Філософія основний курс (Ч1)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ І ФІЛОСОФІЇ

ФІЛОСОФІЯ

(Ч. І. - ОСНОВНИЙ КУРС)

КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів будівельнх спеціальностей

Макіївка – 2010

ББК 87я73

Філософія. (Ч. І. - Основний курс). Короткий конспект лекцій (для студентів будівельних спеціальностей) /Уклад.: В.М.Бабенко, П.В.Северілова, С.О.Стасенко, Я.Л.РоманенкоБурлуцький. – Макіївка: ДонНАБА, 2010. - 174 с.

Навчальний посібник містить лекційний матеріал з курсу «Філософія» (Ч. І.), розроблений та адаптований до кредитно-модульної системи. Першу частину посібника складають лекції з основного курсу, який включає матеріали філософської пропедевтики, історії філософії, теоретичної та соціальної філософії. До змісту видання, враховуючи фахову спрямованість студентської аудиторії, додані матеріали з філософії техніки. Наприкінці кожної лекції визначаються критерії засвоєння поданих у посібнику знань.

Для студентів усіх спеціальностей.

© В.М.Бабенко, П.В.Северілова, С.О.Стасенко, Я.Л.Романенко-Бурлуцький. 2010

3

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ. ГУМАНІСТИЧНА СУТНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКИХ

ПРОБЛЕМ

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

6

2.1. Поняття філософії.

Слово „філософія” грецького походження (phileo – люблю, sophia – мудрість), що безпосередньо означає любов до мудрості. Це етимологічне значення не вичерпує змісту філософії. У ній мова йдеться про здатність людини осягнути сутність світу, в якому вона живе, та власну сутність, піднятися до усвідомлення свого життя. Адже усвідомлення сутності світу, свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя і становить розуміння мудрості.

Термін „філософія” вперше зустрічається у видатного філософа і математика Піфагора (УІ ст. до н.е.), який вважав, що від філософії народжуються три плоди: дар добре думати, дар добре говорити, дар добре діяти. Пізніше Платон (У ст. до н.е.) надає цьому поняттю нового значення: наука, що вивчає світ у цілому та місце людини у цьому світі. Термін „філософія” він використовував як пізнання сутності. Аристотель (ІУ ст. до н.е.) вважав завданням філософії аналіз причин речей.

Філософія зародилась приблизно 2.5 тисячі років тому в Індії, Китаї, Греції в умовах поглиблення поділу праці, руйнування традиційних зв’язків і шаблонів поведінки родового суспільства, а також у наслідок суспільно-історичної необхідності розвитку пізнання, становлення наукового світогляду.

Світогляд є системою принципів, поглядів, цінностей, ідеалів, що визначають як ставлення до дійсності, загальне розуміння світу, так і життєві позиції, програми діяльності людей.

2.2. Світогляд та його структура.

Суб’єктами світогляду можуть бути одна людина, соціальні чи професійні групи, етнонаціональні чи релігійні громади, класи, суспільства в цілому. Отже, світогляд є своєрідною інтегративною цілісністю знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву

йсвідомої переконаності.

Уструктурі світогляду виділяють такі елементи: світорозуміння – пізнавальноінтелектуальний рівень, світовідчуття – емоційно-психологічний рівень, світовідношення – наявність у світогляді спонук до активності. Таким чином, світогляд інтегрує пізнавальне, ціннісне і спонукально-діяльне настановлення людської життєдіяльності.

Різновидом світорозуміння є життєво-повсякденний і теоретичний світогляд. Життєвоповсякденний світогляд включає досвід, певні навички, забобони, „пам’ять століть”. Він має стихійний несистематизований характер, недостатньо захищений від помилок, піддається впливові; емоції у ньому переважають розум. На відміну від нього, теоретичний світогляд – це більш-менш систематизований комплекс уявлень, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом із життєвими позиціями, що визначають діяльність людини. Порівняно з безособистісністю знань світогляд завжди „чийсь”, він відображає позицію певного суб’єкта, його ставлення до життєвої реальності, що виявляється у діях і вчинках.

