НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. ДРАГОМАНОВА

кафедра археології та історії слов’ян

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Остання династія Романових.

Студентки 3 курсу 36 іе групи

Кучки С. М.

Керівник: старший викладач

Козир В’ячеслав В’ячеславович

Національна шкала ___________________________________

Кількість балів: __________________Оцінка: ECTS _______

Члени комісії _____________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_____________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Київ - 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Подружжя Романових.

Розділ 2. Найясніші діти Миколи II та Олександри Федорівни. Їх народження, виховання та навчання.

Розділ 3. Арешт та вбивство царської сім`ї.

Висновки

Використана література

Вступ

Актуальність теми. Вирішальний вплив на Російську імперію, на розвиток її політичного життя та культуру зробив останній імператор Микола ІІ Романов. Керівництво державою здійснювалося в руслі загальнодержавної політики - захисту інтересів імперії на міжнародній арені та зміцненню основ самодержавного ладу всередині країни. Наукове вивчення його державної, військово-організаторської діяльності дозволяє простежити зв'язок часів, зробити історичні висновки, необхідні на сучасному етапі.

Вирішальну роль в історії Російської імперії відіграла і сім’я Миколи ІІ. Особливо його дружина, Олександра Федорівна, яка була взірцем материнства і вірності. Хоча імператриця і була з іншої країни та сповідувала іншу віру, але вона знайшла в собі віру і мужність прийняти Православ’я та всім серцем полюбити Росію.

Актуальність теми полягає в розгляді особливостей подружнього життя Миколи ІІ з Олександрою Федорівною, у вивченні навчання та виховання великих князівен та цесаревича Олексія, а також в аналізі зречення, арешту та вбивства останньої династії Романових. Адже за часів Радянської влади вся правда про вбивство царя приховувалась, документи знищувались. На сучасному етапі це питання досліджується глибше, тому що документальні джерела і архіви по цій справі стали доступними.

Таким чином, можна говорити про актуальність проблематики щодо наукового вивчення цього питання. Вирішення цієї проблеми є вкрай необхідним для історії.

Мета роботи. Відобразити життя сім’ї Романових в побуті, та простежити останні роки їхнього життя.

Завдання.

• Провести історіографічний огляд даної теми.

• Розглянути період народження, дитинства та одруження Миколи Олександровича та Олександри Федорівни.

• Окреслити період народження, виховання та навчання Великих князівен Ольги, Тетяни, Марії, Анастасії та цесаревича Олексія.

• Проаналізувати причини зречення з престолу Миколи ІІ, арешт та вбивство його сім’ї.

Об’єктом дослідження є сім’я останнього імператора Російської імперії Миколи ІІ.

Предмет дослідження. Народження, дитинство, виховання, відносини, одруження Миколи ІІ та Олександри Федорівни. Народження, виховання та освіта великих князівен Ольги, Тетяни, Марії, Анастасії та цесаревича Олексія. Зречення з престолу Миколи ІІ, арешт та вбивство царської сім’ї.

Методи дослідження. При розв'язанні завдань цього дослідження використовуються методи історизму, об’єктивності, системності. В процесі дослідження використовують загально – наукові методи: аналітичний, синтетичний, класифікаційний, ретроспективний, а також історико–порівняльний та проблемно-хронологічний.

Хронологічні межі. 1868 – 1918рр.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості використання його теоретичних положень безпосередньо на лекціях, семінарах, на факультативних заняттях, а також при викладанні історії Росії та Всесвітньої історії.

Сучасний стан досліджуваної проблеми.

Ця проблема простежується в зарубіжній, радянській та сучасній історіографії.

Про останнього російського царя написано багато книг і статей. Але його життя та діяльність ще й до цих пір викликає великий інтерес у дослідників. Для одних Микола ІІ – священний цар, для других – слабкий і безвольний правитель, для третіх – жертва політичних обставин, які виявилися сильніші за нього.

Радянська ідеологічна система протягом багатьох років висвітлювала Миколу ІІ через призму класових соціально – економічних відносин.

Першим карикатурний портрет Миколи ІІ постарався зробити В. П. Обнинський, ще в 1912 році в Берліні. Він був ровесником царя, і разом з ним служив у гвардії. Обнинський гарно знав офіцерське життя, з якого він в свою книгу виніс багато слухів про Миколу ІІ. Ця книга показувала порочність тієї системи, обличчям якої був імператор. Невипадково різка і груба тенденція написання книги Обинського в 1017 році була частково перевидана і послужила «джерелом» для написання різного роду пасквілів про царя.

