Індивідуальне завдання № 1

Педагогічна майстерність та творчість майбутнього вчителя

Підготуватись до захисту проекта-дослідження.

Обсяг роботи – до 5 аркушів. Форма представлення – реферат. Форма виконання – індивідуальна.

На захист індивідуального проекту виноситься:

1​ Тема

2​ Мета (для чого виконується даний проект)

3​ Актуальність даного проекту

4​ Завдання

5​ Гіпотеза роботи

6​ Об’єкт

7​ Предмет проекту

8​ Глосарій (словник термінів, використаних у роботі, не менше 10)

9​ Зробити схему логіки науково-дослідного проекту (схематично подати порядок вашої роботи)

10​ Довести практичну значущість вашого проекту (що дасть виконання вашого проекту вам, викладачам, науці)

11​ Оформити бібліографію до проекту з дотриманням усіх правил оформлення (не менше 15 джерел)

12​ Підготувати відгук на проект одногрупника (див. підручник з ОНД: аналіз з точки зору послідовності викладу матеріалу)

13​ Виготовити наочні матеріали до проекту

14​ Сформулювати очікувані результати проекту

15​ Підготувати матеріал до захисту

Орієнтовний перелік тем для проекту:

1​ Педагогічна техніка як система прийомів організації поведінки вчителя.

2​ Зовнішня техніка вчителя.

3​ Виразнсть зовншнього вигляду вчителя.

4​ Вербальні засоби вираження почуттів.

5​ Міміка вчителя як засіб впливу на учнів.

6​ Жести у невербальній комунікації.

7​ Пантоміміка вчителя як засіб впливу на учнів.

8​ Особливості педагогічних жестів.

9​ Особливості пози та ходи педагога.

10​ Імідж сучасної ділової людини.

11​ Сучасна мода і професія вчителя.

12​ Організація робочого простору як засіб психофізичної саморегуляції.

13​ Як педагогу запобігти синдрому “емоційного вигорання” в професійній діяльності.

14​ Засоби технки мовлення.

15​ Техніка впливу на учнів засобами мовлення.

16​ Техніка дихання педагога.

17​ Вміння слухати учня як елемент педагогічної технки вчителя.

18​ Вимоги до лексичної досконалості, логічності професійного мовлення вчителя.

19​ Психофізіологічні можливості голосового апарату вчителя, його властивості.

20​ Умови оптимального використання голосового апарату педагога.

21​ Гігієна голосу вчителя.

22​ Профілактика профзахворювання голосових зв’язок вчителя.

23​ Функції мовлення вчителя.

24​ Культура мовлення.

25​ Слово як засіб вираження думки вчителя.

26​ Розповідь вчителя як модель педагогічної діяльності.

27​ Педагогічна техніка як система прийомів організації поведінки вчителя.

29​ Внутрішня техніка вчителя.

30​ Театральна педагогка.

31​ Показ внутрішнього стану вчителя зовншними засобами.

32​ Невербальні засоби вираження почуттів.

33​ Рефлексивне слухання як елемент педтехнки вчителя.

34​ Саморегуляція та її роль у професійній діяльності.

35​ Вдосконалення засобів психофізичної саморегуляції.

36​ Засоби релаксації.

37​ Бібліотерапія

38​ Працетерапія.

39​ Музикотерапія.

40​ Арт-терапія.

41​ Шопінг як вид саморегуляції.

42​ Фізичні вправи як елемент саморегуляції.

43​ Система вправ та ігор, спрямованих на гармонізацію внутрішнього світу педагога (за Н.В.Самоукіною).

44​ Аутогенне тренування по І.Шульцу (В.Г. Маралов с.211-214).

45​ Врахування біоритмів життя людини як прийом саморегуляції педагога.

46​ Здоровий спосіб життя як елемент збереження психологічного здоров’я педагога.

47​ Знання фізіологічних особливостей власного організму як запорука психофізичного здоров’я педагога.

48​ Знання психічних особливостей власної особистості як запорука психофізичного здоров’я педагога.

49​ Значення системи Станіславського К.С. для розвитку педагогічного артистизму.

50​ Поняття режисури педагогічної дії.

51​ Використання мізансцени у педагогічній діяльності.

52​ Педагогічний артистизм як прояв змісту матеріалу уроку та технікою вчителя.

53​ Психологія і педагогіка театрального мистецтва.

54​ Саморозвиток особистості як складова його професійного успіху.

Модуль 1

Лекція № 1

Сутність педагогічної діяльності вчителя

План

1​ Суспільна значущість професії вчителя.

2​ Поняття педагогічної діяльності, її структура.

І. Перш ніж розпочати розмову про педагогічну майстерність, ми поговоримо про вчителя та його роль і функції у суспільстві.

