Формування нових відносин в економічній спільноті української народності

Зміни в промисловому виробництві:

- розвиток мануфактур у різних регіонах України;

- використання найманої праці — елемента капіталістичних відносин;

- створення системи експлуатації найманих робітників;

- розклад дрібнотоварного виробництва;

- широке втягування в товарно-грошові відносини феодальних господарств;

- поява великих мануфактур — капіталістичного типу підприємств;

- процеси спеціалізації в промисловому виробництві та їх товаризація;

- джерела первісного нагромадження первісного капіталу (посилення експлуатації, розвиток торгівлі, лихварство, отримання пануючою верхівкою подарунків у вигляді земель, мануфактур і т.п. від царського і гетьманського урядів);

- посилення економічних зв'язків між регіонами;

- поява нових і розвиток старих центрів торгівлі.

Зміни в сільському господарстві

- нерівномірний розвиток у різних регіонах України сільського господарства (Лівобережна, Слобідська, Південна, Правобережна Україна, західноукраїнські землі);

- пануючий зерновий характер землеробства витісняється поглибленням спеціалізації окремих сільськогосподарських регіонів;

- вирощування і поширення нових культур (картоплі, кукурудзи,

технічних культур, цукрового буряку), розширення садівництва, виноградарства;

- нововведення раціонального характеру ведення і обробітку грунту;

- зростання тваринництва, виникнення кінних і овечих заводів;

- зміни в феодальній земельній власності та землеволодінні (посилення політики контролю за розподілом земель з боку царського уряду);

- структурні зміни феодальної ренти (поряд з подальшим посиленням відробіткової ренти поширювалась заміна натуральних оброків грошовими);

- зростання державних податків (натуральні, грошові збори до державної скарбниці з перевагою останніх);

- подальше закріпачення селянсько-козацьких верств України (у 1783 р. Катериною II остаточно заборонено перехід селян, запроваджувалось кріпосне право);

- українська старшина отримала, права російського дворянства (1785 р.), більше привілеїв на відміну від сільського населення отримувало міське. За міськими жителями, які мали рухоме і нерухоме майно, закріплювалось право на це майно і воно охоронялось.

У другій половині ХУІІІ ст. політика царського уряду була спрямована на підпорядкування духовної влади світській - монастирські маєтки підлягали секуляризації. В державну власність перейшла більша частина церковних угідь. Вищеназвані чинники здійснювали зміни суспільного характеру:

- єдина соціальна еліта зазнала розшарування;

- новоутворені панівні верстви населення дбали лише про свої власні інтереси;

- національні інтереси витиснуті на другорядний план;

- українські братства переорієнтовувались у своїй діяльності (від культурницької переходили до торгівлі чи промисловості).

Політика самодержавства по знищенню гетьманства та автономії України

І період— 1708-1728 рр. — швидкий наступ на автономію України.

- Створення Малоросійської колегії (1722 р), яка здійснювала контроль за фінансами, діяльністю старшини, владою гетьмана і обмежувала автономію України. Генеральна канцелярія, адміністрація, суд повністю залежали від Малоросійської колегії.

II період - 1728-1734 рр. - формальне пом'якшення російської політики щодо України.

- Скасування Малоросійської колегії (1727 р.) і відновлення права виборів гетьмана (обрання Д. Апостола);

- зменшення чисельності російських військ на території України;

- відміна податків, запроваджених Малоросійською колегією на українській території;

- здійснення перевірки землеволодінь Д. Апостолом, що сприяло збільшенню земельного фонду;

- проведення судової реформи;

- заснування Гетьманської скарбниці;

- поширення влади гетьмана на м. Київ.

III період - 1734-1750 рр. - нова хвиля утисків українського народу.

- Скасування обрання гетьмана;

- введення "Правління гетьманського уряду" після смерті гетьмана Д. Апостола, як тимчасової форми державного органу в Україні;

- широке використання українських матеріальних і людських ресурсів під час російсько-турецької війни (1735-1739 рр.), як результат-тяжке становище України.

ІV період - 1750-1764 рр. — уповільнення наступу на українську автономію.

Позитивне

Негативне

- керівництво справами України передано від Сенату до Колегії Закордонних справ; - демократичні кроки нового гетьмана К. Розумовського по відношенню до старшини (проведення з’їздів старшин); - проведення К. Розумовським військової реформи (введення уніформи, вдосконалення артилерії та ін.); - здійснення гетьманом судової реформи (створені 20 повітів мали власний суд, відновлено судові порядки, які існували в Україні перед визвольною війною).

- гетьмана зобов’язано складати фінансові звіти для російського уряду з вказаними прибутками і витратами Гетьманщини (1754 р.); - місто Київ втратив владу гетьмана і був підпорядкований царю (1761 р.); - відмінено митний контроль між Росією і Гетьманщиною; - ліквідовано гетьманство Маніфестом Катерини ІІ (1764 р.).

V період— 1764-1783 рр. — остаточна ліквідація української автономії.

- Створення Другої Малоросійської колегії на чолі з П. Рум'янцевим;

- заміна натуральних повинностей грошовими податками;

- вихід Росії до Чорного моря, Крим потрапляє під владу Росії;

- знищення Запорозької Січі (1775 р.);

- ліквідація полкової системи і створення губерній на території Гетьманщини (1781р.);

- юридичне запровадження кріпосного права на Україні (травень 1783 р.);

- звільнення української знаті від обов'язків військової служби, українська старшина й шляхта отримали права, аналогічні російському дворянству за "Жалуваною грамотою дворянства", виданої Катериною II у 1785 р.;

- розширення автономії України К. Розумовським;