Свою внесок в справу створення образу «нікчемного офіцера» вніс і письменник Л. Жданов, який опублікував працю «Микола останній» - дешеву пародію на історичну безпристрасність. В цьому ж році в Москві були видані «Матеріали для характеристики царя і царствування», витримані в дусі викриття «проклятого минулого»

Традиція обнародування всіх можливих слухів про останнього самодержавця і його оточення підтримувалась і в перше післяреволюційне десятиліття. В 1923 році вийшла книга І. М. Василевського, який бачив місію Миколи ІІ в тому, щоб знищити самодержавство. Для автора цар – людина яка не викликала ніякого почуття окрім байдужості.

Подібні характеристики царя, безумовно, формували негативне відношення до останнього імператора Російської імперії.

В 1930 – 1950-х роках спеціально ніхто не займався вивченням біографії царя. Комуністична монархія з великим вождем на чолі жила за своїми правилами, які не стільки досліджували новітню вітчизняну історію, скільки робили її «правильну» інтерпретацію. В таких умовах вивчення життя Миколи ІІ було зовсім безглуздо, тому що висновки самовизначались задовго до того, як автор приступав до збору матеріалів.

Ситуація змінилась на початку 1970-х років, коли радянський читач отримав змогу познайомитись з новою книгою про Миколу ІІ. Розуміється, вона була витримана в дусі зневажливого ставлення до самодержавця, але все таки це була перша об’ємна робота повністю присвячена цій темі. Її автор, М. К. Касвінов назвав «Двадцять три стугеньки вниз», описав єкатиренбурзьке вбивство і намагався довести що вирок революційного Уралоблради був справедливий.

Перебудова суттєво загострила інтерес до останнього царя, про нього стали писати в журналах і газетах. Почали говорити про вбивство царської сім’ї. в 1990 році видавництво «Советский списатель» 200-тисячним тиражом опублікували раніше недоступну книгу Н. А. Соколова, в якій місяться матеріали про єкатеринбурзькі злодіяння, а в 1991 році, у видавництві «Скіфи», побачила світ робота М. К. Дітеріхса «Вбивство Царської Сім’ї і членів Дому Романових на Уралі». В 1991 році була перевидана книга російського емігранта професора С. С. Ольденбурга, який в середині 1920-х років почав дослідження останнього царствування. В цій книзі автор намагався висвітлити всі позитивні дії що були зроблені країною під скіпетром Миколи ІІ, поставивши за мету таким чином реабілітувати царя.

Тоді ж радянські читачі змогли ознайомитися з роботами західних істориків про останнього російського государя. Насамперед це книга французького автора Марка Ферро «Микола ІІ», яка відкривала те, що в СРСР до того часу особиста роль Миколи ІІ не була вивчена належним чином.

В 1991 році видавництво «Радянська Росія» випустило книгу О. А. Платонова «Вбивство царської сім’ї», в якій автор назва розправу з царем і його близькими найстрашнішим і найзловішнішим злочином ХХ століття, від якого беруть початок більшовизм та фашизм.

В 1993 році вийшла книга Е. С. Радзинського « Микола ІІ. Життя і смерть». Він побудував свою книгу так щоб читач міг, по-перше, познайомитись з царським щоденником, який він по ходу справи коментував, і по-друге, дізнатись про життя царської сім’ї в період арешту, і про її вбивство. Праця Радзинського по великій мірі – історія останніх місяців життя царя, детальний виклад його біографії.

В 1993 році в Нью-Йорку вийшла біографія Миколи ІІ, написана Домініком Лівеном. В ній автор пише про дитинство і юність останнього самодержавства, про його сімейне життя, про перше десятиліття його правління, про роки революції, про період Великої війни і життя царя після революції. По словам вченого, його робота присвячена як вивченню режиму, так і людини, яка його уособлювала.

В 1998 році наш читач ознайомився з роботою американською журналіста та письменника Роберта Массі, який випустив в 1968 році книгу «Миколай і Олександра» ця книга про любов та прекрасні відносини двох вірних один одному людей, які пожертвували собою заради Росії.

В 1997 році біографію останнього самодержавця видав відомий московський історик А. Н. Боханов. Для нього Микола ІІ був видатною людиною, праведний не тільки в смерті, але й в житті, як правитель і помазаник Божий. Боханов заявив що серед загальновизнаних політиків нема жодного, хто б бува прославлений серед святих. Це дуже рідкий випадок не тільки у вітчизняній, але і в світовій історії. Автор вважав що Микола ІІ був полоненим того часу і жертва обставин.

На основі цієї літератури автор розглянув питання про життя та страту останньої царської сім’ї. Використання всіх зазначених матеріалів забезпечили авторові можливість вирішити основні завдання дослідження

Структура

Курсова робот складається з вступу трьох розділів та використаної літератури.

