1.Індивід, що має знання, але не володіє загальнолюдськими нормами моралі, небезпечний для самого себе і соціуму, в якому він перебуває. Так само, як і суб'єкт, який має розвинені моральні риси, але не сформував свого інтелекту, відповідно до вимог сучасності, стає якщо не небезпечним, то некорисним. Розв'язання всезростаючого протиріччя між процесом оволодіння знаннями і застосуванням їх на практиці, відповідно до законів громадянських, моральних і духовних, знаходиться в самій людині, в її здібностях до усвідомленого пізнання себе і стійкого прагнення самовдосконалюватися(стимул). Спонукальний мотив: стати сьогодні кращим, ніж був учора, керуючись принципом " не нашкодь", і є тією рушійною силою, що здатна спрямовувати свідомість індивіда еволюційним шляхом, закладаючи міцні основи культури зовнішніх зв'язків.

Висновок: Спонукальним мотивом у цьому процесі може слугувати самовідмова від негативних звичок, уподобань і нахилів, що в свою чергу є стимулом до свідомого формування внутрішньої культури. Досягнувши певного рівня законослухняності, почуття міри і самовладання, виникає здатність до реального аналізу особистих поразок і перемог, створюючи умови до усвідомленого процесу самовдосконалення.

2. Предметом дисципліни "Культура взаємин" виступає індивід, що виявив здатність до самопізнання, самовдосконалення та самореалізації. Окреслене коло проблем передбачає мету - свідоме оволодіння системою методів самопізнання і застосування теоретичних знань на практиці, спрямовуючи життєдайний ресурс на формування доброчинностей. Логіка понять "культура взаємин" містить в собі головне завдання у взаємодії людини з оточуючою її реальністю - формування внутрішньої культури і культури зовнішніх взаємозв'язків. Багатогранність культурних накопичень здатна виявити різнобічні таланти людини в будь-якій сфері, де вона докладає зусиль: політиці, економіці, науці, культурі, філософії, релігії. Удосконалюючи свою майстерність крок за кроком (грамотно, цікаво, корисно, зрозуміло, цілеспрямовано), індивід набуває особистого досвіду різнорідних почуттів. На сходинці, яку умовно можна назвати "всеохоплюючою" наступає незворотний процес еволюційного сходження свідомості - досягнення принципів безмежності і вічності сущого.

3. Духовність, як найбільш вагоме поняття людського існування, визначає здатність людини до творчої і культурної самореалізації в процесі свідомого сприйняття дійсності і взаємодії її з реальними проявами шляхом пізнавальної, креативної, аксеологічної активності. Духовність базується на міцному моральному аспекті, відображаючи процес неухильно зростаючої потреби в знаннях і свідомої необхідності в принциповому оновленні суб'єкт-суб'єктних стосунків, спрямованих на розуміння і задоволення потреб іншого; Моральність – один з найважливіших факторів суспільного розвитку. По Канту, моральність є «деяка залежність, що відчувається, приватної волі від загальної». Це значить, що моральність, властива індивідуумові, дозволяє йому співвідносити свої інтереси та бажання з інтересами і бажаннями суспільства, у якому індивід існує. Культурний фон - це загальні умови, що забезпечують високий рівень суспільного і розумового розвитку суб'єкта, відображаючи рівень його життєвих досягнень;

4. Культурний фон - це загальні умови, що забезпечують високий рівень суспільного і розумового розвитку суб'єкта, відображаючи рівень його життєвих досягнень; Нижню границю культурного фону можна ототожнювати з готовністю індивіда до самопізнання.

Cамопізнання - здатність індивіда до глибокого проникнення в особистісну емоційно- чуттєву сферу через механізми усвідомлення добра і зла; до формування стійкого позитивного чи негативного ставлення до пізнаних у собі доброчинностей і вад; Отже , можна сказати , що головною умовою необхідною для визначення нижньої межі культурного фону є осягнення індивіда власної емоційно-чуттєвої сфери , використовуючи механізми відносності добра та зла; готовністю до формування суб*єктивного ставлення та власник позитивних та негативних ознак.