Від чого залежать результати навчання і виховання в школі? Від того, хто навчає, кого навчають і як навчають. І безумовно, величезною у справі виховання є роль учителя, його особистості. Для початку деякі факти:

На початку ХХІ століття у світі налічується близько 60 млн. працюючих учителів. Тобто педагоги є найчисленнішою соціально-професійною групою, що становить 1,6 % населення планети віком від 15 до 64 років.

В Україні діє понад 22 тис. загальноосвітніх навчальних закладів. У них навчається понад 6 млн. учнів і працює понад 561 тис. учителів.

Кількість учителів-жінок у дошкільних закладах і початковій школі сягає 80 %, а в Україні – аж 98 %!

Останнім часом в Україні зазнав змін і віковий показник учительських кадрів. Зменшився відсоток учителів віком до 30 років (22,7%) і віком 31-40 років (27,5%). Без змін залишилась категорія вчителів 41-50 років (26,5 %). Дещо зросла частка вчителів 51-55 років (12 %).

Учитель – спеціаліст, що веде навчальну і виховну роботу у загальноосвітніх школах різних типів. У широкому розумінні – людина, яка має великий вплив на людей.

Педагог – загальне поняття. Це фахівець, який займається навчально-виховною роботою в навчальних або поза навчальних дитячих закладах.

Отже, спробуємо поглянути на професію педагога з різних позицій: з суспільних – яку роль відіграє в суспільстві ця професія, з позиції учня – чого чекає дитина від педагога, з позиції вчителя – якими є його обов’язки, як він розуміє їх?

Чого чекає суспільство від учителя? Суспільство зацікавлене в тому, щоб відібрати з нього найцінніше, необхідне для засвоєння молодим поколінням, щоб через школу і вчителя трансформувати його у свідомості молоді. Призначення вчителя – бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові.

Брак цілеспрямованої гуманістичної освіти може призвести як до інтелектуальної, так і до моральної деградації нових поколінь. Тому на вчителеві лежить відповідальність за наслідки його праці. Особливо значущою є місія вчителя у наш час, коли поглибився розрив між технічною підготовкою людиною і рівнем її соціальної свідомості, її моральності.

Чого ж чекає дитина від педагога? Звичайно, носія знань, приклад для наслідування. Але не тільки. А ще, розуміння, співчуття, визнання, допомоги у самоствердженні. Адже кожна дитина (як і всяка людина) відчуває потребу усвідомлювати себе особистістю, тобто бути впевненою у повазі до себе, у власній значущості, у позитивній оцінці з боку інших. А допомогти їй у цьому має вчитель. Тому для дитини вчитель потрібний як організатор життєдіяльності, що забезпечує її потреби у самоактуалізації і визнанні.

Які ж обов’язки вчителя, його професійні функції? Традиційно це дидактична функція: не передавати знання (як це визначалося раніше), а вчити, як їх здобувати. Школа має бути не коморою знань, а середовищем думки (В.Сухомлинський).

Розвивальна функція. Сутність її – у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, для її саморозкриття, самоутвердження.

Найскладнішою є виховна функція. Бути вихователем – означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей кожного учня. Виховна функція полягає в організації діяльності, “спрямованої на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відповідальне самовираження. Зрештою, метою виховання є і самовиховання учня, тобто спонукання його до керування своїм розвитком.

Громадсько-педагогічна – вчитель поєднує та узгоджує вимоги школи, сім’ї і суспільства. Він здійснює цю функцію, спілкуючись з батьками, відвідуючи домівки, проводячи з батьками збори та індивідуальні бесіди.

ІІ. Педагогічна діяльність – об’єкт дослідження різних галузей педагогічної науки. Дидактика вивчає загальні закономірності навчання. Методика розробляє ефективні способи викладання конкретних предметів. Теорія виховання визначає принципи й закономірності виховного впливу вчителя на учня.

У широкому розумінні пед. діяльність розглядається як діяльність, метою якої є виховання підростаючого покоління. Існує кілька підходів до розуміння будови педагогічної діяльності: структурний, функціональний, рефлексивний.

Відповідно до структурного підходу до головних її складових відносять: мету та мотиви, сукупність педагогічних дій, педагогічні вміння та навички.

Мета діяльності педагога – формування творчої особистості учня в процесі навчання та виховання. З т.з. психологічних уявлень про природу мети у структурі діяльності, педагогічну мету слід розглядати як зміни, які прогнозує педагог у розвитку особистості учня в процесі навчання і виховання.

Мотив педагогічної діяльності – це внутрішній рушій, що спонукає педагога до професійної діяльності. Мотивами можуть бути ідеали, професійні інтереси, переконання, соціальні установки та професійні цінності педагога. В основі формування будь-якого мотиву полягають потреби. Це може бути потреба у спілкуванні з учнем, у самореалізації, а може бути і потреба у владі, у самоствердженні за рахунок учнів.