Розділ 1. Подружжя Романових.

Микола Олександрович, Імператор і Самодержець Всеросійський, старший син Імператора Олександра III та імператриці Марії Федорівни, народився 6 травня 1868 року в Царському Селі поблизу Петербурга. [22, ст. 165] Він був тридцять дев`ятим членом дому Романових. В цей самий день імператор підписав маніфест про народження в сім`ї цесаревича сина, внука імператора. В цьому документі вказувався титул новонародженого: Його Імператорська Величність. В цей же день він був зачислений до всіх полків і окремих частин лейб-гвардій до яких був зачислений його батько, а також до лейб-гвардії Городненського гусарського полка. Окрім цього, він став шефом 65-го піхотинського Московського полку. Також в цей день приказом по морському відомству Миколу Олександровича зачислили до гвардійського екіпажу. [25, ст. 20]

Завідувачем навчального процесу Миколи Олександровича було назначено генерал-адютанта Г. Г. Даниловича. Викладачами наступника цесаревича були Н. Х. Бунге, К. П. Победоносцев, Є. Є. Замисловський, Н. Н. Бекетов, Н. Н. Обручев, М. Н. Драгомиров та інші. [22, ст. 165] В Десятирічному віці Микола Олександрович мав кожного дня по двадцять чотири уроки, а до п`ятнадцяти років їхня кількість переважала тридцять. [2, ст. 40]

З роками «військова кар`єра» наслідника росла. 6 грудня 1875 року, в день своїх іменин Микола Олександрович получив своє перше військове звання – прапорщик. У 1880 році молодого великого князя переводять в підпоручики.[2, ст. 42]

З 6 травня 1889 року Микола Олександрович вже брав участь в засіданнях Державної Ради і комітету міністрів, а в жовтні 1890 року він відправився в подорож на Далекий Схід, направившись через Венецію, Грецію та Єгипет в Індію, Китай та Японію. В Японії 29 квітня 1891 року в місті Отсу на цесаревича було здійснено напад фанатиком Санзо Цуда. Але рана, нанесена шаблею по голові, виявилася не дуже небезпечною. Додому наступник повертався по сухопуттю через Сибір і поклав початок будування тут залізничного шляху. В 1892 році цесаревич був призначений головою комітету по будуванню Сибірського залізничного шляху. [23, ст. 75]

У 1884 році в житті цесаревича сталася подія, яка безпосередньо дуже вплинула на всю його подальшу долю і на долю Росії в цілому. 27 травня 1884 року великий герцог Гессенський Людовік зі своїми доньками приїхав до Росії. Саме тоді Микола вперше побачив свою майбутню дружину та імператрицю Росії.

Аліса Гессенська народилась в місті Дармштадті у 1872 році в сім`ї Людовіка IV, одруженого на дочці англійської королеви Вікторії принцесі Алісі, і який став правителем Гессена в 1877 році.

Коли Алісі виповнилось шість років, від епідемії дифтерії померла спочатку молодша метра Марія, а через два тижні і мама, котрій було всього 35 років. Маленьку Алісу на виховання взяла бабуся Вікторія і більшу частині свого дитинства Аліса провела в Англії. Вона вирізнялася потягом до серйозних занять і предметів. Була дуже релігійна. Вона прекрасно грала на фортепіано, шила, в`язала, вишивала, знала назви багатьох рослин та птахів, гарно розбиралась а європейській історії та літературі. Алісу завжди цікавили питання буття, життя і смерті. Вона отримала ступінь доктора філософії Оксфордського Університету.

Коли, в 1884 році Аліса вперше приїхала в Росію, то була дуже захоплена величністю зустрічі і грандіозністю дійства. Але оскільки вона, по своєму характеру була самітницею, і багатолюддя її лякало, то це для неї стало випробуванням.

Микола Олександрович, після знайомства з Алісою записав у своєму щоденнику: «Сьогодні за обідом я сидів поруч з маленькою дванадцятирічною Алікс, яка мені дуже сподобалась». Їй він теж дуже сподобався. Пройде 32 роки і в 1916 році в листі до Миколи II Олександра Фодорівна напише що тоді «моє дитяче серце вже прагнуло до тебе з великою любов`ю». 31 травня 1884 року вони таємно від всіх видряпали свої імена на вікні італьянського будинку в Петрографі.