5-6. Гуманістичне розуміння світу залишило свої відбитки у Давньому Єгипті, Китаї, Давній Греції, а як наслідок і у Римській імперії. Зародження принципу цінності ставлення до іншої людини спостерігаємо у філософських ідеях Протагора, Сократа, Демократа. Принципово новий підхід щодо самопізнання людини пов'язаний із зародженням християнства. Теорія самопізнання та самовдосконалення як гуманістичний напрям у системі виховання особистості представлена у педагогічній спадщині податних діячів освіти минулого: Платона, Аристотеля, Я.А. Коменського, Й. Г. Песталоцці, А.И. Дістервега, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського. На початку 90-х років XX століття відбувається ренесанс гуманістичного виховання на засадах і соціально-педагогічної антропології. Погляди провідних науковців та педагогів-новаторів сучасності Ш.О. Амонашвілі, В.П. Андрушенка, І.Д. Беха, Білоусової, М.Б. Євтуха, І.А. Зязюна, В.Г. Кременя, Г.П. Шевченко та інших набули логічного розвитку в і сфері особистісно орієнтованого виховання. Загальним у цих ідеях виступає віра в людину, у можливість її удосконалення на гуманістичних засадах.

7. Назвіть основний спонукальний мотив формування внутрішньої культури індивіда. Формування внутрішньої культури індивіда починається, перш за все, із всебічного усвідомлення ним необхідності процесу самопізнання в повсякденному житті. Підкреслюємо словосполучення усвідомлена необхідність. Саме переосмислення і іиіїх вчинків і висловлювань, поривань і спонукань, і прямувань і роздумів сприяє виникненню в свідомості індивіда тих сакраментальних запитань, що становлять основи моралі в подальшій його життєдіяльності. Cамопізнання – процес багатогранний і кропіткий, вимагає від суб'єкта розвинутої волі, зосередженості на меті, а також незворотності спрямувань. Однак, при дотриманні вказаних умов, самопізнання стає усвідомленою необхідністю, приголомшує несподіваністю позитивних результатів і захоплює силою творчих перспектив, що дивовижним чином відкриваються перед індивідом . Аналіз структури самопізнання і логіка досліджень її складових дозволяє визначити початковий егап цього процесу - формування власних бажань і прагнень. Це період напруженої роботи індивіда щодо пізнання і розмежування в собі позитивних можливостей і негативних звичок, уподобань, залежностей. Розуміння суті бажань і формування свідомого відношення до них як до носіїв добра і зла створює передумови для переходу до нового етапу. Усвідомлене керування бажаннями з повною відповідальністю за ге, що реалізація будь-якого з них повинна бути корисною не тільки самому собі, але і оточуючим, надихає особистість до подальшого руху. Успіх в умінні керувати власними бажаннями забезпечується постійним контролем, тим самим формуючи волю до перемог і поразок. 8. Визначте основні складові внутрішньої культури індивіда і дайте їм характеристику.Основні складові внутрішньої культури індивіда сучасності: такт (відчуття міри) в бажаннях - доцільність реалізації бажаного у співвідношенні власних сил, можливостей та вмінь для втілення задуманого в життя; самовладання в емоціях - внутрішній спокій у прийнятті рішень і розвинена здатність до прощення; благородство прагнень - самовіддане служіння еволюційній ідеї; чистота думки - людинолюбність (гуманізм).

9. Визначте суть основних законів, які формують внутрішній базис індивіда. Індивід в процесі життєдіяльності засвоює загальнообов’язкові правила, які обумовлюють соціальні, економічні і політичні норми суспільних взаємин, формуючи свій внутрішній базис. Якість цих взаємозв'язків буде найчастіше визначатися рівнем моральних накопичень кожної із взаємодіючих сторін, відображаючи принципи загальнолюдської моралі. Загальний рівень стосунків - міжособистісних, сімейних, соціальних, виробничих, партнерських, міжнаціональних, міждержавних - може бути піднятий до більш високого, визначеного рівня культури, якщо більше ніж 51% членів суспільства поряд з законами моральними і громадянськими шанують закони вищого змісту. Поступовість еволюційного розвитку людини, засвоєння нею законів Всесвіту передбачає подальше оволодіння нею основ моралі і права з поступовою асиміляцією отриманих знань в реальних умовах сучасності: мораль робить закони гуманними, а законослухняність - справедливою мораль. Знання норм, правил, положень і законів зможе забезпечити індивіду стабільне становище в суспільстві, сприяти підвищенню особистісних досягнень в його життєвому просторі. Законослухняність, як принцип мислення, створює для суб'єкта особливі умови для його професійного росту, суспільно корисної праці, сімейного устрою і спонукає до самовдосконалення. Повага до закону виховується поступово, в міру зростання почуття відповідальності людини за все, що трапляється з нею в її житті. Якщо риси організованості, порядку і дисципліни проявляються кожного трудового дня і дня відпочинку - то це є свідченням зміцнілої волі і народженням почуття обов’яку перед рідними і близькими, учителями і співробітниками, земляками і співгромадянами. Але головний обов'язок - це обов'язок перед самим собою. Він полягає в умінні обернуги внутрішню потребу у вигляді "хочу" в принцип "необхідно", розвиваючи свої здібності таким чином, щоб забезпечити реалізацію принципу "можу". Універсальна формула "хочу тільки і що можу, а можу те, що необхідно" вказує на високий рівень законослухняності індивіда і застосування ним усталених в суспільстві норм повсякденного життя. Аналіз вказує на суттєві переваги в життєдіяльності суб'єкта, що увійшов у систему законослухняності перед безглуздим існуванням його у світі вигаданих правил і необгрунтованих норм. Доцільним і корисним стає життя тільки в умовах свідомого дотримання законів: цивільних, моральних і духовних. У беззаперечному виконанні законів знаходиться першопричина безконфліктного співіснування, що в свою чергу зумовлює здатність індивіда зрозуміти ближнього і пробачити навіть своєму порогові. "Хто живе за законом Любові (Божим законом), той знає Істину, відкриває для себе істинну філософію і мистецтво, здійснює істинні наукові відкриття, осягає будь-яку релігію, що несе Любов, Мир, Рівність, Свободу будь-якій душі"[56, 118]. Почуття громадянського обов'язку, відповідальність і мораль формують культуру дій і культуру поривань. Слугуючи вірою і правдою, Закон стає надійною опорою в просуванні людини до життєвих висот.

