38. Директорія основні напрямки державної політики

У сфері державного управління: чиновники гетьманського уряду, частина яких була притягнута до відповідальності, були замінені; влада передавалася Трудовим Радам селян, робітників та трудової інтелігенції; законодавча влада передавалася Трудовому конгресу; поміщики і капіталісти виборчих прав не отримали; причому в «поміщики і капіталісти» зараховувалися адвокати, лікарі, професура, вчителі тощо. Виганяючи гетьманських «чиновників», передаючи владу працюючим класам, Директорія уяви не мала, ким їх замінити.

Всередині самої Директорії існували розходження відносно внутрішньої політики на найближчий час: декілька разів помінялася РНМ УНР; мало місце суперниці по Петлюри й Винниченка, аж поки останній не залишив зовсім Директорію. Під натиском більшовицьких військ уряд декілька разів міняв своє місцезнаходження: на початку Київ, потім — Вінниця, потім — Кам'янець на Поділлі, а з середини березня 1919 р. подався у напрямі галицько-волинського кордону, через місяць новостворений лівий уряд вже знаходився у Рівному, на Волині.

Реальна влада зосереджувалася у військових структурах, а точніше — у Курс на радикальні соціально-економічні перетворення: робочий контроль, аграрна реформа, обмеження капіталістів, фінансистів тощо — не привів до спокою н суспільстві, не сприяв соціальній стабілізації в державі. Наміри ліквідувати казенне, монастирське й церковне землеволодіння викликали опозицію як «зліва», так і «справа»: з одного боку, бунтували прихильники радянського устрою (отаман Григор'єв на Херсонщині, Дніпровська дивізія отамана Зеленого в Святошині під Києвом); з іншого боку — Запорізький корпус на Лівобережжі карав селян і робітників за прихильність до радянського устрою.

Зупинити руйнівний процес Директорія могла лише деспотичним методом «наведення порядку», але встати на цей шлях вона не відважувалася.

Щоправда, за часів Директорії відбувся акт великого історичного значення. В першу річницю проголошення IV Універсалу, (22 січня за н. с.) 1919 р. відбувся Акт «злуки» УНР та ЗУНР. Перед собором Св. Софії, де зібралися представники різних політичних партій, закордонні дипломати, величезні маси народу, акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради ЗУНР, голова Галицької делегації Л. Бачинський. Він заявив про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу, йому відповів В. Винниченко. В тексті «Універсалу Соборності» говорилося: Однині на всіх землях України, розділених віками, - буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили й вмирали, стали дійсністю». Цей Акт одноголосно прийняв 23 січня Трудовий конгрес, який щойно почав працювати в Києві. На жаль, ідеї єдиної соборної самостійної України в той історичний період не судилося збутися.

40)Загострення громадянської війни в Україні 1919- 1920. Відновлення Радянської влади.Конституція УРСР 1919 р.Створена 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Укр. Національно-визвольної Спілки в Києві, як межпартийный орган соцпартій У (політичний керівник - В. Винниченко, військовий - С. Петлюра. Директорія домоглася нейтралітету німців і за допомогою корпуса стрільців під командуванням Е. Коновальца розгромила 18 листопада 1918 р. війська гетьмана Скоропадското в 30 км південніше Києва (причина слабості гетьмана - див. попереднє питання). У середині грудня Скоропадський, зрозумівши безнадійність ситуації, відрікається від влади на користь Директорії і біжить у Німеччину. Внутрішня політика директорії носила закономірно суперечливий характер: а) издала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі; б) уникаючи беззакония, лишила в недоторканності польські маєтки на У; в) у січні 1919 р. провела вибори в парламент («Трудовий конгрес»), але реальної законодавчої влади створити не могла; г) оголосила про об'єднання ЗУНР з УНР («Злука »), але через гостру класову боротьбу в обох державах об'єднання У залишилося на папері; д) прихильники Винниченко закликали до першочергового рішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри - до зміцнення незалежності (через посилення армії й адміністративних органів). Зовнішня політика Директорії: 1) відношення із Сов. Росією: а) ворожість друг до друга; б) підтримка супротивників один одного (Росія - Радянську У, Директорія - ринулася до спілки з білогвардійцями, Антантою); в) відкрита війна один з одним (січень-лютий 1919 р.). 2) Відношення з Антантою: а) після поразки Німеччини - прагнення ввійти під заступництво Антанти (посилка представників у США, Англію, Францію, Італію й ін.; участь у Парижской мирної конференції і т.д.); б) ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу; 3) Відношення з білогвардійцями: а) від військових дій (монархіст Денікін не визнавав незалежної У) до збройного нейтралітету перед настанням Червоної Армії в середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що стремились з'єднатися з Петлюрою і белополяками для спільної боротьби з радянською владою. 4) Відношення з Польщею: а) постійна боротьба з польськими домаганнями на західно-укр. землі (В. Галичина й ін.); б) проте в 1920 р. Петлюра йде на спілку з Пилсудским проти Сов. Росії (див. таке питання). Висновок: влада Директорії була Хитливої, через суперечливий характер внутрішньої і зовнішньої політики, чим і скористалася Сов. Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія була ліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі усе її повноваженн

