82. Сербія. Чорногорія наприкінці хіх – на початку хх ст.

З 1459 р. Сербія лежить у складі Османської імперії і вела постійну боротьбу проти турецького панування. У Росії її завжди з великою симпатією й участю ставилися до прагненню братньої Сербії до незалежності. У 1867 р. Сербія з допомогою Росії домоглася всіх турецьких фортець у своїй території. У 1876 р. Сербія разом із Чорногорією початку війну проти Туреччини, у якої Росія справила їй всебічну допомогу й підтримку. За рішенням Берлінського конгресу, в 1878 р. Сербія отримала цілковиту незалежність і розширила своєю територією. У 1888 р. Конституцію Сербії.

Натомість у країні розгорнулася жорстка боротьба двох основних угруповань, одній із яких орієнтувалася на Австро-Угорщину, інша виступала за розвиток суверенітету і з надією дивилася Росію.

З 1903 р. королем Сербії став Петро I Карагеоргієвича (Сербія -.королівство з 1882), який активно боровся за возз'єднання всіх сербів у межах королівства і кожен відстоював національні країни під час боснійського кризи (1908), у роки Балканських і Першої світової війн. Саме під керівництвом і створено в 1918 року Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 - Югославія).

Чорногорія. У 1878 р. незалежною державою стала Чорногорія, котра, за форми правління була абсолютної монархією на чолі з князем >Негошем. З 1910 р. Чорногорія проголошена королівством. За рішенням Берлінського конгресу територію було значноурезана, а контроль над морським узбережжям передавався Австро-Угорщини. У результаті Балканських і Першої світової війн лежить у тісному союзі з Кримом Сербією. У 1908 р. Чорногорії вдалося відновити контроль над Адріатичним узбережжям.

Ставши на шлях незалежності, Болгарія, Сербія, Чорногорія й Румунія зовсім на позбулися численних зовнішньополітичних, економічних, релігійних і етнічних проблем, які усе їхнє історію протягом XX століття. Крім фінансово-економічної залежності від Австро-Угорщини в кінці XIX століття посилилася і політична залежність. Проавстрийское курс князя Мілана Обреновіча і консерваторів після Берлінського конгресу привів до висновку в 1881 австро-сербської конвенції, відповідно до якої зовнішня політика країни була підпорядкована Відні і фактично встановлений австрійський протекторат над Сербією. [1] Князь Мілан також відмовився від претензій на Боснію, Герцеговину і Новопазарскій санджак. У відповідь Австро-Угорщина гарантувала підтримку династії Обреновіч і погодилася на проголошення Сербії королівством. 22 лютого 1882 Мілан був оголошений королем сербів. Певну проблему представляли новопридбані за умовами Берлінського світу землі: на цих територіях була розгорнута політика інтеграції та етнічної гомогенізації, в результаті якої мусульманське населення було вигнано, а його володіння розділені між православними сербами.

Період кінця XIX - початку XX століття відзначений модернізацією суспільства та піднесенням культури. Швидко розширювалася мережа початкових і середніх шкіл, просвітницьких установ, в 1905 був заснований університет. Белград перетворився на безперечний культурний центр усіх сербських земель. Найбільшим впливом у сербській суспільного і культурного життя користувався журнал "Српски кніжевні гласнік" під керівництвом Йована Скерліча, який пропагував ідеї просвітництва і югославянських єдності. Високого рівня досягла сербська наука (роботи етнографа Йована Цвійіча, геофізика Мілутіна Міланковіча) [28]. В літературі і драматичному мистецтві на зміну критичного реалізму (Радое Домановіча, Браніслав Нушич та ін) прийшов модернізм, представлений такими авторами, як Йован Дучіч, Владислав Петкович Дис, Вьольк Мілічевіч і Ісидора Секулічова. Європейську популярність завоювала художник Надія Петрович, яка стояла біля витоків сучасного сербського мистецтва. Особливу роль у літературі та мистецтві грала національна тематика, насамперед косовська легенда.

82. Скандинавські держави наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

83. Боротьба великих держав за Марокко на початку ХХ ст. Перша і друга марокканські кризи.

84. Чеський національний рух в ост. третині ХІХ ст. „Старочехи” і „молочехи”.

85. Зовнішня політика Австро-Угорщини в ост. третині ХІХ ст.

86. Боротьба течій у ІІ Інтернаціоналі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

87. Іспанія на початку ХХ ст. Зовнішня і колоніальна політика країни.

88. Чеський національно-визвольний рух на початку ХХ ст.

89. Національно-визвольний рух в Ірландії у 70 – 80 рр. ХІХ ст. Боротьба за гомруль.

90. Боснійська криза 1908 р.

91. „Східне питання” в міжнародних відносинах у 70-х рр. ХІХ ст. політичні наслідки російсько-турецької війни.

92. Сараєвське вбивство і липнева криза 1914 р.

93. Боротьба великих держав за переділ Далекого Сходу наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Англо-японський союз. Міжнародні наслідки російсько-японської війни.

94. Загострення російсько-німецьких відносин у 80-х рр.. ХІХ ст. Утворення франко-німецького союзу.