10. Що визначає якість праці? Праця - цілеспрямована діяльність людини, спрямована на створення за допомогою засобів виробництва матеріальних і духовних цінностей, необхідних для життя людей. В основі будь-якої праці лежать приховані можливості індивіда. Здібності, що виявляються у праці, відображають рівень знань і вмінь, стремління і усвідомлення суб'єктом необхідності спрямування своєї праці для себе особисто, своєї сім'ї, колективу, міста, країни, планети. Масштаби діяльності і ступінь особистісної зацікавленості визначають потенційний ресурс індивіда в реалізації задуманих ним планів. Масштаб діяльності, в свою чергу залежить від здатності суб'єкта охоплювати глибину і важливість проблем на рівні особистих прагнень, інтересів сім'ї, взаємостосунків у колективі, глобальних питань облаштування держави і дипломатії в зовнішній політиці. Зрозуміло, що для досягнення рівня ідеального державного діяча необхідно мати розвинутий інтелект, сукупність моральних якостей, безумовне виконання законів, уміння аналізувати і синтезувати досвід власних помилок і досягнень. Вище перелічені складові обумовлюють висоту мислення, визначають рівень розвитку свідомості і передбачають якість дій. Мотив, що спонукає до дії і результату, - суть одного ланцюга: чим безкорисливіше бажання, тим більший масштаб і вища якість реалізованих справ. 11. Назвіть основні закони, що впливають на формування культури спілкування. Логіка зв'язків внутрішніх принципів відображає основні складові внутрішньої культури індивіда, які і визначають правила спілкування. До них слід віднести: -законослухняність на рівні справ, слів, вчинків; -почуття міри в бажаннях; -самовладання в емоціях; -аналіз і корекція поривань і дій.

12. Складіть структуру внутрішніх зв'язків індивіда, що визначають культуру його спілкування. Законослухняність передбачає знання законів, норм, правил у системі взаємозв'язків, що конкретно розглядаються, а також їх повне і точне виконання. Адекватність поведінки законам приходить поступово, в міру усвідомлення суб'єктом користі від їх дії в реальних життєвих ситуаціях. Знання законів, але невміння або небажання ними скористатися в складних, напружених чи конфліктних ситуаціях, призводить до виникнення компромісних рішень, що в свою чергу провокують внутрішній конфлікт між совістю і розумом. Вирішення зазначеного протиріччя стає можливим завдяки порядку, дисципліні і відповідальності: коли почуття обов'язку суттєво перевищує особисті претензії і амбіції. Знання правил і норм, прав і обов'язків і беззаперечне дотримання їх регламенту забезпечує умови миролюбного співіснування індивіда в соціумі. З ростом свідомості законослухняність стає основною рисою характеру індивіда, і внаслідок цього його зовнішні взаємозв'язки зазнають кардинальних змін. Впевненість в прийнятті рішень, сміливість в їх реалізації, свідома відповідальність за можливі наслідки, вдячність за надану допомогу складають якісно новий рівень в його спілкуванні. При цьому такт самовладання стають нормою поведінки, відображаючи здатність індивіда володіти своєю емоційно-чуттєвою сферою. Ефективне використання внутрішнього ресурсу призводить до упорядкування зовнішніх зв'язків. Регулятором цього процесу виступає розвинене почуття міри і уміння прощати. Як наслідок, чисельність взаємозв'язків трансформується в якісні показники, обмежуючись професійною, соціальною і суспільною необхідністю.

