Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

Вражаючих успіхів досягнув СРСР у дослідженні атома й освоєнні космосу. Організатором дослідницької діяльності з ядерної науки та техніки був академік Ігор Курчатов. Під його керівництвом у 1954 р. вперше у світі стала до ладу атомна електростанція в Обнінську (Калузька область). 4 жовтня 1957 р. Радянський Союз вперше у світі здійснив запуск штучного супутника Землі. 12 квітня 1961 р. вперше у космос полетіла людина, льотчик-космонавт Юрій Гагарін.

Освоюючи виробництво найновішого озброєння та випробовуючи нові технології, урядовці не зважали на головне - як це позначається на довкіллі, а отже, - на здоров'ї людини і всього живого. Так ядерна зброя стала джерелом отруєнь радіонуклідами територій навколо полігонів. Аварія 1957 р., що трапилася на ядерному військовому об'єкті поблизу Челябінська, спричинила масові радіоактивні ураження населення, екологічне забруднення. У 1960 р. під час випробувань вибухнула міжконтинентальна балістична ракета. Ці катастрофи і їх загрозливі наслідки приховувалися від громадськості, мешканці продовжували проживати у небезпечних зонах.

Велике значення надавалося капітальному будівництву. Виникли нові металургійні заводи, хімічні комбінати, гідроелектростанції, шахти, створювались нові лінії нафто- і газопроводів. Запроваджувалися нові автоматичні лінії, ширше використовувалися науково-технічні досягнення.

Хрущов намагався розв'язати житлову проблему шляхом механізації будівельних робіт та широкого будівництва малогабаритних «п'ятиповерхівок». Побудовані нашвидкуруч, вони були розраховані на те, що через 20 років, за комунізму, будуть замінені на кращі. Мільйони нещодавніх мешканців «комуналок» та бараків уперше отримали власні скромні квартири. За 1958-1965 рр. жит-

ловий фонд країни зріс на 40 % .

Далекою від вирішення залишалася проблема забезпечення населення країни продуктами харчування, що спонукало кремлівське керівництво приділяти значну увагу сільському господарству. Вишукувалися різні способи швидкого збільшення виробництва, особливо

140

Казахстані, Сибіру, на Уралі та Північному Кавказі. Цілинна кампанія стала загальнонародною. За два роки на цілинні землі приїхало понад 360 тис. новоселів. Завдяки освоєнню цілини площа орних земель у країні зросла на 27 % . У 1955 р. валовий збір зерна становив майже 104 млн т проти 81 млн т у 1950 р. Однак згодом далися взнаки непередбачені негативні наслідки суто екстенсивного розвитку сільського господарства, зокрема ерозія ґрунтів, яка спричинила падіння врожайності зернових культур. У 1959 р. було прийнято рішення про ліквідацію машинно-тракторних станцій (МТС). їх машинний парк передали колгоспам, сподіваючись на ефективніше використання.

Сільським господарством намагався особисто керувати М. Хрущов, який вважав себе спеціалістом у цій галузі. Його рішення, зокрема впровадити, навіть на півночі, посіви кукурудзи, нанесли значну шкоду галузі. Спроби до 1960 р. наздогнати Сполучені Штати по виробництву м'яса, молока, вовни зазнали краху. Хрущов звинуватив у цьому селян і оголосив курс на ліквідацію особистих присадибних ділянок. Мовляв, коли селян позбавити власного господарства, то у вивільнений час вони сумлінніше працюватимуть у колгоспах. Посилився податковий тиск на селян, знову вдалися до «обтинання» городів, обмеження кількості худоби. З 1958-го по 1962 р. поголів'я корів у сільських подвір'ях скоротилося з 22 млн до 10 млн голів.

