Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

Столиця Великої Британії - Лондон

Еттлі. Новий уряд здійснив важливі економічні реформи, зокрема націоналізацію багатьох ключових галузей господарства. Державі було передано Англійський банк, вугільну, газову, металургійну промисловість, електроенергетику, залізниці, цивільну авіацію, засоби зв'язку - загалом націоналізовано близько 20 % промислових потужностей країни.

Водночас уряд К. Еттлі провів далекосяжні соціальні реформи. Було запроваджено систему державного соціального страхування. Збільшено розміри пенсій, знижено пенсійний вік. Почали виплачувати допомогу хворим, безробітним, у зв'язку з народженням дитини, на виховання дітей. Систему охорони здоров'я було передано у відання державних органів. Передбачалося надання населенню безплатної медичної допомоги. Уряд приділяв увагу житловій проблемі: протягом кількох років було зведено близько 1 млн індивідуальних будинків. Розширювалися права тред-юніонів - головної опори лейбористів.

Однією з головних турбот лейбористського уряду були відбудова й розвиток економіки. У післявоєнні роки відбувається реконструкція господарства країни, масове оснащення підприємств новітньою технікою. Це дало змогу вже 1947 р. досягти довоєнного обсягу промислового виробництва. Розвиткові економіки сприяла американська допомога за «планом Маршалла» на суму 2,7 млрд доларів. Унаслідок цього за

90

чотири роки обсяг промислового виробництва Великої Британії зріс майже на третину проти 1947 р. Але труднощів уникнути не вдалося. Давалася взнаки гостра нестача коштів. Життєвий рівень населення у перші повоєнні роки залишався невисоким.

Після війни розгорнувся процес деколонізації британських володінь. У 1947 р. здобула незалежність найбільша англійська колонія - Індія. Провідним напрямом зовнішньої політики Великої Британії у повоєнні роки стали тісний союз і військо- во-політичне співробітництво із США, а також із країнами Західної Європи. У 1949 р. Англія виступила однією із засновниць НАТО. Велика Британія зберігала стратегічні позиції на Близькому та Середньому Сході. Щодо СРСР, то за умов «холодної війни» відносини з ним різко погіршилися.

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ У 50-70-х РОКАХ

У повоєнний час в Англії остаточно встановилася двопартійна система, у межах якої одна з двох провідних політичних партій - Лейбористська або Консервативна - по черзі здобуває перемогу на парламентських виборах і формує уряд, а інша, що програла, переходить в опозицію. Отже, в британському парламенті, а саме в його нижній палаті - палаті громад - більшість депутатів становили представники названих двох партій. Лейбористська, що репрезентувала лівоцентристський фланг, користувалася підтримкою значної частини робітництва, інтелігенції. Консервативна партія (правоцентристська) також мала широку підтримку серед трудового населення. Крім того, на неї здебільшого орієнтувалися землевласники, промисловці, представники середніх верств. У країні існували й інші політичні партії.

Особливістю роботи палати громад британського парламенту було те, що, починаючи з 1945 р., майже жоден її склад не залишався до кінця своїх п'ятирічних повноважень. За британським конституційним правом, уряд, намагаючись забезпечити своїй партії перебування при владі ще на п'ять років, міг у сприятливий для нього момент розпустити парламент і призначити нові вибори. Британські уряди широко використовували це право, хоч їхні сподівання на успіх не завжди виправдовувалися. На дострокових парламентських виборах неодноразово перемогу здобувала конкуруюча партія. Щодо верхньої палати парламенту - палати лордів, то її законодавчу роль після війни було зведено до мінімуму.

Лейбористи, котрі прийшли до влади відразу після війни, керували понад шість років. На парламентських виборах у жовтні 1951 р. перемогли консерватори. Прем'єр-міністром знову став В. Черчіл, який перебував на цьому посту до 1955 р.,

91

пішовши у відставку за віком (йому на той час виповнилося 80 років). З наступних консервативних прем'єрів найпомітнішою фігурою вважався Гарольд Макміллан, котрий очолював кабінет у 1957-1963 рр.

Консерваторів (після 13-річного їх правління) 1964 р. змінив лейбористський уряд Гарольда Вілсона. У 1970 р. до влади прийшов консервативний уряд на чолі з Едвардом Хітом. У 1974-1979 рр. країною знову правив уряд лейбористів, прем'єр-міністром якого був спочатку Г. Вілсон, а після його відставки (1976) - Джеймс Каллаген.