13.Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке понятая, щи включав в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Важливе місце в духовному житті суспільства займає релігія, а також релігійна свідомість. Протягом історії розвитку людства релігійність, релігійна свідомість людей набувала багатогранних форм, відтінків, пройшовши довгий шлях свого становлення від примітивних культів суспільства до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності.  Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відображення повсякденних умов жития людей, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне виробництво — це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Принципи і норми моралі не вічні, а, будучи зумовленими певним суспільним буттям людей, постійно змінюються з розвитком суспільства, в першу чергу виробничих відносин. З іншого боку, мораль здійснює зворотний більш чи менш вагомий вплив на розвиток суспільних відносин.  У сучасних умовах духовного розвитку все більше актуалізується роль і значення формування в суспільній свідомості моральних цінностей, які суттєвим чином активізують процеси моральної регуляції суспільних відносин, культурно-морального розвитку людини, прогресу суспільства в цілому. В той же час багатогранність цінностей духовного життя, конкретної особистості, колективу значним чином розширює сферу застосування моральних принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства, сприяючи формуванню високих соціально-моральних якостей людей. Тому так важливо в сучасних умовах, щоб цінності моральної свідомості перетворювались у невід'ємну рису психології людини, її морального обличчя, служили критерієм оцін- ки та регулятором поведінки особистості, її моральної зрілості. У всіх сферах моралі — моральній свідомості і моральних відносинах, моральній культурі і моральній практиці, моральних почуттях, формуванні морального ідеалу — роль та значення моральних принципів і норм дедалі більше зростає. Народження людини - одне з найдивовижніших явищ природи. Усього за п'ятдесят днів людський зародок встигає пройти ті основні етапи, на які природа витратила понад півмільярда років. За цей період з однієї єдиної клітини утворюється організм. До моменту народження в мозку дитини налічується п'ятнадцять мільярдів нервових клітин! Нервова клітина, з якої в подальшому формується мозок, - це дуже складний електрохімічний агрегат, здатний запам'ятовувати, аналізувати, синтезувати, творити. Процес внутрішньоутробного розвитку мозку володіє однією виключно важливою особливо важливою особливістю, не має собі рівних за значенням в усі наступні періоди. Формування структур мозку, його найтонших елементів і зв'язків відбувається, з одного боку, по спадкової генетичної програмі, а з іншого - під неодмінним і постійним впливом тих потоків інформації, які йдуть із зовнішнього середовища по рецепторним каналах, тобто через органи почуттів. Що вміють новонароджений? Перше що він може - користуватися інстинктами, а потім відбувається дивне досконалість мозку новонародженої дитини. Воно полягає в тому, що він надзвичайно чутливий до навчання, самостійного пізнання світу, придбання власного досвіду. Згодом саме ці придбання будуть визначати зміст психіки дитини, її інтелект, характер, почуття, його ставлення до людей, до праці, до самого себе. З перших днів життя немовля відчуває материнську любов і ласку. Характер взаємин матері і дитини - одна з найважливіших педагогічних проблем. Правильне виховання ... Чи не зарано говорити про виховання? Ні, не рано. Дитина вчиться дивитися, слухати, розрізняти колір і форму, звуки і запахи, сприймати.Організувавши чіткий режим сну, неспання, годування - це і є виховання новонародженого.Природа дає дитині, величезну потенційну життєву силу, активність, енергію, тому фізичне виховання, необхідне з раннього дитинства, в подальшому дасть можливість формування будь-яких навичок, розвитку розумових і моральних здібностей. Здібності дитини виявляються тільки в його діяльності, в процесі спеціального навчання. Побачити зароджуються здібності дитини, тактовно і розумно допомогти йому в їх розвитку, створити умови для творчості, а часом наполегливість - ось ті навички, які потрібні для формування дитини як особистості. Всебічно розвиваючи здібності дитини, не можна забувати головне. Здібності не самоціль. Піклуючись про розвиток здібностей дитини, не можна упускати з уваги найважливішу серед них - здатність за всіх обставин бути людиною, особистістю. Це дозволить маленькій людині стати майстром своєї життєвого справи, господарем своєї долі і майбутнього. Виховувати - не значить говорити дітям хороші слова, наставляти їх, а перш за все самому жити по-людськи. Хто хоче виконати свій борг щодо дітей, залишити в них по собі добру пам'ять, яка служила б потомству заповітом, як жити, той повинен почати виховання із самого себе. Він може позбавити дітей необхідного комфорту, дати їм освіту, може бути гарячий, запальний, проявляти темряву недоліків і все ж таки залишити у спадок дітям добре ім'я, якщо вмів зберігати мужність у хвилину життєвих випробувань, працював над собою, чесно і сумлінно виконував свої обов'язки, трудився, виявляв доброзичливість до людей. Прагнення наше переробити дітей за своїм образом і подобою часто викликає боротьбу, заподіює непотрібні прикрощі і дітям, і батькам, тому що вона найчастіше не веде ні до чого. Натури не переламати. Так, по суті, ламати її і не треба. Занадто нерозумно думати, про те, що дало нам задоволення або навіть щастя, здатне ощасливити всякого.Щастя - річ індивідуальна, і воно можливе лише за умови, що людина залишається самим собою. У індивідуальності ж і заставу талановитості. Те, що дитині до душі, то він і робить добре, любовно виховуючи в собі свої природні сили і схильності. Нове життя створює нові форми, замінюючи ними старі, а іноді і просто скасовуючи їх. Підтримуючи у себе в сім'ї старовинні звичаї, завжди слід зважати на внутрішніми спонуканнями протестуючої молоді і вирішувати, чи варто через них воювати і в усякому разі не переносити питання на моральну грунт там, де її, може бути, і ні. Нехай дитина відчуває різноманітні враження, стикається з різними характерами, бачить, що люди по-різному мислять і сперечаються, різне люблять, аби загальний тон відносин був дружнім, чужим суперництва, ворожнечі, обману, інтриг і всього такого, що не входить в ужиток «золотого дитинства ».

