43

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...2

Розділ I. Теоретична частина дослідження

1.1 Історичні передумови виникнення мистецтва модернізму в архітектурі.……………………………………….............................................4

1.2 Особливості прояву стилю модернізму

в архітектурі XX ст……………………………………………………………7

1.3 Аналіз творчої манери Антоніо Гауді……………………………………………………………………….......10

Висновки до I розділу ………………………………………………………..24

Розділ II. Експериментальна частина

2.1 Методичні рекомендації з дослідження теми: «Вивчення творчості А. Гауді - оригінального архітектора XX ст.»……………………………………………………………………………...27

2.2 Розробка фрагменту уроку…………………………………………………………………………...28

Висновки до II розділу………………………………………………........................................36

Список використаної літератури…………………………………………….39

Додатки………………………………………………………………………..41

Вступ

Антоніо Гауді – видатний каталонський архітектор, новатор форми та один з найяскравіших представників стилів арт-нуво та модерн в архітектурному мистецтві. Більшість його робіт зосереджена в Барселоні [1].

Гауді входить до числа найвідоміших архітекторів XX століття. Традиціоналізм і модернізм, любов до всього національного і вплив нових ідей, - все це знайшло відображення в його роботах. Спираючись на характерні особливості народної каталонської культури, він включив старовинні традиції і національні стилі: платереск, ісабелліно, іспано-мавританський мудехар, середземноморську готику, - у власний фантастичний пластичний світ, наповнений католицьким містицизмом і пронизаний внутрішнім драматизмом.

Для архітектури Гауді характерно як унікальне різноманіття форм реального і уявного, так і здатність підняти художній образ до символу, що служить засобом втілення смислів, що виходять за рамки зображення. Гауді унікальний у світовому зодчестві. І справа не тільки в тому, що художні композиції створював сам архітектор, а в тій майже неймовірній органічності, включення живопису і скульптури, в їх незвичайної нерозділеності з архітектурною композицією, в логіці і безперервної легкості переходів між ними.

Ідея єдності всього живого була найважливішою для Гауді. Його архітектурна пластика викликає асоціації з живими організмами і природними утвореннями. Архітектор не лише зумів розробити нові конструктивні форми, що апелюють до творінь природи, але і продумати систему пластичних (скульптурних) і декоративних елементів і символів, що мають настільки глибокий і складний зміст, що й донині вони потребують інтерпретації.

Його роботи вражають своєю пишністю, складністю форм, всією повнотою почуттів закладених в цих творах. Самобутність авторського стилю А. Гауді захоплює, індивідуальність його робіт вражає, вони не схожі ні на що, своєрідні і цікаві, тому дослідження теми: «Вивчення творчості А. Гауді - оригінального архітектора XX ст.» є актуальною для сьогодення.

Матеріалом для роботи послужили ілюстрації та описи архітектурних об'єктів, представлені в альбомах з мистецтва і творчості Антоніо Гауді, а також ознайомчі, ілюстративні екскурсійні матеріали присвячені Барселоні.

Об`єкт дослідження: модернізм у західноєвропейському мистецтві.

Мета роботи: на основі теоретичного дослідження розкрити риси модернізму, визначити основні аспекти творчого шляху А. Гауді.

Завдання :

• вивчити історичні передумови виникнення мистецтва західноєвропейського модернізму;

• дослідити стильові особливості модернізму в архітектурі ХХ ст.;

• проаналізувати авторський стиль А. Гауді;

• розробити методичні рекомендації на основі проведеного теоретичного дослідження;

• розробити фрагмент уроку.

Розділ I. Теоретична частина дослідження.

1.1 Історичні передумови виникнення мистецтва модернізму

Наприкінці XIX століття в історії архітектури відбувся різкий поворот від наслідування, традиціоналізму до новаторства, пошуків особливої художньої мови. У результаті цього з`явився новий стиль -модерн. Сама назва свідчить про його новаторську сутність, прагнення до постійного оновлення на противагу попереднім стилям, орієнтованого на історичні зразки. Його появі сприяло загострення соціальних протиріч на рубежі століть. Вже на перших двох з'їздах архітекторів Росії - в 1892 і 1895 роках в основних доповідях і виступах прозвучала критика беззмістовного еклектизму сучасної архітектури, з'явився інтерес до нової техніки, до нових конструкцій, нових типів будівель. Зародився в кінці XIX століття в країнах Західної Європи - Австрії, Бельгії, Німеччині - новий стиль (югендстиль, модерн, ар-нуво) та швидко поширився в Росії. Цьому сприяли, з одного боку, економічні зв'язки міжкраїнами, а з іншого - видання, що висвітлювали питання мистецтва і архітектури. Незважаючи на недовготривалість свого існування, модерн в тій чи іншій мірі проявився в усіх видах образотворчого мистецтва, що сприяло естетизації побуту. Але справжню революцію модерн справив в архітектурі. 

Він здійснив такий принцип формоутворення архітектурної системи, як її органічність, єдність корисного і прекрасного. Раніше цей принцип був втілений в архітектурі середньовіччя. На противагу принципу проектування зовні всередину, який панував у XVIII - XIX століттях, модерн виходить з необхідності організації внутрішнього простору, пошуків оптимальної планувальної структури будинку, що визначає його об'ємно-просторове рішення і відповідні зовнішні форми, що призвело до переважання асиметричних вільних форм будинків, збагачених функціонально доцільними елементами - еркерами, балконами, лоджіями, вежами.

