Біологічні надзвичайні ситуації та небезпеки

Біологічні надзвичайні ситуації можуть бути викликані:

 розвитком мікроорганізмів — прямими наслідками їх діяльності є хвороби людей, тварин і рослин;

 різким збільшенням чисельності макроорганізмів, переважно комах — може призвести до порушення біологічної рівноваги в екоценозах, знищенні значних площ сільськогосподарських культур. Комахи та гризуни нерідко є переносниками інфекційних захворювань. У минулому великі хижаки серйозно загрожували людям і становили одну з найсерйозніших небезпек.

Влітку 2002 року у Сумській області спостерігався значний масовий розвиток саранчі, що призвело до знищення кількох сотень гектарів посівів, в результаті постраждали сільськогосподарські підприємства та особливо селяни, для яких продукція рослинництва була основною статтею доходу.

Мікроорганізми [фр. microbe < грецьк. mikros малий + bios життя] — загальна назва бактерій, актиноміцетів та ін. за виключенням мікроскопічних водоростей і найпростіших.

Надзвичайні ситуації, викликані мікроорганізмами, наступають при різкому збільшенні захворюваності людей (епідемії) у межах певного регіону, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності, який реєструється на цій території. Епідемії супроводжують практично всі надзвичайні ситуації, внаслідок серйозного порушення життєдіяльності людей та відповідного погіршення санітарного стану проживання.

Епідемії призводять до:

• захворювань та смерті людей;

• значних матеріальних збитків, пов’язаних з:

• неможливістю хворими людьми виконувати роботу та випускати продукцію чи надавати послуги;

• затратами на карантин та обсервацію;

• утилізацією заражених продуктів;

• дезінфекцією територій, матеріалів тощо.

Епідемії чуми, тифу, холери, грипу та інших інфекційних захворювань забирали у минулі століття сотні тисяч та мільйони життів. У 1348-1350 рр. в Європі від епідемії чуми загинуло понад 7,5 млн. осіб, тобто майже половина населення на той час. Під час епідемії чуми в Москві (1364 р.) живими залишилось так мало людей, що вони не могли поховати мертвих.

У січні 1918 року в Іспанії почалась епідемія грипу, “іспанка” поширилася по всьому світу та забрала 20 млн. життів — більше, ніж перша світова війна. У 1957 році від “азіатського грипу” померло близько 1 млн. осіб. Епідемії грипу - досить часте явище на території України, для багатьох жителів ця хвороба закінчується тяжкими ускладненням, а для деяких і летальним результатом.

Епізоотія — одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на певній території.

Епіфітотія — масове інфекційне захворювання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зни­женням їх продуктивності.

Епізоотії та епіфітотії призводять до значних матеріальних збитків, погіршення загальної економічної ситуації, особливо у слаборозвинутих країнах, і навіть до голоду.

Серед патогенних мікроорганізмів розрізнюють бактерії, віруси, рикетсії та спірохети.

Бактерії (від грець. bakterion — паличка) — група мікроскопічних, переважно одноклітинних організмів. Відносяться до «доядерних» форм — прокаріотів. Основою сучасної класифікації бактерій, за якою всі бактерії ділять на еубактерії (грамнегативні бактерії й грампозитивні бактерії, мікоплазми) і архебактерії, є будова їх клітинної стінки. За формою клітин бактерії поділяють на шаровидні (коки), паличковидні (бацили, клострідії, псевдомонади), звивисті (вібріони, спірили, спірохети). Деякі бактерії утворюють спори. Їх знаходили у воді гейзерів, у вічній мерзлоті Арктики, вони не загинули у відкритому космосі та під час впливу смертельної для людини дози опромінення. Бактеріальними захворюваннями є чума, туберкульоз, холера, дезинтерія, менінгіт та ін. Патогенні спірохети — збудники сифілісу, зворотного тифу, лептоспірозу та інших хвороб.

