2.2. Загальні характеристики підприємства

Організаціями виступають підприємства - самостійні суб'єкти господарювання, створені компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом України та іншими законами.

В Україні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

В ринковій економіці важливою умовою досягнення підприємством успіху й умовою його розвитку є підприємництво і підприємницький стиль поведінки. 

Підприємництво означає пошук нових сфер раціоналізації і вигідного вкладення ресурсів, реалізації нових комбінацій у виробництві, просування на нові ринки, створення нових продуктів, обґрунтований ризик. Підприємницький стиль поведінки є протилежним розповсюдженому прирістному стилю, спрямованому на мінімізацію відхилень від традиційної поведінки як всередині підприємства, так і у відносинах з постачальниками, скооперованими підприємствами, споживачами. Щоб уявити собі, в якому напрямку треба діяти для переходу до підприємницького стилю поведінки, порівняємо характеристики діяльності підприємств підприємницького і прирістного типів . 

Визначальною особливістю підприємств підприємницького типу є здатність змінювати навколишнє середовище (наприклад, підбирати потрібних постачальників сировини і технологічного устаткування або змінювати характер взаємодії з ними), створювати нові робочі місця, реагувати на різні способи поведінки як всередині, так і за межами підприємства (наприклад, зміна поведінки споживача або конкурента на ринку сприймається як сигнал про необхідність конкурентної або інноваційної реакції; опір персоналу нововведенням переборюється зусиллями соціальної орієнтації нововведень і т.п.). Чим вище ступінь підприємницької поведінки підприємства, тим більше шансів на одержання прибутку і забезпечення вищих темпів розвитку (Круглов, 1998). 

2.3. Класифікація підприємств

Підприємство є багатофакторною багатофункціональною системою, що торкається цілого комплексу технічних, організаційних, соціальних та економічних аспектів. Це обумовлює безліч підходів і критеріїв при класифікації підприємств. В економічній літературі використовуються наступні основні класифікаційні ознаки (табл. 1.1): 1) мета діяльності; 2) відношення до власності підприємства; 3) форма власності; 4) форма господарювання; 5) види діяльності; 6) сфери господарювання; 7) ступінь підпорядкованості; 8) розмір підприємства; 9) матеріально-інформаційна сфера діяльності.

Таблиця 2.1

Класифікація підприємств

Класифікаційна ознака	Види підприємств
1	2
Цілі діяльності	· Комерційні · Некомерційні (неприбуткові)
Відношення до власності	·  Які володіють правом власності · Унітарні
Форма власності	· Приватні · Колективні · Комунальні (муніципальні) · Державні · Із змішаною власністю
Форма господарювання	· Приватні підприємці · Сімейні · Єдиновладні · Кооперативні · Орендні · Акціонерні (господарські товариства)
Види діяльності	· Виробничі · Сервісні · Посередницькі  · Консалтингові · Адміністративні · Громадські об'єднання · Надання майна в користування (кредит, лізинг, оренда, трест)
Сфери господарювання	· Промислові · Сільськогосподарські
	· Будівельні · Транспортні · Комунікаційні · Торговельні · Наукові · Освітні · Інформаційно-просвітительські · Фінансові · Юридичні · Страхові · Рекреаційні · Культурні · Релігійні, ін.
Ступінь підпорядкованості	· Материнські · Дочірні · Внучаті · Філії · Асоційовані
Розмір підприємства	· Великі (надвеликі) · Середні · Малі (дрібні, мікропідприємства)
Матеріально-інформаційне середовище діяльності	· Матеріальні · Віртуальні

 

Примітка 

У даному випадку ми використовуємо лише найбільш, на наш погляд, важливі класифікаційні ознаки. У літературі застосовуються й багато інших, зокрема: галузева структура (монопродуктові підприємства, галузеві, багатогалузеві); структура продукції (однопрофільні, багатопрофільні); тип виробництва (масові, серійні, одиничні); структура управління (однозаводські, багатозаводські); роль на ринку (монопольні, домінуючі, конкуруючі); рівень конкурентноздатності (конкурентноздатні, неконкурентоспроможні); національна приналежність капіталу (національні, зарубіжні, змішані) (Економічна, 2001; Економіка, 2000; Экономическая, 1999; Экономика, 1997). 

Коротко зупинимося коротко лише на тих моментах наведеної в таблиці 2.1 класифікації, які потребують додаткових коментарів. 

