1.Природно-кліматичні умови Аравії

Розповсюдження заклику Мухаммеда почалося з території, яку відвіку міс­цеві жителі - араби, називали «Джазірат аль-араб», що означає «півострів арабів» (або, скорочено, «Аль-Джазіра»). Інколи його також називають «Островом арабів», оскільки він з усіх боків оточений водними просторами - Червоне море,

Індійський океан, Перська затока,Мертве море, річки Євфрат і Йордан. Червоне море відділяє його від «Чорного континенту», а Перська латка від Ірану. Па півночі Аравійський півострів обмежений древнім Євфратом, закрут якого проходить побли­зу Оронта, що впадає в Середземне море.

Займаючи величезну площу, яка дорівнює чверті Європи, Аравія (від др.-євр. «араба» - «пустеля») тягнеться на тисячі кілометрів з півночі на південь із сходу на захід, вклинюючись між Євразійським і Африканським континентами. До недавнього часу географи всього світу відчували незручність, застосовуючи до подібних масштабів термін «півострів», поки, нарешті, стосовно цього задишка Африканського материка не почали вживати поняття, більшою мірою відповідне дійсності, - «Аравійський субконтинент». Подібна назва тим більше справедлива, оскільки розмір Аравійського півострова складає З мли. км², тоді як площа традиційно званого «субконтинентом» Індостану складає всього 1,8 млн. км², що майже в два рази менше.

Знаходячись на широті «великого поясу» пустель, що охоплює всю земну кулю (пустеля Хіла в Північній Америці; Лівійська, Нубійська і Аравійська пустелі в Африці, а також пустеля Тар, яка розкинулася на території Пакистану і Індії), Аравійський півострів є його важливою складовою. Тут розташовані такі пустелі, як Великий Нефуд, Малий Нефуд (або Дехна, що означає «червона», за кольором піску в ній), Нефуд-дахи, а також найбільша піщана пустеля на землі - Руб-ель-Халі - Пустинна чверть.

• Відомий британський мандрівник Вілфред Тезігер згадував про Руб-ель-Халі наступне: «...Пісок тут - виблиску­ючих фарб, які змінюються самим несподіваним чином. Інколи він виглядав як мелена кава, потім знову ставав пурпурним, цегельним або рідкісного золотисто-зеленого кольору. Там і тут ми проходили невеликі білі гіпсові майдан­чики, які розташовувалися у впадинах і були усіяні сіро-зеленими солончаковими рослинами».

Географи старовини (ІІІ-ІІ століття до н.е., такі як (Срабон, Пліній Старший, Діон Кассій та інші) ділили Аравію па Кам'янисту (північно-західна частина півострова), Щасливу (землеробські області на південному заході) і Пустельну (остання, тобто найбільша частина півострова), причому області відрізнялися одна від одної не лише за природними умовами, але і засобом життя'місцевих мешканців. Дослідники нового часу за природними умовами ділять Аравію на дві частини: вузьку спекотливу і безводну прибережну смугу, що носить назву Тіхама, і Неджд, центральне плоскогір'я, оточене пустелями.

Окрім пустель, плоскогір’я Неджд із заходу і півдня обрамлено вулканічними горами. На сході плато також упирається в гори - невисокий гірський ланцюг Тувайк. Захід­ний гірський ланцюг носить назву Хіджаз - «перешкода» - і сповна відповідає цій назві, подекуди здіймаючись на висоту більше 3000 метрів, і круто обриваючись. З північного заходу на південний схід уздовж Червоного моря більш ніж на півтори тисячі кілометрів тягнуться гори Хіджазу, випускаючи на північ і схід своєрідні «відростки» - невисокі хребти. Про відносну молодість цих гір на кожному кроці нагадують великі пустинні області, залиті застиглою лавою, - харою, - а також багаточисельні старі кратери, які часто межують з конусами з вулканічного попілу, які досі є діючими (священне місто мусульман - Медина - розташоване якраз на вулканічному ґрунті між двох хар).