41)Політика «Военного комунізму» в Україні її особливості і соціально-економічні наслідки. Після скількох невдач в українському уряді до влади в Україні збройним шляхом прийшли більшовики. Почавши докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. В перші роки радянської влади характерною ознакою економічного життя були згортання виробництва, нестача харчів та палива, численне безробіття. Значною мірою ця ситуація була спричинена політикою більшовиків. Більшовики здійсньючи свою програму прагнули негайно встановити так званий соціальний лад, перетворивши народи так званої колишньої царської Росії, у тимчасовий і український, на об’єкт небаченого за масштабом і жорстокістю експерименту. З метою виконання програми більшовиків, а також з метою забезпечення Червоної армії продовольством, сотень тисяч радянських чиновників, а також населення промислових центрів навесні 1919р. на території маріонеткової УСРР було проведено жорстоку економічну політику – політику "воєнного комунізму ", яка передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно-грошових відносин, централізований розподіл продуктів і товарів. Під вплив партії також було взято фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію золота і інших цінностей. Фінанси України повністю підпорядкувалися фінорганам Росії. Паралельно одержавлювалась промисловість. Його проводила, утворена 1 грудня 1917р., Вища рада народного господарства Росії (ВРНГ). 22 січня 1917р. ВРНГ постановила, що державною власністю Російської федерації були оголошені акціонерні товариства "Продамед" і "Кровля". Вланістю Російської федерації також стали проголошені 9 з 15 великих металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі. Власністю РСФРР проголосили 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова, Катеринослава і інших міст. 11тис. Підприємств було націоналізовано протягом 1920 р. в Україні. Державні підприємства в умовах розрухи не діяли, що спричинили масове безробіття і змусило сотні тисяч робітників виїжджати у село.  Питання про хліб було найголовнішим питанням для більшовиків. Вони почали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом , після проголошення радянської влади в Харкові. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор українських сіл. 11 січня 1919р. Раднаркомом РСФРР було ухвалено декрет про "продрозкладку" , з березня 1919р. дія його поширилась на Україні. Згідно якої селяни зобов’язані здавати більшовицькій владі надлишки і частину необхідної їм продукції, перш за все хліб. Створились спеціальні більшовицькі продовольчі загони. Більшовицькі комісари , під охороною військових загонів, шуліками налітали на села, конфіскували зерно, інші продукти.  Комнезами – комітети незаможних селян, стали опорою більшовицького режиму в українському селі, члени яких мали переваги при розподілі землі, були звільнені від податку і отримували 10 – 20 % "здобичі". Значна частина селянства зовсім припинила виробництво.  Наслідками політики більшовиків став голод 1921 – 1923 рр. У великих районах Півдня України ( Донецькій, Запорізькій, Катеринославській, Миколаївській та Одеській губерніях), Поволжя і Північного Кавказу. Особливо болісно голод відбився на дітях. Матері, які втрачали надію на порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці. Було багато випадків, внаслідок голодного психозу, людоїдства та харчування сурогатами.  Виходячи з критерії більшовиків: "як би не послабити власної диктатури", становище ускладнювалось ще більше. Певага в продовольчому постачанні надавалась промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості. Про голодуючих українських селян держава постаралась забути. Було заборонено висвітлювати становище у південних губерніях в газетах В результаті замовчування голоду в Україні, у Росію спрямувались майже всі надходження від кампанії допомоги голодуючим від іноземних благодійних організацій. У грудні 1921р. продовольчі ресурси України були виснажені, а на Півдні зростала смертність від голоду, центральний уряд послабив податковий тягар. Уряд УСРР оголосив частину потерпілих губерній голодуючими, але без надання їх населенню пільг, якими користувалися голодуючі Росії, - повного звільнення від податку і продовольчого забезпечення за рахунок загальнофедеративного продовольчого фонду. Що вилилось у військові заколоти , робітничі страйки і повстання, що охопили Україну і Росію. Це і спричинило крах більшовицькому уряду

