ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
ЛЕКЦІЯ
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
“Досудове слідство в ОВС + М. Практикум зі складання
процесуальних документів”
НА ТЕМУ
“ОСОБЛИВОСТІ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА У СКЛАДНИХ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ. ОБ’ЄДНАННЯ ТА ВИДІЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ. СТВОРЕННЯ СЛІДЧИХ ТА СЛІДЧО-ОПЕРАТИВНИХ ГРУП”
(2 години)
Лекція обговорена та затверджена
на засіданні кафедри
“___”__________2011 р.
протокол № __
Харків – 2011 р.
Тема: Особливості досудового слідства у складних кримінальних справах. Об’єднання та виділення кримінальних справ. Створення слідчих та слідчо-оперативних груп.
ПЛАН:
Поняття складної кримінальної справи.
Специфіка розслідування злочинів, вчинених злочинними групами.
Особливості провадження у складних кримінальних справах.
Процесуальні підстави об’єднання та виділення кримінальних справ.
Процесуальний порядок створення слідчих і слідчо-оперативних груп та їх види.
1. Поняття складної кримінальної справи.
Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає можливість створення слідчих груп при розслідуванні особливо складних кримінальних справ (ст. 119 КПК). Однак у кримінально-процесуальному кодексі та інших законодавчих актах не визначено поняття “особливо складна кримінальна справа”, і взагалі “кримінальна справа”, який його зміст, структура і функціональне призначення. Не регламентується процесуальний порядок формування кримінальної справи і не вказуються ті наслідки, які можуть настати у випадках порушення цього порядку.
Вперше в науці кримінально-процесуального права поняття “кримінальна справа” було сформульоване в 1979 році В.С. Зеленецьким наступним чином: “кримінальна справа являє собою неподільне (єдине) цілісне утворення, що відображає процес провадження, порушеного у зв’язку із скоєнням злочину”. Але це не було останнім визначенням, яке автор дав поняттю “кримінальна справа”. Продовжуючи протягом майже двох десятиліть досліджувати дану проблему, в 1997 році В.С. Зеленецький дійшов висновку, що під кримінальною справою слід розуміти “особливе документальне утворення, сформоване у відповідності до рішення органів дізнання, слідчого, прокурора, судді чи суду про її порушення з метою фіксації в установленому законом порядку факту, змісту і результатів кримінально-процесуальної діяльності у зв’язку зі скоєнням конкретного злочину для забезпечення реалізації кримінальної відповідальності винної особи, захисту прав і законних інтересів громадян, трудових колективів, держави і суспільства в цілому”. Досліджував поняття і Я.О. Мотовиловкер. Головна мета виданої ним у 1984 році роботи полягала в тому, щоб показати роль і місце основного питання кримінальної справи в механізмі кримінально-процесуальної діяльності. Він звернув увагу на те, що законодавець, говорячи про порушення, закриття, відновлення кримінальних справ, під терміном “справа” має на увазі провадження, діяльність органів слідства і суду. А якщо закон вживає термін “справа” в іншому сенсі, наприклад, коли в законі вказується, що “слідчий негайно направляє справу прокурору” чи “прокурор направляє справу в суд” – у цих випадках під терміном “справа” мається на увазі не діяльність органів слідства і суду, а “сукупність документів, що фіксують факти і дії даного випадку”. Пізніше, в 1994 році, звертався до цієї проблеми І.Ю.Потьомкін. Він визначає кримінальну справу як здійснювану з моменту свого порушення діяльність правоохоронних органів по доказуванню події злочину та винності особи, що його вчинила, а також матеріали цієї діяльності. У 2002 році поняття кримінальної справи стало предметом спеціального комплексного дослідження в дисертації В.Ю. Кузьмінової “Правові та наукові основи відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ”. На наш погляд, В.Ю. Кузьмінова дала найбільш точне і повне визначення поняттю “кримінальна справа”. В широкому змісті слова під кримінальною справою вона розуміє фіксацію діяльності органу дізнання, слідчого, прокурора і суду по збиранню, дослідженню й оцінці доказів у встановленому законом порядку у відповідних документах. У вузькому ж сенсі кримінальна справа трактується нею як сукупність зібраних і відповідним чином упорядкованих документів, що фіксують факт, зміст і результати провадження слідчих і судових дій, а також усі віднесені до даного провадження обставини, які мають значення для справи.
Як ми вже вказували, стаття 119 КПК України передбачає порядок створення слідчих груп, якщо розслідується “особливо складна справа”. Крім того, деякі автори як підставу для створення слідчої групи (бригади) поруч із поняттям “складна справа” виділяють і таке поняття (ознаку), як “велика за обсягом справа”, прирівнюючи цю ознаку до особливо складної справи. Пов’язано це з тим, що стаття 129 КПК РРФСР і теперішня стаття 163 КПК Росії передбачають підставою для створення слідчої групи “складність справи чи її великий обсяг”.
