Білет 3

1. Поясніть закономірності джерелознавства як спеціальної галузі історичної науки.

Предметом джерелознавства, як спеціальної галузі історичної науки виступають закономірності утворення та функціонування джерел з історії, формування її джерельної бази, встановлення взаємозв'язків та взаємовпливів окремих видів джерел, їхніх пізнавальних функцій та міри інформативності у процесі наукового дослідження проблем.

З предмета джерелознавства історії випливають його основні завдання:

• систематизація знань про зародження, розвиток, характер і склад джерельної бази історії, її функціонування, внутрішня взаємодія та зовнішні зв'язки;

• розробка методології і методики наукового пошуку, вивчення та використання джерел з історії;

• з'ясування структури джерелознавства історії, його місця в системі історичної науки.

Проблеми теорії джерелознавства історії є невіддільною частиною загального теоретичного джерелознавства і постійно перебувають у полі зору істориків-джерелознавців. Актуальними джерелознавчими проблемами є пошук та виявлення нових джерел з історії , , заповнення прогалин у джерельній базі, розкриття замовчуваних інформативних можливостей відомих джерел, застосування до них принципів джерелознавчої критики відповідно до сучасного розвитку історичної науки в цілому та історії України зокрема.

Таким чином, історичне джерелознавство як спеціальна галузь історичної науки вивчає історію, теорію і методику використання джерел у наукових дослідженнях та педагогічній практиці. Воно має власну історіографію, свою джерельну базу, предмет і об'єкт дослідження, специфічні закономірності розвитку, свою термінологію, благотворно впливає на рівень історичних праць, професійну кваліфікацію істориків, на формування суспільної історичної свідомості, збереження історичної пам'яті.

2. У чому полягає залежність методики джерелознавства від методології історичної науки?

Серед істориків тривалий час дискутувалося питання щодо доцільності використання в історичних дослідженнях, зокрема у джерелознавстві, математичних методів.

У джерелознавстві їх доцільно використовувати головним чином у таких випадках:

• коли доводиться мати справу з великими масивами джерел, які неможливо обробити традиційними методами;

• коли масиви цих джерел однотипні за структурою;

• коли в масових джерелах наявні випадкові (індивідуальні) ознаки, які можуть мати різні значення. Кількісні методи привнесли до джерелознавчого аналізу нові поняття.

Ключовим серед них е нове розуміння репрезентативності джерела. В математичній статистиці під репрезентативністю розуміють властивість деяких часткових даних (їх називають вибіркою) правильно відображати об´єкт у цілому (генеральну сукупність) Учені довели, що репрезентативність має універсальний характер і поширюється не лише на природничі науки, а й на пізнання соціальних явищ, тобто й на історію. Історик може провести суцільне дослідження джерел з певної теми, а може обмежитися вибірковим їх вивченням. Причому, на відміну від математика, історик має справу з двома видами виборок — природною і штучною.

Природна вибірка зумовлюється обсягом джерел, що збереглися. Відомо, що з деяких періодів і проблем у джерельній базі є суттєві прогалини. Причини такого становища були різними: стихійні лиха, війни, соціальні катаклізми і навіть знищення джерел на вимогу влади. В Україні, наприклад, склалася природна вибірка джерел з історії репресій 30—40-х років, голодомору 1932— 1933 pp., голоду 1946—1947 pp., українського руху опору.

Штучна вибірка формується фахівцем (тобто штучно); на основі правил математичної статистики. Репрезентативною вважається т. з. випадкова вибірка, тобто така, при створенні якої кожний об´єкт досліджуваної сукупності має однаковий шанс бути внесеним до вибірки. При створенні штучної вибірки слід намагатися рівномірно охопити всі однорідні групи документів. Якщо вивчаються різнорідні явища, формується типова випадкова вибірка. Для цього вся сукупність джерел, що досліджуються, поділяється на схожі за певними ознаками частини (підсукупності), а потім із кожної з них випадковим і методом відбирається певна група об´єктів, на основі якої і вивчається вся сукупність. При ньому важливо чітко обґрунтувати принципи і критерії виділення типових підсукупностей.

Хоча створення єдиної методики вивчення усіх типів, видів та різновидів джерел неможливе, методики джерелознавчого аналізу писемних джерел, з певними обмеженнями, доцільно використовувати при аналізі й інших джерел, оскільки вони також потребують встановлення їх справжності, вірогідності, повноти, новизни тощо.

Таким чином, розглянутий комплекс проблем методики джерелознавства свідчить, що вона охоплює широке коло питань: від методики пошуку й відбору джерел до їх комплексного використання. Проте стрижнем методики є методи наукової критики джерел з метою встановлення їх достовірності, інформаційної надійності. Джерелознавча критика включає два тісно пов´язані між собою етапи: аналітичну і синтетичну критику. Перша передбачає доведення автентичності джерела, прочитання його тексту, встановлення часу, місця створення, авторів джерела, обставин та мотивів його виникнення, тлумачення його тексту й, нарешті, визначення вірогідності та наукової значущості конкретного джерела. Синтетична критика має на меті на основі критичного аналізу сукупності джерел з певної проблеми сформувати такий їх комплекс, який дав би змогу історикові отримати сукупність науково перевірених фактів з досліджуваної проблеми. Отже, синтез джерел, тобто критичне використання усього їх комплексу, вміле зіставлення аналітичних даних — запорука створення високоякісних наукових праць.