пізнання та освоення людиною світу

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

утворення наших ідей.

У нас є дві здібності, чи якщо посмію так висловитися, дві пасивні сили, існування яких всіма чітко усвідомлюється.

Одна – здібність отримувати різноманітні враження, здійснювані на нас зовнішніми предметами; вона називається фізичною чуттєвістю.

Інша – здібність зберігати враження, здійснене на нас зовнішніми предметами. Вона називається пам’яттю, яка є не що інше, як продовжуване, але ослаблене відчуття.

Ці здібності, в яких я бачу причину утворення наших думок і які властиві не лише нам, а й тваринам, збуджували б в нас, однак, лише нікчемне число ідей, якби вони не були в нас пов’язані з відомою зовнішньою організацією.

Гельвеций К.Про розум.

Кант І.

Передмова до першого видання

21 / 32

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

Наше століття - власне століття критики, якій повинно підпорядковуватися все. Релігія на основі своєї святості і

законодавство

на основі своєї

величі

воліють поставити себе поза цією критикою. Отож в такому разі вони справедливо викликають підозру і втрачають право на щиру повагу, яку виявляє розум до того, що може стояти перед його вільним і відкритим випробуванням. [...] Такий суд є не що інше, як

критика самого чистого розуму.

Я розумію під цим не критику книг і систем, а критику здатності розуму взагалі відносно всіх знань, до яких він може прагнути незалежно від усякого досвіду, отже, вирішення питань про можливість і неможливість метафізики взагалі і визначення джерел, а також обсягу і границь метафізики на основі принципів. [...]

* * *

Вступ

22 / 32

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

І. Про відмінність чистого й емпіричного пізнання

[...] Ми будемо називати апріорними знання, безумовно незалежні від усякого досвіду, а не незалежні від того чи іншого досвіду, їм протилежні емпіричні знання, чи знання, можливі тільки а posteriori, тобто з допомогою досвіду. В свого чергу з апріорних знань чистими називаються ті знання, до яких зовсім не примішується ніщо емпіричне. Так, наприклад, положення «усяка зміна має свою причину» є положення апріорним, але не чистим, оскільки поняття зміни може бути отриманим лише з досвіду...

II. Ми маємо деякі апріорні пізнання і навіть звичайний розсудок ніколи не буває без них

Йдеться про ознаку, за якою ми можемо впевнено відрізнити чисте знання від емпіричного. Хоча ми з досвіду дізнаємося, що об'єкт має ті чи інші властивості, але ми не дізнаємося при цьому, що він не може бути іншим. Тому, по-перше, якщо є положення, що мислиться разом з його

необхідністю,

то це - апріорне судження; якщо до того ж це положення виведене виключно з таких, які самі в свою чергу необхідні, то воно, безумовно, апріорне положення.

По-друге,

досвід ніколи не надає своїм судженням істинної чи строгої всезагальності, він повідомляє їм тільки умовну і порівняльну всезагальність (через індукцію), так що це повинно, відповідно, означати наступне: наскільки нам досі відомо, винятків з того чи іншого правила не зустрічається. Отже, якщо яке-небудь судження мислиться як строго всезагальне, тобто так, що не допускається можливості виключення, то воно не виведене з досвіду, а є безумовно апріорним судженням. Отож, емпірична всезагальність є лише довільним підвищенням значущості судження від того ступеня, коли воно має силу для більшості випадків, на той ступінь, коли воно має силу для всіх випадків, як наприклад, в положенні "

всі тіла мають тяжкість".

Навпаки, там, де строга всезагальність належить судженню по суті, вона вказує на особливе пізнавальне джерело судження, а саме: на здатність до апріорного знання. Отже, необхідність і строга всезагальність є вірними ознаками апріорного знання і нерозривно зв'язані одна з одною. [...]

III. Філософія потребує науку, яка визначила б можливість, принципи і обсяг усього пізнання а priori

23 / 32

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

[...] Неминучими проблемами самого чистого розуму є Бог, свобода і безсмертя. А наука, кінцевою метою якої є з допомогою всіх своїх засобів домогтися лише вирішення цих проблем, називається

метафізикою; її

метод спочатку є догматичним, тобто вона впевнено береться за вирішення [цієї проблеми] без попередньої перевірки здатності чи нездатності розуму до такого великого починання. [...]