М. Хрущов оглядає врожай кукурудзи

141

Грошова реформа 1961 р. викликала деякі інфляційні тенденції і негативно вплинула на життєвий рівень населення. Формально її метою була зміна загального масштабу цін і зарплати (зменшення у 10 разів). Фактично ж вона призвела до підвищення, хоч і у новому масштабі, роздрібних цін на продукти й товари широкого вжитку. Разом з тим, розуміючи важливість стимулювання виробників в інтересах зростання сільгосппродукції (а її нестача відчувалася чимраз більше), керівництво вирішило підвищити закупівельні ціни. Це дещо полегшило життя колгоспників - найзнедоленішої верстви населення, однак відчутно вдарило по бюджету робітників та службовців, оскільки підвищення закупівельних цін примусило у 1962 р. підвищити і роздрібні ціни: на масло - на 50 %, на м'ясо - на 25-40 %. Неврожай 1963 р. викликав розладнання у постачанні населення продуктами, особливо хлібом. Хліб випікали з домішкою горохового борошна, у магазинах з'явилися довгі черги. СРСР уперше змушений був закупити продовольче та фуражне зерно за кордоном, надалі така практика стала звичайною.

Низький рівень життя, перебої у постачанні, відсутність елементарних громадянських прав і політичних свобод, свавілля властей спричиняли спалахи протесту. Найгостріші демонстрації і страйки пройшли у травні 1962 р. у м. Новочеркаську (Ростовська обл.). За наказом Хрущова проти демонстрантів кинули війська. Десятки мешканців міста були вбиті, сотні поранені. Як і завжди, засоби масової інформації СРСР старанно замовчували факти спротиву комуністичному режимові. Новочеркаський розстріл продемонстрував неприйняття населенням політики непослідовних економічних перетворень Хрущова.

Зміни у зовнішній політиці СРСР у післясталінські роки відбивали тенденцію «відлиги». Лідер СРСР почав здійснювати офіційні візити в інші країни. Свій перший виїзд Хрущов зробив у Китай, де сторони домовились про повернення Радянським Союзом КНР військово-морської бази Порт-Ар- тур. Москву теж почали відвідувати керівники інших держав. Велике враження на радянських людей справив візит прем'єр-міністра Індії Джавахарлала Неру з донькою Індірою Ганді. Тисячі людей зустрічали керівника Індії на вулицях Москви та Ленінграда. Візит широко висвітлювався радянською пресою.

У липні 1955 р., вперше після війни, відбулась зустріч у верхах лідерів СРСР, США, Великої Британії та Франції. На зустрічі в Женеві (Швейцарія) не було прийнято конкретних рішень, однак вона показала готовність радянського керівника до переговорів.

142

Основою зовнішньополітичної діяльності уряд СРСР декларував боротьбу за мир і роззброєння. Саме з цим була пов'язана спроба Хрущова нав'язати конструктивний діалог з країнами Заходу. У 1955 р. СРСР, США, Велика Британія і Франція підписали договір щодо Австрії, згідно з яким з цієї країни виводилися війська держав-переможниць. Сама Австрія набула постійного статусу нейтральної держави. Цього ж року Москву відвідала урядова делегація ФРН на чолі з канцлером Конрадом Аденауером. Між обома державами були встановлені дипломатичні відносини. У 1957 р. СРСР погодився на репатріацію німецьких військовополонених.

Суттєві зрушення відбулися в радянсько-американських відносинах. Хрущов вважав, що обидві країни можуть мирно співіснувати і змагатися виключно в економіці. Вперше в історії відбулися візити на вищому рівні. Влітку 1959 р, Радянський Союз відвідав віце-президент США Річард Ніксон. Восени того ж року до США з офіційним візитом прибув Хрущов. Перші контакти керівників обох наддержав викликали величезний інтерес у світі, породжували сподівання щодо припинення «холодної війни». Однак несподівано для багатьох СРСР пішов на різке загострення відносин із Заходом, використовуючи інцидент з американським літаком-розвідником, збитим над радянською територією у травні 1960 р. Радянському керівництву і надалі потрібний був зовнішній ворог, щоб згуртовувати союзників по соціалістичному табору і власний народ.