Бактерії у вегетативній формі чутливі до впливу високих температур, сонячного світла, різких коливань вологості та до дезінфікуючих засобів, проте зберігають досить високу стійкість до понижених температур, навіть до мінус 15­­­–25^oC. Бактерії в споровій формі мають дуже високу стійкість до висихання, дії високих чи низьких температур, дезінфікуючих засобів. З патогенних бактерій спороутворюючими є збудники сибірської виразки, ботулізму, правцю тощо.

Віруси(від лат. virus – яд) —найдрібніші неклітинні частинки, які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК та РНК) та білкової оболонки. Вони значно менші від бактерій, їх не затримують найтонші фарфорові фільтри. Віруси є клітинними паразитами, вони живуть та розмножуються у клітині, заражають її та призводять до загибелі. Вірусними захворюваннями є віспа, грип, енцефаліт, кір, гепатит та СНІД. Сонячне світло, особливо ультрафіолетове випромінювання, температура вище60^оС та дезінфікуючі речовини згубно діють на віруси.

Рикетсії(від імені американського вченого Х. Т. Рикетса) —мікроорганізми, що за будовою нагадують бактерії, проте за розвитком подібні до вірусів — розмножуються у клітинах господаря, викликають сипний тиф, ку-лихоманку та інші захворювання.

Грибки— одно чи багатоклітинні організми розміром від 3 до 50 мкм і більше. Грибки можуть утворювати спори, що мають високу стійкість до заморожування, висушування, дії сонячних променів та дезінфікуючих речовин. Захворювання, що викликані грибками мають назву мікозів.

Збудники інфекційних хвороб можуть проникати в організм лю­дини різними шляхами: через шлунково-кишковий тракт разом з їжею, водою (кишкові інфекції); через верхні дихальні шляхи (інфекції дихальних шляхів); потраплянням у кров (кров'яні або трансмісивні інфекції, що найчас­тіше передаються кровососними ектопаразитами); через зовнішні по­криви (шкіру і слизові оболонки). Переносниками хвороботворних мікробів є комахи (мухи, комарі, кліщі), гризуни (миші, щурі), птахи, тварини та люди.

Патогенні мікроорганізми, що спричиняють кишкові інфекційні хвороби потрапляють у навколишнє середовище від хворої людини, го­ловним чином з фекаліями, а для тих кишкових інфекційних хвороб, які супроводяться циркуляцією збудника в крові (черевний тиф та ін.), також із сечею та слиною. Поширенню кишкових інфекцій часто сприяють мухи, а також недотримання правил особис­тої гігієни, в результаті забруднюється вода, харчові продукти і збудники потрапляють до організму людини.

Мікроорганізми, що викликають інфекційні захворювання дихальних шляхів поширюються під час розмови, кашляння, чхання і можуть переноситися повітрям. Механізм передачі інфекцій дихальними шляхами створює можли­вість великого епідемічного їх поширення

Зараження через зовнішні покриви відбувається крізь пошкоджені ділянки (шкіру і слизові оболонки) здорової людини, як правило, при безпосередньому контакті, рідше через заражені предмети. До захворювань, що передаються таким шляхом належать сибірка, сап, ящур та інші.

Кров'яні інфекції передаються в момент укусу людини зараженими кровососними комахами (воші, блохи, комарі, москіти, кліщі). Збудник проникає у кров людини і паразитує в еритроцитах (малярія), ендотелії капілярів (висипний тиф і ряд інших рикетсіозів) або в центральній нервовій системі (кліщовий енцефаліт та ін.). Наприклад, збудники висипного тифу (захворювання викликають рикетсії) розмножуються в клітинах епітелію кишок одежних вошей, які є переносниками цієї інфекції від людини до людини. Ряд кров’яних інфекційних захворювань пов’язані з біологічним циклом розвитку переносників інфекцій — певна пора року, температура повітря, воло­гість, наявність водоймищ тощо визначає сезонність того або іншого інфекційного захворювання. Наприклад, масовий виліт комарів, що передають малярійну інфекцію, кліщі, що є переносниками енцефаліту, досягають зрілості у травні-червні і саме в цей час можуть заразити людину.

