Рекомендована література

1. Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991року//Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №46. – Ст.617

2. Венская конвенция о правопреемстве государств относительно договоров 1978 г. Действующее международное право. В 3-х томах /Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Т.1. – М.: Издат-во Московского Независимого института международного права, 1996. – С.433-457.

3. Конвенция о правопреемстве государств относительно государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов 1983 г. Действующее международное право. В 3-х томах/Сост. Ю.М.Колосов, Э.С. Кривченкова. Т.1. – М.: Изд-во Московского Независимого института международного права, 1996. – С.457-474.

4. Аваков Г.И. Правопреемство освободившихся государств. – М., 1983.

5. БаймуратовМ.О. Міжнародне публічне право. – Х.: Одісей, 2009. – 709 с.

6. Каламкарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во Эксмо. 2004. – 688 с.

7. Клапас Илиас. Правопреемство и континуитет в международном праве//Московский журнал международного права. – 1992. - №4

8. Клименко Б.М.Проблемы правопреемства территории бывшего Союза ССР// Московский журнал международного права. – 1992. - №1

9. Курс международного права в 7-ми томах. – М., 1990. – Т.3.

10. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учебник. – М.: БЕК, 1997

11.Международное право / Под ред. Ю.М.Колосова, В.И.Кузнецова. – М.: Международные отношения. 1998.

12.Пустогаро В.В. Члены федерации как субъекты международного права //Советское государство и право. – 1992. - №1. – С.43-53.

13. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2005.

14. Суверенітет України і міжнародне право / Відп. Ред. В.Н.Денисов, В.І.Євінтов. – К., 1995.

15. Тункин Г.И. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории). М., 1971.

16. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 1999.

17. Тимченко Л.Д. Правопреемство государств: опыт конца ХХ века: Учебное пособие. – Харьков: Университет внутренних дел, 1999.

18. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах: Современные теоретические проблемы. – М.: Издательство «НИМП», 1999.

Тема № 2 (є-к):

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАСЕЛЕННЯ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ.

План:

1. Міжнародно-правові питання громадянства (набуття і втрата громадянства, подвійне громадянство).

2. Режим іноземців.

3. Право притулку.

Методичні рекомендації:

Правове становище населення держави врегульовують, перш за все, норми національного законодавства. Разом з тим існує чимало проблем, пов’язаних з населенням, які здавна регламентують і норми міжнародного права (статус іноземців, апатридів та ін.), а саме: Конвенція, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство від 12 квітня 1930 року; Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 року; Конвенція про скорочення випадків безгромадянства від 30 серпня 1961 року; Конвенція про статус апатридів від 28 грудня 1954 року та ін. Окрім цих документів потрібно дати характеристику національному законодавству про громадянство: Конституції України, Закону України «Про громадянство» від 18 січня 2001 року.

Національне законодавство держав і міжнародне право визнають два основні способи набуття громадянства: за народженням (філіація) і за натуралізацією (прийняття в громадянство). Ці способи набуття громадянства характерні майже для всіх держав і є звичаєвими. В контрольній роботі також необхідно розкрити і такі способи набуття громадянства, які не суперечать нормам міжнародного права: 1) оптація, або вибір громадянства; 2) реінтеграція, або відновлення в громадянства; 3) зміна громадянства; 4) колективна натуралізація, або групове надання громадянства, чи трансферт; 5) вшанування громадянством (надання громадянства за особливі заслуги перед державою). У законодавчому закріпленні набуття громадянства за народженням можна виділити два основні принципи: дотримання права крові (jus sanguinis) і застосування права ґрунту (jus soli).

В контрольній роботі необхідно вказати, що на законодавчому рівні питання припинення громадянства може вирішуватися принаймні трьома способами: припинення громадянства за ініціативою держави (втрата громадянства), припинення громадянства за ініціативою громадянина (вихід з громадянства) та припинення громадянства на підставах передбачених міжнародними договорами. Окремої уваги заслуговує розкриття проблеми подвійного громадянства (у осіб, які є громадянами двох і більше держав), що є, як правило, результатом розбіжностей у національно-правовій регламентації питань набуття і втрати громадянства.

Питання режиму іноземців передбачає розмежування іноземних громадян за їх статусом на три категорії: 1) ті, що користуються національним режимом (надання права, які в сукупності суттєво наближені до прав власних громадян); 2) ті, яким надано режим найбільшого сприяння (надання прав і встановлення обов’язків, які закріплені для громадян третьої держави, що мають на території даної держави найсприятливіший статус); 3) іноземні громадяни зі спеціальним статусом перебування (надання прав і встановлення обов’язків, які відрізняються від тих, що передбачені для власних громадян чи для іноземців з режимом найбільшого сприяння).

Розкриваючи питання відносно права притулку, необхідно ознайомитися з наступними міжнародно-правовими документами: Декларація ООН «Про територіальний притулок» від 14 грудня 1976 року; Декларація Ради Європи «Про територіальний притулок» від 1 січня 1977 року. Стосовно національного законодавства слід відзначити ч. 2 ст. 26 Конституції України і ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 6 лютого 2003 року (передбачає можливість надання притулку іноземцям і особам без громадянства).