Хрущов розпочав реформи не лише у своїй країні, а й чинив тиск на керівників країн-сателітів, щоб ті наслідували приклад Москви. Для того щоб «соціалістична система» трималася купи і піддавалась управлінню, вона мала діяти за єдиними правилами. У 1955 р. СРСР утворив військовий блок союзних країн - Організацію Варшавського Договору.

У країнах-сателітах Кремль поводився як господар. Коли у червні 1953 р. вибухнуло народне повстання у НДР, за наказом Москви радянські солдати, дислоковані у НДР, силоміць навели «порядок». Восени 1956 р. радянські війська придушили революцію в Угорщині.

Критику сталінізму в СРСР схвально зустрів комуністичний лідер Югославії Броз Тіто, який намагався побудувати у своїй країні соціалізм за власним планом. Відносини між СРСР і Югославією, розірвані за часів Сталіна через спротив маршала Тіто наказам з Москви, почали нормалізуватися з 1954™ 1955 рр. Однак нові спроби Москви втягнути Югославію до свого табору призвели до чергової напруженості між країнами.

Розвінчання культу особи Сталіна викликало болісну реакцію керівників Китаю й Албанії. Вожді цих країн у цей період створювали власні культи. Мао претендував на вивіль-

143

нене місце лідера у міжнародному комуністичному русі, яке традиційно належало керівникові Кремля. Стосунки між СРСР, з одного боку, Китаєм і Албанією, з іншого, погіршувалися аж до політичної конфронтації. У результаті обидві країни опинилися поза радянським блоком.

Напруженим моментом у повоєнних міжнародних відносинах стала Карибська криза 1962 р. Радянський Союз почав розміщувати свої ракети під боком США, на території союзниці - Куби. У відповідь американці вирішили встановити блокаду острова і перевіряти усі кораблі, які прямували на Кубу, що було порушенням міжнародних законів. Світ вперше опинився перед загрозою ядерної війни. У цей напружений момент керівники обох наддержав - СРСР та США - зуміли відшукати компроміс. Москва погодилася демонтувати базу на Кубі в обмін на гарантії США не загрожувати Острову Свободи (так називали революційну Кубу радянські пропагандисти).

Карибська криза та її подолання ще раз засвідчили безперспективність ядерного протистояння, надали поштовху процесові роззброєння. СРСР, США і Велика Британія 5 серпня 1963 р. підписали у Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї у трьох середовищах: атмосфері, космосі та під водою.

Зовнішня політика СРСР за часів Хрущова значно активізувалась. Усі його зарубіжні поїздки широко висвітлювали засоби масової інформації Радянського Союзу. Мимоволі вони сприяли розвінчанню міфу про «імперіалістичних хижаків» Заходу, які силою зброї намагаються, мовляв, розвалити соціалістичний табір.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Які прояви лібералізації спостерігалися ^ у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики після смерті Й. Сталіна? Чому критика сталінізму носила обмежений характер?

2.Обґрунтуйте судження, що економічні реформи Хрущова носили непослідовний характер і не могли розв'язати назрілих проблем,

3.У чому полягали спільні риси і відмінності зовнішньої політики СРСР за керівництва Й Сталіна і М. Хрущова?

§19. РОКИ «ЗАСТОЮ» (1964-1985)

УСУНЕННЯ ВІД ВЛАДИ М. ХРУЩОВА

Опора комуністичного режиму - партійно-державна номенклатура ~ сприйняла спроби лібералізації суспільного життя й економічні реформи з глухим ремствуванням, вбачаючи в них замах на свої кастові інтереси. Відчутним ударом по бюрократії стало рішення про систематичне оновлення складу

144

гіарторганів. Передбачалося, що керівні посади в КПРС займатимуть не більше, ніж два терміни по чотири роки. Невдоволеною правлінням Хрущова була і значна частина військових. У країні відбулося суттєве скорочення збройних сил. Відсутність соціальних гарантій офіцерам, нестача житла, складність з працевлаштуванням звільнених у запас та відставку сприяли критиці керівництва з боку військовослужбовців. Свої претензії до Хрущова мали й чекісти, працівники КДБ, які за його правління втратили певну самостійність і підлягали пильному контролю з боку партійних органів.

