност.,створ.люд.протяг.його іст.

Ф-ції

-Пізнавал.(Культ.,яка концентр.в собі кращ.соц.досвід багат.люд.покол.,набув.здатн.створ.сприятл.умови для його пізнан.і засвоєн.)

Інформатив.(Культ.вист.єдин.механіз.перед.соц.досвіду від покол.до покол/, від одн.країни до інш.)

-Світоглядю(вона синтез.в ціліс.і заверш. сис-му чинник.дух.світу особи—пізнав.,емоц-чуттєв., оцінн.,вольов.)

-Комунікат(дозвол.люд.через неї вступ.в спілкув.між соб.,між ниніш.покол.,що пішли,між різн.нар.і цивіліз.)

-Регулят(реаліз.з доп.певн.норм,засвоєн.яких необхід.кожн.для успіш.адапт.в сус-ві.Норми у ф-мі звич.,трад.,обряд., ритуал.слуг.засоб.пристосув.цінност.до вимог жит.в певн.іст.вимірі

-Ціннісна(Куль.як сис-ма цінно.форм.у люд.цілком конкрет.цінн.потреб.і орієнт.З їхн. рівню та якості люди найчаст.судять про р-нь культурн.одн.чи тієї люд.)

-Виховна(вираж.в тому,що культ.не лише пристос.люд.до прир.та соц..середов.,сприяє її соціалізм.,але й виступ.ще й фактором саморозв.людства.)

2.

Мента́льн.—спос.мислен.,заг.дух.налаштов.,установ.індив.або соц.гр. 

Ментал.-призма,через яку люд.див.на світ і себе в ньому.Тож можемо говор.про те,що вона притаман.кожн.люд., незал.від етнічн.належн.,соц..стану,статі,мови.Звичай.ж,ментал.залеж.від цих фактор.,особл.від нац..та зумовл.нею мови та культ., проте вони не запереч.її існув.,а,навп.,форм.ментал.

Нац.хар.-сис-ма ставлень конкретн.етніч.спільності до різном.сторін оточую.дійсн,що виявляєт.у стійк.стереот.їх мислен., емоц.реакц.і поведін.в ціл.

Н.х. є поєднан.фіз.і дух.рис,які відріз.одну нац..від інш.

Кожна нац.має свою специ.культ.,сис-му знак.,симв.,звич.і т. ін.У буден.свідом.помітні психол.відмін. між нар..

Архет.-домінан.прообр.,сис-ма образ.і символ.,поклад.в основу етніч.культ.укр.,їх світогляду,ставл.до самих себе та інш.; Вони містять в собі ключ.символ.та джерела притаман.укр.етносу менталіт.Архет.укр.культ.проступ.в нормах моралі і етики, звичках і звичаях, домінант.стереот.,а надто в сис-мі символ.,познач.та понять,зведен.в своєрідн. кодекс над індивід.порозум.і взаємод.,–укр..мові. 

На фоні заклоп.існув.така центрованість люд.видається своєрідн.байдуж.,тюхтійств.або й навіть деякою пихатістю чи зарозуміл.та віднайш.своє вираж.в такому собі контрархетипі укр..культ.–хохляцтві, зведеному на принципові «Моя хата з краю». Ще одним контрархет.укр.культ.можна вваж.шароварщину–намаган.відтвор.образ давнини,позбавивши його при цьому духу українства.

3.

Своєрідність укр.культ. визначили впливи географічних умов, особливості іст. шляху, взаємодія з іншими етнокульт.культ.. Важливим іст. етапом розвитку культ. стало прийняття християнства у X столітті

Справжніми творцями і носіями культ. Продовж.залиш.широкі маси сусп. - селяни, козаки, ремісники. Укр.культ. протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як нар. У ній велике місце займали фольклор, нар.традиції. це виявилося в мистецтві — нар. думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві.

Протяг.трив. часу багато талановитих людей, які нар. і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творч. з російською, польською та іншими культ.ми.

Українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть укр.культ., потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культ. в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.

Укр. нар. прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних нар.і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землюТому і вся творч. нар.пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею-вираж.у творах.

4.

