Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

зміна у розстановці сил на міжнародній арені. США залишилися єдиною наддержавою, їхня глобальна роль ще більше зросла. Відійшла в минуле біполярність світу. Конфронтаційні відносини між колишніми блоками поступаються місцем міжнародному співробітництву. Гонку озброєнь змінило поступове скорочення запасів ядерної зброї та інших засобів масового знищення, передусім у США та Росії.

Ця докорінна зміна клімату сучасних міжнародних відносин особливо позначилася на становищі в Європі, де проходив рубіж сфер впливу двох військових союзів - НАТО і Варшавського Договору. З падінням комуністичних режимів впала і «залізна завіса» в Європі. Було нарешті розв'язане німецьке питання: Німеччина стала знову єдиною державою.

Найглибші зміни відбулися у країнах колишньої комуністичної системи. Одним із наслідків її краху був розпад багатонаціональних тоталітарних держав. СРСР, до речі, був найяскравішим, проте не єдиним прикладом. У 1991 р. розпалася Соціалістична Федеративна Республіка Югославія. З початку 1993 р. припинила своє існування Чехо-Словаччина, поділившись на дві держави - Чеську Республіку та Словацьку Республіку. При цьому тільки у Чехо-Словаччині процес «розлучення» відбувся винятково коректно, на принципах міжнародного права, тоді як розпад СРСР і СФРЮ супроводжувався гострими збройними конфліктами з численними людськими жертвами та руйнуваннями.

Інші посткомуністичні країни уникли збройного протистояння, хоча майже всюди точилася гостра політична боротьба. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, а також колишні радянські республіки Естонія, Латвія, Литва ведуть перед у розбудові своєї демократичної державності, політичному розвиткові. Тут найпослідовніше здійснюються економічні, реформи, що забезпечило цим країнам швидкий вихід з кризи й помітні господарські успіхи. У своїй зовнішньополітичній орієнтації країни Центральної та Східної Європи взяли курс на євроатлантичну інтеграцію - на вступ до Європейського Союзу

іНАТО. Досягнутий розвиток демократії, орієнтована на захід зовнішня політика, економічний прогрес уможливили прийняття названих восьми держав до Євросоюзу і їх же, а також Румунії та Болгарії - до НАТО.

Ускладному становищі опинилася більшість держав, які виникли на руїнах СРСР. Наприкінці 1991 р. вони створили міждержавне об'єднання з метою економічного, політичного, військового співробітництва - Співдружність незалежних держав (СНД). Однак ця асоціація виявилася малоефективною

івід самого початку існує радше формально. Водночас розпад

40

економічних зв'язків, що утворювали єдиний загальносоюзний народногосподарський комплекс, тотальне розкрадання (під виглядом «приватизації») величезного суспільного надбання, створеного сумлінною працею поколінь трудівників, формування на цій основі кланово-олігархічних та мафіозних структур, відплив величезних капіталів за кордон, слабкість і корумпованість властей - усе це призвело до всеосяжної глибокої кризи, яка охопила нові незалежні країни. І тільки на рубежі

XX-XXI ст. ці країни почали виходити з кризи.

Зрізною мірою демократизму формується державно-полі- тичний лад у пострадянських країнах. При цьому в Білорусі, у більшості держав Центральної Азії та Закавказзя встановилися, іго суті, авторитарні режими, ледве прикриті «демократичними» шатами.

Революції у Центральній і Східній Європі, розпад СРСР завдали нищівного удару комуністичній системі держав, проте не означали цілковитої її ліквідації. На Азіатському Континенті комуністичний режим повністю зберігся в Китаї - найбільшій за кількістю жителів (близько 1 млрд 300 млн) країні світу. Керівництво КНР, що прийшло до влади у другій половині 70-х років, започаткувало період глибоких економічних перетворень ринкового характеру. Вони дали феноменальний результат, значно прискоривши господарський розвиток країни. Натомість у політичному житті КНР ніяких суттєвих змін не відбулося, режим нітрохи не змінив свого тоталітарного характеру. Схожі процеси відбуваються у В'єтнамі. На відміну від них, у майже первозданному вигляді зберігся комуністичний режим у Північній Кореї, а також на Кубі.

Коли країни Латинської Америки за останні 10-15 років домоглися подальших успіхів у демократизації свого суспільнополітичного ладу, то в більшості країн Азії й, особливо, Африки ознаки політичного поступу майже не помітні: здебільшого тут панують авторитарні режими, військово-поліційні диктатури. Деякі з цих країн за останні роки стали «гарячими точками» - осередками збройних внутрішніх або міждержавних конфліктів.