 14 Значна частина цих функцій виконує жінка. Розглянемо розподіл сімейних функцій між чоловіком та жінкою докладніше.

Репродуктивна функція — це біологічне відтворення нашого суспільства та одночасно задоволення потреб у дітях. Це природний біологічний процес продовження життя, у якій беруть участь як, і чоловік.Деторождение соціально зумовлено, оскільки пов'язано лише з сім'єю, а й суспільством. Жінка у виконанні цієї функції грає головну роль. Однак саме проблема виконання цієї функції останнім часом суттєво загострилася. Демографи, психологи, соціологи одностайно відзначають, що потреба у сім'ї з велику кількість дітей помітно скоротилася. Понад те, потреба у народження дитини дедалі більше не пов'язують із створенням повної родини. Збільшилася кількістьвнебрачно народжених дітей — кожна п'ята дитина з'являється поза шлюбу.

Економічна функція виконується обома батьками, якщо це повна сім'я, чи жінкою (найчастіше) за наявності неповної сім'ї. Відтворення роду значить лише виконання функцій дітородіння у її соціальному змісті. Слід також відтворення коштів до життя, реалізація потреб у харчуванні, одязі, житло та інших. Ця функція вічна, оскільки він маєприродно-биологическую основу. Але не можна виключати і соціально-історичну бік, детерміновану існуючим економічно базисом, і навіть рівнем духовної культури.

Виховна функція, найчастіше виконувана жінкою, забезпечує соціалізацію особистості підростаючого покоління, підтримку певному рівні культури нашого суспільства та задоволення індивідуальних потреб уродительстве, контакти з дітьми, їх вихованні, самореалізації батьків на своїх дітей. Виховання — це передусім адаптація до всієї сукупності громадських цінностей, формування життєвих позицій. Виховна функція повинна полягати в усвідомленому підході до можливості ефективного соціального на дитини, особливо у роки його життя. Присутність інтелекту, емоцій, смаків, власних поглядів, звичок батьків — заставу виховання, за обов'язкового присутності подружньої і батьківської любові, власного позитивний приклад, і навіть вмілого словесного впливу. Вплив здійснюється через безпосереднє спілкування, діяльність, особистий приклад оточуючих, заохочення покарання, оцінку реального поведінки .

>Хозяйственно-битовая функція — задоволення потреб у їжі, одязі, житло, відновленні сил, підтримку здоров'я, те що дітей, співпраця членів сім'ї з предметів споживання і рівнем послуг чи отримання їхню відмінність від її членів. Цю функцію практично виконує жінка, що накладає відбиток їхньому соціальний статус і в сім'ї, основу якого її підлегле становище, попри професійну підготовку, зайнятість у громадському виробництві. Культура домашніх відносин виховується основі спільних принципів етики й естетики нашого суспільства.

Функція первинного соціального контролю — моральна регламентація поведінки членів сім'ї у різні сфери життєдіяльності, і навіть відповідальність і обов'язковість відносин між подружжям, дітей, представниками старшого покоління. Ця функція також виконується насамперед жінками. Вона здійснює формування та підтримку правових і соціальних моральних санкцій у разі порушення норм відносин між членами сім'ї. За вдалого відтворенні соціальної структури суспільства на малої соціальної групи, відповідної загальним вимогам, забезпечується надання соціального статусу кожного члена сім'ї та створюються умови задоволення індивідуальних потреб у соціальному просуванні.