Педагогічні дії є складовою операційної сфери педагогічної діяльності. Вони охоплюють і психомоторні, і розумові дії. Рівень виконання педагогічної діяльності пов’язаний із наявністю педагогічних умінь.

Лекція № 2

Педагогічна техніка вчителя як складова педагогічної майстерності

План

1. Педагогічна майстерність як система.

2. Педагогічна техніка, її складові:

а) внутрішня техніка;

б) зовнішня техніка.

3. Мовлення вчителя як основний засіб педагогічної праці.

Література.

1​ Зязюн І.А. Основи педагогічної майстерності. К., 1997.

2​ Мороз О.Г., Омеляненко В. Перші кроки до майстерності. – К., 1992.

3​ Мудрик А.В. Учитель: мастерство и вдохновенье. – М.: Просв., 1986.

4​ Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя. – М., Просв., 1992.

5​ Учителю о педагогической технике. – М.: Педагогика, 1987.

6​ Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1992.

7​ Стернин И.А. и др. Культура речи учителя. – Воронеж, 1995.

8​ Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа пед. процесса. – Минск, 1990.

9​ Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. – М., 1989.

1. Педагогічна майстерність як система

Що таке майстерність взагалі? Напевне, це досягнення вищого рівня у будь-якій діяльності. Отже, педагогічна майстерність є вищим рівнем педагогічної діяльності. Існує кілька визначень педагогічної майстерності. Назвемо 2 з них.

Педагогічна майстерність – вміле, раціональне, комплексне використання рекомендацій педагогічної науки, яке відрізняється від загальної практики новим, оригінальним підходом і забезпечує підвищення якості навчання і виховання.

Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності вчителя на рефлексивній основі.

Академік, д.п.н. І.А. Зязюн пропонує розглядати педагогічну майстерність як систему, що складається з 4-х взаємопов’язаних компонентів:

1​ Гуманістична спрямованість.

2​ Професійна компетентність.

3​ Педагогічні здібності.

4​ Педагогічна техніка.

Гуманістична спрямованість передбачає спрямованість на особистість іншої людини (дитини), утвердження своєю діяльністю (словом, працею) найвищих духовних цінностей і моральних норм.

Професійна компетентність – є фундаментальною основою педагогічної майстерності. Це – знання предмета, методики його викладання, загальнопедагогічні та психологічні знання. Проте, як сказав видатний педагог-новатор Ш. Амонашвілі, майстерність педагога – не в сумі знань, а у їх “олюднюванні”. На ґрунті професійних знань формується педагогічна свідомість – принципи і правила, якими керується вчитель у своїх діях і вчинках.

Здібності до педагогічної діяльності – залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Виділяють 6 головних здібностей до педагогічної діяльності:

комунікативність – професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника;

перцептивні здібності – професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину;

динамізм особистості – здатність активно впливати на іншу особистість;

емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації;

оптимістичне прогнозування – прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній;

креативність – здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв’язувати проблемні ситуації.

Педагогічна техніка – це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою та уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

У педагогічній практиці виділяють кілька рівнів розвитку майстерності вчителя:

Найнижчий, елементарний рівень – професіоналізм – ним має володіти вже молодий вчитель, випускник університету. Наступний рівень – це безпосередньо педагогічна майстерність. Як вважав А.С.Макаренко, вона обов’язково приходить із досвідом (якщо, звісно, вчитель не лінується, а постійно розвивається і вдосконалює свої професійні знання, вміння і навички). І найвищий рівень – педагогічне новаторство, коли педагог привносить в науку і практику щось своє, нове, унікальне, що дозволяє значно підвищити якість і ефективність навчально-виховного процесу. Цього рівня досягають далеко не всі вчителі.

Головними критеріями майстерності педагога є:

доцільність (за спрямованістю);

продуктивність (за результатом);

діалогічність (характер стосунків з учнями);

оптимальність (у виборі засобів);

творчість (за змістом діяльності).

Навчити професії вчителя не можна, але навчитися – цілком можливо.

Шляхи оволодіння педагогічною майстерністю:

Перш за все – це ретельне вивчення предметів психолого-педагогічного циклу.

Вивчення своїх індивідуальних особливостей.

Оволодіння засобами педагогічної техніки.

Власний розвиток, особистісний і професійний.

Активна діяльність (професійне спілкування, випробовування себе в ролі вчителів).

І головний шлях – це самовиховання. На цю тему у нас буде окрема лекція.