Профілактичні заходи проти кров'яних інфекцій передбачають знешкодження джерел інфекції, тобто знищення комарів, москітів, кліщів, осушення заболоченої місцевості і захист людей від укусів паразитів.

Людина має досить добрий природний захист (вроджений імунітет) від хвороботворних мікроорганізмів. Крім того, внаслідок перенесення хвороб та профілактичних щеплень (вакцинацій) у людини формується, так званий, набутий імунітет.

Проте досягнення медичної науки, поки що, не забезпечують повного захисту людини, до сих пір не існує надійних щеплень проти цілого ряду інфекційних захворювань, зокрема проти грипу. Вірус грипу дуже швидко змінюється і застосування вакцини проти однієї форми грипу не буде ефективним проти нової форми.

Для оцінки мікробного вмісту середовища застосовується принцип біологічного нормування. Так, першим стандартом якості питної води став непрямий показник - не більше 100 бактерій в 1 мл води. Його прийнято за норматив загального бактеріального забруднення.

Другим показником є кількість шлункових паличок. Дослідженнями вчених встановлено, що шлункова паличка може слугувати санітарно-показниковим мікроорганізмом. Прийнятим стандартом є наявність в 1 л води не більше 3 кишкових паличок.

Велику небезпеку для людини становлять продукти життєдіяльності мікроорганізмів — мікотоксини. Більшість мікотоксинів виділяються пліснявими грибами. Отруєння мікотоксинами відбувається при споживанні уражених пліснявою продуктів, а також м'яса і молока тварин, які споживали непридатні корми. Небезпека отруєння мікотоксинами досить висока через те, що вони, переважно, не мають смаку.

З понад 300 відомих мікотоксинів найбільш небезпеч­ними для здоров'я вважаються афлатоксини і охратоксини. Потрапляння мікотоксинів до організму супроводжується різними токсичними ефектами, від ураження окремих органів, нирок, печінки тощо до повного ураження організму, зокрема послаблення імунітету. Мікотоксини часто характеризуються канцерогенною дією. Вважається, що мікотоксинами заражено 25 % харчових запасів планети.

Під час надзвичайної біологічної ситуації необхідно:

• суворо дотримуватись правил особистої та суспільної гігієни;

• не виходити з дому без крайньої необхідності;

• уникати місць великого скупчення людей;

• отримати профілактичні щеплення;

• воду необхідно використовувати лише з перевірених джерел та пити лише кип’ячену;

• під час догляду за хворим одягати халат та ватно-марлеву пов’язку;

• у приміщенні, де знаходиться хворий, необхідно щоденно робити вологе прибирання із застосуванням дезінфікуючих засобів.

З метою попередження поширення інфекційних захворювань та успішної ліквідації осередку біологічного враження проводяться: ізоляційно-обмежувальні заходи (обсервація та карантин); протиепідеміологічні та спеціальні профілактичні заходи (дезінфекція, дезінсекція, дератизація, попереджувальні щеплення, застосування сучасних методів лікування, різних лікарських препаратів, вітамінів та ін.).

Карантин(від італій. quaranta giorni — сорок днів) — система заходів для попередження поширення інфекційних захворювань з епідемічного осередку (заборона та обмеження в’їзду та виїзду), виявлення та ізоляція хворих і осіб, що контактували з хворими чи джерелами інфекції, а також для ліквідації самого осередку бактеріологічного враження.

Карантин вводиться при перевищені відсотку кількості хворих на певну, головним чином, особливо небезпечну інфекційну хворобу. З районів, у яких оголошений карантин, вихід людей, виведення тварин і вивіз майна забороняються.