19. інтуї́ція (пізньолат. лат. intuitio — споглядання, від лат. intueor — уважно дивлюся, звертаю увагу) — багатозначний термін, який, в залежності від контексту, може означати:Здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання і т. ін.; чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття

Інтуїція (від латинського – споглядання) – це здатність, подумки аналізуючи і розмірковуючи, миттєво приймати правильні рішення, оминаючи проміжні результати. Інтуїтивне рішення може иникнути як унаслідок напруженого міркування, так і без нього.

Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів речей чуттєвого світу) є видом безпосереднього знання, яке приходить як раптове осяяння, що передбачає тривалу підготовку розуму.

Однак інтуїція не є чимось нерозумним чи надрозумним. У процесі інтуїтивного пізнання не усвідомлюються всі ті ознаки, за якими робиться висновок, і ті прийоми, за допомогою яких він робиться. Інтуїція не є особливим шляхом пізнання відчуттів, уявлень та мислення. Вона являє собою своєрідний тип мислення, коли окремі ланки мисленнєвого процесу проносяться у свідомості більш або менш несвідомо, а гранично чітко усвідомлюється саме підсумок думки – істина. Поєднання свободи й необхідності у вчинковій дії вперше показує реальний динамізм поведінки, в якому людина виступає активним суб'єктом. Тепер вчинок не підлягає безпосередньому впливу субстанції, атрибутів, а мислиться складеним із ситуативного, мотиваційного та дійового компонентів, зв'язок яких виявляється життєдайним для вчинку. Людина визначається не сліпою безпосередньою дією фатуму або субстанції, а тим, що вона сама з себе робить.

Виникає протиставлення ситуації та мотивації. Опредмечуючись відповідно до своєї пристрасті, мотивація зникає, втілюється в дію, вичерпується в ній. Адже це — дія, спрямована на її втілення. Ситуація стає такою, як цього вимагає мотивація. Тоді настає вчин-кове перетворення світу й самого індивіда. Такою ж мірою, як ситуація антагоністична мотивації, остання взаємно антагоністична дії. Зміна ситуації відповідно до зміни мотивації породжує вчинкову дію. У самій ситуації виявляється значущість, конфліктність, колізійність.

Ситуативне начало багатозначне, воно роздвоюється, помножується на нескінченну кількість значень стосовно тієї ж самої події, тому воно стає подією ситуації. Це дає підставу для конфліктного відношення ситуативних значень. Доведені до свого максимального протиставлення, ці значення співвідносяться одне з одним як компоненти колізії.

Справді, коли суб'єкт приймає рішення про перехід до практичних дій, він мусить переосмислити свої цілі й ще раз переконатися, що саме цього він бажає понад усе, переоцінити засоби, які збирається використати, врахувавши рівень оволодіння ними й особливості конкретної ситуації, в якій збирається діяти, її внутрішні й зовнішні аспекти.

Отже, й оцінювання за певних умов може набувати, як зазначалося, характеру вчинку і виступати в цій своїй якості шостим різновидом учинкової активності, як рефлексивного за своєю природою процесу, котрий будується за принципом зворотного зв'язку. Саме в плані осмислення результатів і способів здійснення своїх учинків — тих, що вже є в досвіді, й тих, що лише плануються, формулюється смисл життя, визначається доля, оцінюється життєвий шлях людини.

21.Мета - те, до чого прагнуть, що потрібно здійснити. Свідомість - думка, почуття, зриме розуміння чого-небудь; здатність людини думати, розмірковувати і визначати своє відношення до дійсності; стан людини при здоровому глузді і при пам'яті, здатність звітувати собі в своїх діях, почуттях. Відкриттю внутрішньої сили індивіда сприяє чітко сформована і своєчасно визначена мета його життєвих прагнень. Залежно від розвитку свідомості людина ставить перед собою мету, що відповідає масштабу її мислення: від завдань особистісного характеру, до проблем планетарного масштабу; від рівня егоїстичного напряму - до рівня еволюційної значимості. Оволодіваючи мистецтвом стратегії і тактики досягнення мети, суб'єкт суспільних відносин в процесі усвідомлення реалій оточуючого світу, потерпає під різноманітних внутрішніх модифікацій. Характер цих змін зумовлений його здатністю до подолання труднощів в реалізації поставлених перед собою задач. Мова, перш за все, йде про емоційно - чуттєву сферу людини, про стан її свідомості в моменти переходу із рівня в рівень: від сумніву до страху; від страху до гордині; від гордині до страждання; від страждання до знань; від знань до вміння бачити; від уміння бачити - до незадоволеності. На кожному з цих етапів індивід набуває особистого досвіду пізнання почуттів від здійснених промахів, помилок, програшів, складаючи для себе алгоритм передбачення усвідомлених невдач.