Південніше Хіджаз переходить в нагір'я Ель-Асір. Далі на південь, в гористому районі, розташовується друга, після Хиджаза, основна область Західної Аравії - нагір'я Ємен. У перекладі назва цієї історичної області означає «країна, яка знаходиться праворуч», і саме тут розташовувалися прадавні центри цивілізації Аравійського півострова.

За свій воістину райський клімат і родючість (в порівнянні з іншою територією Аравії), Ємен отримав свою другу назву - «щаслива Аравія». Тому недивно, що саме тут на території, що займає не більше 8% від площі всього півостров було сконцентровано, щонайменше, близько половини всього його населення. Завдяки вражаючій працьовитості, жител Ємену, які здебільшого є осілим населенням, зуміли перетво­рити свою країну на одну з найбагатших держав стародавнього світу.

Ще одна з назв давнього Ємену - «країна пахощів», а, як відомо, в усі часи пахощі цінувалися на вагу золота.

Саме з Південною Аравією більшість дослідників пов'язують легендарну царицю Савську (Шеви), про візит якої до царя Соломона (965-928 рр. до н. з.) згадується в Біблії: «...А цариця Шеви, коли почула була про славу Соломона, щодо Господнього Імени, то прийшла випробовувати його загадками. І прийшла вона до Єрусалиму з дуже великим багатством, - з верблюдами, що несли пахощі, і з дуже численним золотом, і з дорогим камінням. І прийшла вона до Соломона, і говорила йому все, що було на серці її. І Соломон вияснив їй усі її слова...» (1 Цар: 10).

Вже в першому тисячолітті до нашої ери процвітало караванне сполучення між Південною Аравією і Середземноморським побережжям. Відтоді впродовж семи століть па північ транспортувались південноаравійські пахощі, мирра і золото, а також коштовні товари з Індії. У зворотному напряму слідували тканини, предмети мистецтва, вироби із заліза і різні новинки виробництва того часу. Не менш розвинена була і морська торгівля по Червоному морю - в письмових джерелах того часу повідомляється і про морську експедицію, організовану Фінікіями і Соломоном в країну золота Офір, розташовану на західному побережжі Аравії.

Протягом майже половини тисячоліття могутньою Сабейською державою керували володарі, що походили з одного знатного роду. Вони називали себе мукаррібами, що можна приблизно перевести як «жрець-правитель», і мали тісний зв'язок з місцевими храмами, в яких поклонялися трьом головним ідолам: божеству світанкової зірки Астар, Місяця - Альмаках, й божеству Сонця, яка розглядалася в двох втіленнях.

На південному краю Аравійського півострова легендарний «берег

видану» Хадрамаут. Так само, як і сусідній Ємен, це - здебільшого гориста країна, яка має не менш блискуче в горичне минуле, а згадки про цю державу зустрічаються вже в біблії (як Хацермавет). Окрім свого минулого і культури надану (яка в даний час все більше приходить в занепад), Хадрамаут славиться своїми верблюдами - мехарі, яких розводять в східній області Махра.

На південний схід розташована гірська країна Оман, чиєю відмінністю є виключно родючі ґрунти. Це старовинна земля відігравала важливу роль в торгівлі з державами Далекого Сходу, особливо Китаєм. Недарма давня столиця Омана - Сохара - носила назву «Двері до Китаю». Завдяки розвиненій торгівлі, тут набуло розвитку і мореплавство. Чому уздовж всього побережжя Омана розташована велика кількість портів, і саме звідси походять знамениті арабські лоцмани, багато хто з яких назавжди залишили свої імена в історії морських подорожей.

Уздовж північно-східного узбережжя Аравійського півострова (берегом Червоного моря) тягнеться країна низовин Ііахрейн, яка з III тисячоліття до н.е. слугувала важливим центром на морських шляхах з Месопотамії до Індії і славилася як «країна піратів», оскільки велика кількість морських торгівельних шляхів, які проходили біля берегів цієї області, звідусіль залучала «джентльменів успіху». Неабиякою мірою тому сприяло і те, що в прибережних водах Бахрейну вдосталь ловилися перлини, які заманювали купців, а за ними - і піратів. Ще можна згадати про те, що відвіку Бахрейн славиться своїми фініками - настільки, що це навіть увійшло до арабських приказок.