2. Педагогічна техніка, її складові

Звичайно, головними у роботі педагога є спрямованість його діяльності і професіоналізм знань. Але не можна забувати і про педагогічну техніку. Дуже велику увагу цьому аспекту приділяв А.С.Макаренко. До речі, він і ввів цей термін у педагогіку. Макаренко говорив, що відчув себе справжнім педагогом, коли навчився говорити фразу “Іди-но сюди!” з 20-ма різними емоційними та інтонаційними відтінками.

Педагогічна техніка – це сукупність професійних умінь, що сприяють гармонії внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього її вираження.

Тоді чому ж у одного вчителя урок починається організовано, а у іншого – з галасом і безладдям? Уся справа в техніці. (Поміркуйте: чи може організовано розпочатися урок, коли вчитель вривається до класу, не звертаючи ні на кого уваги. З тими, хто за першою партою, він з’ясовує, хто відсутній, а всі інші в цей час галасують, метушаться, риються в портфелях. Цей педагог не володіє технікою встановлення контакту. Або інший варіант: вчитель ретельно підготувався до уроку, але не в змозі його розпочати через надмірне хвилювання, яке до того ж помітне дітям.).

Дослідження вказують на такі типові помилки вчителів-початківців:

невміння щиро поговорити з учнем, його батьками;

невміння стримати себе або, навпаки, виявити гнів;

невпевненість у собі;

надмірна суворість;

говоріння скоромовкою;

метушіння біля дошки, надмірна жестикуляція;

у поставі: сутулість, схилена голова, безпомічні рухи рук;

у голосі: монотонність, безбарвність мовлення, відсутність навичок виразного читання, нечітка дикція.

Отже, педагогічна техніка – це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу.

Поняття “педагогічна техніка” містить 2 групи складових.

1-а група пов’язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою, володіти своїм організмом,

2-а група пов’язана з умінням впливати на інших (особистість, колектив).

Тому за аналогією з театральною педагогікою педагогічну техніку поділяють на зовнішню і внутрішню.

Внутрішня техніка вчителя передбачає володіння ним засобами внутрішньої саморегуляції, тобто вміння стримувати негативні емоції, налаштовувати себе на робочий лад, створювати захоплюючу, “мажорну”, як любив говорити А.С.Макаренко, атмосферу на уроці.

Наприклад, налаштуватися на мажорний лад, потрібно для початку посміхнутися, утримати посмішку кілька хвилин і подумати про щось приємне.

Серед найважливіших засобів саморегуляції можна виділити такі:

доброзичливість, оптимізм, гумор;

контроль своєї поведінки (регуляція м’язового напруження, темпу руху, мови, дихання), емоційної сфери;

розрядка в діяльності (працетерапія, музична терапія, бібліотерапія і т.д.);

самонавіювання.

Окремо слід сказати про стримування негативних емоцій. Як ви розумієте, в нашій професії вони не рідкість. Проте якщо негативні емоції весь час гальмувати, можуть розвинутися неврози та інші захворювання. Тому необхідно дати розрядку негативним емоціям за допомогою утворення вогнищ захисного збудження, наприклад, за допомогою музики (класичної: Чайковський, Моцарт). Цей самий механізм покладено в основу бібліотерапії, тобто читання улюблених книжок. Можна скористатись і працетерапією, заняттями спортом, танцями. Комусь (особливо жінкам) може допомогти «шопінг», прогулянка по крамницях. Улюблені заняття допомагають вчителю, як і всім людям, зняти напруження і оптимізувати настрій.

Таким чином, ми підійшли до питання про елементи внутрішньої техніки.

1 група – засоби регуляції емоційної сфери. До них можна віднести всі вищенаведені засоби.

2 група – засоби регуляції вольової сфери. Існує 2 можливі шляхи: прямий і непрямий. Прямий – звернення до власного почуття обов’язку (самонаказ, самозобов’язання: я повинен, я мушу це зробити) – це дуже складний шлях, тому що пов’язаний з силою волі та вихованням спрямованості особистості в цілому.

Непрямий – здійснюється через контроль власного фізичного стану. Прийоми: 1) регуляція м’язового напруження; 2) контроль і регуляція дихання. (Наприклад, на початку уроку справитися з хвилюванням можна так: подивитись на клас, тричі глибоко вдихнути і видихнути, привітно посміхнутися, а потім привітатися); 3) зміна темпу мовлення, рухів (ходьба по класу). Такі реакції називають психосоматичними. Вони діють як рефлекси, тобто приводять до обов’язкових, запрограмованих змін. Впливаючи на фізичний стан, ви викликаєте певні емоційні реакції.

3 група – комплексна система регуляції – самонавіювання. Досягається за допомогою аутогенного тренування (аутотренінгу).

Аутогенне тренування складається з 2-х частин: розслаблення (вхід у стан релаксації) і самонавіювання. АТ – це ряд прийомів, які виконуються в певній послідовності:

1​ Придбати зручну позу, закрити очі і зосередитись на своєму емоційному стані.