Серед верхівки партапарату, армії і КДБ - трикутника, на якому базувався тоталітарний комуністичний режим, - виникла думка про усунення Хрущова від влади. Змову очолили висуванці партійного лідера - секретарі ЦК КПРС Леонід Брежнєв, Микола Підгорний, Олександр Шелепін, голова КДБ Володимир Семичастний.

Переворот запланували на час відпочинку керівника держави на Чорному морі. Щоб не викликати підозри, змовники також пороз'їжджалися поза межі Москви у службові відрядження та відпустки. 12 жовтня 1964 р. вони з'їхалися до столиці і провели засідання президії ЦК КПРС, на якому одностайно проголосували за зняття Хрущова з усіх посад. Два дні по тому терміново скликаний пленум ЦК, на який прибув лідер партії, ухвалив рішення «задовольнити прохання т. Хрущова М. С. про увільнення його від обов'язків першого секретаря ЦК КПРС, члена президії ЦК КПРС та голови Ради міністрів СРСР у зв'язку з похилим віком та погіршенням стану здоров'я». Першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва. Процедура усунення від влади керівника партії і держави відбивала ті політичні зміни, які відбулися у часи його правління: з'явилася можливість відсторонити від влади вождя, який не задовольняв верхівку партії, не піддаючи самого колишнього лідера репресіям.

Помер Хрущов у 1971 р. Утискуваний ним Ернст Нєізвєстний згодом став автором надгробку на могилі, у якому досить влучно відобразив суть правління покійного лідера, склавши рівновеликі брили білого та чорного мармуру. Контрастність їх символізує суперечливість особи М. Хрущова та його правління: з одного боку, боротьба зі сталінізмом, а з другого - утвердження власного авторитаризму, непослідовність у проведенні реформ.

Одним з перших кроків правління Л. Брежнєва стала негласна заборона критики Й. Сталіна. Сталіністи відчули себе «на коні». Знову у літературі, на екрані з'являється образ «мудрого вождя», натомість прізвище Хрущова зникло зі шпальт газет та з ефіру. Епоху Хрущова розглядали лише в

145

темних барвах, як період панування «волюнтаризму» та «суб'єктивізму». Більшість реформ Хрущова були визнані хибними і в найкоротші строки демонтовані.

Леонід Брежнєв своє правління оголосив ерою побудови «розвинутого соціалізму», своєрідного передпокою комунізму. У створенні власного культу новий вождь був ще більше позбавлений почуття міри, ніж його попередник. Нестримна пристрасть до вихвалянь і нагород (він мав 220 радянських і зарубіжних орденів і медалей) увінчалася присвоєнням собі звання маршала, нагородженням орденом Перемоги (всупереч його статутові), 4 зірками Героя Радянського Союзу та зіркою Героя соціалістичної праці. Хизування вигаданими військовими подвигами нового лідера партії призвело до абсурдного звеличення локальної операції німецько-радянської війни біля Новоросійська («Мала земля»), де він брав участь, мало не до рівня Сталінградської битви. Фронтовики жартували: «Де ви були під час війни: героїчно билися на «Малій землі» чи відсиджувалися в окопах Сталінграда?».

Брежнєв не відзначався принциповістю і працелюбністю. Це влаштовувало його оточення, яке почало використовувати своє службове становище для власного збагачення. У верхніх ешелонах влади зросла корупція. У зв'язках із злочинним світом були замішані деякі члени родини Брежнєва, керівники міністерства внутрішніх справ. Вища бюрократія, чиновництво менших рангів відповідно до своїх можливостей запускали руки у державну казну. Розкрадання державного майна, хабарництво, зловживання службовим становищем стали характерними злочинами того часу і свідчили про деградацію всієї системи. «Брежнєвщина» стала символом аморальності й кризи тоталітарного режиму.

