1.Основні етапи історії укр. Державності

На думку вчених, першою державою східних слов’ян у Середньовічному Піддніпров’ї, що стала етнографічним, політичним і соціальним осердям, довкола якого наприкінці IX ст.. почала зростати Давньоруська держава, було Київське князівство Аскольда. Підставу для такого висновку надують арабські хронічки, що вказують на існування в Наддніпрянщині у XII по XI ст. князівства під назвою Куявія і пов’язують з представниками династії Києвичів – Аскольдом і Діром. Одним з доказів наявності державного утворення є військовий похід Аскольда до Візантії у 660 р. Організувати такий похід могла лише влада, що мала військо і реалізувала певні політичні інтереси. Князівство знаходилося в зоні впливу Хозарського каганату, однієї з найбільших держав тогочасного світу, про що свідчить титул Аскольда – каган. Вважається, що за Аскольда відбулась спроба християнізації русі (хоча нову релігію сприйняли лише окремі представники знаті на чолі з князем), започатковане літописання (так званий літопис Аскольда ) і запроваджено нове літописання. Отже, наведені дані у певній мірі можуть бути доказом існування державності з центром у києві ще до утворення давньоруської держави.

Перший етап 882-980 рр. – період об’єднання земель і формування державних структур. Політика спрямована на консолідацію земель київської русі (підкорення й приєднання навколишніх племен, придушення проявів сепаратизму місцевої племінної верхівки, поширення на всі підпорядковані землі данини, судочинства і адміністрації, укріплення кордонів, утвердження впливу на сусідні держави).

Другий етап 980-1240 р. – період найбільшого піднесення та розквіту держави. За Володимира в основному завершився процес складання території русі. Його реформи передбачали укріплення державної влади на місцях, що сприяло консолідації. Адміністративна реформа скасувала племінні княжіння і запровадила поділ країни на удільні князівства.

2.Зародження державності у Східних словянПершою державою східних слов’ян у Середньому Подніпров’ї, що стала етнокультурним, політичним і соціальним осереддям, довкола якого наприкінці ІХ ст. почала зростати Давньоруська держава, було Київське князівство Аскольда. Підставу для такого висновку надають арабські хроніки, що вказують на існування в Наддніпрянщині у УІІІ - поч. ІХ ст. князівства під назвою Куявія і пов’язують його з представниками династії Києвичів - Аскольдом і Діром. Одним з доказів наявності державного утворення є військовий похід Аскольда до Візантії у 860 р. Отже, наведені дані у певній мірі можуть бути доказом існування державності з центром у Києві ще до утворення Давньоруської держави. Кінець династії Києвичів пов'язується з наступом на слов'янські землі норманів і вбивством Аскольда у 882 р. представником династії Рюриковичів – Олегом. На думку дослідників, вирішальний крок на шляху утворення Давньоруської держави зробив Олег, який об’єднавши Київське й Новгородське князівства, підкорив більшість незалежних раніше княжінь і оголосив Київ стольним градом новоствореної держави. Наведена схема дає змогу зрозуміти місце князівства Аскольда в історії Української держави.

Норманська теорія, спираючись на «Повість временних літ», вважає засновниками Русі варягів (норманів), плем’я яких носило назву «Русь». Антинорманська теорія стверджує що під “варягами” літописець розумів не іноземців, а слов’ян, які проживали за межами полянської Русі і прийшли на територію Наддніпрянщини. Торговельна теорія доводить, що ідея державності занесена міжнародними торговцями та воїнами-іноземцями, які під час походів створювали опорні пункти, що стали майбутніми центрами слов’янських князівств. Теорія природно-історичного процесу походження держави визначальну роль в її становленні та назві відводить місцевим слов’янським племенам, а вирішальним чинником вважає внутрішній розвиток слов’ян, пов’язаний з утвердженням феодального ладу (необхідність централізованої влади для захисту інтересів верхівки суспільства; зростання ролі представників знаті (князя, дружинників), з яких зароджувалась правляча еліта держави; поява матеріальних коштів, що надали можливість утримувати адміністративний апарат і військо, розвиток торгівлі.

