KURSOVA_UKR_MOVA_IIIKURS

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Інститут української філології та літературної творчості імені А. Малишка

Кафедра української мови

Побутова лексика у повісті І. Нечуя - Левицького «Кайдашева сім’я»

Курсова робота

студентки ІІІ курсу 301-УУ групи

денної форми навчання

Гончар Наталії Олександрівни

Науковий керівник:

Козачук Ганна Олександрівна

Київ – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. Лексика на позначення побуту в українській мові

1. Лексико – семантичні групи побутової лексики…………………..

2. Специфіка української побутової лексики…………………………

Розділ 2. Склад і функціонування побутової лексики у повісті «Кайдашева сім’я…………………………………………………………………..

2.1 Місце лексики у лексичному складі повісті «Кайдашева сім’я»……….

2.2 Лексико – семантичні групи побутової лексики у повісті «Кайдашева сім’я»………………………………………………………………………………...

а) лексика на позначення одягу;

б) лексика на позначення взуття;

в) лексика на позначення прикрас;

г) лексика на позначення посуду;

Висновки…………………………………………………………………………….

Список використаної літератури…………………………………………………

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Лексика на позначення побуту в українській мові

1. Лексико – семантичні групи побутової лексики

Сфери суспільного функціонування

1.2. Лексико-семантична структура слова

РОЗДІЛ 2. ВЛАСНЕ УКРАЇНСЬКА ЛЕКСИКА – ОСНОВА СЛОВНИКОВОГО СКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЇ

2.1. Лексико-семантичні групи власне української лексики

Лексика сучасної української мови склалась у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. Формування та розвиток її тісно пов’язані з історією українського народу.

За своїм походженням вона неоднорідна. Найбільша частина її, близько 90%, належить до так званої корінної української лексики, яка включає всі слова, що ведуть свій початок від індоєвропейської мовної спільності, слова, що виникли в спільнослов’янськіймові та слова давньоруського походження, а також весь лексичний фонд, створений на українському грунті. Решту лексичного складу сучасної української мови становлять запозичення з індоєвропейських , у тому числі й слов’янських, та неіндоєвропейських мов; іншомовні лексичні елементи засвоювались українською мовою протягом усього її історичного розвитку.

Найдавніший шар корінної української лексики, що є її ядром, складають слова, успадковані через праслов’янську та давньоруську мови від індоєвропейського лексичного фонду. Переважна більшість індоєвропейських слів уже в праслов’янській мові втратила свою мотивованість.

У процесі розвитку праслов’янської лексики, незважаючи на її велику стійкість, одні слова зазнали в ній певних структурно-семантичних змін, інші зовсім випали з її складу, а ще інші стали основою для творення нових слів або й цілих їх груп. З розпадом слов’янської мовної єдності багато індоєвропеїзмів у більш або менш істотно зміненому вигляді перейшли в лексику окремих слов’янських мов, що й споріднює її з лексикою інших індоєвропейських мов.

В індоєвропейському лексичному фонді, успадкованому українською мовою, з генетичного погляду виділяється кілька прошарків, серед яких найбільший щодо обсягу спільноіндоєвропейський. До нього належать слова, що вживаються в усіх або в більшості індоєвропейських мов. За семантичною структурою їх можна об’єднати в кілька тематичних груп:

1. Назви спорідненості та свояцтва. До цієї групи належать такі українські іменники, як мати, син, сестра, брат, дівер та ін. В українській мові, крім того, існує ряд слів, корінь яких індоєвропейський, а основа – праслов’янська, напр.: жінка, дочка, діал. отецьтощо.

2.Назви органів і частин тіла людини й тварини, а також деяких їх функцій. Із назв цієї групи українська мова успадкувала від індоєвропейської прамови з певними фонетико словотворчими змінами та незначними семантичними відхиленнями такі слова: око, брова, вухо, уста, ніс, зуб, серце, череп, член, ясна, язик, груди, вим’я, утроба, кров, лікоть, їсти, пити, доїсти, ссати та ін.

3. Назви тварин і деяких їх продуктів. До цієї групи слів, що виникли в індоєвропейський період і протягом свого історичного розвитку зазнали певних фонетико-словотворчих змін, належать: звір, вівця, тур, свиня, олень, вовк, бобер; вивірка, їжак; журавель, гуска, тетеря, орел; вугор, піскар, лосось; мураха, оса, муха, блоха, черв; м’ясо, молоко, яйце, вовна та ін.

