- •Тема: Геологічна діяльність моря План:
- •Загальні поняття
- •Фактори осадконагромадження на дні морів і океанів
- •Рух морських вод, їх руйнівна та акумулятивна робота
- •Нагромадження осадків на різних глибинах морів і океанів
- •Перетворення морських осадків у породи
- •Корисні копалини Світового океану
- •Запитання і завдання:
Тема: Геологічна діяльність моря План:
Загальні поняття.
Фактори осадконагромадження на дні морів і океанів.
Рух морських вод, їх руйнівна та акумулятивна робота.
Нагромадження осадків на різних глибинах морів і океанів.
Перетворення морських осадків у породи.
Корисні копалини Cвітового океану.
Загальні поняття
Геологічна роль Світового океану надзвичайно велика. Океан займає 361 млн. км2 або 70,8 % поверхні Землі. В океанах і морях міститься 1,4 млрд. км3 або 95 % води усієї планети. Вона знаходиться в безперервному русі й взаємодії з гірськими породами дна і берегів, виконує велику руйнівну та акумулятивну роботу.
Різний уламковий і розчинений у воді матеріал, що безперервно приноситься ріками і утворюється від руйнування морських берегів, виноситься у відкрите море і відкладається на дні, утворюючи морські відклади. Але моря змінюють свої розміри. За багатомільйонну історію Землі вони багато разів наступали на материки і відступали назад, зменшуючись у розмірі. Кожного разу під час наступу вони руйнували старі і створювали нові відклади.
Вивчення процесів осадконагромадження на дні морів, утворення родовищ корисних копалин, руйнування берегів та інших процесів має велике наукове і практичне значення, що призвело до оформлення нової галузі – морської геології.
Світовий океан включає дві основні групи водоймищ: власне океани і моря, що поділяються на окраїнні та внутрішньоконтинентальні. Утруднений зв’язок внутрішньоконтинентальних морів з відкритим океаном обумовлює в ряді випадків специфічні особливості їх солоності, газового режиму та органічного світу, що в кінцевому результаті впливає на процеси осадконагромадження. Але крім того, геологічна діяльність морів і океанів залежить від тектонічних рухів і рельєфу дна в їх межах і навколишньої суші, складу і температури води, течій, клімату та ін.
Фактори осадконагромадження на дні морів і океанів
а) Морфологічні особливості дна Світового океану
В рельєфі дна океану виділяються декілька рівнів:
Область шельфу або підводна окраїна материків. На цій області спостерігаються геологічні структури, що утворились на материках з родовищами корисних копалин і релікти материкового рельєфу. Середня глибина шельфу 200-250 м, але в багатьох випадках спостерігаються відхилення від цих величин. Так, наприклад, на дні Баренцового моря релікти суші зустрічаються до глибин 350-400 м, а у східній частині антарктичного шельфу – до 400-500 м.
Материковий (континентальний) схил – це перехідна зона від шельфу до дна Світового океану, яка за класичною уявою, проходить на глибинах 2000-2500, іноді до 3000 м. Такий схил спостерігається вздовж шельфу Північного Льодовитого океану, біля Атлантичного узбережжя США і Бразилії, західного і південного узбережжя Австралії та в інших місцях.
В багатьох випадках поверхня материкового схилу прорізана підводними каньйонами, що мають глибини від кількох сот до 1500-2000 м і більше. Деякі каньйони виходять на шельф, або навпаки глибоко опускаються до дна океану.
Дно (ложе) Світового океану знаходиться на глибинах від 2500-3000 до 6000 м. Воно займає близько половини поверхні планети. В рельєфі дна переважають плоскі і хвилясті рівнини, що відокремлені одна від другої підвищенням різного походження.
В Атлантичному океані, Індійському і Тихому океанах є величезні хребти, які в більшості випадків називають серединно-океанічними. В них вздовж осьової частини простежуються так звані рифтові долини (з англ. Rift – розколи), які утворилися в результаті розходження океанічного дна під впливом конвекційних течій мантійної речовини в астеносфері.