42. Міжнародне і внутрішнє становище України після громадянської війни.проблем економічної політики радянської влади, зверніть увагу на те, що вона Торкаючись скасувала поміщицьке землеволодіння й передавала землю селянам. Після націоналізації промисловості робітники отримали право управляти підприємствами. 8-гуодиний робочий день і т.п. Але реалізація здійснювалась жорсткими воєнними методами та репресіями. Механічне переселення на український грунт російського досвіду політики воєнного комунізм (введення на селі продрозкладки , державний контроль над виробництвом, скасування товарно-грошових відносин, введення карткової системи розподілу, мілітаризація праці) призвело до гострого протесту, проти такого курсу більшовиків, більшості українського населення. Внаслідок цього проти більшовицької влади в Україні викликали численні селянські повстання (Махна. Григор’єва , Тютюнника та ін.) В цілому політика більшовиків була спрямована на зміцнення влади методами позаекономічного примусу і терору.

43. Перехід до нової економічної політика. КРИЗИ НЕПу та їх наслідки НЕП – нова економічна політика, заснована на ринкових відносинах. Різних форм власності та економічних методах керування народним господарством рішення про проведення якої прийнято 10-му з’їздом РКП(б) у березні 1921р. Аналізуючи причини що привели до її запровадження (економічну політику та внутріпартійну кризу) слід мати на увазі що це була політика компромісів внутрішнього відступу від негайної побудови комунізму. Введення НЕПу передбачало: у сільському господарстві – заміну продрозкладки продподатком отримання селянами можливості продавати надлишки продукції: у промисловості - денаціолізацію дрібних та середніх промислових підприємств і здавання їх в оренду децентралізацію курування промисловістю передавання більшості підприємств на госпрозрахунок залучення іноземного капіталу у формі концесій перехід від зрівняльної до відрядної заробітної плати у галузі торгівлі і фінансів – заміну прямого продуктообміну відновленням торгівлі відкриття торгівельних бірж випуск конвернотаного червінця введення різних податків як джерела поповнення держБюджету. Зверніть увагу що в Украйні проти введення НЕПу різко виступили комітети незалежних селян. Недовговічність нової економічної політики була викликана також несумісністю ринкових відносин в економіці та в адміністративно – командною системою політиці. Тому на початку 1928р.під час кризи заготівель, сталінське керівництво відмовляться від непу.

44. Утвердження радянського устрою в Україні процес створення СРСРУ1922р. відбулась подій що серйозно вплинули на подальшу долю України як сувереннеї держави – це її вступ до складу Союзу РСР. Процес створення єдиної союзної держави який був обумовлений рядом факторія і розпочався у ході громадської війни прийшов декілька етапів восени 1918 р. відбулось з’єднання воєнних сил республіки в грудні 1920р. був підписаний договір про воєнний і господарський союз який підкреслив незалежність і суверенність Украйни. Необхідність економічних зв’язків з радянською Росією визначалась історичними передумовами складання спільного ринку ще за часів колишньої Російської імперій. Незважаючи на те що декларація про утворення союзу та Союзий договір (30грудня 1922р.) а згодом і конституція СРСР (січень 1922р.) базувались на федеративних засадах навіть з правом вільного виходу з Союзу реальна влада в республіках належала ВКГ(б) яка ліквідувала легальну опозицію. Незабаром Українська республіка перетворилась у звичайну адміністративну одиницю унітарної держави. Після утворення СРСР Україна втратила право на самостійні державні зносини.