VII. Ідея і розділ особливої науки, що називається критикою чистого розуму

Загальне зауваження до трансцендентальної естетики

... Які речі в собі і відособлено від усієї сприйнятливості нашої чуттєвості, нам цілком невідомо. Ми не знаємо нічого, крім властивого нам способу сприймати їх, котрий до того не є обов'язковим для всякої істоти, хоча і повинен бути притаманним кожній людині. Ми маємо справу тільки з цим способом сприймання. Простір і час є чистими формами його, а відчуття взагалі є його матерією. Простір і час ми можемо пізнавати тіл ьки а priori,

тобто до всякого дійсного сприйняття, і тому вони називаються

чистим спогляданням;

відчуття ж є тим у нашому пізнанні, завдяки чому воно називається

апостеріорним

пізнанням, тобто

емпіричним

спогляданням. Простір і час, безумовно, з необхідністю належать нашій чуттєвості, якими б не були наші відчуття; відчуття можуть бути вельми різними. Якби це наше споглядання ми могли довести до найвищого ступеня ясності, то цим ми все-таки не наблизились би до властивостей речі в собі. В усякому разі ми знали б тільки повнотою наш спосіб споглядання, тобто нашу чуттєвість, та й то тільки за умови простору і часу, які первісно притаманні суб'єкту; але

чим могли б бути речі в собі, ми ніколи не могли б дізнатися шляхом найяснішого пізнання явищ їх,

котрі тільки нам і даються. [...]

Кант І.Критика чистого розуму

24 / 32

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

Ленін В.І.

... Звідси випливають три важливі гносеологічні висновки:

1)Існують речі незалежно від нашої свідомості, незалежно від нашого відчуття, поза нами, бо безсумнівно, що алізарин існував учора в кам'яновугільному дьогті. і так само безсумнівно, що ми вчора нічого не знали про це існування, ніяких відчуттів від цього алізарину не діставали.

2)Рішуче ніякої принципіальної різниці між явищем і річчю в собі немає і бути не може. Різниця є просто між тим, що пізнане, і тим, що ще не пізнане, а філософські вигадки відносно особливих граней між тим і другим, відносно того, що річ в собі знаходиться „по той бік” явищ (Кант), або що можна і треба відгородитися якоюсь філософською перегородкою від питання про непізнаний ще в тій чи іншій частині, але існуючий поза

3) В теорії пізнання, як і в усіх інших галузях науки, слід міркувати діалектично, тобто не припускати готовим і незмінним наше пізнання, а розбирати, яким чином з незнання явля ється

знання,

яким чином неповне неточне

–

25 / 32

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

знання стає повнішим і точнішим.

Прихильники лінії Канта і ІОма (в числі останніх Мах і Авенаріус, оскільки вони не є чисті беркліанці) називають нас, матеріалістів, „метафізиками” за те, що ми визнаємо об'єктивну реальність, дану нам в досвіді, визнаємо об'єктивно, незалежне від людини, джерело наших відчуттів. Ми, .матеріалісти, слідом за Енгельсом, називаємо кантіанців і юмістів агностиками за те, що вони заперечують об'єктивну реальність як джерело наших відчуттів. Агностик – слово грецьке; а значить по-грецькому

не; gповіs

–

знання.

Агностик говорить:

не знаю,

чи є об'єктивна реальність, відбивана, відображувана нашими відчуттями, об'являю неможливим знати це (див. вище слова Енгельса, який викладав позицію агностика). Звідси

–

заперечення об'єктивної істини агностиком і терпимість, міщанська, філістерська, полохлива терпимість до вчення про лісовиків, домовиків, католицьких святих і тому подібні речі. Мах і Авенаріус, претенціозно висуваючи „нову” термінологію, „нову” нібито точку зору, на ділі повторюють, плутаючись і збиваючись, відповідь агностика: з одного боку, тіла є комплекси відчуттів (чистий суб'єктивізм, чисте беркліанство); з другого боку, якщо перехрестити відчуття в елементи, то можна мислити їх існування незалежно від наших органів чуттів!...

Бути матеріалістом значить визнавати об’єктивну істину, яку відкривають нам чуттів. Визнавати об’єктивну, тобто незалежну від людини і від людства істину, значить так чи інакше визнавати абсолютну істину. ....

Ленін В.І Матеріалізм і емпіріокритицизм..

26 / 32

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

Віндельбанд В.

