44. Суспільно-політичні кризи у Франції у 80 – 90-х рр. Хіх ст. Буланжизм. Панамська афера.

З виборами 1885 р., що проходили під патріотичними гаслами, пов'язаний підйом нової політичної сили - націоналістичного руху. Лідером став генерал Ж. Буланже. Після перемоги монархістів на виборах 1885 р. він за протекцією Ж. Клемансо, упевненого, що Буланже - єдиний у всій армії "справжній республіканець і радикал", у 1886 р. отримав посаду військового міністра. За ініціативи Буланже здійснено низку заходів задля зміцнення армії (для чого виділено кредит у 300 млн франків), що сприяло зростанню його популярності: прийнято на озброєння скорострільну гвинтівку Лебеля, скорочено термін військової служби із 5 до 3 років, поліпшено постачання армії та побутові умови рядових і унтер-офіцерів.

Із 14 липня 1886 р., коли під час національного свята парижани влаштували маніфестацію на честь Буланже, його вплив і кількість прихильників почали зростати із вражаючою швидкістю.

Опорою буланжизму був націоналістичний рух, провідну роль у якому відігравала створена в 1882 р. Ліга патріотів на чолі з письменником Полем Деруледом. Під гаслом Ліги "Франція понад усе!" стояли дати "1870-18...", де дві останні цифри були відсутні і передбачали дату реваншу над Німеччиною. На хвилі буланжизму Ліга перетворилася на впливову політичну силу.

Оскільки існуюча на той час система виборів дозволяла виставляти одну й ту ж саму кандидатуру кілька разів у різних виборчих округах, Буланже взяв участь у додаткових виборах, що проводилися у другій половині 1888 р. і практично всюди переміг. Навколо нього об'єднувалися всі, незадоволені політикою поміркованих республіканців. Його амбіції намагалися використати у власних цілях різні політичні сили. Проте авторитарні замашки генерала, його прагнення до особистої влади скоро стали очевидними і відштовхнули від нього частину прихильників - передусім радикалів на чолі із Клемансо. Монархісти також зрозуміли, що Буланже використовує їх у власних цілях.

Загрозлива ситуація склалася після перемоги Буланже на проміж-них виборах 27 січня 1889 р. у Парижі, де він зібрав 245 тис. голосів. Коли стало відомо про таку переконливу перемогу Буланже, тисячі націоналістів вийшли на вулиці, демонструючи готовність взяти шту-рмом Єлісейський палац. Однак Буланже відмовився від державного перевороту, розраховуючи на перемогу на загальних виборах, намічених на вересень 1889 р.

Цим скористалися республіканці внесши зміни до закону про вибори, що відмінили голосування за партійними списками й заборонили багаторазове висування однієї кандидатури. У ході судового слухання справи Буланже виявилися його зв'язки з монархістами, що призвело до різкого падіння його популярності. У серпні сенат як Верховний суд заочно приговорив Буланже до ви¬гнання. Переслідуванням у судовому порядку було піддано інших ке¬рівників націоналістичного руху. На загальних виборах у вересні 1889 р. буланжисти провели в палату лише 38 своїх кандидатів. Після цього генерал, який перебував у Бельгії, остаточно втратив авторитет і у вересні 1891 р. покінчив життя самогубством.

Таким чином, буланжизм (1886-1889) став проявом реваншистських настроїв французького суспільства, яке так і не змирилося з приниженням у франко-прусській війні, вираженням схильності французького суспільства до сильної особистості, диктаторської влади типу бонапартизму та прагнення до відновлення величі Франції.

На початку 1890-х рр. Францію сколихнула нова політична криза - "панамська афера", найбільший за всю історію країни політичний скандал, пов'язаний з корупцією державних службовців і депутатів.

У 1879 р. знаменитий проектувальник і будівельник Суецького каналу Ф. Лессепс запропонував з'єднати каналом Тихий і Атлантичний океани в районі Панамського перешийку. З цією метою в 1880 р. було утворено акціонерну компанію Панамського каналу, яку він очолив. Будівництво каналу вимагало значних інвестицій, але великі банки, вважаючи проект надто ризикованим, відмовили йому у фінансуванні. Тоді Ф. Лессепс звернувся за підтримкою до дрібних і середніх вкладників. Добре оплачена рекламна кампанія зуміла переконати десятки тисяч людей ризикнути своїми заощадженнями. Оскільки грошей і після цього не вистачало, Ф. Лессепс звернувся до парламентарів із проханням про прийняття закону про випуск облігацій державної позики. Спочатку ця ідея не була підтримана в парламенті. Тоді керівники компанії вирішили "проштовхнути" відповідний закон за допомогою хабарів і добре профінансованої пропагандистської кампанії в пресі. Улітку 1888 р. відповідний закон було прийнято, незважаючи на застереження експертів. Через кілька місяців, у грудні 1888 р. компанія Панамського каналу оголосила про своє банкрутство.

У результаті краху Панамської компанії 85 тис. дрібних вкладників втратили свої заощадження. Коли з'ясувалося, що з 1 млрд 400 млн франків на будівництво пішло ледь 700 млн, а канал не було прорито і на третину, багато хто почав вимагати розслідування. Через те, що уряд намагався зам'яти панамську аферу, воно розпочалося лише в 1891 р., а скандал вибухнув лише після того, як ним зацікавилася ан-тисемітська газета "Лібр пароль" Е. Дрюмона. Вона не лише опублікувала матеріали про корупцію в парламенті, що скомпрометували близько 140 депутатів, але й показала головними винуватцями керівників компанії євреїв Рейнаха та Герца. Монархісти скористалися скандалом, щоб скомпроментувати своїх суперників-республіканців напередодні загальних виборів 1893 р. Водночас ця справа спричинила зростання антисемітських настроїв, що стали характерною ознакою французького націоналізму.

Спеціальна комісія, обрана палатою депутатів для розслідування справи на чолі з радикалом А. Бріссоном, отримала незаперечні докази підкупу Панамською компанією сенаторів, депутатів, міністрів, газет. Однак судового переслідування більшості посадових осіб не відбулося. До судової відповідальності було притягнено лише п'ять депутатів, із яких був засуджений лише один (до 5 років ув'язнення).

Панамська криза серйозно зашкодила французькій економіці, зміцнивши недовіру вкладників до інвестицій у підприємства й посиливши їхній потяг до державних паперів. Ще серйознішими були її політичні наслідки. На парламентських виборах 1893 р. палата депутатів була оновлена наполовину.

З іншого боку, під впливом Панамського скандалу на початку 1890-х рр., знову активізувалися анархісти з їх тактикою індивідуального терору ("пропаганди дією").