Населенню в зоні карантину необхідно якомога менше контактувати з іншими людьми, не виходити без крайньої потреби зі своїх квартир або будинків. Продукти харчування, вода і предмети першої необхідності можуть доставлятися спеціальними командами. Коли необхідно виконувати термінові роботи позабудинками,люди повинні бути обов'язково взасобахіндивідуального захисту. Кожний громадянин несе сувору відповідальність за дотримання режимних заходів у зоні карантину, контроль за їхнім дотриманням здійснюється службою охорони суспільного порядку.

У тому випадку, коли встановлений видзбудника невходитьдо групи особливо небезпечних,уведенийкарантин заміняється обсервацією, що передбачає медичне спостереження заосередкомпоразки і проведення необхідних лікувально-профілактичних заходів.

Обсервація(від лат. observatio — спостереження) —спостереження за епідемічним осередком та спеціальні заходи, що запобігають поширенню інфекції в інші райони. Спостереження протягом певного часу за ізольованими в спеціальному приміщенні людьми, які могли мати контакт з хворими карантинними хворобами. Обсервація застосовується до людей, що виїхали з території, на яку накладено карантин.

Ізоляційно-обмежувальні заходипри обсервації менш суворі, ніж прикарантині.

Виникнення і поширення епідемій багато в чому залежать від того, наскільки точно виконується екстренепрофілактичне лікування. Ні в якому разі не можна ухилятися від прийняття ліків, що попереджують захворювання. Необхідно пам'ятати, що своєчасне застосування антибіотиків, сироваток таіншихпрепаратів не тільки скоротить кількість хворих і жертв, але й допоможе швидше ліквідуватиосередокінфекційних захворювань.

У зонах карантину й обсервації із самого початкупроведення їх організуються дезінфекція, дезінсекція ідератизація.

Дезінфекція(від де..., дез та середньовічного лат. infectio — зараження) — комплекс заходів по знищенню збудників інфекційних хвороб людини та тварин в зовнішньому середовищі фізичними, хімічними і біологічними методами.

Дезінфекція має на меті знезаражування об'єктів зовнішнього середовища, що необхідні для нормальної діяльності і безпечного перебування людей. Дезінфекція території,споруджень, устаткування, техніки і різноманітних предметів можепроводитисяз використанням протипожежної, сільськогосподарської, будівельної таіншоїтехніки. Невеликіоб'єктизнезаражуютьсяза допомогою ручної апаратури. Для дезінфекції застосовуються розчини хлорного вапна іхлораміну,лізол, формалін та ін. При відсутностізазначенихречовин для дезінфекції помешкань, устаткування, техніки можна використовувати гарячу воду (із милом або содою) іпару.

Дезінсекція(від де..., дез і лат. insectum — комаха) — комплекс заходів по знищенню комах, які часто є переносниками збудників хвороб (комарі, мухи, кліщі тощо) та шкідників сільськогосподарських культур.

Для знищення комах застосовують різні методи: фізичні (кип’ятіння, прасування гарячою праскоюта ін.), хімічні та комбіновані. Серед хімічнихзасобів, що можуть використовуватися длядезінсекції, найбільш поширені: хлорофос, регент, карате, децис, бі-58, моспілан, банкол та багато інших.

Дератизація(від де... та франц. rat – щур) — комплекс заходів по боротьбі з гризунами — джерелами та переносниками інфекційних захворювань.

Знищення гризунів, у більшості випадків, проводять за допомогою механічних засобів (пасток різноманітних типів) і хімічних препаратів, призначених для винищування гризунів (фосфідцинку, зоокумарин, сірчанокислий калій).

Після проведення дезінфекції, дезінсекції і дератизації проводиться повна санітарна обробка осіб, що брали участь у здійсненні названих заходів. При необхідності організовується санітарна обробка населення.

У зоні карантину (обсервації) проводиться виявлення хворих людей і навіть з підозрою на захворювання, про яких негайно повідомляють в медичний заклад для вживання заходів щодо їх ізоляції та лікування.