Таким чином, рельєф дна Світового океану дуже складний. Як буде сказано далі, він контролює розподіл осадків на різних глибинах.
б) Характеристика вод Світового океану
Солоність вод океанів і морів. В поверхневих шарах океанів та окраїнних морів солоність води коливається від 32 до 37 о/оо (солі 32-37 г/л). Але на глибині 100 м вона майже постійна і становить 35 о/оо. У внутрішньоконтинентальних морях солоність змінюється у великих межах. Так, наприклад, у приповерхневих шарах Чорного моря вона становить 17-18 о/оо, а на глибині – досягає 22,6 о/оо, солоність Каспійського моря змінюється від 5 о/оо біля гирла Волги до 13-14 о/оо – біля східного узбережжя, в Червоному морі вона досягає 41-43 о/оо.
Газовий режим. Для осадконагромадження і нормального розвитку органічного життя в океанах і морях велике значення має газовий режим.
В океанах, завдяки добрій циркуляції вод, майже всюди є вільний кисень, який необхідний для органічного життя. Вуглекислий газ поступає з річковими водами, підводної вулканічної діяльності, відмирання організмів. В деяких морях, що з’єднані з океаном неглибокими протоками водообмін утруднений і вода розшаровується по солоності і складу кисню. В Чорному морі нижче 150-175 м. вода значно збіднена на кисень. Органічне життя в придонній частині Чорного моря надзвичайно бідне.
Температура води. У верхніх шарах океанів температура води визначається кліматичними умовами. В екваторіальних водах вона становить 27-28О, а до полюсів – зменшується до 2-3О і навіть нижче нуля (-2О). Середньорічна температура на поверхні незамерзаючих акваторій океанів дорівнює 17,4 , що на 3О вище температури повітря. У придонній частині вона змінюється від 0 до +3О.
Названі характеристики морської води, як легко зрозуміти, мають великий вплив на розподіл органічного життя. А залишки організмів створюють осадочні, часом дуже потужні, товщі порід.
в) Органічний світ океанів і морів
Основна частина організмів живе тільки в морській воді нормальної солоності. Їх називають стеногалінними (від грец. στεγοζ, cтенос і αλіγοζ, алігос – вузький і соляний). Ті організми, що переносять значні зміни солоності води, називаються евригалінними (від грец. ευρνζ, еврус і αλіγοζ, алігос – широкий і соляний). До стеногалінних відносяться корали, морські лілії, донні форамініфери, плечоногі (брахіоподи) та ін. До евригалінних відносяться численні водорості, риби, молюски та ін.
Прикладом до сказаного можуть служити такі дані: в Середземному морі загальна кількість видів, що живуть в нормально солоній воді, більше 7000, в Чорному морі їх близько 1200, а в Азовському – близько 100. Найбільша кількість видів (до 40 тис.) в морях Малайського архіпелагу, тоді як в північних морях їх у 100 разів менше (наприклад, в морі Лаптєвих – 400 видів).
Крім того, треба мати на увазі, що по умовах життя морські організми поділяються на 3 великі групи: бентонні, планктонні і нектонні.
Бентонні організми (грец. βενθοζ, бентос – глибина) – це ті, що живуть на дні. Серед них поділяють прикріплені (або лежачі) і рухомі.
Планктонні організми (грец. πλανκτον, планктон – блукаючий) – це ті, що не здатні самі переміщуватись, а переміщуються хвилями або течією. До них відносяться форамініфери, радіолярії, діатомові водорості, коколітофоріди (з групи джгутикових) та птероподи (морські метелики або плаваючі молюски).
Відмираючи, планктонні організми падають на дно і з їх скелетних частин утворюються вапнякові або кремінні відклади.
Нектонні організми (від грец. νηκτον, нектон – плаваючий) – це ті, що вільно плавають у морській воді: риби, медузи і деякі молюски.