34.Перекладна природничо-наукова література.

Світська література. Її представляли книги для дозвілля, котрі різнилися своїм оповідним характером та пізнавальною метою, сукупність яких утворювали:1) історична літ.;2)Белетристика;3)Пізнавальні книги(природ.-наукові). Переклади природничо-наукової літ. На Русі мали науково-просвітницьке, пізнавальне, а також естетичне значення. Переклади цієї літ. на Русі з.явилисяв к.11- п.13 століття.

• Природничі твори — це насамперед „Шестодневи“ — виклад природознавства в формі коментаря до історії шести днів творення світу. Маємо тут і короткий виклад світської науки і полеміку з нею. Згадується і про філософічне вчення про елементим, і про рух небесних світил, і про тварини, рослини і людину.Автори „Шестодневів“ не обмежуються на тому, що подають цілу енциклопедію різноманітних відомостей, вони зокрема звертають увагу на символічне значення природного буття, роблять з популярно-наукового викладу моральні або релігійні висновки тощо. Обидві відомі нам „Шестидневи“ прийшли до нас з Болгарії: це „Шестоднев“ Василія Великого та переробка його Іоана Екзарха Болгарського (9-10 ст.), який додав до тексту Василія Великого різноманітний матеріял, запозичений, мабуть, здебільшого з інших „Шестодневів“. Знаходимо тут згадки про науку Платона, Арістотеля та інших старих філософів; виклад, на жаль, не дуже вдалий. „Шестоднев“ увійшов до так званої „Толкової Палеї“.

• Популярніший твір такого самого типу — „Фізіолог“(2-3ст.). Це збірка оповідань про тварини, про каміння, дерева, де поруч коротких, часто фантастичних відомостей про окремі тварини, зокрема звернено увагу на символічне значення кожної тварини: бджола — працьовитість, фенікс — воскресіння, голубка — вірність (образ голубки, що плаче за своєю дружиною, в листі Володимира Мономаха є вже в „Фізіолога“),лисиця-Ірод,диявол,підступність. За жанром оповіді із «Фізіолога» близькі до притч,байок. Витовмачено дійсні й фантастичні відомості (напр., левиця народжує мертвих левенят, яких лев за три дні оживляє своїм подихом — символ воскресіння). Зустрічаємо тут, крім фенікса, салямаидру, що живе в огні, та інші фантастичні тварини. Образами „Фізіолога“ користалися вже отці церкви і проповідники аж до 18 ст.; є чимало згадок ще в Сковороди.

• Географічний та космографічний твір Козьми Індикоплова «Християнська топографія»-своєрідна енциклопедія світу. (6 ст.) в 12 ст. перекладено вже в Києві (о рукописи з великою кількістю малюнків); опис всесвіту, розуміється, відповідає уявленням того часу (земля — чотирикутна площина тощо): між іншим, тут подано деякі відомості про екзотичні тварини.

35.Оригінальна ораторська проза: загальна характеристика.

Ораторсько-проповідницька проза – проповідь – як жанр виникла у ранньовізантійський період розвитку християнства (4-6 ст.), увібравши античні та біблійні традиції. Визначальний вплив на характер , зміст і форму мала Біблія (риторичну традицію започатк. Мойсей, продовжив Соломон та пророки). Стиль усної та книжної (писемної) релігійної проповіді підхопили богослови візантійської доби – Іоан Златоуст, Григорів Богослов, Іоан Дамаскін, Василій Великий. Вони створили класичний канон християнського красномовства, який і був запозичений руськими церковними діячами наприкінці 10ст.

Цьому сприяли запровадження християнства на Русі й потреба у пропаганді нового віровчення; становлення у ріській церкві літургії – найголовнішого христ. Богослужіння; підвищення авторитету слова (Божественого слова,Святого Письма) в утверджені світської та духовної влади; необхідність тлума­чення основних християнських заповідей, яку реалізу­вали завдяки проповідям, що виголошували священно­служителі в храмі під час богослужіння. Давнє письменство включає проповідь у систему літературних жанрів завдяки її виразній художній специфіці. Проповідь — жанр ораторсько-публіцистичної прози в давній літературі; твір урочистого або релігійно-навчального характеру. Схема і жанрові постулати проповіді передавали через гомілетику (грец. homileo — спілкуюся з людь­ми) — мистецтво церковного красномовства. Звідти перейнято два основні типи проповідей: а) урочиста проповідь — її проголошували на великі християнські свята для церковної еліти; б) щоденна проповідь — покликана, відповідно до християнського календаря, вшановувати певного святого чи подію із біблійної (здебільшого євангельської) історії, нагадувати вірянам про видатних осіб церкви і спонукати до релігійних переживань, що зміцнюють віру. На той час більшість літературних жанрів обслуго­вувала потреби церкви і християнського віровчення, тому важливе місце у системі жанрів зайняла пропо­відь, яка була формою релігійної пропаганди, засобом християнського виховання, водночас письмово зафіксо­ваним літературним твором. Своїм змістом, художньою формою вона звернута не стільки до свідомості вірую­чих, скільки до їхніх емоцій. Будували проповідь за правилами художньої творчості, використовуючи художні прийоми, риторичні засоби, спрямовані до емо­ційної сфери людини. Оригінальні проповідницькі твори на Русі пов'язу­ють із церковною діяльністю київського митрополита Іларіона (відома лише одна його проповідь — «Слово про Закон і Благодать») та ченця Кирила із Турова (про­повіді з нагоди значних релігійних свят, роздуми про важливі християнські цінності). Творчість цих пропо­відників започаткувала традицію проповідницької прози в давній українській літературі.