Цілі діяльності. У багатьох джерелах (напр. Економічна, 2001; Берзинь, 1997) одержання прибутку визначається як обов'язкова мета при віднесенні суб'єкта господарювання до категорії підприємства. Це дійсно є одним із ключових моментів для комерційних підприємств. Вони функціонують в умовах повної економічної самостійності, коли витрати функціонування підприємства покриваються за рахунок доходів від виробничої діяльності.  Однак існує інший тип підприємств – некомерційні, або неприбуткові підприємства. Основна їх мета – здійснення соціальних, екологічних або економічних функцій. Як правило, такі підприємства фінансуються з державного або місцевого бюджету. Джерелами фінансування можуть бути також і благодійні фонди, асоціативні кошти виробничих підприємств. Некомерційні підприємства можуть входити й окремою структурною (але відносно самостійною) одиницею до складу виробничих підприємств. Ці підприємства можуть займатися різноманітною діяльністю: адміністративною, науковою, освітньою, моніторинговою, контролюючою, інформаційною, просвітительською й ін. Конкретними формами даних підприємств можуть бути споживчі кооперативи; суспільні і релігійні організації; фонди; галузеві або муніципальні лабораторії; установи; асоціації і спілки. 

Відношення до власності. Зазначений фактор є основним у реалізації ключової тріади власності: «володіти – розпоряджатися – використовувати». В абсолютно самостійних, незалежних підприємствах повною мірою реалізується вся зазначена тріада, тобто підприємства мають повне право власності на засоби виробництва й інше майно. 

Унітарне підприємство, володіючи правом юридичної особи та являючись комерційною або некомерційною організацією, не наділяється правом власності на закріплене за ним майно. Воно (майно) є неподільним і не може бути розподілене по внесках (частках, паях), у т.ч. між працівниками підприємства. У формі унітарних можуть створюватися тільки державні і муніципальні підприємства. Майно таких підприємств знаходиться, відповідно, в державній або муніципальній власності і належить такому підприємству лише на правах господарського ведення або оперативного управління (Экономическая, 1999). Отже, у даному випадку реалізуються такі елементи тріади власності, як право використовувати (а в ряді випадків − і розпоряджатися). 

Форми власності і господарювання. Одним із найважливіших моментів для різних форм власності і господарювання є реалізація відповідальності підприємств по їхніх зобов'язаннях. Особливості даного аспекту для різних форм підприємств показані в таблиці 2.2. 

Таблиця 2.2

Відповідальність різних форм підприємств по зобов'язаннях

	Форма підприємства	Відповідальність по зобов'язаннях
	Індивідуальний підприємець	Відповідає всім майном
Товариства	Повне	Субсидіарна відповідальність
	На вірі (командитне)	Субсидіарна відповідальність повних товариств; відповідальність вкладників у межах внеску
	З обмеженою відповідальністю	Відповідальність у межах внеску
	З додатковою відповідальністю	Субсидіарна відповідальність у межах внеску
	Акціонерне відкритого типу	Відповідальність у межах пакета акцій
	Акціонерне закритого типу	Відповідальність у межах пакета акцій
	Дочірнє	Субсидіарна відповідальність основного товариства в частині його вказівок
	Залежне	Частка іншого товариства в статутному капіталі не менше 20 відсотків
Виробничі кооперативи		Особиста трудова участь, субсидіарна відповідальність
Унітарні підприємства	На праві господарського ведення	Не може розпоряджатися майном без дозволу власника
	На праві оперативного управління (казенні підприємства)	Не може розпоряджатися майном без дозволу власника; порядок розподілу доходів визначає власник
Некомерційні організації	Установа	Власник несе субсидіарну відповідальність
	Фонд	Добровільні майнові внески; немає членства; засновник не відповідає по зобов'язаннях фонду
	Громадська організація	Учасники не зберігають прав на майно
	Споживчий кооператив	Членство; пайові внески
	Об'єднання юридичних осіб	Субсидіарна відповідальність учасників

Примітка  Поняття «субсидіарна відповідальність», що використовується в таблиці 2.2, означає відповідальність особи, що згідно із законодавством або умовами зобов'язання несе її додатково до відповідальності іншої особи, що є основним боржником. 