Палеоліт(1млн-11тис)Крорлеве на Закарп.Мізинська стояна,Кирилівська, Амвросіївка, Лука Врублівецька,Куїк-Коба (Вин.рел.уявл.тотемізм,анімізм,магія,фетишизмМезоліт(10-6тис.(приручення твар.,поширен мікролітів( набірних знарядь праці), та макролітів(вел.кам.знарядь)лук та стріли, човни, плоти)Неоліт(6-4тис.)неол.революц.перехід від привал.форм господ. До відтворюючих, мотика,серп,виник.кераміки,прядіння та ткацтва,патріархат(арх..культ.Буго-Дністровська, лінійно-стрічкової кераміки)Трипільська культ.(5-3тис.)Від 3тис.поселень(Майданецьке, Тальяники) в протомістах будинки були розташовані по спіралі.Житла деревяні з піччю та жертовником,стіни розписували фарбами.Гол.богин.-Богиня родючості, поклонялися бику,змієві.Створено осн.для появи писемності.До епохи бронзи належать Зрубна(вирубува ли з дерева і ховали),ямна(поховання покійників у скрючених позах у ямах) та катакомбна(поховання в гробницях-катакомбах:дружину вбивали і ховали разом культура.Кіммерійці(9-7ст до н е)міжплемінний союз, гончарство,лиття з бронзи,обробка заліза,зброярство,поховання в курганах.Також Чорноліська культ(поселення й укріп. Городища для боротьб.з кімм.)Скіфи(7-3ст.до)Камянське городище-столиця Вел.Скіфії,терит.діл на номи.скіфи-орачі, царські скіфи.Були язичниками, покл.Арею, вірил. В потойб. життяДля знаті насип.курган.У мист-звіриний стиль.Сармати(3-3)культ богині Астрати, очисна сила вогню.особл.магією наділ.дзеркало.Памятка-Соколова Могила на Мик.

5.

Трипільська культ.була відкрита напри/19 ст.археологом В.Хвойкою.Є три теорії виникнення трип.культ.: суто автохтонна (В.Хвойки), асиміляція автохтон.насел.з прийшлими племенами (В.Збеновича) та прийшлих племен, що оселилися на тих землях (М.Марра).Є два основні види періодизації трипільської культ.: періодизація В.Хвойки (два періоди: перш.– зв’язав.з камяним віком,друг.– з віком мідним) та Т.Пассека (три періоди в залежн.від виникн.,розвит.та занепаду трип.культ.).Зникли трип., очевидно, тому, що змішалися з інш.культ.

У трип.було добре розвин.госп.Землероб.становило наййбільшу його частку,сис-ма ведення його була підсічно-вогневою, тому часто потріб.було змін.землі,що було сприяти.для розсел.їхніх племен на великі території.Також не відставали трип.у скотарстві,полюв,рибал,збиральн.,прядінні та ткацтві.

Керамічні витвори трип.є справжніми витворами мист.Вони ділилися на пофарбовані та непофарб.,а також на орнаментовані та неорнамент.Посуд був простий і для пригот.їжі, що був майже завжди непофарб.,але з рослин.чи твар. орнаментом.

Первісні уявлення трип.були,звязані з періодичними катаклізмами,викликаними істотними зрушеннями в Сонячній системі під час їхнього існування.Ймовірно,тоді зявилося уявлення про циклічність часу,і знайшло своє відображу.в трип. кераміці.

З точністю не можна сказати, чи були трип.предками слов’ян.Їхній побут дуже схожий на наш (слов’янський),але довести спорідненість,не врах.теорії про те,що трип.не були автохтонами на наш.землях,неможливо.

6.

Скіфи – пн-сх давньоіранські плем.У пер.пол.VII ст. до н.е. з’явились на терит.України.Вони прийшли зі сх.., із степів між Каспійським м., Уралом та Кавказом. Скіфи – хлібороби жили в лісостеп.зоні Лівобережжя. Вони займ.сільс.госп. Більшу част.вирощеної прод. продавали.Скіфи-кочівники жили в Причорноморюстепах на схід від Дніпра. Вони були скотарями. А на берегах Азовського м.та в степах Криму кочув.царські скіфи.Вони змуш.інші племена сплач.їм данину. Основу госп. скіфів становило скотарство.Воно забезпеч.потреби в м’ясі, молоці, одязі. На пасовищах укр.степів скіфи вивели особл.породу коней.Вони були невеликі,але міцні й витривалі.Розводили також вел.рог.худобу, овець. У скіф.родовід ішов за батьків.лінією. Спадкоємцем батьків.госп.був молодший син.Жінки займали підлегле становище. Серед скіфів існув.майнова нерівність. Про це свідчать знахідки могил скіф.царів і знаті та бідних могил простих людей. У могили знатн.люд.клали багато зброї, прикрас.Разом з померлими хоронили слуг та коней. У VII-VI ст. до н.е. у скіфів розпоч.процес створ.держави.Скіфи не тільки здійснюв.далекі завойовн.походи, але були мужніми і вмілими оборонцями рідної землі. Найбіл.розквіту Скіфська держ.–Вел.Скіфія–досягла у IV ст. до н.е. – в часи правл.царя Атея. Він карбував монету, йому підкорил.більшість насел.Скіфії. Скіфи вірили в багатьох богів. На їхню релігію великий вплив мали зв’язки з греками. Скіфські боги зображувались у вигляді людей. Храмів своїм богам скіфи не спорудж. Особливу касту становили жреці. Вони займали високе становище.