О.О. Герасун, як підстави для створення слідчої групи (бригади) застосовує наступні терміни: “складна справа”, “трудомістка справа” і “велика за обсягом кримінальна справа”. На основі детального розгляду бригадного методу розслідування він дійшов висновку, що складною справа є в тих випадках, коли виникає необхідність в одночасній перевірці декількох версій про обставини злочину і осіб, що його скоїли, або необхідно проводити розслідування на різних об’єктах, досліджувати велику кількість епізодів чи злочинну діяльність осіб, які застосовували різноманітні методи вчинення і приховування злочинів.
Конкретизуючи положення закону, який обумовлює необхідність створення слідчих груп для розслідування складних справ, деякі автори справедливо виділяють і такі обставини: надходження даних про подібні між собою злочини, що мали місце на території різних населених пунктів, у зв’язку з чим виникає термінова необхідність перевірки версій про вчинення їх тими самими особами (злочини “злочинців-гастролерів”); наявність у матеріалах справи великої кількості пов’язаних між собою епізодів, роздільне розслідування яких неможливе (наприклад, за відсутності можливості виділити їх у самостійні кримінальні справи тощо); необхідність одночасного розслідування злочинів, вчинених на ряді великих об’єктів; залучення у справі великої кількості обвинувачених, які спільно вчинили один чи кілька злочинів; розкиданість території, на якій доводиться провадити розслідування, якщо неможливо обмежитися слідчими дорученнями (окремими дорученнями); надзвичайна актуальність кримінальної справи, у якій розслідування необхідно закінчити в якомога коротший строк . Дійсно, як відомо, у разі необхідності проведення окремих слідчих дій (оглядів, допитів тощо) в іншому районі, слідчий має право доручити їх провадження іншому слідчому або органу дізнання, що знаходиться в цьому районі (ст. 118 КПК України). Однак такий спосіб ведення справи ефективний лише в певних межах, поки кількість доручень невелика і взаємозв’язок між змістом очікуваних даних і тими, які вже накопичені, не істотний. В іншому випадку провадження у справі перетворюється на нескінченне листування людей, котрі погано розуміють один одного.
Підвищена складність передбачає і багатоепізодність справи. П.К.Кривошеїн багатоепізодними називає складні кримінальні справи, що охоплюють декілька епізодів, які є самостійними злочинами і представляють визначену складність в розслідуванні. Складними в літературних джерелах називають також і повторні злочини. П.К. Кривошеїн зауважує, що всі складні повторні злочини, інтереси розслідування яких вимагають спільних дій декількох виконавців, з урахуванням способу вчинення і приховування слідів злочину, а також громіздкості справи, умовно можна назвати: а) складними; б) підвищеної складності; в) особливої складності. Для розслідування таких справ він пропонує створювати слідчі й слідчо-оперативні групи, до яких необхідно включати слідчих різних правоохоронних відомств, відзначаючи, що підставами для створення груп можуть бути повторність злочину, складність розслідування і великий обсяг майбутньої роботи. Діяльність осіб, які скоїли повторний злочин, нерідко триває довгий час, організовані злочинні групи орудують десятиліттями, виконуючи сотні злочинних епізодів. Найчастіше в таку злочинну діяльність втягується велика кількість людей, які діють на значній території, а збиток, заподіяний державі, досягає чималих розмірів.
Термін “особливо складна справа” є найбільш вдалим як підстава для створення спільних (міжвідомчих) слідчих та слідчо-оперативних груп. У таких справах слідчі ситуації, особливо на початкових етапах розслідування, відрізняються гострою нестачею інформації. Деякі елементи предмета доказування виявляються проблемними, тобто невідомими, причому іноді відсутні навіть окремі непрямі ознаки, за якими можна було б сподіватися на їх встановлення. Такими нерідко виявляються справи про умисні вбивства та інші тяжкі злочини. Проблемними тут можуть бути особистість злочинця, особистість потерпілого, мотив злочину, іноді – важливі деталі механізму вчинення злочину. Недостатність інформації змушує здійснювати активний пошук одночасно у декількох конкуруючих напрямках, будувати багато версій, широко використовувати допомогу оперативних служб.
Дослідивши погляди науковців ми дійшли висновку, що “особливо складна кримінальна справа” – це така кримінальна справа, яку порушено за фактом вчинення певної групи злочинів, розслідування яких само по собі являє складність: одержання доказової інформації шляхом розслідування у справі пов’язано з певними труднощами, обсяг такої інформації потребує докладання значних зусиль до її одноразового і швидкого одержання та (або) кількість суб’єктів, які беруть участь у злочинній діяльності, і характер їх становища в суспільстві (члени злочинних угруповань, які діють у взаємозв’язку), вимагає застосування специфічних організаційних заходів щодо здійснення слідчих та оперативно-розшукових дій.