2​ Зосередження на обличчі.

3​ Підсилення стану спокою за рахунок самомасажу (подумки) шкіри обличчя і кистей рук.

4​ Розслаблення м’язів

5​ Регуляція дихання. На фоні набутого стану релаксації (розслаблення) і відбувається наступний крок –

6​ Самонавіювання – формування емоційних реакцій оптимізму і життєрадісності. (Згадайте худ. фільм “Самая обаятельная и привлекательная”).

Для успішності самонавіювання потрібна систематична робота. У всіх зазначених прийомах саморегуляції психічного стану основою внутрішньої техніки педагога є увага і уява (здатність переключати увагу на емоційно привабливі об’єкти; здатність бачити картини, які хочемо собі навіяти).

Зовнішня техніка вчителя. Елементами зовнішньої техніки є вербальні (мовні) і невербальні засоби. Саме через них педагог виявляє свої наміри, саме їх бачать і розуміють учні. Зупинимось спочатку на невербальних засобах.

Зовнішній вигляд педагога (або як зараз прийнято говорити, імідж) має бути естетично виразним. Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але неприємною є і надмірна увага до неї. Головне – почуття міри, скромність і елегантність. Вигляд вчителя має викликати позитивне ставлення учнів.

Пантоміміка – виражальні рухи, пластика тіла.

! Ніяка, навіть найідеальніша фігура не може зробити людину красивою, якщо вона не вміє триматися, якщо в неї неправильна постава.

Вважається, що вчитель повинен стояти так: ноги на ширині 12-15 см, одна нога трохи висунута вперед. Бажано відмовитись від поганих для вчителя звичок: триматись за спинку стільця, похитуватись, чухати голову, терти носа і т.д.

Слід звернути увагу на ходу. Рекомендуються рухи вперед і назад по класу, а не в сторони. Крок вперед означає значущість повідомлення. Відступаючи назад, ви даєте слухачам можливість перепочити.

Жести мають бути описові і психологічні. Вимоги до жестів: невимушеність, стриманість і доцільність.

Поза для активного спілкування має бути відкритою: не схрещувати рук, стояти обличчям до класу, зменшити дистанцію.

Міміка – виражальні рухи м’язів обличчя. Нерідко вираз обличчя і погляд впливають на учнів сильніше, ніж слова.

Широкий діапазон почуттів виражає посмішка, брови, але найвиразнішими на обличчі людини є очі. Як говорив Станіславський, пусті очі – дзеркало пустої душі. Вчителю слід уникати як надмірної динамічності м’язів обличчя («бігаючі очі»), так і неживої статичності («кам’яне обличчя»).

Контакт очей (візуальний контакт). Дитина найбільш уважна, коли ми дивимось їй прямо в очі, найбільш запам’ятовує те, що їй говорять.

Міжособистісний простір (дистанція спілкування) – відстань між тими, хто спілкується, що є ознакою характеру взаємодії.

До 45 см – інтимна дистанція;

45 см – 1 м 20 см – персональна;

1 м 20 см – 4 м – соціальна;

4 м – 7 м – публічна.

Як же можна досягти зовнішньої виразності? Шляхи:

1​ Навчитися диференціювати і правильно розуміти невербальну поведінку інших людей, розвивати вміння “читати по обличчю”, розуміти мову тіла, часу, простору у спілкуванні.

2​ Прагнути розширити особистий діапазон різних засобів шляхом тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організації простору, візуального контакту і самоконтроль зовнішньої техніки).

3​ Домагатися того, щоб використання зовнішньої техніки йшло органічно з внутрішнім переживанням, як логічне продовження думок і почуттів.

3. Мовлення вчителя є однією з складових педагогічної техніки. Це – інструмент професійної діяльності вчителя. Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоствердження його особистості.

Мовлення вчителя – мовлення, пристосоване до розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні. Особливо важливо досконало володіти технікою мовлення для вчителя іноземної мови. Він є для учнів носієм іншомовної культури, тому має досконало володіти артикуляцією, лексикою і т.д.

Різновидами (формами) мовлення вчителя є: монолог (розповідь, пояснення, коментар), діалог (бесіди з учнями) та полілог (урок).

Мовлення виконує такі функції:

комунікативна – встановлення і регуляція взаємовідносин між учителем і учнями;

психологічна – створення умов для забезпечення психологічного комфорту учням;

пізнавальна – забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями;

організаційна – забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів.

Дуже важливим на уроці є темп мовлення. (Оптимальний – 60 - 75 слів за хвилину).