«КОСИГІНСЬКА» РЕФОРМА ТА її РЕЗУЛЬТАТИ

Пошуки шляхів піднесення економіки не припинялися. Пленум ЦК КПРС (вересень 1965 р.) схвалив реформу, яка увійшла в історію під назвою «косигінської» - за прізвищем голови Ради міністрів Олексія Косигіна, відповідального за втілення її у життя . Насамперед, було розширено права підприємств. На заводах і фабриках утворили фонди матеріального заохочення робітників. Для одержання грошової винагороди підприємству вже недостатньо було випустити заплановану продукцію - її треба було ще й реалізувати. Тим самим стимулювалося підвищення якості товарів. Випуск продукції, передбаченої планами «за валом», тобто на заплановану суму, підштовхував адміністрацію випускати продукцію дорожчу - витрачати на неї якомога більше матеріалів, енергії,

146

людської праці. За реформою «валові показники» відходили на другий план. Тепер заохочувалося розширення асортименту товарів, їх конкурентоспроможність.

Хоча реформа і не була комплексною, вона все ж принесла певні результати. За роки восьмої п'ятирічки (1966-1970) до ладу стали близько двох тисяч нових підприємств. Серед них - Красноярська ГЕС, Західносибірський та Карагандинський металургійні комбінати, Волзький автомобільний завод та інші гіганти індустрії. З випуском у 1970 р. автомобілів «Жигулі» розпочалась справжня автомобілізація країни.

Держава розпоряджалася «матеріальними фондами» - сировиною, машинами, верстатами та ін., які розподіляла через міністерства та відомства. Це обмежувало діяльність підприємств через надмірну централізацію економіки. Реформу на місцях здійснювали партійні органи, які намагалися урочисто відрапортувати про удавані успіхи, а по суті спускали її на гальмах. Консервативні кола не могли змиритися з тим, щоб творчість «знизу», самостійність підприємств поставили під загрозу існування всієї бюрократичної системи. Партноменклатура взагалі боялася всіляких реформ, а недовіра Брежнєва до перетворень зробила експеримент приреченим на невдачу. Спроби реформувати економіку припинилися. Будь-які намагання впровадити методи матеріального стимулювання засуджувалися, в той же час методи примусу вже не діяли.

ПАДІННЯ ТЕМПІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Світова енергетична криза 1973 р. відкрила Радянському Союзові, найбільшому виробникові нафти, блискучі перспективи збагачення на міжнародному ринку палива. Потік «нафтодоларів» дав змогу керівництву СРСР забути про «косигінеьку реформу» і створити ілюзію відносного добробуту у державі. За рахунок доходів від експорту енергоносіїв у Європу там закуповували товари широкого вжитку, які частково задовольняли внутрішні потреби. В той же час у країні хронічно не вистачало комп'ютерів, робототехніки, передового устаткування та прогресивної технології. Світова науково-технічна революція обминала народне господарство СРСР. Це позначалося на продуктивності праці радянського робітника, яка була у декілька разів нижчою, ніж на Заході.

Неефективність «соціалістичних» методів господарювання виразно виявилась у таких важливих галузях індустрії, як металургія, металообробна промисловість, машинобудування. СРСР виплавляв сталі більше, ніж США. Однак, на відміну від Америки, металу катастрофічно не вистачало. Причиною цього була недосконала технологія (значна частина металу перетво-

147

рювалася на стружку), безгосподарність (гори металу іржавіли під відкритим небом), розбазарювання та розкрадання. Приблизно кожна четверта з виплавлених тонн сталі опинялася серед відходів.

Попри висунуте Брежнєвим гасло - «Економіка повинна бути економною», вона ставала все більш затратною. Народногосподарські плани вимагали кількісного зростання. Прагнення його досягнути призводило до будівництва нових підприємств, цехів при занедбаності існуючих. Безробіття не існувало, що розцінювалось як важливе досягнення соціалістичної економіки. Більш того, будівництво нових промислових об'єктів постійно потребувало робочих рук, яких не вистачало.