Специфіка розслідування злочинів, вчинених злочинними групами.
Розслідуя злочин у слідчого, завжди виникає питання - чи єдиний цей злочин, що вчинила дана особа?
Які ж чинники можуть свідчити про те, що крім злочину за останнім епізодом, підозрюваний вчинив інші злочини? А саме:
Дані про особистість (тривалий час ніде не працює, не має постійного місця проживання, раніше судим за аналогічні злочини);
Спосіб вчинення злочину (відкриття дверей шляхом підбору ключів, незаконне заволодіння транспортними засобами тощо);
Дані, які отримані при обшуку (крім викраденого виявлені речі і предмети, що не могли бути придбані законним шляхом);
Коли є підстава думати, що можливо цей останній злочин, а не перший.
Злочинна група - антигромадське об'єднання людей на підставі спільної злочинної діяльності, що являє собою групу організовану і виступаючу як єдиний особливий суб'єкт діяльності.
При вчиненні групових злочинів значно зростає їхня суспільна небезпека, яка виникає в результаті того, що члени злочинних груп подають один одному психологічну підтримку, тому кожний почуває себе в групі більш упевнено, а це у свою чергу сприяє прийняттю рішень про вчинення більш тяжких злочинів.
Групі доступні такі засоби вчинення злочинів, які не може використовувати самотня особа:
у групі швидше йде процес передачі злочинного досвіду (якщо їм володіє один член групи, то незабаром цей досвід переймають і інші);
зростає сумарна шкода від вчинених злочинів, тобто потерпілому завдається більше тілесних ушкоджень, викрадається більше майна тощо;
злочинна діяльність групи може бути легко розширена як у часі (не всі учасники групи діють одночасно), так і в просторі (учасники групи можуть діяти самостійно в різних місцях);
у злочинній групі зростають можливості приховування злочинів і їхніх слідів, захист її членів від правоохоронних органів, надання допомоги заарештованим, співучасникам і їх близьким.
За чисельним складом розрізняють групи: малі (2-3 чоловіка), середні (4-9) і великі (понад 10).
За віком - групи неповнолітніх, молоді, дорослих і змішані групи.
По статі - чоловічі, жіночі і змішані.
Формуванню злочинних груп неповнолітніх і молоді трапляє стихійне утворення груп дозвілля, що внаслідок ряду негативних чинників (бездіяльність, безробіття, негативний вплив тощо) переростають у кримінальні.
У процесі переростання антигромадських груп у злочинні в них відбуваються важливі зміни: збільшується кількість учасників; зростає частка осіб із більш негативною соціально-моральною характеристикою (раніше засуджені, ніде не працюючі); склад групи стає більш різнорідним, із числа осіб з особо негативною спрямованістю висувається лідер, який все частіше використовує авторитетні методи керування злочинною групою; все більше часу члени групи проводять у місцях із криміногенним впливом. У результаті злочинна група неповнолітніх стає більш стійкою, споєної і перетворившись в організоване об'єднання переходить до вчинення небезпечних злочинів.
За ступенем організованості злочинні групи можна поділити на:
випадкові (наприклад-компанії);
організовані;
злочинні організації.
У випадковій групі ще немає чіткої психологічної і функціональної структур, не виділився лідер, рішення приймаються колективно, в основному на фоні конкретної ситуації і під впливом емоцій. Мета об'єднання - не вчинення злочину, а задоволення спілкуванням. Ролі в такій групі не розподіляють, співучасники вчиняють злочини спільними діями. Під час вчинення злочину багато дій співучасників здійснюються без продуманого плану, відповідно до ситуації, під впливом емоцій. Ступінь згуртованості членів групи мала, взаємна підтримка і захист у випадку викриття групи та притягнення її членів до кримінальної відповідальності виявляється слабко. На допитах, як правило, дають правдиві показання, особливо про роль співучасників ("Павуки" у банці).
На початковому етапі:
аналіз доказової інформації;
правильний вибір - із чиїх показань почати;
зіставлення інформації отриманої на допитах співучасників;
усунення протиріч у показаннях шляхом проведення очних ставок.
Злочин визначається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Для організованих груп характерно:
чітка організаційна структура;
планування злочинних дій;
розподіл ролей при вчиненні злочину;
наявність лідера;
система заходів безпеки;
підтримка у випадку затримання, арешту, притягнення до кримінальної відповідальності;
протидія органам розслідування.
Злочин визначається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.