45. Національно державне будівництво. Політики Українізації.У 1923 р. партійне керівництво країни запровадило політику коренізаціі, яка мала посилити контроль за національними процесами що відбувалися в республіках. Її складовою частиною став процес українізації спрямований на підготовку партійно- державних кадрів української національності, українізацію освіти закладів культури преси відродження й розвиток національних традицій та культури. Від самого початку політики наштовхувалось на опір з боку русифікованої верхівки партійного керівництва республіки яка відстоювала теорію ,борьби двох культур, (Д. Лебідь) відповідно до неї українська культура визначалась селянською І відсталою , а тому мусила відійти в небуття. Рушійною силою україніззації.

46.Створення командно-адміністративної системи в економіці.Політика індустріалізації та його наслідки.

Індустріаліза́ція в СРСР — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років. Проголошена як партійний курс XIV з'їздом ВКП(б) (1925 р.). Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію, а після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929 р.) — шляхом продрозкладки. Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу. Всього в СРСР споруджено 35 індустріальних гігантів, третину з яких — в Україні. Серед них слід назвати Запоріжсталь, Азовсталь, Краммашбуд, Криворіжбуд, Дніпробуд, Дніпалюмінбуд, Харківський тракторний, Київський верстатобудівний та ін. Промисловий розвиток СРСР у середині 1920-х роках досяг довоєнного (1913), однак країна суттєво відставала від провідних західних країн. Тому XIV з'їзд ВКП(б), який відбувся в грудні 1925 проголосив курс на індустріалізацію.

Основними цілями індустріалізації в СРСР проголошувалися:

забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;створення технічної бази для модернізації сільського господарства;розвиток нових галузей промисловості;зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу.

Головними джерелами накопичення коштів для індустріалізації стали: «перекачування» коштів із села в місто; із легкої та харчової у важку промисловість; збільшення прямих і непрямих податків; внутрішні позики; випуск паперових грошей, не забезпечених золотом; розширення продажу горілки; збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба; джерелами індустріалізації стала фактично неоплачена праця робітників і особливо селян; експлуатації багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГУ.

Перший п'ятирічний план

Первинним проектом сталінського воєнно-комуністичного штурму став перший п'ятирічний план, ухвалений ВКП(б) у 1928 р. У цьому ж році почалася І п'ятирічка (1928/1929-1932/1933 pp.). її основне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати і перегнати західні країни» в економіці. Найважливішим визнавався розвиток важкої промисловості, планом передбачалося її зростання на 330%.

Особливості індустріалізації в Україні

Процес індустріалізації в Україні в основному збігся із загальносоюзними тенденціями, хоч і мав певні особливості. Вони були зумовлені спеціалізацією промисловості республіки в межах єдиного народногосподарського комплексу країни, наявністю великих природних багатств і структурою розміщення продуктивних сил. На початку індустріалізації в Україні здійснювалися побудова і реконструкція великих підприємств, що мали загально державне значення. Із 35 ключових промислових об'єктів СРСР в Україні споруджувалося 12: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод, металургійні заводи у Запоріжжі, Кривому Розі, Маріуполі тощо.

Позитивні наслідки

У роки довоєнних п'ятирічок у надто тяжких умовах тоталітарного режиму робітники України створили могутню індустріальну базу, що за окремими показниками вивела Україну на рівень економічно розвинутих країн світу. Почали давати промислову продукцію гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь» і «Криворіжсталь». Стали до ладу Краматорський машинобудівний, Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпродзержинський та інші металургійні заводи. Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 15 разів.

Негативні наслідки індустріалізації СРСР

Економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних норм більшовизму, створення військово-економічних ресурсів для «експорту революції». Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями.

47.Насильницька колективізація.Голодомор 32-33рр. Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це дозволяло встановити повний економічний контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування на економічно самостійне до цього селянство, тобто на практиці реалізувати ідею диктатури влади над усією країною, де селяни складали більш ніж 85% населення. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».

Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих поступок, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, в очевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.

Голодомо́р 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[1].

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України[2], відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону[3]. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[4], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду[5].