Економічний простір різних країн і регіонів світу в період, що розглядається, відбувався складно й неоднозначно. В індустріально розвинутих державах господарське піднесення 80-х років у 19911993 рр. змінив черговий економічний спад. Проте він виявився неглибоким: абсолютне падіння промислового виробництва склало 1-2 %. Західні країни досить швидко вийшли зі стану депресії. В наступні роки, аж до нині, тривало економічне піднесення у США: тут темпи зростання валового внутрішнього продукту становили 3,5-4,5 % на рік. У країнах Західної Європи спостерігалися хоча й нижчі, проте так само стабільні показники

41

господарського розвитку: щорічний приріст ВВП складав 2-2,5 %, проте з 2002 р. економічне становище тут почало ускладнюватися. Загалом упродовж останнього десятиліття минулого і початку нинішнього століття в індустріально розвинутих країнах світу давалося взнаки скорочення темпів економічного зростання, яке проявилося ще в 70-80-ті роки. Це явище пов'язане з нерівномірністю та циклічністю розвитку світового господарства.

Суттєво змінили свої позиції нові індустріальні країни й території: Сінгапур, Тайвань, Гонконг, Південна Корея. Небаченими темпами продовжував розвиватися Китай: впродовж останніх десятиліть середньорічний приріст ВВП країни становив не менше 10 %. Поряд з Китаєм швидко нарощує свій потенціал Індія. З іншого боку, серйозних втрат економіці завдала фінансова криза в Південно-Східній Азії, яка спалахнула в 1997 р. й охопила Японію, Індонезію, Таїланд, Філіппіни та інші країни. Відлуння цієї кризи болісно позначилося й на державах інших регіонів, зокрема Росії та Латинської Америки.

У більшості країн, що розвиваються, впродовж останніх десятиліть спостерігалися порівняно високі темпи економічного зростання. Однак показник ВВП на душу населення в них у середньому становить лише 15 % від розвинутих країн.

Розвал радянського блоку, а незабаром і самого СРСР, завершення «холодної війни», зникнення біполярної системи справили сильний вплив на світовий розвиток, на характер та інтенсивність економічних, політичних і культурних зв'язків між різними державами. Зокрема, найважливішою тенденцією розвитку економіки світу стала її глобалізація. Одним з її проявів є розширення та поглиблення інтеграційних процесів, передусім у Європі. «Спільний ринок» з господарського об'єднання впродовж 10-15 років перетворився на могутню економічну, валютно-фінансову та політичну співдружність - Європейський Союз, до складу якого нині входять 25 держав з населенням 450 млн осіб. Посилення інтеграційних проявів має місце і на Американському континенті. Важливим заходом у цьому напрямку стало укладення у 1994 р. між США, Канадою і Мексикою угоди про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі. Поряд із цим швидко інтернаціоналізується виробництво (у першу чергу на основі подальшого розширення діяльності транснаціональних корпорацій), збільшується обсяг міжнародної торгівлі та іноземних інвестицій.

При цьому глобалізація не зводиться лише до економічних процесів: вона знаходить прояв також в інтенсифікації міжнародної політики, культурного обміну, туризму, спорту тощо. Таким чином, глобалізація дедалі більше визначає обличчя сучасного світу, стає однією з найвиразніших рис суспільного прогресу.

42

Разом з тим саме на рубежі XX і XXI ст. з особливою переконливістю з'ясувалося, що стрімкий економічний і технічний прогрес не позбавлений і зворотного боку: в сучасному світі нагромадився комплекс глобальних проблем, спричинених негативними рисами та суперечностями сучасної цивілізації. Це насамперед екологічна криза - деградація природного середовища життя людини внаслідок забруднення атмосфери мільярдами тонн техногенних газів та інших відходів промисловості, енергетики і транспорту (головним чином автомобільного), а земної поверхні і водоймищ - різними отруйними речовинами. Серйозну проблему становить демографічна криза, викликана неконтрольованим зростанням чисельності населення планети: впродовж другої половини XX ст. воно збільшилося з 2,5 до 6,3 млрд, тобто в 2,5 раза. Швидке зростання народонаселення та збільшення споживання викликали загрозу продовольчої кризи. Назріває енергетична та сировинна криза: вичерпуються традиційні джерела енергії та сировини, родовища корисних копалин.

Нарешті, перед світом, який щойно позбувся «холодної війни» та пов'язаної з нею міжнародної напруженості, з'явилися нові глобальні небезпеки. Найбільшою з них стає міжнародний тероризм. Його основним осереддям є крайні, екстремістські угруповання ісламу, зокрема таємна розгалужена організація «Аль-Каїда», що діє в усьому мусульманському світі від Марокко до Індонезії. Ця структура ставить своєю стратегічною метою насильницьку ісламізацію всього світу, фізично знищуючи усіх, хто стоїть або навіть випадково опинився на їхньому шляху. При цьому головним своїм ворогом ісламські терористи визначили Сполучені Штати Америки. 11 вересня 2001 р. вони організували повітряний напад на об'єкти у Нью-Йорку та Вашингтоні, у результаті якого загинуло кілька тисяч людей.