22.Головними перешкодами в досягненні мети будуть енергії сумнівів, страху і страждань. Перебуваючи на рівні сумніву, індивіду не тільки нереально досягти, але й просуватися до поставленої мети, а також усвідомити саму мету. На цьому рівні невизначено і неврівноважено: відсутня віра в свої сили, недовіра до оточуючих, неусвідомлений мотив що спонукає до дій. Переходом до наступного рівня може бути проявлена рішучість, навіть якщо внаслідок цього прийняте рішення виявиться неправильним. Все, що станеться на цьому етапі, буде на благо, так як суб'єкт, який усвідомлено діє - здобуває нові знання. В подальшому, при виникненні аналогічної ситуації, асимільований негативний досвід застереже його від повторення можливих помилок. За трансформованою енергією сумніву настає страх відповідальності за зроблену чи незроблену ним справу, вчинок, дію.

Страх, який паралізує свідомість людини, робить його недієздатним чи агресивним. Енергії ревнощів і заздрощів, як постійні супутники нерішучості, підсилюють стан настороженості, приводячи до демагогії і порушення встановлених правил.

Очікування успіху в досягненні мети в стані неповаги до оточуючих і вибачення собі своїх недоліків, стає не тільки передчасним, але і небезпечним явищем. Тут потрібна всебічна ревізія своїх знань і умінь. Нові знання в розумінні ситуації, новий досвід допоможуть подолати і цей непростий рубіж у становленні характеру. Сміливість, хоробрість, мужність визначають сильну особистість, здатну на героїчні вчинки, спрямовуючи свідомість до розуміння суті подвигу. І не обов'язково це буде вчинок світового масштабу, Головне життєве досягнення людини - це подолання самого себе: своїх негативних нахилів і негативних проявів.

Пізнаючи себе, долаючи перешкоди на шляху досягнення мети, важливо не переступити почуття міри в бажаному. Це дасть можливість, зберігаючи почуття власної гідності, не загордитися власними досягненнями і не впасти в розпач від невизнаних заслуг. Активізація внутрішніх ресурсів, зібраність в момент реалізації завдань, радість нових звершень, формують здатність програвати і перемагати з гідністю.

23. Доброчинність - позитивна моральна риса, висока мораль.

Трансформація - перетворення з одного в інше, перетворення.

Еволюційна необхідність зумовлює певний рівень розвитку свідомості людини відповідно до вимог історичної епохи, що наступила.

Процес перетворення свідомості відбувається поступово, поетапно і відповідно з усвідомленою потребою і готовністю індивіда. Справжній інтерес до пізнання свого внутрішнього ресурсу, своїх моральних рис і потенційних можливостей є рушійною силою процесу трансформації людини розумної в людину законослухняну і добропорядну.

24. Корисною рисою в системі перетворення негативних проявів в доброчинності є здатність індивіда до осмисленого розмежування добра і зла і не тільки у внутрішніх взаємозв'язках, але і в самому собі. Це досягається завдяки реальному аналізу своїх внутрішніх спонукальних мотивів і проявлених дій. Якість аналізу перебуває в прямій залежності від ритмічності його проведення і розвинутих властивостей: правдивості, відповідальності і скромності. Правдивість робить людину безстрашною і впевненою в своїх починаннях, забезпечуючи їй миролюбне просування до мети, Збагачення цієї високої моральної риси є результатом постійної внутрішньої роботи індивіда щодо розпізнання енергії лестощів, хитрощів І неправдивості, а також трансформації їх відповідно у щиросердне розуміння дій протилежної сторони, у відкритий діалог, сповнений визнання власної гідності і терплячого ставлення до недоліків іншого, Радикальний перехід свідомості з рівня "борця за правду" у рівень "правдолюба", нетерпимого до будь-яких проявів брехні і агресії в самому собі свідчить про повністю сформоване почуття відповідальності за власні вчинки, слова і прагнення, Відповідальність за дотримання норм, правил, законів робить людину законослухняною. Відповідальність перед своєю совістю формує в ній риси гуманіста. Відповідальність за збереження життя на землі зміцнює духовні основи: шляхетність і справедливість, честь і гідність.

25.Почуття вдячності, як невід'ємна складини сумлінної людини, з'являється завдяки трансформації свідомості від егоїстичного напряму безкорисного, альтруїстичного устремління. Характерні риси егоїста: зарозумілість, і самовихваляння, самозакоханість під впливом безкорисливих прагнень зазнають значних змін.