Умовами ефективності професійного мовлення вчителя є:

проф. мовлення має відповідати вимогам культури мови (відповідність літературним нормам, точність, логічність, виразність, багатство, доцільність);

проф. мовлення має бути своєрідною “словесною дією” (за Станіславським), мета якої – інтелектуальний, емоційно-вольовий, моральний вплив на учнів;

спрямованість, зверненість проф. мовлення на учнів;

володіння технікою мовлення.

Техніка мовлення містить у собі такі компоненти: голос – дикція – темп – інтонація і виконує дуже важливі функції :

створює імідж людини;

дає змогу виявити індивідуальність людини;

визначає емоційний стан людини.

! Погане володіння технікою мовлення може зробити вас об’єктом пустощів і пародій учнів.

Особливостями голосу педагога є:

сила звуку;

полетність;

гнучкість, рухливість;

діапазон;

тембр.

Дуже важливим є дотримання правил гігієни голосу педагога. Адже серед захворювань у вчителів 40,2 % є захворювання голосового апарату.

Існує принаймні 4 основні причини порушення голосу:

1​ підвищене щоденне навантаження голосу;

2​ невміле користування голосовим апаратом;

3​ не дотримання правил гігієни;

4​ слабкість голосового апарату.

Гігієна праці вчителя:

1​ після закінчення робочого дня протягом 2-3 годин уникати тривалих розмов, розмовляти тихо;

2​ складаючи розклад, враховувати, що втомлюваність голосового апарату виникає через 3-4 години праці ( у вчителів зі стажем до 10 років) та через 2-3 години (зі стажем понад 10 років);

3​ не вживати дуже гарячі та дуже холодні напої, “гострі” страви, не зловживати алкоголем та палінням;

4​ полоскати горло розчином соди, не переохолоджуватись, не дихати пилом від крейди.

! Монотонна мова швидше втомлює голосовий апарат, тому що працює лише одна група м’язів. Чим виразніша мова, тим вона здоровіша!

Методичне забезпечення

1​ Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін. – К.: Вища школа. – 1997. – 349 с.

2​ Основы педагогического мастерства: Метод. рекоменд. к практ. занятиям для студ. 2 курса. - Полтава, 1982.

3​ Педагогічна творчість і майстерність. Хрестоматія / укл. Гузій Н.В. –К.,Ізмн, 2000. –168 с.

Рекомендована література

1​ Андриади И.П. Основы педагогического мастерства: Учебное пособие. – М.: Издат. центр «Академия», 1999. – 160 с.

2​ Чернявская А.П. Педагогическая техника в работе учителя. – М.: Центр «Педагогический поиск», 2001. – 176 с.

3​ Десяева Н.Д. и др. Культура речи педагога: Учеб. пособие. – М.: Узд. центр «Академия», 2003. – 192с.

4​ Наумчик В.Н., Савченко Е.А. Этика педагога: Учебно-методическое пособие. – Минск: «Універсітэцкае», 1999. – 216 с.

5​ Севастьянов А.И. Техника речи в профессиональной подготовке учителя. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 144с.

6​ Елканов С.В. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. - М.: Просвещение, 1989. - с.

7​ Учителю о педагогической технике. Под ред Л.И. Рувинского. - М.: Педагогика, 1987. - с. 4-14, 87-107

8​ Макаренко А.С. О родительском авторитете // Пед. соч.: В 8 т. - Т. 4. - М.: Педагогика,1984.

9​ Синиця І. О. Педагогічний такт і майстерність учителя. - К.: 1976. - с.

10​ Грехнёв В.С. Культура педагогического общения. - М.: Просвещение, 1981. -

11​ Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - М.: Просвещение, 1987. - с. 9-14, 26-33, 46-48, 96-105.

12​ Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. - М.: Просвещение, 1989. - с. 194 - 195

13​ Джеральд Джампольски. Как обрести внутреннее равновесие и оздоровить свои отношения с окружающими. Мини-курс. Разговор с учителем. М., Просвещение, 1990 г.

14​ Кухарев Н.В. На пути к профессиональному совершенству, М., Просвещение, 1991.

15​ Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя. - М.: Просвещение, 1992.

16​ Станиславский К.С. Работа актера над собой в творческом процессе переживания // Собр. Соч.: В 8 т. - Т.2. М,: Искусство, 1954. –с. 5-8, 23–25, 38, 48, 58, 60, 62, 68, 73, 94-95, 356-359, 372-374.

Додаткова література

1​ Баданина Л.П., Антоновская В.В. Привлекательность профессии учителя // Школьные технологии. – 2003. - №4. – С.186-191.

2​ Дегтярева М.А. Личность учителя в современном процессе обучения и воспитания // Методист. – 2006. - №2. – С.32-34.

3​ Калюжный А. Технология построения имиджа учителя // Педагогическая техника. – 2005. - №3. – С.103-108.