У зв'язку з виходом тероризму на міжнародну арену особливу загрозу становить поширення зброі масового знищення - ядерної, хімічної, бактеріологічної, передовсім небезпека заволодіння такою зброєю терористичними структурами.

Майже шістдесят років, що минають з часу закінчення Другої світової війни, становили переломну епоху в історичному розвитку людства. Її характерними рисами виявилися стратегічні перемоги демократії над тоталітаризмом, прав людини над жорстокістю й сваволею. Симптоматично, що вихідною точкою цього періоду став розгром фашизму, а її підсумком - крах комуністичної системи. Таким чином, було покінчено з двома найнебезпечнішими суспільно-політичними хворобами XX ст., що загрожували поневоленням усього людства. Друга половина XX ст. характеризується прискореним розвитком продуктивних сил, який уможливила науково-технічна

43

революція. Передові країни світу досягли стадії постіндустріального суспільства. Водночас більшість людства продовжує жити в умовах соціально-економічної відсталості, політичного безправ'я. Поряд з цією проблемою на передній план висуваються питання перенаселеності земної кулі, захисту навколишнього середовища, протистояння міжнародному тероризму тощо. Однак не викликає сумніву те, що подальший прогрес людства, єдність дій світової співдружності дадуть змогу поступово розв'язати ці надзвичайно складні завдання.

Країни світу на порозі XXI ст.

Валовий внутрішній продукт найбільш розвинутих країн сучасного світу

44

РОЗДІЛ II

СШ А І КАНАДА

§7. США У 1945—1960 рр.

Якими були наслідки «нового курсу» Ф. Рузвелта для економічного та соціального розвитку США? Назвіть найважливіші напрями зовнішньої політики США міжвоєнного періоду.

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ, НАСТУП КОНСЕРВАТИВНИХ СИЛ

Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, й Сполучені Штати, на відміну від інших країн, не зазнали бідувань і руйнувань, пов'язаних з війною. Порівняно невеликими були й людські втрати на фронтах - вони становили 292 тис. полеглих у боях і 10 тис. цивільного населення.

США не тільки не виснажили свої матеріальні ресурси, а, навпаки, стали єдиною країною, яка в ході війни значно примножила свою економічну та військову могутність. Приблизно в 2,5 раза зросло промислове виробництво. Поліпшилося мате-

Будинок

конгресу США (Капітолій) - символ законодавчої влади

46

ріальне становище населення. Спираючись на міцну господарську основу, США посіли панівні позиції у світовій економіці. Щодо їх військової могутності, то лише Радянський Союз міг з більшим чи меншим успіхом з ними конкурувати. США монопольно володіли найгрізнішою на той час зброєю - атомною, мали у своєму розпорядженні потужну стратегічну авіацію. Рятуючись від нацизму, до США емігрувало багато видатних учених із Європи. Вони значно посилили науково-технічний потенціал країни.

Наприкінці війни сталися важливі зміни на вершині влади. 12 квітня 1945 р. помер президент Ф. Рузвелт і, відповідно до конституції, президентське крісло перейшло до віце-прези- дента Гаррі Трумена, який обіймав цю посаду до 1952 р.

Г. Трумен, якому йшов тоді 61 рік, не являв собою значної політичної постаті, проте визначався самостійністю, цілеспрямованістю, послідовністю. У складних умовах переходу від війни до миру, різкого ускладнення міжнародної обстановки і гострої внутрішньополітичної боротьби Г. Трумен виявився на висоті завдань, що постали перед його адміністрацією. Він продемонстрував непоступливість і рішучість у протистоянні з СРСР і дотримувався цієї лінії впродовж усього свого президентства.

Після закінчення війни перед адміністрацією постало надзвичайно складне завдання - перевести економіку країни на мирний шлях розвитку. Зокрема необхідно було створити умови для працевлаштування демобілізованих військовослужбовців. Для цього потрібні були величезні кошти. Не в останню чергу завдяки державному регулюванню це було здійснено досить успішно.