3.Державно політичний устрій Київської русі.Державний устрій Русі визначається неоднозначно: 1) як конфедерація самостійних князівств, 2) ранньофеодальна монархія федеративного типу, що механічно об’єднувала князівства, 3) як дружинна форма правління.

Законодавча, судова й військова влада зосереджувалися в руках князя. Найважливіші рішення (виступи у походи, укладання миру) він погоджував з Боярською думою,яка складалася з старших дружинників і феодалів-землевласників. За відсутності князя або його смерті дума вирішувала нагальні державні питання і підтверджувала владні повноваження нового князя. Про зародки самоуправління у Київській Русі свідчить наявність народного віче (загальних зборів міського населення). Компетенція віче не була точно визначеною, найчастіше воно вирішувало питання війни і миру, покликання князя на престол тощо. В період роздробленості, коли зріс сепаратизм удільних князів, вищим органом влади стали княжі з’їзди.

Класова структура держави відповідала феодальному ладу. Клас феодалів складався з удільних князів з їх оточенням, військової та земельної знаті (дружини і бояр). Клас селян поділявся на вільних общинників - смердів, що сплачували данину, і залежних селян - закупів (смердів-боржників) та рядовичів – (селян-орендаторів). При несплаті боргу чи податків вони переходили в стан холопів ( дворової челяді). Значний прошарок становили ізгої. Міське населення було особисто вільним і складалося з міської аристократії, низів (торговців, ремісників, рядового духовенства) та черні (найманців). В умовах феодалізації відбувалось подальше розшарування майнового і соціально-правового положення різних груп населення.

№4Перылдизаціярозвитку київської русі

882 - князь Олег, новгородський князь (з 779 року), вбиває київських князів Аскольда і Дира (Діра) і об'єднав два князівства в одну державу - Київська Русь.

907, 911 - походи князя Олега на Константинополь (Царгород), столицю Візантії.

911 - князь Олег уклав вигідну торгову угоду з Візантією.

912 - помер (зникає з історії) князь Олег (Віщий). Початок правління князя Ігора (Старого).

915 - вперше на Русь нападають кочові племена печенігів.

941, 944 - походи князя Ігоря на Візантію.

944 - торгова угода князя Ігоря з Царгородом (гірші умови ніж попередня Олега).

945 - похід Ігоря на узбережжя Каспійського моря.

945 - князь Ігор пішов вдруге збирати данину з древлян, які підняли повстання і убили князя. Влада перейшла до сина Ігоря Святослава. Так як святослав мав 4 роки, то регентом стає княгиня Ольга.

955 - княгиня Ольга приймає християнство.

957 - посольство русичів до Царгорода на чолі з княгинею Ольгою.

959 - послання княгині Ольги до німецького імператора Оттона І з проханням прислати єпископа для охрещення Русі (в 961 році приїхала делегація ченця Адальберта, яку повернули назад).

964 - княгиня Ольга передала владу сину князю Святославу (Хороброму).

965-968 - похід князя Святослава проти в'ятичів, Волзької Булгарії, Хозарського каганату, ясів і касогів.

968-969 - І Балканський похід князя Святослава проти Болгарського царства (знищення болгарського царства).

969 - напад печенігів на Київ, де були княгиня Ольга та її 3 внука (Ярополк, Олег, Володимир).

969 - адміністративна реформа князя Святослава, посадив своїх князів на князівства (Ярополк у Києві, Олег у древлян, а Володимир - у Новгороді).

969-972 - ІІ Балканський похід князя Святослава проти Візантії з метою приєднати до Русі Болгарію.

972 - загибель князя Святослава при поверненні з ІІ Балканського походу. Загинув у засідці печенігів.