7.

Своїми коріннями обряди сяг.доби родоплемін.відносин, пов’яз.з побутом скотарських і землеробських племен, а також з сис-ою язичн.вірувань. Найб.важливі серед них — обряди,пов’яз.з одруженням,нар.дит.,похорон.Весіллям здавна відзначали появу нової сім’ї. Його справляли у вільний від польових робіт час. Одним.з елеем.весільного обряду було викрад.нареченої,про що згадує автор «Повісті врем.літ».Шлюбний обряд складався із сватання, заручин і весілля. Святкування обряду народж.супроводж.рядом магічних дій,які мали принести дит.здор.,щастя,благопол.Дит.загортали у вивернутий вовною догори кожух, клали біля неї метал.вироби.Обов’язковим був обряд «очищення» спочатку баби-повитухи, а згодом і породіллі.З утвердж.християнства запровадж.церк.обряд хрещення дит.Хрещ.батьками,обирали близ.родичів — братів матері і сестер батька. Пізніше до обряду хрещ.стали запрош.приятелів,сусідів.Похорони також супроводж.певними обрядами,магіч.діями,які є відгомоном давнього культу предків.У плачах-голосіннях розповідалося про тяжку втрату батьків, дітей, прославл.їх добрі серця,трудолюб.руки.Пам.покійника вшанов.на поминках.Одним із центр.свят залиш.вшанув.язичн.бога Коляди.Напередодні Різдва готували різні страви, серед яких обов’яз.була кутя,святково прибирали хату,накривали стіл.Кутю ставили поряд зі снопом жита чи шен.,символ.врожай у наступ.році. Важл.елем. даного свята було колядування.Святкування Н.Р. супроводж.різними обрядами, серед яких обов’язковим було пригот.куті, спільна трапеза з родичами і сусідами, щедрування у вечір під Н.Р.і посипання зерном у день Н.Р.. Обряд посипання зерном означав побажання здор.та добробуту.

8.

Грец.колонії не можна порівнюв.з колон.доби капіталізму.Грец.поліси(міста-держави),що виникли на колонізов.землях,в економ.і політ.віднош.не залеж.від своєї метрополії, їх взаємовіднос.були рівноправні й здійснювал.на договірних засадах.Щодо освоюваних терит.,то суть грец.колоніз.,не зваж.на здебільш мирний харак.цього проц..,полягала в експлуат.як прир.ресурсів нов.земель,так і місцевого насел.Міграція насел.з Греції у VIII—VI ст. до н. е. відбув.за умов утвор.нов.соц.-екон.формації—рабовласн.ладу, переходу до вищ. Р-ня розвит.виробничих відносин. Колоніз.була зумовл.відносним перенасел.—тиском надлиш.насел.на продуктивні сили при низьк.р-ні розвитку останніх,коли для збереж. Життєздатн.сусп-ва необхідно було обмеж.кіл-ть насел.на один.площі. «У стародавніх державах, у Греції й Римі, — писав К. Маркс, — вимушена еміграція, яка набир.ф-ми періоди.заснув.колоній, була постійною ланкою сусп-го ладу. Вся сис-ма цих держав базувалась на певному обмеж.чисельн.насел.,яку не можна було перевищ.,не наражаючи на небезп.самих умов існув.античної цивілізації».За цих умов колоніз.була кардинал.способом ліквідації відносного перенасел., що виникло в Греції. Серед безпосеред.причин пересел.виділ.аграрно-екон.і соц..фактори,коли в результ. гострої внутріполісної боротьби,що супроводж.процес встановл.нов.,рабовласн.сусп-ва,групи насел.,які зазнали поразки,були змуш.залиш.батьківщину.Крім того,певну роль відігравав і зовнішньо політ.фактор: ворожі навали і розорення міст та прилеглих до них сільськогоспод.зон змуш.жителів іноді цілих полісів переселят.в інші місцевості.Заснув.колоній мало здебільш.організов.характер.Звичайно метрополія призначала або самі колоністи обирали керів.руху — ойкіста,осн.завд.якого був розподіл земел.ділянок на місці нов..посел.Іноді він брав участь у виробленні певних законополож.для нов..колонії.Колонізаційн.потік склад.з різних соц..верств насел.— обезземелених землеробів,ремісників та ін.Північному Причорномор'ї поява більшості античних міст датується VI ст. до н. е., хоча, судячи з розкопок поселення на о. Березані (Очаківський район Миколаївської області), початок колонізації цього району слід віднести до другої половини VII ст. до н. е., а взагалі перше знайомство греків з Північним Причорномор'ям — до часів гомерівської Греції.