Після направлення хворого в спеціальну інфекційну лікарню в квартирі, де він мешкав, провадитьсядезінфекція, речі й одяг хворого такожзнезаражуються.Всіособи, що контактувализ хворим, проходять санітарнуобробкуй ізолюються (вдома або в спеціальних помешканнях). За відсутності можливості госпіталізувати інфекційного хворого, його ізолюють удома. Хворий має користуватися окремими посудом, рушником тощо.

Важкохворих необхідно обтирати вологимрушником або серветкою, для протирання очей іпорожнинирота використовувати тампони, змочені 1 – 2% розчином борної кислоти або питної соди. Рушники і серветки, що використовувалися дляобробкихворого, дезінфікуються,паперовісерветки і тампони спалюються.

Не менше двох разів на день помешкання, у якому знаходиться хворий, слід провітрювати і проводити вологеприбиранняз використанням дезінфікуючих розчинів.Людина, яка доглядаєза хворим, повинна застосовувати ватно-марлеву пов'язку, халат або відповідний одяг, рукавички,засобиекстреноїі специфічної профілактики. Вона повинна ретельно стежити за чистотою своїх рук і одягу. Після кожного контакту з предметами хворого необхідно мити руки і дезінфікувати їх 3 %-м розчиномлізолуабо 1 % розчиномхлораміну.

ВІЛ/СНІД

До недавно відкритих і описаних форм інфекційних хвороб відносять СНІД (синдром набутого імунодефіциту). Ця інфекція поширена на всіх континентах Землі і дає десятки тисяч захворювань, про які ще недавно не було нічого відомо.

СНІД - одна з найтрагічніших проблем, з якою зіткнулося людство в нинішньому столітті. Багато що про СНІД вже відомо. Але кожний день приносить нову інформацію, яка стає старою, не встигнувши іноді стати відомою навіть спеціалістам. Швидко зростає кількість інфікованих, що захворіли і загинули від СНІДу.

Жодна людина в світі не застрахована від ВІЛ-інфекції (віруса імунодефіциту людини). Потрапляючи в організм людини, він викликає смертельне інфекційне захворювання, яке називається терміном «ВІЛ- інфекція», який прийнято в міжнародній практиці. Хвороба протікає довго, має декілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном СНІД. У кожному випадку СНІДу виявлялось глибоке ураження імунної системи, а саме її недостатність, тому в назву включили означення «імунний дефіцит». Оскільки він виникає в якийсь момент життя, а не при народженні, його назвали «набутим».

Факти свідчать: серед країн - членів СНД Україна займає друге місце після Росії за кількістю інфікованих ВІЛ.

У даний час відомі такі шляхи передачі ВІЛ від однієї людини до іншої:

0. при статевому контакті з інфікованою людиною незалежно від його способу;

1. при переливанні крові зараженого ВІЛ донора, пересадці його органів і тканин (кістковий мозок, роговиця, серцевий клапан, нирки тощо);

2. при неодноразовому вживанні брудних голок і шприців наркоманами, проколюванні вух, нанесенні татуювання;

3. при пошкодженні шкірних покриттів, або слизових оболонок медичним інструментарієм,який заражено при контакті з інфікованими ВІЛ тканинами або органами;

4. від інфікованої матері плоду під час вагітності, родів або при годуванні грудним молоком.

ВІЛ не передається побутовим шляхом: через потиск рук, через посуд, їжу та предмети туалету, постільну або настільну білизну, монети і паперові гроші, через воду, повітря, іграшки, предмети вжитку, дверні ручки, поручні в транспорті, спортивний інвентар і ін.

Переконливим доказом того, що ВІЛ не передається побутовим щляхом, є та обставина, що в цьому випадку неможливо було б виділити якісь певні групи ризику, а ВІЛ інфекція вражала б однаково всіх. Відсутні відомості і про те, що вірус може передаватись і повітряно-крапельним шляхом.

