1. Предмет, завдання та структура спецкурсу «Канонічне право»

Предмет канонічного права (як гілки права) – це суспільні відносини в сфері життєдіяльності церкви, а також в сфері взаємодії віруючих з церквою, між собою і з зовнішнім світом.

Виділяють внутрішнє і зовнішнє церковне (канонічне) право. Внутрішнє право регулює саме життєдіяльність церкви, першоджерелом цього права виступає Святе Письмо. Зовнішнє церковне право – це сукупність правових норм, які регулюють взаємовідносини церкви і держави, а також церкви та інших суспільних утворень. Основу зовнішнього церковного права значною мірою складають норми «світського права», тобто норми права даної держави, але за вимоги, що ці норми не суперечать догматам (основам) віри. В Україні – це Конституція України, Закони України «Про об’єднання громадян», «Про свободу совісті та релігійні організації» та ін.

Завдання науки церковного права включає в себе: по-перше, відновлення історичного процесу формування чинного права; по-друге, викладення норми права, до основи якого мають бути покладені не абстрактні схеми, що раціоналістично виводяться з апріорних принципів, а та норма, та догма права, яка співпадає з позитивним законодавством Древньої Церкви – Правилами Апостолів, Соборів та Отців; по-третє, викладення чинного нині позитивного права окремих помісних Церков; і нарешті, по-четверте, критичний аналіз існуючого церковного устрою, критерієм для якого є, з одного боку, древні канони, а з іншого – реальні потреби сучасного життя.

2. Канонічне право як об’єкт соціально-наукового пізнання.

3. Система канонічного права.

Будучи наукою церковною, канонічне право органічно пов´язане із системою богословських дисциплін: із екзегетикою Священного Писання, з еклезіологією, з моральним та пастирським богослів´ям, із літургікою. У своїх історичних та історикознавчих вишукуваннях каноністи спираються на патрологію та церковну історію. Як юридична дисципліна церковне право входить до системи юридичних наук, особливо тісно стикаючитсь із римським правом, із звичайним правом слов´ян, німців та інших християнських народів, з історією публічного та приватного права, а також із нині чинним правом тих держав, у яких є помісні Православні Церкви, і, нарешті, з теорією права. При вивченні церковно-правових джерел неможливо обійтися без допоміжних дисциплін: археології, дипломатики, текстології, палеографії.

4. Принципи і методологія канонічного права.

Методологія канонічного права - це визнане вчення про підходи формування онтологічної релігійної свідомості, які сповідує конкретна етнічна спільність людей Для задоволення духовних потреб з використанням відповідних методів та методик.

Доцільно окремо виділити принципи для природно-правового аспекту канонічного права і позитивно-правового. При цьому зауважимо, що принципи природно-правового аспекту є загальні й спеціальні.

До загальних принципів природно-правового аспекту належать: архаїчність, соборність, єдність Церкви, сенсибельність, гештальтність, герменевтичність, симетричність, самобутність, смирення, навернення та ін.

Характуристика цих принципів:

Принцип архаїчності відображає початок, первісність у канонічному праві, що випливає з доісторичного періоду. принцип соборності (внутрішньої єдності, цілісності, неподільності, об’єднаності, зближеності) Про існування принципу єдності Церкви вірянину нагадує кожне богослужіння: єдність Бога, Його Сина й Духа Святого, єдине Євангеліє, єдині Таїнства, одні природні закони розвитку світу та ін. Сенсибельність як принцип формує канонічне право на почуттях, почуттях віри в Бога, що розумом осягнути неможливо. Канонічне право не може творчо розвиватися без принципу гештальтності, який репрезентує цілісність сприйняття канонічно-правових понять у надприродному просторі. При цьому враховуються властивості тіла (плоті), душі й духу людини, які скеровані на відчуття Бога, віру в Нього. Незаперечним принципом канонічного права є герменевтичність (екзегеза) як символічне, алегоричне тлумачення змісту Святого Письма, яке належить до сфери духовних предметів. Принцип симетрії у канонічному праві полягає у незмінюваності (інваріантності) релігійних явищ, законів каноністики відносно церковних операцій (процесів). Всі богослужіння дотримуються симетричного принципу без спотворень чи заперечень одне одному. Самобутність у канонічному праві означає, що віряни вирізняються такими властивостями тіла (плоті), душі, духу, які характерні тільки для кожного з них. Тобто людина у релігії, вірі не повинна намагатися уподібнюватися до іншої людини. Важливим принципом канонічного права є смирення (смиренномудріє), яке відображає пасивну роль: покірливість, послушність, підвладність, відсутність гордості та стремління піднестися над іншими людьми й активна роль - сміливість, щирість і т. д. Про принцип навернення доцільно згадувати з більшою рішучістю, оскільки йдеться про релігійно-моральну зміну, про правильну (природну) зміну віросповідання, про покладання на Бога.

До спеціальних принципів канонічного права природного правового аспекту відносимо: відповідальність перед Богом, благоговіння, тайність, сакральність, догматичність та ін. Спочатку зауважимо, що ці принципи більшою мірою стосуються надприродного права.

Характеристика цих принципів:

Принцип відповідальності перед Богом пов’язаний з поняттям страху Божого, святого страху перед абсолютним. Зрозумівши, що таке святе опасіння (страх), людина визнає себе грішною і повністю залежною від небесних сил у справі спасіння. Із відповідальності перед Богом випливає такий принцип канонічного права, як благоговіння, яке відображає не мислення, а почуття, волю до праведного життя як своє духовно-моральне завдання щодо відповідальності за все життєдіяльне буття на землі. Очевидним, але й надприродним за змістом, є принцип тайності. Мова йде про Божу тайну, яка недоступна людській свідомості і може бути розкрита за певних умов. Тайни у канонічному праві трапляються доволі часто: святі Таїнства, притчі Ісуса Христа, проповіді Апостолів та ін., практично все земне перебування Ісуса Христа. Принцип сакральності у канонічному праві відображає весь релігійно-обрядовий процес у Церкві. Справа в тому, що храм Божий містить сакраменталії (священні речі та дії), якими здійснюються церковні Таїнства, які наділені Божою благодаттю. Надприродною властивістю характеризується такий принцип канонічного права, як догматичність (бездоказовість, без урахування конкретних умов життя, метафізичний спосіб мислення). Зміст догми покладений в основу віровчення, яке ґрунтується на надприродному походженню і дано Церкві для поширення та застосування.

Принципами позитивно-правового аспекту канонічного права є: корпоративність, акривія, ікономія, обрядовість.

Характеристика цих принципів:

Визнаним принципом канонічного права є корпоративність у застосуванні правил поведінки вірян, які встановлює Церква в межах конституційних вимог, у формі статутів (уставів). Статут кожної релігійної громади має певний порядок реєстрації й діяльності і, як правило, релігійна ідеологія не встановлюється в якості державної або обов’язкової, хоча держава встановлює певні життєві ідеали й орієнтири.

Акривія (від грецьк.- суворість, точність) як принцип у канонічному праві є обов’язковим у будь-якій Церкві.

Принцип ікономії (від грецьк - управління домом, домобудівнцтво) протистоїть попередньому принципові, оскільки містить у собі деякі поблажливості, полегшення, невимогливості, терпимості навіть лібералізм.

Канонічне право не може обійтися без принципу обрядовості, який уведений Церквою або як звичаєм певний сакральний порядок ритуалів, церемоній, порядок церковного ужитку, облаштунку приміщення храму і т. ін. Важливою умовою обрядовості є канонічність.