48.Становлення тоталітарного режиму. Політичної репресії 20-30х.років Проблему тоталітаризму в Україні, його сутності та механізму реалізації слід ув’язати з аналогічними процесами в усьому радянському Союзі тоталітаризм (тотальний повний )-спосіб організації суспільства який характеризується всебічним і всеохоплюючим контролем влади над суспільством загальнообов’язковою ідеологією. Характерною ознакою сталінського режиму був терор, який по Украйні прокотився трьома хвилями: перша – 1929-1931 рр. (примусова колективізація ). Друга- 1932-1934рр. (голодомор пости шевський терор міровська хвиля ): третя -1935-1938-(Великий терор у тому числі розстріляне відродження). За своїм розмахом сталінський терор був масштабний.

49.Політичне і економічне становище зах.укр Земель у складі Польщі, Чехосл., Румунії.Після Першої Світової Війни зах.укр Землі опинилися у складі 3 держав: Польщі , Румунії, Чехосл.. Українські землі які ввійшли до складу Польщі становили третину її території а українці – 16% населення Польщі а влада намагалася різними засобами послабити український національно-визвольний рух. Вона використовувала адміністративно-територіальний поділ, щоб послабити позиції українського електорату на виборах. Об’єднавши Східну, Західну Галичину, польський уряд штучно роз’єднав українців Східної Галичини Західної Волині. У арсеналі польської влади були також методи загострення міжконфесійні конфліктів, переслідування та переселення української інтелігенції спроби гнобити українську націю «відокремлення» від неї лемків та ін. польський уряд розділив територію України на 2 частини: Польщу «А» (коронні польські землі) і Польщу «Б» (Західна Україна і Західна Білорусію). Перша мала привілейоване становище, сюди спрямовувались основні інтелігенції держави. У 1930 році відносини між українцями і польським населенням загострились. У відповідь уряд вдався до репресій, названих «пацифікацією» (заспокоєння): на Поліссі було влаштовано концтабір, в якому утримувалося 3 тис. політ. в’язнів, переважало українців. Національний та соціальний гніт гальмував українську культуру, але не міг зупинити її поступу. Головним осередком української культури залишилось наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). У Львові існував таємничий український університет (1921-1925 рр.), в якому навчалося до 1500 студенів. Суспільно-політичний рух мав три течії: 1) легальні партії; 2) націоналістична (підпільна); 3) комуністична. Найбільшими і найвпливовішими легальною партією було Українське національне-демократичне об’єднання (УНДО). Українська соціально-радикальна партія, українська соціально-демократична партія. НЕП і українізація у Східній Україні спричинили про радянські симпатії серед Західних українців. У 1923 році Комуністична партія Східної Галичини була перейменована в Комуністичну партію Західної України (КПЗУ), що була складовою частиною Компартії Польщі. Дещо кращим, ніж у Румунії та Польщі, було становище українців в Чехословаччині. Закарпаття мало статус окремого краю і називалося Підкарпатська Русь. У 1938 році претензії на Закарпаття висунула Угорщина. До неї відійшли Ужгород, Мукачево, столиця з краю з Ужгорода була перенесена до Хуста. Були заборонені всі партії, крім урядової – Українського національного об’єднання (УНО). У лютому 1939 році відбулись вибори до сейму Карпатської України. У березні сейм проголосив її незалежною республікою на чолі з президентом. Незважаючи на короткочасність (кілька тижнів) існування, Карпатська Україна стала яскравим епізодом в боротьбі за Українську незалежність.

