Питання №2

У ЦНС є збуджувальні й гальмівні нервові ланцюги.

Збуджувальними називають нервові ланцюги, що закінчуються збуджуваль- ними нейронами і збуджувальними синапсами.

Гальмівними називають нейронні ланцюги, що закінчуються гальмівними нейронами і гальмівними синапсами.

Поширення нервових імпульсів по гальмівних ланцюгах призводить до гальмування нейронів, на тілах яких ці ланцюги закінчуються. Якщо ж гальмівний ланцюг закінчується на аксоні нейрона, то блокується проведення нервових імпульсів цим аксоном.

У нервовій системі кожний нейрон анатомічно відокремлений від інших нейронів та іннервованих тканин. Збудження і гальмування передаються з однієї нервової клітини на іншу через синапси. Саме ці контакти зумовлюють однобічне проведення збудження і гальмування в рефлекторній дузі та його сповільнення порівняно з часом проведення збудження в нервових волокнах.

Наявність одночасної роботи збудження і гальмування дозволяє нервовій системі виконувати інтегративну( тобто, взаємно-узгоджувальну) функцію.

Нервові клітини за допомогою своїх відростків функціонують у тісній взаємодії одна з одною. Передача нервових імпульсів від одного нейрона до інших здійснюється за допомогою синапсів. У результаті кожен нейрон контактує прямо або опосередковано із сотнями, тисячами інших нейронів з утворенням нейронних сіток.

Сукупність нейронів, що беруть участь у рефлекторній регуляції, об’єднуються у нервовий центр даного рефлексу. Це складне динамічне функціональне об’єднання, яке складається з багатьох «простих» центрів відповідальних за виконання найпростіших функцій. Динамічність цього утвору полягає у тому, що кожного разу задіяні саме ті структури ЦНС, які необхідні для виконання конкретного складного рефлекторного акту.

Нейромедіатори (або нейротрансмітери) – БАР, які в залежності від хімічного складу ділять на:

- моноаміни (ацетилхолін, адреналін, норадреналін, серотонін і т.д.);

- амінокислоти (гліцин, глутамін, ГАМК);

- нейропептиди (ендорфіни, нейротензін, вазопресин);

- пуринові нуклеотиди (простогландин).

Медіатори надходять в пухирці або з центральної оболонки нейрона, або за рахунок зворотнього захоплення з синаптичної щілини, або синтезуються в синаптичних терміналах із продуктів їх розщеплення. В результаті складних взаємодій, які відбуваються в ЦНС між медіаторами та рецепторами ефект дії медіаторів може проявлятися по-різному. Наприклад, ацетилхолін в одних випадках викликає збудження, а в інших – гальмування. У збудливих синапсах під впливом нервових імпульсів звільняється збудливий медіатор (ацетилхолін, серотонін, норадреналін), який через синаптичну щілину надходить на постсинаптичну мембрану, викликаючи підвищення її проникності для іонів натрію, що обумовлює деполяризацію мембрани. Коли вона досягає критичного рівня, виникає потенціал дії.

У гальмівних синапсах виділяється гальмівні медіатори (ГАМК, гліцин), які змінюють проникність постсинаптичної мембрани для іонів калію і хлору (калій виходить з клітини, хлор надходить у клітину). Це призводить до гіперполяризації мембрани, виникає гальмівний постсинаптичний потенціал, внаслідок чого подальше поширення збудження неможливе. Розрізняють постсинаптичне і пресинаптичне гальмування. Постсинаптичне гальмування полягає в тому, що в нервових закінченнях гальмуючі нейрони під впливом приходять по аксону і в імпульсах виділяється медіатор, який гіперполярізує постсинаптичну мембрану іншого збудливого нейрона. Внаслідок цього деполяризація мембрани не може досягти критичного рівня і тому збудження по нейрону не поширюється.

Пресинаптичне гальмування здійснюється в пресинаптичних закінченнях, тобто в терміналах збудливого нейрона. На них розташовуються закінчення аксона гальмуючого нейрона. При його порушенні гальмівний медіатор частково або повністю блокує проведення збудження збудливого нейрона, і його вплив не передається на інший нейрон.

Рухові навички являють собою закінчені складно-координовані дії, що включають виконання закріплених у певній послідовності простих рухових актів з деяким рівнем автоматизму.

Формування рухового досвіду являє собою складний процес, що протікає окремо у фазах. У першій фазі - генералізації, або іррадіації, збудження - цей процес, що виник в робочій зоні кори головного мозку рухового аналізатора, що не зустрічає на шляху свого поширення заслону у вигляді відповідного за силою гальмування і охоплює широку зону прилеглих ділянок. Ось чому напруженими і залученими в роботу виявляються не тільки ті м'язи, які повинні безпосередньо брати участь в русі, але й інші, що ускладнює виконання цього руху, робить його різким, незграбним і мало-координованим. У цих умовах при великих витратах енергії продуктивність роботи і результат рухів виявляються низькими, а між руховими і вегетативними центрами ЦНС ще не встановлена.

Друга фаза - концентрація збудження - характеризується посиленням процесів внутрішнього гальмування, що сприяє, з одного боку, своєчасному виключенню з роботи «зайвих» м'язових груп, завдяки чому рухи стають більш плавними і економічними, а з іншого - посиленню збуджувального процесу строго в робочій зоні коркового відділу рухового аналізатора. У цей період між руховими зонами кори і вегетативними центрами підкірки формуються тимчасові зв'язки, і активізація функцій систем життєзабезпечення починає у все більшій мірі відповідати виконуваної зовнішньої роботі.

У третій фазі - стабілізації - процеси концентрації збудження і посилення гальмування в ЦНС тривають. У цій фазі значній міцності досягають тимчасові зв'язки між корковими зонами працюючих м'язів саме в тій послідовності, в якій здійснюються рухи в навичці, і між цими зонами і вегетативними центрами.