35.Зовнішня політика унр.Брест Литовська мирна угода.Початок німецько-Австрійської окупації

УНР — сторона у підписанні мирного договору у Брест-Литовську, попереднього перемовного процесу тощо. В зазначеному договорі визнавалась de jure Українська Народна Республіка, встановлювались її державні кордони, було закріплене рішення про початок проведення в повному обсязі дипломатичних, торгівельних, політичних відносин між УНР й Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Важливим було й те, що не тільки зміст, але й сама форма договору (підкреслення в преамбулі миролюбної ініціативи уряду УНР, визнання аутентичності українського тексту договору та інше) виводили Українську державу на міжнародну арену як повноцінного суб'єкта міжнародного права.

В результаті міжнародного визнання, Україна в 1917—1920 роках постала як реально функціонуючий суб'єкт міжна­родного права. Її міжнародна правосуб'єктність реалізовувалася через укладання міждержавних угод, участь у міжнародних конференціях, а також через встановлення двосторонніх дипломатичних та консульських відносин.

Щоправда, існували певні складності в реалізації України як повноправного міжнародного суб'єкта. В першу чергу, це пояснюється внутрішніми проблемами державотворення, несприятливою позицією західних країн щодо українського питання та зовнішньою інтервенцією, що врешті-решт призвело до руйнації України. Проте підвалини, закладені між­народною діяльністю Української держави в 1917—1920 роках, сприяли розвитку міжнародно-правового статусу сучасної України, яка з проголошенням незалежності стала повноправним суб'єктом міжнародного права.

Берестейський мир

Докладніше: Берестейський мир

27 січня 1918 (9 лютого 1918) року Українська Народна Республіка з одного боку, та Німецька імперія, Австро-Угорщина, Османська імперія і Болгарське царство з другого, уклали сепаратний Брест-Литовський мирний договір. Україна визнавалася незалежною державою в кордонах окресленими ІІІ Універсалом. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодилися на приєднання до неї Холмщини і Підляшшя, а також утворення в Галичині, Буковині та Закарпатті окремого коронного краю. Країни Четверного союзу обіцяли надати уряду Української Народної Республіки військову допомогу у війні з російськими більшовиками за умови продовольчих поставок Німеччині та Австро-Угорщині: 60 млн пудів хліба, 2,75 млн пудів м’яса, 400 млн яєць й іншої сільськогосподарської продукції.

36 Причини поразки УНР1.Внешнеполитическое положение Директории изначально было тяжёлым.На границах Украины сосредотачивались польские,белогвардейские,большевистские войска,готовившиеся развернуть боевые действия.Неблагоприятные внешнеполитические условия дополнялись тем,что Антанта отказалась помочь Директории(из-за активной антиукраинской пропоганды поляков и белых,участия в Директории представителей левых партий и др.) 2.Директория проявила нерешительность и непоследовательность в проведении внутренней политики. а)Ей не удалось создать эффективно работающего государственного аппарата.системы законодательных и исполнительных органов,как в центре,так и на местах,а также боеспособной армии,органов охраны общественного порядка. б)Население Украины устало от противоречивости и непоследовательности аграрной политики Директории: -с одной стороны-Директория издала закон о ликвидации частной собственности на землю, -с другой стороны-Директория не смогла этот закон реализовать,запрещая самовольный раздел земли,а польские имения в Украине вообще оставив в неприкосновенности. 3.Большую роль сыграл военный перевес врагов Директории.Главным врагом УНР были многочисленные войска Красной Армии,но на сторону большевиков перешли в это время также отряды Махно,Зеленого. В конце 1920г. председатель Реввоенсовета советской России Л.Троцкий открыто признавал:"Советская власть продержалась на Украине до сих пор(и продержалась нелегко) в основном силой Москвы,великорусских коммунистов и Красной Армии." 4.Одной из причин поражения Директории было то,что среди ее членов небыло единства.Часть-В.Винниченко,В.Чеховской,М.Шаповал-выступали за союз с большевиками,а другая часть во главе с С.Петлюрой-за союз с Антантой против большевиков.Кроме того,деятельность Дирректории была порализована личным соперничеством В.Винниченко с С Петлюрой. 5.Важнейшей причиной поражения Украинской революции вообще и Директории в частности было то,Что широкие массы украинского населения не осознавали общенациональных интересов,необходимости создания и укрепления независимого украинского государства.

37.Проголошення Української Гетьманської держави Гетьманат(Внутрішня і зовнішня політика)Украї́нська Держа́ва — українська держава існувала протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 року на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським. Постала на місці Української Народної Республіки в результаті державного перевороту. Підтримувалася консервативними колами українського суспільства, військовими, землевласниками, а також командуванням Центральних держав. Проводила внутрішню політику, спираючись на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти ліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці дотримувалася антибільшовицького курсу, орієнтувалася на союз із Кубанню і Доном, користувалася підтримкою Німеччини. Ліквідована в ході антигетьманського повстання, очолюваного Директорією Української Народної Республіки. В історіографії інколи називається Гетьманатом.

Внутрішня політика

Найконсервативніший з утворених в ході Громадянської війни 1918–1921 р. політичних режимів.

Курс внутрішньої політики урядів гетьмана Павла Скоропадського відбивали положення «Грамоти до всього українського народу» (автор О. Палтов): «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відновлюються повною мірою, всі розпорядження колишнього українського уряду, так само як і Тимчасового російського уряду скасовуються і анулюються… На фінансовому та економічному полі відновлюється повна свобода торгівлі і відкривається широкий простір приватного підприємництва і ініціативи…»

Провідною політичною опорою гетьманського уряду вважаються Українська демократична хліборобська партія і Союз земельних власників.

протистояння профспілок і організацій промисловців.

Зовнішня політика

Українська держава була визнана 30 державами, в Києві розташовувалися постійні представництва 10-ти з них; Україна мала дипломатичні місії в 23 країнах (на рівні послів Німеччина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія; дипломатичні представництва Грузії, Азербайджану, Фінляндії).

Основною проблемою зовнішньої політики Української держави було встановлення державних кордонів. Західні і північні кордони були визначені у Брест-Литовських угодах. Питання про північно-східні і східні рубежі було відкрите. Уряд ухвалив вважати державним кордоном демаркаційну лінію між українсько-німецькими та більшовицькими військами. Проте планував приєднання усіх земель, що в етнографічному та історичному плані були пов'язані з Україною[4]. У відносинах з новоутвореними державами українська сторона виходила з факту розпаду Російської імперії і визнавала за окремими її частинами, які самовизначились, право на суверенітет[5].

галицьке питання: таємна угода з Австро-Угорщиною про створення коронного краю на землях Східної Галичини, Холмщини і Буковини — анульована в липні 1918 р.;

поставки продовольства і товарів державам-протекторам;

інциденти, пов'язані з діями військ Німеччини та Австро-Угорщини в Україні.

Встановлення політичного, військового і економічного союзів (із подальшим входженням на автономній основі до складу Української Держави) з Всевеликим Військом Донським, Кубанською Радою та Кримською Народною Республікою.

Спроби встановлення відносин із країнами Антанти через нейтральні країни як і переговори у Яссах успіху не мали. Країни Антанти стояли на позиції усунення «германофільського уряду гетьмана».