50)Україна на початку Другої світової війни” Для України друга світова війна почалася у вересні 1939 p. Згідно з пактом Молотова — Ріббентропа Радянський Союз зайняв західноукраїнські землі. В 1940 p. до Української РСР була приєднана Буковина. В 1939— 1940рр. на західноукраїнських землях націоналізовано 2,5 тис. підприємств. "Найпопулярнішим" заходом нової влади стала експропріація польських землевласників і обіцянка перерозподілити між селянами їхні землі. Радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Зі східних районів направили ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливо велику увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місцевої промисловості. На початок німецько-радянської війни 1941 p. у Західній Україні фактично було ліквідовано безробіття. Будівництво і реконструкція фабрик і заводів збільшили потребу в робочих місцях. Одночасно розпочалося переселення робітників у східні райони України. Так, з вересня 1939 p. по червень 1941 p. із Західної України на підприємства Донбасу виїхало 17 тис. робітників. З початку своєї першої окупації Західної України, що тривала 21 місяць, радянський режим усіляко намагався заволодіти «серцями й думками» населення. Більшовики оголосили, що прийшли як «прапороносці високих гуманістичниих принципів», виправдовуючи співпрацю з нацистами у розчленуванні Польщі прагненням допомогти пригнобленим меншостям і насамперед «братам» — українцям та білорусам. Особливі зусилля робилися для того, щоб справити на західних українців враження «українськості» нового режиму. Новий режим також намагався прибрати демократичного вигляду. 22 жовтня 1939 р. він організував вибори, на яких населення змушували голосувати за єдиний список кандидатів, котрі підтримували анексію Західної України Радянським Союзом. Тому не дивно, що близько 93 °о виборців проголосували так, як хотів режим. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до Української Радянської республіки було прилучено понад 7 млн мешканців Західної України. Деякі політичні заходи Рад принесли західним українцям конкретні покращення. Було багато зроблено для українізації та зміцнення системи освіти. приєднання Західної України до Української РСР. Так званий визвольний похід Червоної армії у Західну Україну та Західну Білорусь відкривав можливість здійснення відвічного національного завдання народу — возз'єднання в одній державі. Революційно налаштовані робітники і селяни, частина інтелігентних верств, хоч і не були позбавлені недовіри до "совєтської" влади і справжніх намірів Сталіна, загалом підтримали ідею скликання Українських Народних Зборів, вибори до яких відбулися 22 жовтня, а 26—28 жовтня 1939 р. Народні Збори у Львові прийняли Декларації про встановлення у Західній Україні радянської влади, возз'єднання Західної України з Українською РСР у складі Союзу РСР, а також про націоналізацію великої промисловості та про конфіскацію поміщицького землеволодіння і розподіл землі серед селян. Народні Збори, безсумнівно, виразили волю народу Західної України. Їх рішення творили юридичну основу державної єдності українських земель, а також стали фактором, який використала радянська зовнішня політика в роки Другої світової війни з метою закріплення західних кордонів України і Союзу загалом, як вони склалися до червня 1941 р. З цього погляду рішення Народних Зборів об'єктивно мали позитивне історичне значення в житті українського народу. Однак швидко за ними постали жорстокі реалії радянського тоталітарного режиму. З осені 1939 р. і до червня 1941 р. органи радянської влади провели масштабні репресивні акції стосовно населення Західної України. РНК СРСР 19 грудня 1939 р. прийняв постанову про спецпоселення і трудове влаштування осадників. Той же РНК СРСР 2 березня 1940 р. прийняв постанову про виселення з районів Західної України і Західної Білорусі членів сімей усіх поміщених у табори і в'язниці з числа польських військових і службовців, членів "контрреволюційних організацій", а також біженців із зайнятої німцями території Польщі, які виявляли бажання виїхати з Радянського Союзу. 51)Напад фашистської Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. почалась гітлерівська навала на СРСР. Відповідно плану "Барбаросса" (відомий ще як директива №21 від 18 грудня 1940 р.) німецькі війська на Східному фронті ставили за мету здійснення блискавичної війни - "бліцкрігу". За два тижні вермахт планував за допомогою раптових комбінованих ударів танкових і механізованих військ та авіації оточити і знищити головні сили Червоної армії в західних районах СРСР, просуваючись вглиб країни, вийти на лінію Архангельск-Астрахань. Група армій Північ (командуючий генерал-фельдмаршал фон Леєб) одержала завдання розгромити радянські війська в Прибалтиці, захопити Ленінград і північні порти. Група армій "Центр" (командуючий генерал-фельдмаршал фон Бок) повинна була оточити і знищити радянські війська в Білорусії і розпочати наступ на Москву. На київському напрямку була розгорнута група армій "Південь" (командуючий генерал-фельдмаршал фон Рундштедт). На території Норвегії і в Фінляндії була розгорнута німецька армія "Норвегія" і 2-а фінська армія. Армія "Норвегія" повинна була оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська - сприяти групі армій "Північ" в захопленні Ленінграду. Загальна кількість німецьких військ та військ її союзників нараховувала 5,5 млн. солдат і офіцерів, 4300 танків, 5000 бойових літаків, 47 тис. польових гармат і мінометів. їм протистояло на території західних прикордонних округів 2680 тис. солдат і офіцерів, 1475 танків нових конструкцій, 1540 бойових літаків нових типів, 37 500 гармат і мінометів. Внаслідок важких боїв з переважаючими силами ворога радянські війська, зазнавши великих втрат, відступили. Німецько-фашистські війська за кілька тижнів боїв просунулись на різних ділянках фронту на 300-600 км. Особливо тяжких втрат зазнав Західний фронт (командуючий генерал Д.Павлов), внаслідок чого вже 28 червня гітлерівці захопили Мінськ. Найбільший опір гітлерівці зустріли на південно-західному напрямку (командуючий генерал-полковник М.Кирпонос). В ході напружених прикордонних боїв 22-29 червня 1941 р. ворог поніс великі втрати і змушений був ввести в бій резерви. Могутні контрудари радянських механізованих корпусів, героїчні зусилля всіх військ Південно-Західного фронту дали досить вагомі оперативні результати: вони загальмували наступ німецько-фашистських військ на Київському напрямку. Героїчна оборона Києва (17 липня - 19 вересня 1941 p.), Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 p.), Севастополя (ЗО жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 p.), Ленінграду (10 липня 1941 р. - січень 1944 p.), Смоленська битва (10 липня - 10 вересня 1941 р.) зірвали плани блискавичної війни. Але втрати радянських військ були величезними. Орієнтовно тільки в перший місяць війни вони перевищили 1 млн. чол. З червня по грудень 1941 р. було втрачено понад 3 млн. солдат і офіцерів та 1300 тис. пораненими. Вермахт захопив територію СРСР площею 1,5 млн. кв. км з населенням 74,5 млн. осіб. З перших годин нападу фашистської Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. В день початку агресії У.Черчілль заявив: "Кожний, хто воює проти Гітлера, - друг Англії, кожен, хто воює на його боці,- ворог Англії". 22 червня 1941 р. у звернені до нації англійській прем'єр заявив, що Великобританія надасть "Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможе". Про свою підтримку СРСР заявив і президент США. Таким чином, з початком радянсько-німецької війни почала формуватися антигітлерівська коаліція. 1 жовтня між СРСР, США та Великобританією в Москві була підписана трьохстороння угода про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. Поставки (400 танків, 500 літаків щомісяця, а також стратегічна сировина) почались одразу ж. Перша військова техніка (особливо танки) з'явилася на радянсько-німецькому фронті під час битви під Москвою. Допомога союзників головним чином відбувалась північними морськими конвоями під охороною британських військово-морських сил. Незважаючи на значні втрати від німецьких човнів і літаків, з жовтня 1941 р. по червень 1942 р. СРСР одержав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. Відповідно до закону про ленд-ліз США надав СРСР безпроцентний кредит в 1 млрд. доларів (листопад 1941 p.). Першою спільною акцією СРСР і Великобританії стала окупація Ірану з метою не допустити зближення з Німеччиною. В серпні 1941 р. У.Черчілль і Ф.Рузвельт підписали Атлантичну хартію, до якої приєднався і Радянський Союз (вересень 1941 р,). Атлантична хартія висунула наступні завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.

