Рекомендована література

1. Гаагская конвенция о законах и обычаях войны от 1907 г. Международное право. Ведение боевых действий. Сборник Гаагских Конвенций и других соглашений. – М., – 1955.

2. Женевская конвенция о защите гражданского населения во время войны 1949 г. Действующее международное право. В 3-х томах /Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Т.1. – М.: Издат-во Московского Независимого института международного права, 1996. – С. 681– 731.

3. Арцибасов И.Н. Международное право (законы и обычаи войны). – М., 1975.

4. Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооружённый конфликт: право, политика, Дипломатия. – М., 1995.

5. Гассер Х.- П. Международное гуманитарное право. – М., 1995.

6. Кукушкина А. Действие норм международного права в период Вооружённых конфликтов // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 102 – 108.

7. Международное гуманитарное право / Под общей ред. В.Ю. Калугина. – Мн.: «Тесей», 1999.

8. Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред.. В.Г. Буткевича. – Київ: Либідь, 2004.

9. Мелков Г.М. Международное право в период вооружённых конфликтов. – М, 1986.

10. Мулинен Ф. де. Право войны и вооружённых сил. – Женева, 1993.

11. Полторак А.И.. Савинский Л.И. Вооружённые конфликты и Международное право. – М., 1976.

12. Права человека и вооружённые конфликты / Отв. Ред. В.А. Карташкин. – М., 2001.

13. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. –

Х.: ТОВ«Прометей-Прес». – 2005.

14. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум;Университет внутренних дел, 1999.

15. Тиунов О.И. Международное гуманитарное право: Учебник для вузов. – М., Издательская группа Норма – ИНФА, 1999.

16. Фуркало В.В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооружённых конфликтов. – Киев: Наукова думка, 1986.

Тема № 5 (ф-я):

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВІТРЯНИХ СПОЛУЧЕНЬ.

1. Міжнародно-правове регулювання польотів у повітряному просторі.

2. Правовий статус повітряного судна і екіпажу.

3. Боротьба зі злочинами проти цивільної авіації.

4. Правове регулювання повітряного простору України.

Методичні рекомендації:

При розгляді питань міжнародно-правового регулювання польотів повітряних суден у повітряному просторі важливо визначити таку поняття, як «повітряне судно», «політ повітряного судна». Загальноприйняте міжнародно-правове визначення поняття «повітряне судно» відсутнє, хоча спроби сформулювати його мають місце в паризькій конвенції про повітряну навігацію від 1919 року і Чиказькій конвенції про міжнародну цивільну авіацію від 1944 року. Серед інших міжнародно-правових документів, що регулюють польоти у повітряному просторі слід відзначити: Протоколи до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1954 року; 1962 року; 1971 року; 1984 року; 1990 року; 1995 року; Угоду про цивільну авіацію і про використання повітряного простору 1991 року; Варшавську конвенцію щодо уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 1929 року та ін. Значну роль у міжнародному повітряному праві відіграють так звані «міжнародні авіаційні регламенти» – стандарти, регламентована практика, процедури та інше, які приймаються в рамках Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО).

У теорії і на практиці головним критерієм класифікації польотів повітряних суден у повітряному просторі виступає «географічний» критерій, сутність якого полягає в обов’язковому з’ясуванні суб’єктами відповідної правової системи географії запланованого польоту (внутрішні і міжнародні польоти). Необхідно визначити особливий статус міжнародних польотів, а також розкрити певні види (регулярні і нерегулярні) і форми (комерційні і некомерційні) польоту повітряного судна.

При написанні контрольної роботи необхідно розкрити правовий статус повітряного судна і екіпажу. Повітряне судно має національну належність, що визначається фактом реєстрації в тій чи іншій державі. Принцип національної належності створює безпосередній (публічно-правовий) зв'язок між державою реєстрації і повітряним судном, яке таким чином користується захистом цієї держави. Від зазначеного принципу необхідно відрізняти цивільно-правові питання власності, володіння і користування повітряним судном. В міжнародному повітряному праві не існує документа, який би в цілому визначив правовий статус екіпажу. Окремі права екіпажу і командира стосовно прийняття заходів для попередження і злочинних діянь на борту під час польоту закріплені в Токійській конвенції про правопорушення і деякі інші діяння на борту повітряного судна від 14 вересня 1963 року. Правовий статус екіпажу, як правило, визначається національним законодавством держави реєстрації повітряного судна.

Боротьба зі злочинами проти цивільної авіації ґрунтується на міжнародному співробітництві; при тому заходи з метою боротьби з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації проходять як на національному, так і на міжнародному рівні. Студенту (слухачу) необхідно проаналізувати походження норм сучасного міжнародного права, які кваліфікують піратство. Тому останнє питання контрольної роботи повинно спиратися на ретельній розгляд положень Женевської конвенції про відкрите море 1958 року, статті 101 Конвенції ООН по морському праву 1982 року, Токійської конвенції про правопорушення і деякі інші діяння на борту повітряного судна 1963 року, Гаазької конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р. Та Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, яку було укладено у 1971 році у Монреалі.

Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює повний та винятковий суверенітет над своїм повітряним простором. Правовий режим повітряного простору України регламентується національним законодавством: Законом України «Про Державний кордон України» від 4 листопада 1991 року, Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 року та міжнародними договорами. Крім того, необхідно зазначити порядок використання повітряного простору України, який визначається Положенням про використання повітряного простору України від 29 березня 2002 року і Правилами польотів повітряних суден та обслуговування руху в класифікованому просторі України від 16 квітня 2003 року.