Не підтвердилась роль кліщів, комарів, вошей та постільних клопів як переносників вірусу СНІДу. Це пояснюється біологічними особливостями вірусу, його нездатністю до розмноження в організмі різних комах, швидкою інактивацією при потраплянні всередину, наприклад, комара.

Як і кожне інфекційне захворювання, ВІЛ-інфекція проходить декілька стадій, які змінюють одна одну. Після зараження, момент якого встановити досить важко, настає так званий інкубаційний прихований період. Він може тривати 3...6 тижнів, а потім настає гостра фаза ВІЛ-інфекції.

Найчастішими проявами хвороби є підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна, висипання на обличчі, на тулубі у вигляді рожевих або червоних плям, розлад травлення, головний біль і ін. Цей стан триває від 2 до 4 тижнів і проходить без будь-якого лікування. Антитіла ВІЛу в цей момент ще не визначаються, а з’являються лише через 1,5 ... 3 місяці після закінчення гострої фази, а тому, в більшості випадків, інфекція на цій стадії не діагностується.

За фазою гострої інфекції настає фаза безсимптомної інфекції. Виявити присутність вірусу можна лише за допомогою спеціальних лабораторних досліджень, але вірусоносій вже небезпечний для здоровя інших людей. Цей період триває до 3...5 років і більше. У цей час людина почуває себе здоровою, але залишається джерелом інфекції. У цей період можлива поява деяких ознак прогресування хвороби: збільшуються периферичні лімфатичні вузли.

Настає період “персистуючої генералізованої лімфоаденопатії”. Тривале збільшення лімфовузлів змушує хворого звернутись до лікаря. Ця стадія може тривати декілька років. У цей період ще не пізно звернутись до лікаря, спеціалісти сповільнять погіршення стану імунної системи.

Наступною стадією є стадія вторинних захворювань. До збільшення лімфовузлів приєднуються такі ознаки, як розлад шлунку, тривале (близько 1 місяця) підвищення температури тіла, зменшення маси тіла досягає 10% і більше. Спостерігається швидка втомлюваність, нічна пітливість, різноманітні вторинні інфекції, викликані вірусами, бактеріями чи найпростішими, розвиток пухлин, поява симптомів ураження нервової системи і психічних порушень свідчать про те, що настає фінальна стадія хвороби - СНІД.

На цій стадії зусилля лікарів спрямовані на те, щоб полегшити страждання хворого.

У даний час медицина не має засобів, які б дали можливість вилікувати людину від СНІДу, але вдалось розробити методи лікування, які зупиняють розвиток хвороби.

До того часу, поки вчені не знайдуть ефективних засобів профілактики лікування СНІДу, запобігти його поширенню можна лише, змінивши власну поведінку.

Смог

Смог – це забруднення атмосфери внаслідок інтенсивного надходження пилу, диму, вихлопних і промислових газів, інших продуктів у вигляді дрібнодисперсних частинок, газів, що мають вигляд буруватого туману. Велика задимленість, що за своєю дією подібна до смогу, виникає також при великих лісових пожежах, наприклад, у Москві влітку 2002 р. Смог та задимленість викликають у людей загострення хронічних легеневих захворювань, погіршення самопочуття, спричиняють певні матеріальні збитки, пов’язані з видаленням нальоту на обладнанні, розміщеному на вулиці, вікнах тощо.

Виділяють три шари смогу:

• нижній, розміщений у приземних шарах повітря. Він утворюється в основному від вихлопних газів транспорту та перерозподілу піднятого в повітря пилу;

• другий шарутворюється через викиди опалювальних систем, розташовується на висоті близько 20–30 м над поверхнею землі;

• третій шаррозміщується на висоті 50–100 м та більше, утворюється, в основному, внаслідок викидів промислових підприємств. Смог досить токсичний.