Суб'єкт, втративши почуття міри через безмірне самозвеличення, здатний прощати собі свої помилки, недоліки і звинувачувати інших у своїх невдачах. Напроти, індивід, спрямований до самопізнання, завдяки жорсткому внутрішньому контролю, набуває можливості усвідомити свою провину в будь-якій напруженій ситуації і знайти спосіб виправдати опонента, трансформуючи свою свідомість, із стану егоїстичної самозакоханості в стан стриманості і приязні.

Пильна увага до іншого, з позиції доброзичливості, сприяє проявам турботи, уваги і причетності до його справ, завдяки чому міжособистісне спілкування стає радісним і необтяжливим для обох сторін.

Набуті під час трансформації доброчинності формують новий рівень самосвідомості, який передбачає висоту мислення, масштабність охоплюваних проблем, самостійність щодо їх вирішення і відповідальність за їх реалізацію. Таким чином, унікальність процесу трансформації полягає у кардинальній зміні свідомості, наповнюючи життя універсальною смислоутворюючою ідеєю, здатною очистити розум облагородити душу і зміцнити дух.

26. Спонукання - бажання, намір діяти.

Вчинок - здійснена ким-небудь дія.

Чистота спонукальних мотивів зумовлена наявністю безкорисливих задатків у людині, здатність до роздумів у форматі „ ми ", що в кінці - кінців відображає характер її дій, справ, вчинків і слів.

Еволюційне просування свідомості, що зумовлено цілісністю системо -створюючих принципів: хочу ? можу ? потрібно, де кожна наступна ланка випливає із попередньої, вказує на гнучкий позитивний взаємозворотній зв'язок.

Дослідження цього зв'язку, грамотно визначених в ньому пріоритетів, що забезпечують домінування свідомої необхідності, у вигляді непорушного принципу "потрібно", формує корисну взаємодію між принципом " можу" і „ хочу". Вказуючи на перевагу здорового глузду над мінливими бажаннями принцип „ можу" стає дієвою силою в реалізації бажань.

Смисл, що покладено в спонукальний мотив, буде виявляти позитивний чи негативний спосіб дій . Логіка і послідовність у реалізації задуманого стане свідченням всебічного і старанно продуманого вчинку, який за певних умов зможе принести успіх. Хаос, безладдя в діях вкаже на відсутність чітко окресленої програми дій, в якій не враховані показники доцільності щодо її реалізації тут і тепер, а також співвідношення енергетичних і матеріальних затрат. У будь-якому випадку спонукальний імпульс, що виникає, потребує старанного осмислення і з'ясування існуючих можливостей щодо реалізації задуманого переважно особистими силами і засобами. Якщо ж навпаки, то очікуваного позитивного результату навряд чи можна досягнути, так як задіяні в конкретній справі особи можуть виявитися або недостатньо підготовленими, або не матимуть бажання його виконувати.

Тому, для реалізації внутрішнього прагнення, потрібно оволодіти необхідними знаннями, щоб забезпечити втілення проекту в реальних умовах і в конкретно встановлені терміни, завдяки старанно підібраному складу виконавців і готовністю будь - коли взяти на себе відповідальність за можливу поразку.

Якість поривань, аналіз обставин роблять будь - який вчинок корисним і необхідним, накопичуючи досвід позитивних чи негативних дій.

27. Назвіть складові успішного завершении справ.

В основі будь-якої праці лежать приховані можливості індивіда. Здібності, що виявляються у праці, відображають рівень знань і вмінь, стремління і усвідомлення суб'єктом необхідності спрямування своєї праці для себе особисто, своєї сім'ї, колективу, міста, країни, планети. Масштаби діяльності і ступінь особистісної зацікавленості визначають потенційний ресурс індивіда в реалізації задуманих ним планів.

Масштаб діяльності, в свою чергу залежить від здатності суб'єкта охоплювати глибину і важливість проблем на рівні особистих прагнень, інтересів сім'ї, взаємостосунків у колективі, глобальних питань облаштування держави і дипломатії в зовнішній політиці. Зрозуміло, що для досягнення рівня ідеального державного діяча необхідно мати розвинутий інтелект, сукупність моральних якостей, безумовне виконання законів, уміння аналізувати і синтезувати досвід власних помилок і досягнень.

Вище перелічені складові обумовлюють висоту мислення, визначають рівень розвитку свідомості і передбачають якість дій. Мотив, що спонукає до дії і результату, - суть одного ланцюга: чим безкорисливіше бажання, тим більший масштаб і вища якість реалізованих справ.