4. Назви рослин і їх частин. Назви цієї групи збереглися не в усіх індоєвропейських мовах і відзначаються більшою семантичною мінливістю. Сюди можна віднести такі слова: дерево, дуб, жолудь, береза, верба, ясен, осика, черемха, кора, солома, зерно, сім’я, мох, полова, сук, клен та ін.

5. Назвипредметів і явищприроди. До цієїгрупи лексики належать такі слова, як сонце, місяць, небо, день, ніч, вечір, весна, зима, вогонь, вода, дим, град, роса, снігтощо.

6. Назвидій, робіт, процесів. Цягрупаслівохоплюєдієслова: іти, текти, везти, пхати, стояти, сидіти, лежати, пекти, тесати, орати, їсти, лизати, пити, діал. видіти, відати, знати, жити, вмерти, дати, мірити та ін.

7. Назвижитла, господарськихзнарядь і предметівхарчування. До цієїгрупи лексики належать іменники: дім, двері, віз, колесо, вісь, жорна, м’ясо, мед, молоко, юшка, сіль тощо.

8. Назви якостей. До цієї тематичної групи слів належать якісні прикметники на означення величини (довгий, вузький, малий) і кольору (білий, світлий, темний, сірий, сивий, рудий, жовтий, половий та ін.).

Крім спільноіндоєвропейської лексики, в сучасній українській мові можна виділити слова, хоч і в значно меншій кількості, західно-, східно- та південноіндоєвропейські. Необхідно відзначити, що серед них є чимало з похідними основами, виникнення яких пов’язане з праслов’янським періодом; наприклад : велет, яблуня, давність, яловець, солодкий та ін.

У процесі розпаду індоєвропейської мовної єдності на основі її окремих діалектних угруповань виникають нові мовні єдності, що потім поступово переростають у сучасні групи індоєвропейських мов. Так виділяється слов’янська мовна єдність, балтійська, германська, романська та ін. Кожна з них, крім лексичного фонду, успадкованого від індоєвропейської прамови, у процесі дальшого розвитку витворила власний шар лексики, який невідомий іншим групам індоєвропейських мов. Праслов’янський, або спільнослов’янський, шар лексики, кожної сучасної слов’янської мови, у тому числі української, утворюють слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов не властиві.

У праслов’янському шарі лексики з генетичного погляду розрізняють власне слов’янські новотвори, в основі яких лежать успадковані індоєвропейські назви, і запозичення з індоєвропейських та неіндоєвропейських мов. Крім того, українська мова має певну кількість слів з досі не визначеною етимологією.

Збагачення праслов’янської лексики новотворами зумовлювалося тими змінами, які відбувалися в матеріальному та духовному житті слов’ян. Найактивніше поповнюється група абстрактної лексики, значно розширився обсяг назв диких тварин, птахів і особливо риб, рослин, предметів навколишньої природи, господарства, ремесла тощо; менше новотворів впостерігається в таких тематичних групах, як назви спорідненості та свояцтва, свійських тварин та ін. Звичайно, всі такі назви своїм звуковим оформленням, а іноді й значенням, яке властиве їм у сучасних слов’янських мовах, дещо відрізняються від своїх праслов’янських відповідників, але це не затемнює їх структурно-семантичної близькості до праслов’янських форм. Кореневі частини таких слів, звичайно, індоєвропейського походження. Серед успадкованої від спільнослов’янської лексики в сучасній українській мові можна виділити ті самі тематичні групи, що й серед лексики спільноіндоєвропейського походження, а саме:

Назви спорідненості і свояцтва: чоловік, невіста, невістка, сват, сваха, свість, свояк, вітчим, мачуха, пасерб, пасербиця, внук, отець, плем’я тощо.

Назви органів і частин тіла людини і твапини: тіло, чоло, серце, губа, рот, стегно, шия, в’язи, гортань, жовч, палець, пазур, діал. жолудокта ін.

Назви рослин, зокрема трав: пшениця, трава, будяк, лопух, кропива, лобода, чорнобиль та ін., грибів: печериця, сироїжка, сморж, губа, гриб та ін. Виникли тоді також найменування ягід (ягода, малина, суниця, ожина) і деяких дерев (ліщина, діал. буз, загальне гай тощо).

Назви предметів та явищ природи; слів цієї тематичної групи, які можна віднести до спільнослов’янського періоду, відносно небагато: сонце, рілля, долина, сад, острів, струмінь, потік, іскра, морок, північ, буря, вихор та ін.