Як і в попередні роки, сільська молодь масово мігрувала у міста, де мала можливість хоч якось задовольнити свої професійні, соціально-культурні та побутові потреби. У великих містах вона, звичайно, займала непрестижні робочі місця. Місцева влада встановлювала ліміти на прийом такої молоді на роботу, і «лімітникам» доводилося роками жити у перенаселених гуртожитках під загрозою виселення та звільнення з роботи за найменшу провину, при цьому вважаючи, що їм у житті пощастило.

Середні доходи населення у брежнєвські часи зростали, однак придбати необхідні товари ставало дедалі важче. В умовах падіння якості товарів вітчизняного виробництва особливим попитом користувався імпорт. Величезні черги за «дефіцитом» стали прикметою тогочасного життя. Відчувалась і гостра нестача продуктів харчування, особливо м'ясо-молочних виробів.

Відсутність матеріальних стимулів до праці, занедбана соціальна сфера, комуністична заідеологізованість життя призводили до глибокої апатії суспільства і, як наслідок, до падіння дисципліни, моралі. Різке падіння трудової дисципліни було одним із чинників уповільнення темпів економічного розвитку, подальшого відставання від передових індустріально розвинутих країн світу. Економіка перейшла у стан стагнації (застою), що стало характерною ознакою брежнєвського керівництва.

ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ

Дисидентський рух (лат. дисиденс - незгодний) як незалежний суспільний, опозиційний комуністичній владі нурт виник ще за часів хрущовської «відлиги» і поширився у 60-70-х роках. Рух існував тільки у формі інакодумства. Це була єдина допустима форма опору, оскільки тоталітарний режим придушував найменші прояви незалежного суспільно-політичного життя.

148

Інакодумство в СРСР умовно можна поділити на кілька течій: національно-визвольну, яка виступала за самовизначення народів радянської імперії і створення суверенних держав (українець Левко Лук'яненко, грузин Звіад Гамсахурдіа, вірменин Левон Тер-Петросян та ін.); ліберальну, найбільш впливову і активну, прихильники якої - Андрій Сахаров, Володимир Буковський, Сергій Ковальов та ін. - поділяли ідею створення вільного суспільства із змішаною економікою; релігійну, надзвичайно строкату, в якій гуртувалися учасники заборонених сект, баптисти, греко-католики (Йосип Тереля та ін.), критики верхівки православної церкви (Гліб Якунін, Василь Романюк та ін.); марксистську, або орієнтовану на «соціалізм з людським обличчям» (Рой Медведєв, Петро Григоренко і ін.).

Найпоширенішою з форм дисидентської діяльності був так званий самвидав. Виготовлення та розмноження машинописних копій, розповсюдження і таємне зберігання творів було основним заняттям самвидавців. Заборона публікацій в СРСР «ідеологічно шкідливих» творів призвели до появи «тамвидаву», коли автори нелегально передавали свої твори для видання їх за кордоном.

Зквітня 1968 р. до початку 80-х років майже регулярно виходив, незважаючи на систематичні арешти співробітників, самвидавничий журнал «Хроника текущих собьітий». Журнал містив об'єктивну інформацію про арешти, обшуки, судові переслідування за політичними мотивами, висвітлював становище політв'язнів у таборах та психлікарнях. (Психіатрія у ті роки була одним із засобів боротьби проти політичної опозиції. Влада оголошувала «ненормальними» усіх, хто вголос протестував проти тоталітаризму). Визнаний лідер дисидентів академік Андрій Сахаров назвав цей журнал найбільшим досягненням руху інакодумців.

Зсередини 60-х років у Радянсь-

кому Союзі активно заявили про себе захисники прав людини. Вони головним чином домагалися дотримання владою прав і свобод людини, формально задекларованих конституцією «соціалізму, що

переміг» 1936 р. та брежнєвською Андрій Сахаров

149