56.Перші кроки десталінізації, їх наслідки для України.В грудні 1953р. за злочинну діяльність був страчений Берія. Восени 1953р були ліквідовані інструменти терору – военні трибунали військ МВС ,яка мала застосовувати в адміністративному порядку висилку та ув’язнення . Подальшим кроком процесу десталінізації став 20 зїзд кпрс (1956) В останній день роботи зїзду відбулося закрите засідання. На цьому засіданні М. Хрущов протягом 4 годин зачитував доповідь «Про культ особи та його наслідки».Ця доповідь потім обговорювалась на закритих партійних зборах по всій країні. Офіційно в дуці її не було. Вперше вона була надрукована в СРСР у 1989 році. Ця промова М Хрущова була однією з найдраматичніших у радянській історії промова доповіді на неспростовних фактах доводилась відповідність Сталіна за трагедію перших років війни з німеччиною, депортація цілих народів , масові репресії 1937-1938рр і пісслявоенних років. Одночасно застосувалися прояви тоталітаризму. В липні 1956р було опубліковано постанову ЦК КПРС Про подолання культу особи Сталіна і його наслідків. Це прискорило ліквідацію системи Гулагу. Для мільйонів українців це означало можливість повернення із заслання, концтаборів. Почався перегляд справ засуджених та їх реабілітація. Критика культу особи Сталіна гостро прозвучала на22 зїзді КПРС (1961р) Цей з’їзд став найвищою точкою в процесі десталінізації