972-980 - І міжусобна боротьба між синами князя Святослава.

980 - початок правління Володимира І Великого Красне Сонечко.

980 - І релігійна реформа князя Володимира, поставив у Києві перед своїм теремом язичницьких ідолів полян та підкорених племен.

988 - Охрещення Русі (Сам Володимир можливо охрестився в 987 році у Корсуні).

1015, 15 липня (28 липня) - помер князь Володимир І Великий.

1019 - почав правити князь Ярослав І Мудрий.

1024 - порязка Ярослава від брата Мстислава у Листвецькій битві. Поділ Русі між братами по Дніпру.

1036 - помер Мстислав і Ярослав став одноосібним правителем Русі.

1054 - помер князь Ярослав І Мудрий.

1054-1068, 1069-1073, 1076-1078 - правління у києві князя Ізяслава.

1062 - вперше на русь напали половці.

1068 - поразка князів Ярославовичів від половців. Повстання у Києві проти Ізяслава.

1073-1076 - правління князя Святослава ІІ Ярославовича.

1078-1093 - правління князя Всеволода.

1093-1113 - правління Святополка ІІ Ізяславовича.

1097 - Любецький з'їзд князів.

1113 - повстання киян.

1113-1125 - правління Володимира ІІ Мономаха.

1125-1132 - правління Мстислава Володимировича.

1169 - напад на Київ володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського (нещадно розграбував місто).

1185 - похід новгород-сіверського князя Ігоря проти половців ("Слово о полку Ігоревім", бл. 1187).

1223, 31 травня - битва на р. Калка руських князів та половецьких ханів проти монголо-татарських військ Чингісхана (воєводи Субудай і Джебе).

1237-1238 - похід хана Батия проти Північно-Східної Русі.

1239-1241 - похід хана Батия проти Південно-Західної Русі.

1240, 6 грудня - війська хана Батия захопили Київ, а керівник оборони тисяцький Дмитро попав в полон.

1241 - усі землі Русі попали під владу монголо-татарської держави Золотої Орди хана Батия (Його землі були лише одним з чотирьох улусів Великої монгольської держави).

5.Галицько-Волинське князівство. Галицько-Волшинське князівство утворилось в 1199р. Князівство мало вигідне географічне положення: 1) Родючі землі. 2) Віддаленість від Києва забезпечувала майже завжди відносну незалежність. 3) Додатковий прибуток давала наявність торгових шляхів.

Соціально-економічий розвиток князівства був традиційним для Русі. Нараховувалось близько 80 міст, найбілбшими з яких були Галич, Волинь, Перемишль, Володимиро-Волинськ та ін..

ЕТАПИ ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ ТЕРРИТОРІЇ

1)Розвиток в рамках Київської Русі до 1097р.

2)Самостійний розвиток 2-х князівств до 1199р. В 1199р. Князю РомануМстиславовичу вдалося вперше об єднати Галицьку і Волинську землі

3)1199-1205 р.р. розвиток об єднанного Галицько-Волинського князівства,якому влалося після взяття Києва в 1240р. об єднати всю південну та південно-західну Русь

4) 1205-1238р.р.- тимчасовий розпад Г-В. князівства зв’язаний з загибеллю Романа Мстиславовича в Польщі. В 1238р. син Романа Мстиславовича- Данило Галицький знову об єднав князівство.

5) 1238-1240 р.р. – відновлення едності Г.В. князівства, а після взяття Києва в 1240 р. і усієї південно-західної Русі.

6)Кінець 1240-1340 рр. – розвиток під владою монголо-татар.

7) З 1340 р. Волинь потрапила під владу Литви, а з 1349р. Польща захопила Галичину.