4​ Капустина З. Имидж современного педагога // Учитель. – 2006. - №1. – С.59-61.

5​ Мовчан П.І. Етичний кодекс українського педагога (проект) // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2006. - №1. – С.96-102.

6​ Рыбин В.А. Учитель в педагогике нового времени // Педагогика. – 2006. - №8. – С.48-56.

7​ Хрипунко ва Л. Типологія професійної діяльності вчителя // Завуч (Шкільний світ). – 2003. - №31. – С.2-7.

8​ Артамонова Е.И. Духовная культура педагога // Пед. образование и наука. – 2005. - №5. – С.30-32.

9​  Артамонова Е.И. Экологическая культура учителя // Пед. образование и наука. – 2005. - №2. – С.22-27.

10​ Галеева Н.Л. Самоанализ уровня компетентности // Биология в школе. – 2005. - №8. – С.35-38.

11​ Духова Л.И. Профессионально-педагогическая культура и субкультура учителя // Пед. образование и наука. – 2004. - №5. – С.22-27.

12​ Островерхова Н. Формування вчителем «власної школи» педагогічної майстерності // Завуч (Шкільний світ). – 2006. - №7. – С.5-7.

13​ Палтышев Н.Н. Педагогическое мастерство и пути его постижения (В поисках практико-ориентированных дидактических подходов). – К.: Издатель Енеке О.М., 2000. – 119 с.

14​  Перлова В. Складові педагогічної майстерності: класифікація професійно-педагогічних умінь // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2005. - №6. – С.87-93.

15​ Ситник О.П. Професійна компетентність вчителя // Управління школою. – 2006. - №14. – С.2-9.

16​ Сластенин В.А. Рефлексивная культура учителя как субъекта педагогической деятельности // Пед. образование и наука. – 2005. - №5. – С.37-42.

17​ Соф’янц Е. Структура професійної компетентності сучасного педагога // Управління освітою. – 2006. - №17. – С.4-5.

18​ Хорунжа Л. Проектна культура вчителя: етичний компонент // Шлях освіти. – 2005. - №2. – С.11-15.

19​ Андреева И. Эмоциональная компетентность в работе учителя // Педагогическая техника. – 2006. - №2. – С.74-85.

20​ Болсун С. Розвиток педагогічної техніки вчителя: актуальність та значущість // Початкова школа. – 2000. - №2. – С.50-51; №7. – С.48-50.

21​ Зязюн И.А. Педагогическая техника учителя // Школьные технологии. – 2005. - №6. – С.154-164.

22​ Островерхова Н. Педагогічна техніка – невід’ємна складова педагогічної майстерності вчителя // Завуч (Шкільний світ). – 2006. - №1. – С.8-11 (вкладка).

23​ Чухно Л. Технологічна культура вчителя // Завуч (Шкільний світ). – 2006. - №10. – С.11-12.

24​ Гусев Д. Риторическое искусство в педагогике // Педагогическая техника. – 2004. - №5. – С.77-90.

25​ Лунева Л.П. Речевая компетенция учителя как основа эффективной педагогической деятельности // Образование в современной школе. – 2003. - №4. – С.57-61.

26​ Павленко В. Діалогічне мовлення вчителя у стресових педагогічних ситуаціях // Завуч (Шкільний світ). – 2004. - №34. – С.20.

27​ Суханкина Е.Н. Требования и замечания как речевые жанры педагогического взаимодействия // Начальная школа: плюс до и после. – 2004. - №2. – С.24-28.

28​ Стефанова Л.Н., Стефанова С.Ю. Культура речи учителя // Открытая школа. – 2001. - №3. – С.39-43.

29​ Булатова О. Общность и различие актерско-режиссерской и педагогической деятельности // Искусство и образование. – 2004. - №1. – С.45-53.

30​ Булатова О.С. Артистизм как компонент творческой личности педагога // Школа. – 2001. - №2. – С.18-19.

31​ Єршова О., Букатов В. Режисура уроку // Завуч (Перше вересня). – 1999. - №5. – С.3-10.

32​ Савостьянов А.И. Основы театральной педагогики в мастерстве учителя // Методист. – 2005. - №5. – С.33-37.

33​ Ботіна С. Міжособистісна взаємодія учителя та учня // Рідна школа. – 2005. - №3. – С.31-33.

34​ Букотов В.М. Режиссура школьного общения. – К.: Изд. дом «Шкільний світ»: Изд. Л. Галицына, 2005. – 128с.

35​ Декілька порад учителю про культуру професійного спілкування // Завуч (Шкільний світ). – 2005. - №10. – С.4.

36​ Зарецька І. Комунікативна культура як компонент педагогічної культури // Директор школи. Україна. – 2005. - №6-7. – С.90-101.