У повоєнний період скоротилися державні замовлення, зменшився попит на робочу силу. Зарплатня робітників на деякий час скоротилася, й це спричинило могутню хвилю страйкового руху, особливо в 1946 р. Невдоволені страйками працедавці вимагали «приборкання» профспілок як організаторів і керівників страйкового руху, а також суворішої регламентації проведення самих страйків. Конгрес пішов назустріч власникам підприємств, прийнявши у 1947 р. Акт про регулювання трудових відносин (закон Тафта - Гартлі), яким суттєво обмежувалися можливості проведення страйків, а діяльність профспілок ставилася під жорсткий урядовий контроль.

Яскравим проявом «холодної війни» у самих США стала кампанія викриття «підривної діяльності». Цю діяльність приписували комуністам та їхнім прихильникам. У першій половині 50-х років конгрес ухвалив закони, що різко обмежували діяльність Комуністичної партії, яку було офіційно оголошено агентом ворожої іноземної держави, тобто Радянського Союзу. Те, що

47

Білий дім - резиденція президента США

компартія прислуговувала Москві й частково фінансувалася нею, сумніву не викликало. Однак вона становила порівняно нечисельне угруповання з незначним впливом у суспільстві, через що їй не під силу було підірвати могутність Америки. І все ж компартію та її керівників піддали судовим переслідуванням. По суті, боротьба проти підривної діяльності комуністів давала правим політикам привід до дискредитації своїх вагоміших політичних противників ліберальної орієнтації.

На виборах 1952 р. президентом було обрано кандидата від Республіканської партії, надзвичайно популярного серед американців героя Другої світової війни генерала Дуайта Ейзенхауера. Хоча республіканці за підтримки правих піддавали нищівній критиці діяльність попередньої адміністрації, проте, прийшовши до влади, по суті продовжили її курс.

Тривав наступ ультраконсервативних сил. Вони дедалі посилювали свою «викривальну» діяльність, яка у першій половині 50-х років набула абсурдного, істеричного характеру. За ім'ям ідейного натхненника цієї кампанії сенатора Джозефа Маккарті вона одержала назву «маккартизм». Дійшло до тотального переслідування інакодумців, або, за тодішнім популярним виразом, до «полювання на відьом». Тисячі людей зазнали принизливих допитів, звільнень з роботи, судових переслідувань і навіть тюремного ув'язнення. У країні запанувала атмосфера підозрілості й страху. Втративши почуття міри, Дж. Маккарті твердив про засміченість «червоними» вищих ешелонів влади. Оскільки шал маккартистів, яким Республіканська партія й адміністрація Д. Ейзенхауера на перших порах потурали, чимраз більше дискредитував владні структу-

48

ри, останні нарешті змушені були відповідно зреагувати. Наприкінці 1954 р. сенат США ухвалив резолюцію з осудженням діяльності Дж. Маккарті. Цього виявилося достатньо для краху політичної кар'єри несамовитого сенатора, а одночасно і для припинення роздмуханої ним кампанії. Наступ ультраправих сил, досягши свого піку, пішов на спад.

Період, що припав на другу половину 50-х років, дістав назву «згоди», «консенсусу». Його суть полягала в тому, що обидві головні політичні партії США - республіканці й демократи - відмовилися від взаємних запеклих нападок на основі поступок з ключових проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Саме тоді було ухвалено закони про громадянські права, що стало позитивним відгуком законодавців на посилення руху чорношкірого населення. Важливе значення мав закон про освіту (1958), який передбачав на федеральному рівні ряд заходів, спрямованих на підвищення якості навчання в середній і вищий школі.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК.

ПОЧАТОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Після закінчення війни американська економіка отримала нові імпульси зростання: збільшився попит на товари масового споживання всередині країни, а за кордоном - на американські продовольчі товари. З середини 50-х років настала доба НТР. Саме Сполучені Штати стали першою в світі країною, де НТР розпочалася й набрала обертів. Набагато зросли капіталовкладення в економіку. Характерними рисами НТР стали автоматизація виробництва, впровадження електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів). НТР оновила весь виробничий апарат, піднесла його на новий щабель.

Рівень безробіття та інфляції в 50-ті роки був порівняно невисоким. Постійно зростали доходи населення. Наприклад, середня зарплата у США перевищувала заробітки англійських чи західнонімецьких робітників утричі. Невпинно зростали середні верстви, розширювався прошарок американців - посідачів акцій. Коли раніше жменці заможних громадян протистояли маси людей найманої праці, які ледве зводили кінці з кінцями, то тепер ця соціальна полярність суттєво зменшилася.

Проте розвиток американської економіки не був лише поступальним: у 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958 і 1960-1961 рр. сталися економічні спади. І хоча вони були нетривалими й неглибокими, темпи розвитку американської промисловості у 50-ті роки були нижчими, ніж в інших розвинутих країнах (за винятком Великої Британії). Не останню роль у відставанні США за цим показником відігравав високий рівень заробітної плати

49