57.Реформи 50-6 років, економічне зростання. Хрущовська відлига.

Зверніть увагу, що викриття на 20 з’їзді КПРС злочинців Сталіна було сміливим політичним кроком М Хрущова, здійснили супереч волі більшість членів вищого партійного радянського керівництва. Тому процес дистанілізації здійснювався не послідовно, часто підпорядковуючись тактичним політичним розрахункам, при наявності сильної опозиції. Не дивно, що заходи з метою дестаналізація отримали влучну назву – хрущовська відлига «тимчасове потепління», адже демократизація та ліберізація політичного життя здійснювалась у рамках існуючої політичної системи. Важливим моментом хрущовської відлиги став перехід Криму до складу УРСР у 1954 р.

З метою відзначення українсько-російського партнерства по всьому радянському союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування 300 річниці переяславської угоди. Кримська область зразу ж органічно влилася в господарський комплекс УСРС. Та при цьому зразу ж виникло декілька проблем, перш за все пов’язаних з поверненням висланих у 1944 р. з Криму татар, які на жаль до цього часу проблема не була вирішена. М. Хрущов розпочав серію соціально-економічних реформ, спрямованих на ліквідацію старої системи планування й управління господарством. У лютому 1957 р. він робить чергову спробу децентралізації управління промисловістю та будівництвом у відповідних економічних адміністративних районах. В Україні було створено 11 рад народного господарства. За цією реформою вже в 1957 р. було ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств. Тепер майже вся промисловість України знаходилася у підпорядкуванні Ради Міністрів УСРС, у тому числі раднаргоспів. В цілому вчені вважають реформу децентралізації управління промисловістю найбільш радикальною реформою М. Хрущова в галузі економіки. Українські плановики та господарські керівники вперше почали ставити питання про потреби та інтереси України. Але практика управління промисловістю по горизонталі не змогла створити ринкову економіку. У 1958 р. поставлено питання про прискорену хімізацію країни, на цю галузь були виділені додаткові асигнування. Розпочалося широке виробництво та впровадження синтетичних матеріалів та виробів із них, яке мало як позитивні, так і негативні наслідки. Велику увагу М. Хрущов приділяв питанню прискорення науково-технічного прогресу, впровадженню єдиної політики в народному господарстві, освоєнню космосу. У дніпропетровську швидко розбудувався найбільший у світі розробно-будівничий комплекс з десятками тисяч науковців, інженерів, робітників. М. Хрущов вирішив наростити продовольство сільськогосподарської продукції шляхом збільшення капіталовкладень в сільське господарство, тобто був обраний екстенсивний шлях розвитку аграрної сфери. Цьому сприяли і прийняті у 1953 р. рішення про підвищення закупівельних та заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, зниження розмірів у районах Казахстану, Сибіру, Уралу., Поволжя та північного Казахстану. Велику частину витрат по освоєнню цілини взяла на себе Україна. Збір зерна мав вирости і внаслідок визначного збільшення посівів кукурудзи, яке почалося з 1955 р. Нова кампанія здійснювалась майже повсюдно і часто без належного економічного обґрунтування. Аграрна політика залишилася суто волюнтаристською. У 1955 р. було прийнято закон про державні пенсії по старості та інвалідності. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.

Право на пенсію одержали колгоспники: чоловіки – від 65 років(при стажі роботи не менше 25 років) і жінки – від 60 років (при стажі роботи не менше 20 років). У 1958 р. була зведена обов’язкова восьмирічна школа. Проте соціальні перетворення середини 50-х-середини 60-х років були непослідовними, поспішними, багато обіцянок було виконано.