Охарактеризуємо детальніше деякі види підприємств.  Кооперативи є однією з форм колективної власності. Діяльність кооперативів заснована переважно на особистій праці їх членів. Крім того, члени кооперативу можуть вносити в його статутний фонд грошові і матеріальні паї, у зв'язку з чим розподіл доходів між членами кооперативу може здійснюватися не лише з урахуванням особистого трудового внеску, але й з урахуванням розмірів пайових внесків. Порядок розподілу доходів визначається в статуті кооперативу. 

Кооперативи мають право залучати в ході своєї комерційної діяльності найману робочу силу, що не одержує при цьому прав члена кооперативу. 

Найбільшого поширення у світовій практиці одержали господарські товариства на основі об'єднання капіталів різних власників. Порядок утворення та діяльності цих товариств в Україні регламентується Законом "Про господарські товариства". 

Господарські товариства в Україні поділяються на: 

- акціонерні товариства; 

- товариства з обмеженою відповідальністю; 

- товариства з додатковою відповідальністю; 

- повні товариства; 

- командитні товариства. 

Акціонерним товариством називається товариство, статутний фонд якого розділений на паї у вигляді акцій рівної номінальної вартості, та яке відповідає за своїми зобов’язаннями лише майном даного товариства. Акціонери відповідають по зобов'язаннях товариства тільки в межах наявних у них акцій. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкриті (акції товариства розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах) і закриті (акції розповсюджуються між засновниками товариства і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися і продаватися на біржі). 

Подробиці 

Учасники акціонерного товариства, які створили статутний фонд, формують органи управління, колективно розподіляють щорічний прибуток товариства і ліквідаційний прибуток у випадку продажу товариства.  Акції можуть продаватися, надаватися в заставу і т.п. без згоди інших акціонерів. Акціонери можуть купувати, продавати або передавати третім особам свої акції. Розмір статутного фонду акціонерного товариства має бути не нижче суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам. У той же час, для інших господарських товариств, згідно Закону України "Про господарські товариства", ця сума має бути не нижче суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам. 

Товариство з обмеженою відповідальністю − це товариство, майнова відповідальність учасників якого не перевищує суми внесеного паю. 

Примітка 

Загальна номінальна вартість усіх паїв складає статутний капітал. Власник паю, який має право на частину статутного фонду, може передати це право тільки за згодою всіх учасників даного товариства. 

Товариство з додатковою відповідальністю відрізняється тим, що учасники такого товариства відповідають по його зобов'язаннях не лише внесками до статутного фонду, а в разі потреби − і належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до пайового внеску. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. 

У повному товаристві всі члени несуть повну відповідальність своїм особистим майном за результатами господарської діяльності даного товариства. Прибуток, отриманий товариством за підсумками фінансового року, розподіляється між учасниками відповідно до внесків у статутний фонд.

Примітка 

При укладанні угод ведення справ у повному товаристві може здійснюватися одночасно всіма членами або деякими з них, які мають право виступати від імені товариства. В останньому випадку обсяг доручень визначається повноваженнями, підписаними іншими учасниками товариства. 

У командитному товаристві об'єднані члени з повною відповідальністю (дійсні керівні члени) і члени з відповідальністю, обмеженою їхніми внесками в майно товариства (командитсти). В установчому договорі визначається порядок розподілу прибутку між членами товариства відповідно до їхньої відповідальності. 

Спільне підприємство створюється на основі об'єднанні майна як вітчизняних, так і зарубіжних учасників. 

Подробиці 

Створення спільних підприємств вигідно як для зарубіжних партнерів, так і для вітчизняних підприємців. Фактори привабливості створення спільних підприємств: для зарубіжних партнерів − відносно дешеві сировина та кваліфікована робоча сила, наявність науково-технічних розробок світового рівня, недосконале законодавство у сфері охорони навколишнього середовища, наявність традиційних зв'язків у країнах СНД, що дає доступ до їх ринків тощо; для вітчизняних фірм − доступ до передових технологій і "ноу-хау", насичення вітчизняного ринку новими товарами і послугами, набуття передового досвіду господарювання в умовах ринкових відносин, розвиток експортної бази країни, підвищення конкурентноздатності вітчизняного виробника й ін. 