9.

Древні слов’ян.вірування були язичниц.і ґрунт.на обожнюв.сил прир.Все життя слов’ян пронизувала віра у втручання надприр.сил, залежн.люд.від богів і духів.Основою культ. Київ.Р. була багатовік.самобутня культурна трад. східнослов’ян. племен.Для обробки землі предки суч.укр.застосов.плуг і соху,використ.тяглову силу волів і коней. До цього часу в лісостепу давно переваж.двопілля – одне поле засівалося,а друге залиш.під паром. Скотар.,полюв.,рибал.і бортниц.(лісове бджільництво) для осн.насел.Русі стали до того часу підсобними промислами.

Досить вис.р-ня досягло до Х віку і ремесло. Виготовл.виробів із заліза і кольор.металів займ.переважно майстри-проф. Ковальська справа вваж.заняттям почесним і навіть чаклунським. Розвив.гончарна справа,ткацтво,вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву.З льону,конопель і вовни слов’янки ткали чудові сукна і полотна.Вис.умінням відрізнялися майстри обробки шкір.Торгівля прод.сільс.госп.і ремесла,спочатку мала характер обміну як всередині общини,так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини.

Релігійні_реформи_Володимира Першою реформою Володимира була релігійна. Одразу по утрвердж.княза на столі відб.влаштув.пантеону язичн.богів, у якому було зібрано слов'ян.і неслов'ян.богів з богом-громовержцем Перуном на чолі. Але реформа була приреч.на неуспіх стара, віджила язичн.віра не відповід.нов.відносинам у сусп.-ві,що швидко оновлювалось.Отже, Володимир виріш.запров.на Русі християнство як державну релігію.

Запровадж.християн.в К.Русі мало позитивні наслідки.Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави.Лише з часу «хрещення Русі» у ній поширилися писемність. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні (скрипторії).

10.

Запровадж. християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історич. розвитком східнослов’янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860р. Християнкою була бабка Володимира — Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичн. культів — проголошення Перуна верховним богом.Весною 988 р. відбулося масове хрещ. киян, яке поклало поч.. хрещенню всієї країни.

Християнство принесло нову культ. й докорінно змінило світосприйм. та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадж. християнства мало прогрес. характер. Завдяки цьому Киї. Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися між нар. зв’язки нової християнс. держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держ. Християнс. сприяло поширенню письменства, а відтак розв. різних наук, але в межах релігійних догматів. З’являється літописання, іконопис, кам’яне будівництво та ін.

11.

Візантія - це самобутня культурна цілісність (330 - 1453), перша християнська імперія. Візантія розташовувалася на стику трьох континентів: Європа, Азія і Африка. Її територія включала Балканський півострів, Малу Азію, Сирію, Палестину, Єгипет, Кіренаїку, частину Месопотамії та Вірменії, острів Кіпр, Крит, опорні володіння в Криму (Херсонес), на Кавказі (у Грузії), деякі області Аравії. Середземне море було внутрішнім озером Візантії. Зв'язок культури Візантії з культурою Київської Русі. Культура Київської Русі успадкувала культуру східнослов'янських племен, що склали ядро ​​держави. Вона відчувала безсумнівний вплив кочових народів Степу і особливо Візантії, з якої на Русь прийшло християнство. У 988 р. при Володимирі 1, в якості державної релігії було прийнято християнство. Християнство як оповідає літописець, було поширене на Русі здавна.