6. Захоплення Українських земель литовськими племенами .Причиною різкого підкорення Литвою земель південної Русі досі нез’ясовані . Деякі дослідники , що експансія була в значній мірі викликана зацікавленістю Литовського боярства міжнародними зв’язками українських купців , особливо важливих в умовах ізоляції язицької Литви в католицькій Європі. Це в якійсь мірі , підтверджує й політика литовських князів, що швидко споруджували на отриманих землях укріплені державні митниці, переважно в пониззі Дніпра та Чорноморському узбережжі.

7.Особливості правового і політичного статусу Українських земель у складі литви В ХIII-ХУ ст. ослаблені золотоординською ордою українські землі стали об єктом захоплення іноземними державами. Приєднання українських земель здійснювалось у формі кондомініуму, що зберігав за ними виплату данини Орді.

Занепокоєння Литви піднесенням Москви, до якої тяжіла частина українських феодалів і загроза з боку Тевтонського ордена зблизили її з Польщею. У 1385 р. була підписана Кревська унія за умовами якої литовський князь ставав польським королем в обмін на входження Литовського князівства до складу Польської держави та перехід у католицтво всіх жителів Литви. Отже, Кревська унія відкривала шлях для наступу поляків на українські землі, що знаходились у складі Литви. Однак Литовські феодали на чолі з князем Вітовтом виступили за збереження політичної самостійності князівства, тому Кревська унія закінчилася компромісом литовською і українською. Поступово відбувалось перетворення автономних українських князівств на польські воєводства. Зі скасуванням у 1471 р. найбільшого в державі Київського князівства дослідники пов’язують кінець української автономії. У 1569 р. в Любліні польсько-литовський сейм прийняв рішення про об’єднання Литви й Польщі в єдину державу – Річ Посполиту, що мала єдиного виборного короля, один сейм та єдину зовнішню політику. Литва в деякій мірі зберігала місцеве самоврядування, зокрема, фінанси, податки, військо, скарбницю, суд, уряд, адміністрацію і правове законодавство. За унією до Польщі відходили українські землі, що раніше належали литовцям. На них було створено 7 воєводств, де продовжували діяти Литовські статути.

Місцева знать, байдужа до національних інтересів, не порушила питання про надання українським землям статусу державної автономії, що могло вже тоді перетворити Річ Посполиту на федерацію трьох держав. Вимоги українських феодалів були мінімальними: збереження всіх існуючих привілеїв, свобода віросповідання, руська мова в офіційному діловодстві.

Ополячення українців відбувалось й за допомогою релігії. За Берестейською церковною унією (1596 р.) в Україні була створена уніатська (греко-католицька) церква під вердиктом Ватикану. Православна церква стала, по суті, незаконною.

8. Полонізація українських земель. Кревська (1385 р.) і Городельська (1413 р.) унії. Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії Андегавенов) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі. Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену,яка вилилася у війну 1409-1411 року.Тевтонський орден на чолі з Ульріхом фон Юнінгеном після Грюнвальдської битви помітно занепав. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви. Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави (див. Городельська унія 1413). У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію. Городе́льська унія 1413 — угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на річці Західний Буг. Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом.

9. Входження українських земель до складу польщі. Люблінська унія (1569р).В Любліні польсько-литовський сейм прийняв рішення про обєднання Литви і Польщі в єдину державу Річ Посполиту, що мала єдиного виборного короля, один сейм та єдину зовнішню політику. Литва в деякій мірі зберігала місцеве самоврядування, зокрема фінанси, податки, військо, скарбницю, суди, уряд, адміністрацію і правове законодавство. За уніею до польщі відходили українські землі що раніше належали литовцям. На них було створено 7 воєводств де продовжували діяти Литовські статути. Місцева знать, байдужа до національних інтересів, не порушила питання про надання українським землям статусу автономії, що могло вже тоді перетворити Річ Посполиту на федерацію трьох держав. Вимоги українських феодалів були мінімальними: збереження всіх існуючих привілеїв, свобода віросповідання, руська мова в офіційному діловодстві.