Світогляд – невід’ємний атрибут людської свідомості. Його специфікою є те, що він, поперше, - форма суспільної самосвідомості людини і, по-друге, - спосіб духовно-практичного опанування дійсності. Філософія ж, досліджуючи відношення свідомості до об’єктивного світу, мислення – до буття, робить своїм предметом усю ту проблематику, котра виникає на ґрунті розвитку світогляду як форми суспільної свідомості. Від свідомості філософія відрізняється й тим, що вона є не духовно-практичним”, а теоретичним освоєнням світу, це форма теоретичного виявлення і розвитку світогляду. Вона постає, відповідно, як система доказів і знань фундаментальних проблем світогляду.

Отже, філософія дає теоретичне розв’язання питань світогляду з точки зору взаємовідносин людини і світу, мислення і буття, духовного і матеріального, розробляє загальний цілісний погляд на світ, на місце людини в ньому, досліджує практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення до світу.

8

2.3. Класифікація світогляду.

У цілому світогляд є загальнолюдським явищем, тобто він притаманний кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що світогляд відсутній у новонароджених дітей та у душевнохворих. Проте саме загальнолюдський характер світогляду обумовлює його надзвичайну різноманітність, адже люди по-різному уявляють світ та себе в ньому.

Світогляд прийнято класифікувати за різними ознаками:

•Залежно від носіїв виділяють індивідуальний, колективний, груповий, національний, регіональний світогляд;

•За рівнем світовідчуття та світорозуміння світогляд може бути усвідомленим, неусвідомленим, частково усвідомленим, повсякденним, науковим, філософським;

•Залежно від історичних епох він може характеризуватися як архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, світогляд радянських часів, а також світогляд періоду незалежності;

•За моральними та ціннісними орієнтаціями розрізняють егоїстичний світогляд,

альтруїстичний, гуманістичний, антигуманістичний, цинічний, шовіністичний та інші;

•За будовою він може бути цілісний, фрагментарний, суперечливий, гармонічний, узгоджений тощо;

•За ступенем адекватності сприйняття дійсності можна виділити світогляд реалістичний, фантастичний, викривлений, адекватний дійсності та частково адекватний.

2.4.Джерела філософії.

Загальна характеристика феномену філософії багато у чому залежить від визначення та особливості джерел її походження. Відзначимо, що серед цих джерел чи не найголовнішими визнаються міфологія та релігія . Для розуміння специфіки філософського світогляду порівняємо його з цими явищами людської культури, які визначають існування й відповідних історичних типів світогляду.

Міфологія - цілісне світорозуміння, в якому різні уявлення згуртовані в єдину образну картину світу, що поєднує в собі реальність і фантазію, природне і надприродне, знання і віру, думку і емоції.

В міфологічному світогляді структура Космосу, сутність людини, добро і зло, прекрасне і потворне виражені в конкретних образах, які часто є метафорами або символами. (Наприклад, в слов’янській міфології це – дерево, як образ світу. Дерево поєднує три головних „поверхи” світобудови: небо, землю та пекло. Ось що про це в "Вечорах на хуторі біля Диканьки" пише М.В.Гоголь: „Є десь, в якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям в самому небі, і бог сходить по ньому на землю в ночі перед світлим святом”).

Конкретно-образне міфологічне уявлення світу було безпосередньо включено в сферу практичної життєдіяльності людини (єдність обряду і міфу в первісній культурі). Міфологія - це нероздільна єдність релігійних вірувань (тотемізму, фетишизму, анімізму, магії), початків наукових знань, моральних принципів (життя та діяльність героя в міфі були моделлю поведінки людей, моральною повинністю або забороною), форм естетичного освоєння світу (наука, героїчний епос, легенда, історичний переказ).

Пізніше, коли окремі галузі культури - мораль, релігія, мистецтво, наука - набули свого відносно самостійного існування, міф все ж залишився в духовній культурі, як специфічна мова в мистецтві, а також форма ідеології (політичний, соціальний міф).