12.

Новий слов'янський алфавіт — кирилицю — було створено«солунськими братами» Кирилом і Мефодієм, які для утворення єдиної мови слов'ян взяли за зразок грецьку абетку і граматику. Переписувачі книжок використо­вували три різновиди написання літер: устав — каліграфічне письмо,напівустав — з елементами округлення літер, та найближчий до сучас­ного письма від руки — скоропис. 

Першим повним зібранням житійних творів на місцевому давньо­руському матеріалі стає «Києво-Печерський потерик», що містить оповіді про заснування і облаштування монастиря, обставини тогочас­ного монашого життя, різноманітні аскетичні подвиги і численні чудеса, які відбулися а житті багатьох ченців Києво-Печерської лаври.

Окреме місце серед творів про вітчизняних достойників займає «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, яке є полемічним і похвальним твором, що прославляє князя Волод.Вел., хрестителя Русі. Він доводить, посилаючись на Біблію, що той Закон, який дав Мойсей лише одному,завдяки Благодаті та Істині, які приніс усьому людству Ісус Христос, робить усі нар.и рівними перед Богом. Тому Русь, яку хрестив Володимир, не потребує ніякої духовної опіки від «старших». Серед видатних церковних промовців та письменників Русі слід відзначити й Кирила Туровського, що жив у XII ст. і також вико­ристовував специфічний жанр «Слова»

Цей жанр, в якому поєднувалися письмова фіксація і усне виголо­шення, було творчо використано і невідомим автором«Слово о палку Ігоревім». Створене між 1185 і 1187 pp.За жанром це радше не слово-хвала,слово-жаль з приводу страждань Руської землі, з приводу загибелі руської дружини.

Світським за своїм характером було й більш раннє за часом ство­рення «Повчання дітям» київського князя Вол.Мономаха.Гол.ідея— створити ідеал державного діяча, що поєднує в собі високі моральні та політичні якості, необхідні для блага рідної землі. Напи­сане приблизно в 1117 p.

Серед літературних творів тієї доби можна відзначити«Моління Даниїла Заточника».Воно побудоване за традиціями риторич­ного «Слова», але змістом цього твору стає не висока державна або морально-філософська чи релігійна проблематика.Цей твір одним із перших започат­кував у літературі Київ.Р. тему простої «маленької» людини, яка значно пізніше стане провідною в усій світовій літературі.

13.

Перші кам’яні споруди були створ.в період княз.Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Богородиці.Церква була прозвана Десятинною тому,що Володимир спец.грамотою відписав їй десяту частину великокняж.прибутків. Доля церкви склалася трагічно: в 1240 р., коли до Києва увірвалися орди Батия, вона стала останнім рубежем оборони і була вщент зруйнована. У наші дні зберігається її підмурівок. Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Втіленням головних архіт.досягнень Київ.Р. став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з нар.

За назвою Софійський собор у Києві повторює константинопольський, але являє собою абсолютно оригінальну, самостійну архітектурну споруду. У своєму первинному вигляді собор являв собою п’ятинефну хрестокупольну будівлю з тринадцятьма куполами.Всі п’ять нефів на сході закінчувалися апсидами, а в центральній апсиді розташовувався вівтар. Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального купола. Вся споруда була розрахована так, щоб при порівняно невеликому обсягу створити відчуття величі і гармонії. Пам’ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору – Успенська церква – була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздробленості. Церква була зруйнована в 1941 р., а сьогодні вона відновлена. На межі ХI-ХII ст. недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий.Собор зруйнували в 30-і рр. ХХ ст. У головному Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність об’єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа.

14.

Провід.жанрами образ.мист. Київ.Р. були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Жанри монументального живопису – фреска і мозаїка – складалися на основі візантійських шкіл. Фресками – розписами водяними фарбами по сирій штукатурці – вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Мозаїчні зображення складалися зі смальти - кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час монголо-татарського ярма. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі. І мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному стилі. оловна мозаїка – велична і сувора фігура Христа-Вседержителя на склепінні центрального купола. Автор виявив глибоке розуміння особливостей монументального живопису: зображення виконане широкими лініями, великими колірними площами. Напевно, найбільш знаменита мозаїчна Богоматір-Оранта. Оранта – назва у візантійській традиції сюжету з зображенням Богоматері, яка молиться. Діва Марія, яка підняла у молитовному жесті руки, постає на золотому мерехтливому фоні на склепінні вівтарної апсиди. Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис. Розробка тематики фрескових розписів Софійського собору була справою великої державної ваги, керував нею один з найбільш наближених до князя Ярослава людей – митрополит Ілларіон. Розписи читаються як книга, складаються у три цикли: євангельські, біблійні сюжети і житія святих – заступників княжого роду. Вежі, де розташовуються сходи, якими підіймався князь і його наближені, не є культовим приміщенням, тому їх стіни були прикрашені фресками, написаними на світські побутові теми (“Скоморохи”, “Полювання на ведмедя”, інші).

Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. У "Києво-Печерському патерику" описане житіє знаменитого майстра Алімпія (Аліпія) Печерського. Найдавніші з ікон, датуються приблизно часом князювання Володимира Мономаха. Привезена з Візантії ікона “Володимирська Богоматір” послужила основою цілого ряду ікон, які отримали назву “Замилування”.

15.

Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи,здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. У Стародавній Русі школи були двох видів. У одних, при монастирях, готували церковнослужителів. У них викладали читання, письмо, спів, богослов'я. Школи вищого типу, для «дітей кращих людей», давали, крім того, знання з філософії, риторики, граматики. Найпоширенішим, очевидно, було індивідуальне навчання. Онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна у 1086 році заснувала у Києві при Андріївському монастирі жіночу школу. Багато представників привілейованих верств були знайомі не тільки з елементарною грамотою. Князі, бояри, дружинники, не кажучи вже про книжників, володіли іноземними і древніми мовами. Освіченістю, любов'ю до книг славився князь Ярослав Мудрий. Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі, і спочатку там нараховувалося біля 1000 примірників книг. Тут же було організовано переписування книг. Завдяки цій роботі книжковий фонд Русі складав щонайменше 130—140 тисяч томів. Переписана від руки, зроблена з пергаменту, багато оформлена книга коштувала дуже дорого — приблизно стільки ж, скільки невеликий маєток або міський будинок. Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек.Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став «Ізборник» митрополита Іларіона (1073 р.).

16.

Муз. мист. в добу держави Київська Русь розподілялося на три групи: музика народна, княжих салонів і церковна.

Нар. танці на Русі поділ. на три групи. хороводи, народний танець, сольні . Свята — родинні (народження або весілля), громадські або землеробські — супроводж. Обряд. піснями, музикою, танцями та видовищами.

З пісн. вирушали у воєнний похід. У супроводі ритмічних звуків бубнів та труб-зурн вступ в бій з ворог, з піснями святкували перемоги. Піснями-плачами та голосіннями супроводжувався поховальний обряд.

Муз. інструментарій: духові — зурни, свірелі (сопелі), різні флейти, сопілки, орган; щипкові — гуслі, арфа, лютня, псалтир; смичкові — гудок, смик; ударні — бубни, накри, тарілки, аргани.

17

кін.XII - у 1 пол. XIII ст. більш. князівств Давньоруської держ. занепали. Особливо посилила та поглибила ці руйнівні процеси монгольська навала. інш була ситуація в південно-західній частині Русі, де основн. політичними центрами виступали Гал. і Вол. князівства. Особл. розквіту Гал. князівство сягнуло за його сина Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.). Тоді будувалися нові міста, фортеці. Успішними були походи Ярослава проти зовнішніх ворогів. Так, у 1183 р. він взяв у полон 12 половецьких ханів.

Але після смерті Ярослава Галицьке князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між боярами, багато з яких були в союзі з польськими і угорськими феодалами.

У цей час набирає сили Вол. князівс. (центр у м. Володимирі), яке пролягало в басейні річок Зах. Буг, Прип'я., Стир і Горинь. За правління талановитого князя Романа Мстиславовича (1160-1205), який у своїй політиці зробив ставку не на бояр, а на міщан, дружинників і частину дворянства, вдалося забезпечити внутр. стабіл. Вол. князівства та вперше у 1199 р. об'єднати галицькі та вол. землі в єдине князівство, яке поступово стало спадкоємцем Києва. Соц. верхівку утворювали князі, бояри, духовенство. Вони контролювали землі держави і її насел. Розвиток культ. в Гал.-Вол. князівстві сприяв закріпленню істор. традицій Київської Русі. Протягом багатьох ст. ці традиції зберігались в архітектурі, образ. мист., літ., у літописах та істор. творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Зах. Європи, де гал.-вол. князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.