Будь-яке людське пізнання рухається поміж двома полюсами: на одному боці знаходяться окремі відчуття, на іншому – загальні положення, що виражають відомі правила про можливі відношення між відчуттями. Все наукове мислення має за свою задачу підвести відчуття, за допомогою логічних форм з’єднання, під ці загальні правила. Саме тому в основі всіх логічних форм лежить ідея зв’язку одиничного з загальним, залежності першого від останнього. Все наше пізнання складається в поєднанні найбільш загального з найбільш одиничним за допомогою проміжних ланок, що створюються мисленням.

Віндельбанд В .Прелюдії. Філософські статті і промови.

Поппер К.

27 / 32

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

Можливо, як уявляєте, виділити чотири різних шляхи, по яким відбувається перевірка теорії. По перше, це логічне порівняння отриманих наслідків одного з одним, при допомозі якого перевіряється внутрішня несуперечливість системи. По-друге, це дослідження логічної форми теорії з метою визначити, чи має вона характер емпіричний, чи науковий, теорії чи, наприклад, є тавтологічною. По-третє, це порівняння даної теорії з іншими теоріями, в основному з метою визначити, чи внесе нова теорія вклад в науковий прогрес в тому випадку, якщо вона виживе після її різноманітних перевірок. І наприкінці, по-четверте, це перевірка теорії за допомогою емпіричного застосування виведених з неї наслідків.

Поппер К.Логіка і зростання наукового знання.

Лакатос І.

Конвенціоналізм допукає можливість побудови будь-якої системи класифікації, що поєднує факти в деяке зв’язне ціле. Жодну систему конвенціаліст не розглядає як

достовірну істину, а тільки як «істинну за домовленістю», (* за згодою, конвенцією).

Справжній прогрес науки, відповідно до конвенціоналізму, є кумулятивним і здійснюється на міцному фундаменті «доведених» фактів. Зміни ж на теоретичному рівні носять тільки інструментальний характер. Теоретичний «прогрес» полягає лише в досягненні зручності («простоти»), а не в рості істинного змісту.

28 / 32

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

Лакатос І.Конвенціоналізм Історія науки та її раціональні реконструкції. // Структура і розвиток науки. З Бостонських досліджень по філософії науки.

Уайтхед А.Н.

Суб’єкт – це той, хто пізнає, об’єкт – це те, що пізнають. При такій інтерпретації об’єктно-суб’єктного відношення виявляється відношення того, що пізнають до того, хто пізнає. В даному висновку передбачається, що суб’єктно-об’єктні відношення є фундаментальною структурною схемою досвіду.

Уайтхед А.Н. Вибрані праці з філософії.

Тулмін Ст.

29 / 32

Філософія. Лекція 13. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Написав Administrator - Останнє оновлення Середа, 06 квітня 2011, 21:16

Філософське пояснення концептуального пізнання завжди вносить які-небудь припущення (хоча й нерозроблені) про тих механізмів, завдяки яким „чуттєві імпульси” „пропливають” в нервовій системі; проте нейрофізіологія в свою чергу має мати на увазі, що функції центральної нервової системи є інструментом удосконалення пізнання. Точно так само можемо певно зрозуміти інтелектуальний авторитет наших пізнань лише в тому випадку, якщо ми маємо на увазі соціально-історичні процеси, завдяки яким вони розвиваються в житті культури чи суспільства; однак, більш ясний аналіз цього інтелектуального авторитету в свою чергу дає нам засоби для розвитку більш точних ідей про самі ці процеси.

Тулмін Ст. Людське розуміння.

Полані М.

...Для мене знання – це активне осягнення речей, що вони пізнаються, дії, що вимагають особливого мистецтва. Акт пізнання здійснюється під дією впорядкування ряду предметів, які використовуються як інструменти чи орієнтири, та оформлення їх в мистецький результат, теоретичний або практичний. Можна сказати, що в цьому випадку наше усвідомлення цих предметів є „периферійним” щодо головного „фокусу осмислення” тієї цілісності, якої ми досягаємо в результаті. Орієнтири та інструменти – це лише орієнтири та інструменти; вони не мають самостійного значення. Вони покликані служити штучним продовженням нашого тіла, а це передбачає певну зміну індивідуальної діяльності. В такому сенсі акти осягнення неповоротні та не критичні.

30 / 32