58-59. Розвиток дисидентського руху в Україні 60-80рр.

Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

Зародження дисидентського руху

У 1960—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.

Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що було зроблено Хрущовим. Але обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції.

Помітний вплив на формування інакодумства справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах «соціалістичного табору», зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, НДР, Чехословаччині, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою ООН у 1948 та розповсюдженою в Україні з 1963 року «Загальною декларацією прав людини» (СРСР не голосував за неї).

Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до західних журналістів найбільш відомим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. Іншою формою «антигромадської поведінки» був релігійний активізм. В Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу.

Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність щодо умов, котрі спонукали українців до відкритого протесту. Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства в Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська «відлига» й намагання Брежнєва покласти їй край. Відверто проукраїнська лінія Шелеста, поза всяким сумнівом, давала українській інтелігенції додаткову спонуку висловлювати невдоволення Москвою. Всеволод Ісаєв та Богдан Кравченко підкреслюють, що дисидентство було тісно пов'язане насамперед із соціально-економічною напруженістю. З огляду на організований Москвою величезний наплив в Україну росіян, вони вважають, що конкуренція за вигідну роботу між привілейованими російськими прибульцями та амбіціозними українцями часто схиляла останніх до підтримки вимог дисидентів надати Україні більшої самостійності.

№60)Україна і процес перебудови.З квітня 1985 р. радянську тоталітарну систему знову тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з М. Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у цей час процес оновлення пізніше дістав назву "перебудова", хоча її суть, зміст, мета так і не були однозначно визначені. Приступаючи до чергових реформ, керівництво КПРС вважало, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи, і "соціалізм з людським обличчям" матиме майбутнє. Проте перебудова (як і НЕП, хрущовська відлига, косигінські реформи 60-х) була приречена на поразку. 1. Перебудова мала змінити не систему, не фундамент більшовицького соціалізму, а, образно кажучи, його прогнилі стіни і дах, потемнілу червону фарбу на світло-червону. 2. Перебудову почав правлячий клас – партократія в своїх інтересах, в інтересах свого порятунку, для збереження "єдиної, керівної і спрямовуючої – КПРС". 3. Гасла перебудови – "радикальні економічні реформи, демократизація суспільного життя, гласність" залишились дозованими, обмеженими рамками соціалізму. 4. Перебудова намагалась поєднати непоєднанне: − ринок з централізованим плануванням; − політичний плюралізм з керівною роллю КПРС; − суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави. Як "революція згори", перебудова не досягла поставлених цілей, а навпаки, всупереч задуму її ініціаторів, стимулювала революційний процес "знизу": народ пробудився, гласність і демократизація вийшли за рамки дозволеного, появилась легальна опозиція системі, що врешті і призвело до знищення тоталітарної імперії. Перебудова в Україні мала свої особливості, які відрізняли її від інших радянських республік: 1. Компартія України залишалась найбільш ортодоксальною, вірнопідданою КПРС. 2. Тут була сильна і найдовша протидія партійних консервативних сил на чолі з В. Щербицьким. 3. Радянська Україна залишалася "заповідником застою" без елементарного суверенітету і незалежності від центру. Однак час перебудови не можна недооцінювати, вона відкрила останній рубіж боротьби на шляху до державності, полегшила, скоротила, прискорила цей шлях

61.Винекнення багатопартійності в Україні наприкінці 80-початку 90 рр. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 80-х - початку 90-х pp.

Багатопартійність - наявність у суспільстві, державі двох-трьох і більше офіційно зареєстрованих політичних партій і рухів, що ведуть боротьбу за владу.

3.1. Основні передумови й етапи формування багатопартійності в Україні. Основними передумовами формування багатопартійності в Україні були:

- історичний досвід багатопартійності в Україні; - розширення демократизації суспільного життя, гласність; - виникнення і розвиток в Україні дисидентства; - нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила. Основними етапами формування багатопартійності в України були:

- перший етап (1988-1989 pp.) - виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції; активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України; розмежування та диференціація всередині правлячої КПРС, організаційна консолідація Демократичної платформи;

1. Розпад компартії України. Протягом усього періоду існування радянської влади КПРС і її «бойовий загін» КПУ уособлювали собою політичну систему СРСР і України.

1.1. Утрата КПРС і КІІУ керівної ролі в політичній системі СРСР і УРСР. Наприкінці 80-х- початку 90-х pp., в умовах «перебудови» і багатопартійності, що почала формуватися, компартія втрачала свою монолітність і почала розкладатися. Цей розпад був обумовлений тим, що між правлячою партією та суспільством виникли глибокі протиріччя. Плюралізм думок, послаблення контролю влади над суспільством, розпочата демократизація суспільно-політичного життя принципово змінювали всю обстановку в країні, а КПРС, сповідаючи консервативні погляди, продовжувала захищати підвалини старої політичної системи, що перебувала в глибокій кризі.

Компартія не встигала за розвитком подій, її бюрократичний апарат показав нездатність вести політичну боротьбу в нових умовах. Серед причин, що призвели КПРС до кризи, було невміння прогнозувати напрямки суспільного розвитку. Партійне керівництво, образно кажучи, тяглося в хвості процесів «перебудови». ЦК КПУ практично не був політичним органом, а, ймовірніше, був органом управління народним господарством республіки, що виконував накази і рішення центрального партійно-державного керівництва.Важливим чинником демократизації є формування система в Україні, яка представлена партіями різноманітного політичного спектру: націонал-радикалами, націонал-демократа центристами, соціал-демократами, лівими партіями. В Україні зареєстровано понад 100 партій.

63.Розбудова української незалежної держави, створення органів державної влади. Здобувши незалежність, народ України розпочав активну дія­льність по створенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась в дуже складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 р. до Конституції були внесені зміни і доповнення, які мали на меті зміцнити держа­вний суверенітет республіки.

Відзначте, що ідея розбудови незалежної держави сприяла консолідації національно-демократичних сил, визначте характер необхідних для України перетворень.