Індивідуальне (сімейне) приватне підприємство засноване на особистій власності громадян. Його власником є одна особа (одна родина), що одержує весь доход і несе весь ризик від результатів господарської діяльності. У цих підприємств спрощена система оподатковування, але виникають ускладнення з одержанням кредиту. Такі основні організаційно-правові форми підприємства (Бусигін, 1997; Сизоненко, 1999). 

Ступінь підпорядкованості. Варто розрізняти організаційні форми створення підприємств. У випадку дочірніх, внучатих підприємств і філій спостерігається адміністративна або економічна підпорядкованість зазначених підприємств компаніям більш високого рівня (наприклад, материнським). Асоційовані форми підкоряють об'єднання підприємств з відносно рівними правами господарювання.

 

Примітка

На відміну від дочірніх і внучатих підприємств, філії (маючи право юридичної особи) набагато жорсткіше контролюються як адміністративно, так й економічно з боку підприємства-засновника (аж до персонального утвердження кадрового складу керівної і середньої ланки та контролю за витрачанням доведеного бюджету). Дочірня і внучата компанії (другий і третій рівень підприємств) не є філіями першого рівня, тому що це самостійні юридичні особи, які мають певну волю дій і можуть мати назви, які відрізняються від назви компанії-засновника. Оскільки створення підприємства відбувається за рахунок капіталу компанії більш високого рівня, то його незалежність все-таки не є повною. Вона обмежена договірними умовами і правами власності.

 

Розмір підприємства. Як правило, всі підприємства поділяються на три групи: малі, середні, великі. При визначенні належності підприємств до однієї із зазначених груп використовуються наступні показники:

– чисельність працюючих;

– вартісний обсяг продукції;

– частка продукції в загальному обсязі виробництва країни, регіону або світу;

– вартість основних виробничих фондів.

 

Матеріально-інформаційне середовище діяльності. Звичними атрибутами будь-якого підприємства вважаються статут підприємства, вивіска, офіси і корпуси цехів, виробниче устаткування. Це підприємство, що існує в матеріальній реальності.

Чи може підприємство існувати у віртуальній реальності? Без матеріалізованої організаційної структури, локалізованої у певному місці реального простору? Реалії сьогоднішнього дня дозволяють відповісти ствердно на це питання. Підприємство може існувати не лише в матеріальній, але й у віртуальній реальності.

Віртуальне підприємство – це існуючий у віртуальному просторі суб'єкт господарської діяльності (до складу якого входять фізичні і юридичні особи), що має внутрішню структуру, розподіл обов'язків і регламентацію характеру взаємодій між учасниками, та якого можна ідентифікувати (Економічна, 2001; Касьяненко й ін., 2001).

Ключовою особливістю віртуального підприємства є те, що основою об'єднання фізичних і юридичних осіб є сучасні інформаційні або комунікаційні технології (напр. електронна пошта, Інтернет). Як правило, віртуальні підприємства створюються на тимчасовій основі.

Умовно можна виділити дві основні форми віртуальних підприємств:

а) внутрішньоорганізаційна – коли окремі виконавці, працюючи вдома, за допомогою телезв'язку і використання єдиних банків даних, поєднуються в систему (мережу) для виконання будь-яких функцій;

б) міжорганізаційна – коли окремі юридичні і фізичні особи на віртуальному рівні поєднують свої ресурси для рішення певної проблеми.

Цілями створення міжорганізаційних віртуальних підприємств можуть бути оптимальний розподіл ризиків; концентрація ресурсів; об'єднання зусиль для вирішення складних або термінових завдань; раціоналізація різних видів перевезень; спільна боротьба за ринки збуту; об'єднання суб'єктів інтелектуальної власності.

Оскільки діяльність віртуальних підприємств не регламентується (або майже не регламентується) спеціальними юридичними угодами, а здійснюється на основі довіри, то їхнє функціонування обумовлює ряд вимог до учасників підприємств. Найважливішими з них є:

·  висока ділова культура та моральні якості;

·  професіоналізм;

·  оперативність виконання дій;

·  сувора дисципліна і самодисципліна;

·  толерантність до партнерів.

Створення віртуальних підприємств звичайно починається з надходження замовлень, ретельного підбору учасників, їхніх ресурсів (кадрових, матеріальних, фінансових), урахування попереднього досвіду і знань, розподілу функцій, техніко-економічного обґрунтування. При цьому у віртуальному підприємстві існує централізоване управління, що координує зусилля окремих виконавців і розподіляє одержувані доходи.