37​ Киричок В. Етика спілкування вчителя з учнями // Відкритий урок. – 2006. - №1-2. – С.49-50.

38​ Колодько Т. Педагогічна культура спілкування вчителя у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи // Рідна школа. – 2005. - №4. – С.12-14.

39​ Коммуникативная культура учителя как условие личностно ориентированного образования // Завуч. – 2004. - №3. – С.128-129.

40​ Милоголовкіна С. Вплив стилю педагогічного спілкування на учнів // Педагогічна газета. – 2006. - №1. – С.5,8.

41​ Островерхова Н. Майстерність педагогічного спілкування // Завуч (Шкільний світ). – 2006. - №4. – С.9-11.

42​ Гребнев А. Управление классом: Методы привлечения внимания // Педагогическая техника. – 2005. - №2. – С.45-47.

43​ Моськіна Г. Становлення гуманних взаємин між учителем і учнем // Завуч (Шкільний світ). – 2005. - № 12. – С.2-6 (вкладка).

44​ Олендская И. Приемы достижения успеха. – 2004. - №4. – С.45-47.

45​ Палтишев М. Мистецтво створювати стан уроку // Завуч (Шкільний світ). – 2006. - №4. – С.16-21.

Інформаційні ресурси

Національна бібліотека України ім. В. Вернадського http://www.nbuv.gov.ua/

Сайт Міністерства освіти та науки України. http://www.mon.gov.ua/

Сайт Академії педагогічних наук України. http://www.apsu.org.ua/

Государственная научная педагогическая библиотека им. К.Д.Ушинского http://www.gnpbu.ru

Тема 1: Педагог: професія і особистість

Мета: формування у студентів початкової настанови на осмислення себе як майбутнього педагога; розкриття складності педагогічної професії, багатогранності особистості педагога.

Обладнання: плакати з висловлюваннями педагогів та учнів про здібності, вміння педагога та якості його особистості, професіограми вчителя; фломастери, ватман.

Опорні поняття: здібності вчителя, вміння вчителя, якості особистості вчителя, педагогічна діяльність, функції вчителя, самопізнання.

План заняття

1​ Обговорення теоретичних питань:

суспільна значущість професії вчителя;

головні вимоги до особистості вчителя;

аналіз твору «Школа у моєму житті».

2​ Організаційно-мисляча ділова гра: складання «Моделі ідеального педагога».

Робота в мікрогрупах, щодо визначення професійно і особистісно важливих складових вчителя.

Література

1​ Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. І.А.Зязюна. - К.: Вища шк., 1997. - 349 с.: іл.

2​ Елканов С.В. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. - М.: Просвещение, 1989.

3​ Гоноболин Ф.Н. Книга об учителе. - М., Просвещение, 1965.

4​ Кухарев Н.В. На пути к профессиональному совершенству, М., Просвещение, 1991.

5​ Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя. - М.: Просвещение, 1992.

6​ Учителю о педагогической технике. Под ред Л.И.Рувинского. - М.: Педагогика, 1987. - с. 4-14, 87-107

Тема 2: Самовдосконалення як шлях формування особистості майбутнього педагога

Мета: формування первинних навичок ототожнення себе з професійним зразком, створення особистої моделі ідеального педагога; формування потреби в самопізнанні, самовдосконаленні та в наближенні до власної «моделі ідеального педагога».

Обладнання: бланки тестів, опитувальних листків; плакати з висловлюваннями про педагогічну професію та особистість педагога.

Опорні поняття: педагогічна діяльність, функції вчителя, самопізнання, професіограма, «модель ідеального педагога».

План заняття

1​ Проведення анкети “Компоненти моделі ідеального педагога”:

- проведення анкети “Компоненти моделі ідеального педагога”.

2​ Програма - корекція професійного самовдосконалення:

- проведення етапу післядії гри «Модель ідеального педагога».

3​ Діагностика педагогічної спрямованості:

проведення тесту «Мотиви вибору професії вчителя».

Література

1​ Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І.А. Зязюна. - К.: Вища шк., 1997. - 349 с.: іл.

2​ Елканов С.В. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. - М.: Просвещение, 1989.

3​ Рогов Е.И. Учитель как объект психологического исследования: Пособие для школьных психологов по работе с учителем и педагогическим коллективом. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. – 496 с.

4​ Клюева Н.В. Технологии работы психолога с учителем. – М.: ТЦ “Сфера”. 2000. – 192 с.

5​ Гоноболин Ф.Н. Книга об учителе. - М., Просвещение, 1965.- 258 с.

6​ Кухарев Н.В. На пути к профессиональному совершенству, М., Просвещение, 1991.

7​ Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя. - М.: Просвещение, 1992.

8​ Учителю о педагогической технике. Под ред Л.И. Рувинского. - М.: Педагогика, 1987. - с. 4-14, 87-107