Якщо міфологія - це образне знання про світ, звернене до почуттів, то філософія - це раціонально обґрунтоване знання, звернене до знання. Міфи тільки описують світ, вони не шукають причинно-наслідкових зв’язків, вони не задаються питанням: "Чому?" "Звідки?" "Як?". Модель Всесвіту в міфології статична і побудована по принципу кровно - споріднених зв’язків

9

між богами та героями. Хто з богів створив (породив) Всесвіт? Ось центральне питання космологічного міфу. В міфології Всесвіт виникає з дії богів, що уособлюють собою ті природні явища, від яких залежала первісна людина. В філософії міфологічна картина переходить в раціональні форми. Вся антична філософія зберігала в тій чи іншій мірі міфологічну форму. Пошук адекватних (філософському змісту) форм, пошук мови філософії уявляв собою довгий процес, що розтягнувся на століття.

Філософія поступово виділяється з міфології, відбувається рух від міфу до логосу. Вплив міфологічного світогляду виявляється безпосередньо в особливостях стилю античних філософів: вони часто звертаються до образного мислення, до метафор, притч, до поезії, до діалогу. Діалоги Платона відрізняються глибоким філософським змістом, але при цьому чуттєво - образна, міфологічна форма надто ускладнює розуміння цих діалогів. У філософського змісту ще немає адекватної раціональної форми. Філософія в своїх джерелах не тільки тісно пов’язана з міфологією, а і з релігією.

Релігія (від лат. religio благочестя, набожність, святиня, предмет культу) - історичний тип світогляду, в основі якого є віра в існування бога (або богів) чи „сакрального” як певних надприродних сил та їх головну роль в житті людей.

Релігія, що виникла в кам’яному віці 4050 тис. років тому, довгий період залишалась пануючим світоглядом. Пропонуючи свої варіанти відповідей на складні світоглядні питання, вона і зараз існує і розвивається поряд з наукою та філософією. Філософія в своєму історичному розвитку то зближувалась (майже з’єднувалась) з релігією (середньовічна філософія – богослов’я, теологія), то віддалялась та протистояла їй (атеїзм). Якщо релігія спирається на віру, то філософія в пошуках відповідей на ті ж світоглядні питання спирається на розум. У Л.Фейєрбаха є цікаве порівняння релігії та філософії: „Релігія - це перше кохання, юнацька любов, та любов, що гадає, що вона пізнанням втрачає свій предмет. Навпаки, філософія - подружня любов, любов чоловіка, яка надає йому оволодіння та насолоду своїм предметом, але тому також руйнує всю чарівність ілюзій, які пов'язані з таємністю першого кохання”. Визначення філософії як інтелектуального Еросу (інтелектуального кохання) властиве багатьом філософам і походить з вище наведеної етимології цього слова.

2.5. Визначення, предмет філософії.

Філософія, як тип світогляду, по своєму інтерпретує його основне питання - питання про співвідношення людини та світу. Філософія - це теоретично сформульований світогляд, один із засобів духовного опанування людиною світу. В філософії, як у світогляді завжди, явно чи не явно присутня людина. Філософія вивчає Світ, Космос, щоб зрозуміти місце в ньому людини. Спрямованість до людини, гуманістичний пафос філософії складається з того, що вона закликана відповісти на сенсожиттєві питання людини; в тому, що в центрі її теоретичних узагальнень, пошуків, стоїть людина; в тому, що вона служить засобом самопізнання та духовного розвитку людини і людства.

Сама ж філософія і є світоглядом, тобто сукупністю поглядів на світ у цілому та на ставлення людини до цього світу. В одній низці з філософією знаходяться інші форми світогляду: міфологічний, релігійний, художній, натуралістський, повсякденний та інші.

Отже, філософія є вищою теоретичною формою світогляду, спрямованою на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню їх достовірності та надійності. Філософія повинна намагатися бути аргументованою, внутрішньо стрункою та логічно обґрунтованою.

Першою історичною формою філософського мислення була натурфілософія, тобто вчення про природу, філософія природи.

Натурфілософія - вчення про природу, філософія природи.

10