Контроль за публічною адміністрацією.

1. Загальна характеристика сутності контролю за публічною адміністрацією та його види.

2. Форми парламентського контролю та контролю глав держав.

3. Внутрішній адміністративний контроль: сутність, переваги та недоліки, види.

4. Судовий контроль за публічною адміністрацією та його моделі.

5. Контроль громадськості.

1. Загальна характеристика сутності контролю за публічною адміністрацією та його види.

В адміністративному праві України контроль розглядається широкому розумінні як один із способів забезпечення законності в державному управлінні, процес слідкування за дотриманням нормативно-правових актів різними суб'єктами — державними органами, громадянами та юридичними особами. У більшості ж зарубіжних країн норми адміністративного права регулюють передусім контроль, що здійснюється над самою адміністрацією. Адже у зв'язку із величезною кількістю владних повноважень, якими наділені органи публічної адміністрації, зростають можливості для зловживання цими повноваженнями.

Один із розробників американської Конституції Джеймс Медісон писав: «Якщо б люди були ангелами, тоді б не було жодної підстави для існування уряду (адміністрації). Якщо б ангели керували людьми, тоді б не існувало потреби ні у внутрішньому, ні в зовнішньому контролі дій уряду». Ця теза відображає необхідність та доцільність дієвого та ефективного контролю за діяльністю публічної адміністрації.

Контроль за публічною адміністрацією є специфічним видом діяльності, який здійснюють державні органи та інші уповноважені законом суб'єкти з метою перевірки дотримання і виконання адміністрацією поставлених завдань та правомірності прийнятих нею рішень. Контроль у демократичному суспільстві спонукає адміністративні органи діяти виключно в межах, встановлених юридичними нормами і сприяє відновленню справедливості у випадку вчинення ними правопорушень, таким чином забезпечуючи ефективне функціонування публічної адміністрації.

Існують різноманітні класифікації видів контролю за різними и критеріями, проте ми зупинимось лише на основних.

Залежно від характеру взаємозв'язків контролюючого та підконтрольного суб'єктів контроль поділяють на внутрішній і зовнішній.

При внутрішньому (внутрішньому адміністративному) контроль здійснюється в межах організаційної підпорядкованості того, хто контролює, з тим, кого контролюють. Внутрішній контроль адміністрації здійснюється спеціальними структурами або посадовими особами в межах одного відомства або публічної адміністрації загалом.

При зовнішньому контролі адміністративний орган формально є незалежним від контролюючих структур, які належать до інших гілок влади або взагалі недержавних інституцій. За суб'єктами здійснення зовнішній контроль адміністрації можна поділити на:

• контроль парламентів та створюваних ними органів;

• контроль глав держав (у випадку президентської республіки його треба віднести до внутрішнього адміністративного контролю);

• судовий контроль (як з боку загальних, так і адміністративних судів);

• контроль громадськості.

Залежно від часу проведення контролю він може бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним.

Попередній контроль має на меті не допустити прийняття незаконних та недоцільних рішень органами публічної адміністрації. Наприклад, залучення усіх зацікавлених представників громадськості до процедури прийняття нормативних актів адміністрації дозволяє запобігти прийняттю актів, що не задовольняють публічних інтересів.

Поточний (оперативний) контроль спрямований на перевірку виконання органами публічної адміністрації поставлених завдань і функцій. Прикладом може слугувати діяльність спеціально уповноважених державних органів фінансового контролю з аудиту поточного використання бюджетних коштів адміністративними органами.

Наступний контроль має ретроспективне спрямування, він стосується рішень органів публічної адміністрації, прийнятих у минулому. У переважній більшості випадків судовий контроль діяльності адміністративних органів має характер наступного контролю, адже суди в публічно-правових спорах перевіряють рішення, дії чи бездіяльність цих органів, з якими не згідні приватні особи.

В адміністративно-правовій літературі також виділяють контроль за законністю і контроль за доцільністю адміністративних рішень та діянь.

Переважним у правозастосуванні з названих видів очевидно є, контроль за законністю, який охоплює перевірку дотримання органами публічної адміністрації не лише вимог законів та підзаконних правових актів, але й зобов'язань за адміністративними договорами.

Контроль за доцільністю адміністративних дій та рішень передбачає виявлення своєчасності, способів, засобів і мотивів їх здійснення, оцінку їх ефективності та здатності максимально відповідати публічним інтересам з мінімальною шкодою для індивідуальних прав та інтересів. Він встановлює відповідність адміністративних дій вимогам «доброї адміністрації» і включає їх оцінку з погляду розумності, ефективності та моральності. Інакше кажучи, предмет контролю за доцільністю є дещо ширшим від контролю за законністю.

Аналіз окремих видів контролю проведемо відповідно до першої названої класифікації за суб'єктами, що його здійснюють: парламенти, глави держав, уповноважені органи публічної адміністрації, квазісудові органи та суди різних видів.