Наступний раз Аліса приїхала в Росію взимку 1889 року в гості до своєї сестри Єлизавети. Тоді вона дуже часто зустрічалася на балах і вечорах з престолонаслідником. Але коли наступник зробив Алісі пропозицію вийти за нього заміж, вона відмовила, тому що була дуже віддана своїй релігії і не хотіла її міняти на православну. [2, ст. 53]

Вирішальна зустріч Миколи Олександровича та Аліси відбулася весною 1894 року на весіллі герцога Гессенського Ернста-Людовіка з дочкою Марії і Альфреда Единбургських принцесою Вікторією-Мелітою яка була кузиною цесаревича. На весіллі була присутня також королева Вікторія, делегацію від Росії очолив Микола Олександрович. Все вирішилось 8 квітня. Як тільки Микола Олександрвич і Аліса зустрілися і почали розмову, вона зразу ж погодилась вийти за нього заміж. [2, ст. 83]

Великий вплив на Алісу проявив Вільгельм II котрий запевняв Алісу змінити віру, яка їй була дуже дорога. Кайзер таким чином надіявся добитися позитивного розташувати наступника щоб відновити Союз трьох імператорів, порушений Олександром. [24, ст. 35]

Разом з цією щасливою подією в житті Миколи Олександровича, прийшло і несподіване горе. В січні 1894 року Олександр III простудився і тяжко захворів. В нього була сильна температура і його безперервно мучив кашель. Літом імператору стало ще гірше. 21 вересня 1894 року царська сім`я поїхала до Лівадії. Лікарі говорили що сухий морський клімат покращить стан Олександра III. 10 жовтня в супроводі княгині Єлизавети Федорівни приїхала Аліса Гессенська. В Сімферополі їх зустрів цесаревич і по приїзду в Лівадію вони зразу ж пішли до царя. Наречена тримала в руках великий букет білих троянд. 20 жовтня Олександр III помер і Микола Олександрович став імператором Росії. [2, ст. 84]

Після воцаріння Миколи II постало дуже багато проблем з вирішенням питань щодо організації похорону та весілля. Аліса була миропомазана 21 жовтня о 10 годині ранку, ставши благовірною великою княгинею Олександрою Федорівною.

Вінчання Миколи II та Олександри Федорівни відбулося через тиждень після похорону, 14 листопада 1894 року, в день народження імператриці Марії Федорівни, в великій церкві Зимового палацу. Нова імператриця потім написала в своєму щоденнику що «весілля було продовженням похорону». [2, ст. 86]

Весною 1895 стало відомо що Алікс вагітна. Миколу II охопила велика радість. В кінці року в сім`ї вінценосців сталася велика радісь: в них з`явилася дитина. Батьки думали що якщо народиться хлопчик, вони його назвуть Павлом, а якщо дівчинка – Ольгою. [2, ст. 98]

1 січня 1896 року Микола II підписав маніфест в якому об`явив що в травні цього року він і його дружина, за прикладом благочестивих правителів, вони коронуються. В день народження 6 травня 1896 року Микола II з Олександрою Федорівною приїхали до Москви. Вони зупинились в старому Петровському палаці. Святковий в`їзд в столицю відбувся 9 травня. Процесія розтягнулася на декілька кілометрів, явище було дуже грандіозним. [2, ст. 99]

Коронація Мала свою особливість: поруч із тронами Миколи Олександровича та Олександри Федорівни поставили трон імператриці-матері. Подібного раніше не відбувалося. Це пояснювалося тим, що в перші роки правління мати Миколи II мала дуже великий вплив на сина. [ 25, ст. 116]

17 травня в 10 годин ранку імператорська сім`я ввійшла в Великий Успенький собор Московського Кремля. Їх зустрів митрополит Московський Сергій. [ 25, ст. 119] Як тільки на Миколу II Поклали корону, а він сам з благоговінням положив корону на імператрицю, в усіх ста і одній церкві Москви задзвонили дзвони. [ 24, ст. 43]

Після цього Микола II вступив у важкий період в своєму житті – управління великою державою. Але завжди і в усьому йому допомагала його вірна любляча дружина. Порадою або просто добрим словом, це було дя Миколи II найкращою розрадою.

Імператриця Олександра перш за все була матір`ю. Підписуючи важливі папери та доповіді, вона тримала на руках свою першу дочку Ольгу. Пізніше вона народила Тетяну, Марію та Анастасію. Коли імператриця завагітніла в 1903 році, в імператора і придворних появилася надія що народиться наступник Російського престолу. Коли Олександра Федорівна народила сина, всі були щасливі, але ця радість була затьмарена звісткою про те що цесаревич народився зі страшною хворобою – гемофілією, яка передавалася від матері лише до сина. Імператриця вважала себе винною в цьому тому що саме вона була носієм цієї хвороби. [2, ст. 120]