Стиль модерн за короткий термін захопив мистецтво усіх цивілізованих країн та залишив по собі помітний слід у кожній національній культурі. Епоха модерну проіснувала недовго: 20—30 років у різних країнах, але вплив модерну на всі види мистецтва вражаючий. Сліди модерну ми знаходимо в усьому: в архітектурі й живописі, в монументальному мистецтві, книжковій графіці, плакаті, рекламі, дизайні та одязі.

Появу стилю модерн пояснюють різними причинами. Наприклад, стомленістю XIX сторіччя та загальним декадансом європейської культури. "Кінець сторіччя" — ці слова вживаються не лише на позначення хронологічного відрізку: вони мають певний сенс і містять в собі визначену оцінку. Кінець століття ототожнюється з декадансом, занепадом, духовним розкладом, з втратою моральних критеріїв, розгубленістю інтелігенції перед лицем соціальних негараздів і суперечностей, що посилюються. У цілому стиль модерн має ознаки втомленості, виснаженості. Він знесилений тим, що зародилося раніше й видозмінювалося на своєму шляху — романтизмом, панестетизмом, пошуками краси. Ця стомленість виявилася не стільки в загальних програмах чи маніфестах модерну, що, навпаки, сповнені натиску, життєстверджуючої енергії, скільки у внутрішніх формальних властивостях: в системі лінійної ритміки, в зумисному орієнтуванні на уповільнене сприйняття, що передбачає милування, іноді смакування художнього засобу, витонченого артистизму. Тут показана втомленість мистецтва ніби самим собою. Саме мистецтво, а не лише його окремі майстри, ніби потерпає від суб'єктивізму. Воно все більше відривається від реального життя, цікавиться скоріше собою, ніж навколишньою реальністю.

Іншою причиною появи стилю модерн називають демократизацію суспільного життя наприкінці століття. Бурхливе зростання міст за рахунок сільського населення призводить до появи в містах масового споживача, який хоче оволодіти вищими досягненнями мистецтва, але в освітньому, духовному плані не готовий до цього. З'являється також потреба у зведенні будівель, архітектурних споруд у містах, що розраховані на обслуговування широкого кола споживачів: доходні будинки, вокзали, банки, театри тощо. Доступність краси для загалу стає гаслом часу. Виникає "краса для бідних", що несе в собі багато ознак великої краси стилю.

У модерні виняткове і масове не співпадали, але масове схилялося до унікально - особистісного, в результаті чого індивідуальне відразу ж ставало надбанням загалу. Стиль приватного будинку, що, здавалося б, враховує усі вишукані примхи замовника, його індивідуальність, що одночасно дозволяє виявити своєрідну манеру архітектора, стає стилем доходного будинку. Майстри модерну, наполегливо намагаючись зробити побут мистецтвом, а мистецтво побутом, створили певну універсальну пластичну систему, виразні засоби якої характерні й для монументального панно й для фасону плаття, для живописного полотна і ложки чи виделки на столі. Майстри модерну намагалися задовольнити масову художню свідомість. Склалася ілюзія всезагальності художніх інтересів та смаків всього суспільства. У цій ситуації виникла проблема масової культури. Немалу роль в цьому відіграло зближення мистецтва і промисловості, що забезпечувало виготовлення художніх виробів у нечувано великому обсязі, невідомому попереднім епохам.

На виникнення модерну вплинув також конфлікт між піднесеними ідеалами (неоромантизм) та буржуазною прозою життя, який надзвичайно загострився наприкінці століття. Модерн шукав вирішення цього конфлікту в зовнішніх контактах між мистецтвом і життям з неминучим наголосом на утилітарно - прикладній, декоративній функції творчості.

Пояснюють виникнення модерну й «вольовими зусиллями декількох художників», які сумували «за стилем» і створили його (А. Гауді, X. ван де Вельде, Ф. Шехтель, О. Бердслі, Г. Клімт та інші). Вони мріяли зробити побут людини красивим та стильним. Вони намагалися вийти на вулиці, звести нові будівлі, розписати стіни небаченими до цього часу фресками, прикрасити мозаїкою. І це їм вдалося.

Стиль модерн набуває поширення в усіх країнах Європи, але в різних країнах він має свою назву. На Україні та в Росії — «стиль модерн» (Ф. Шехтель, В. Городецький, М. Врубель, М. Нестеров, М. Бенуа, Г. Нарбут, М. Жук та інші); у Франції та Бельгії — «Ар-Нуво» (Моріс Дені, П'єр Боннар, П. Серюз'є, Е. Вюйар, П. Рансон та інші); в Німеччині — «Югенд-Штиль» (А. Бьоклін, Ф. Штук, А. Хофман та інші); в Австрії — «Сецесіон» (Г. Клімт та інші); в Італії — «стиль Ліберті»; в Англії — «модерн стайл»; в США — «стиль Тіффані». Представники цього стилю вважали, що вони спрямовані в майбутнє і ніби поривають з традиціями XIX сторіччя, а передусім — з побутовим реалізмом і салонним классицизмом [2].