За державним устроєм Велика Британія залишалася конституційною монархією. Після смерті 1952 р. короля Георга VI, котрий був на престолі з 1936 р., королевою стала його дочка Єлизавета II. Вона на троні й понині. Однак на практиці, відповідно до британського конституційного права, монарх суттєвого впливу на державне і політичне життя країни не має.

Ключовими проблемами всіх післявоєнних британських урядів були передусім фінансово-економічні. На господарський розвиток 50-70-х років справляли вирішальний вплив нові чинники: розгортання НТР, оновлення основного капіталу. Британська економіка повинна була пристосуватися до умов, що виникли внаслідок перетворення колоніальної імперії на співдружність держав та поглиблення процесу західноєвропейської економічної інтеграції. У зв'язку з цим необхідно було, насамперед, забезпечити високу якість і постійне зростання конкурентоспроможності англійських експортних товарів, а цього можна було досягти значними капіталовкладеннями в економіку.

Разом з тим фінансове становище країни залишалося складним. Відчувалася постійна нестача коштів. З початку 50-х років економічний розвиток країни сповільнився. Коло замкнулося: з одного боку, нестача коштів не давала змоги робити капіталовкладення в економіку, технічне переоснащення, щоб забезпечити високі темпи зростання виробництва. З другого - низькі темпи економічного розвитку гальмували поліпшення фінансового становища країни. Перешкоджали цьому також циклічні спади виробництва, зокрема економічна криза 1974-1975 рр., інфляція, що посилилася у першій половині 70-х років.

Щоб стабілізувати економіку, покращити фінансове становище країни, британський уряд вдався до таких засобів, як скорочення бюджетних витрат, суворий контроль над зростанням цін, доходів підприємців, заробітної плати робітників і службовців. Це були традиційні, випробувані заходи, але вони не завжди давали бажаний результат. Наслідком низьких

92

темпів економічного розвитку стало зниження частки Великої Британії у світовому виробництві. Наприкінці 70-х років вона за своїм господарським потенціалом посідала лише п'яте місце серед розвинутих країн.

Однак Британії вдалося, хоча і не без труднощів, пристосуватися до зміни зовнішньоекономічних умов. Було вжито заходів щодо переорієнтації британської зовнішньої торгівлі, збільшився товарооборот з країнами Західної Європи. Велика Британія прагнула вступити до Європейського співтовариства, але добилася цього тільки 1973 р. Вступ до Спільного ринку сприяв подальшій переорієнтації англійської економіки й зовнішньої торгівлі на країни Західної Європи.

Надзвичайної гостроти набула проблема Північної Ірландії (Ольстеру) - провінції, неоднорідної за етнічним складом та релігією. Корінне її населення - ірландці-католики. У соціальному відношенні - це незаможні верстви здебільшого некваліфікованих робітників. Вони становлять приблизно третину населення провінції, більшість якого - нащадки вихідців з Англії та Шотландії, протестанти. Вони переважають у ділових колах, серед осіб вільних професій, чиновництва, заможних фермерів і високооплачуваних робітників.

Релігійні, етнічні та соціальні суперечності найгостріше виявилися у 1968 р., коли підпільна воєнізована організація ірландців-католиків Ірландська республіканська армія (ІРА) розпочала збройну боротьбу проти британських властей і лояльних до них ольстерських протестантів за возз'єднання Ольстеру з Ірландською Республікою. Боротьба, основною формою якої став терор, тривала протягом кількох десятиліть, то стихаючи, то розгоряючись з новою силою. Переконавшись у неможливості досягнути поставлених цілей насильницькими методами, ІРА змушена була відмовитися від терористичної діяльності. З 1998 р. в провінції встановився хиткий мир.

Зовнішня політика Великої Британії слідувала курсові, що склався у перші післявоєнні роки. Зміцнювалося співробітництво із США й західноєвропейськими державами. Зокрема, Англія підтримувала політику союзників у німецькому питанні й погодилася на вступ ФРН до НАТО.

Ліквідація колоніалізму, надання Великою Британією незалежності колоніям в Азії й Африці, з одного боку, а з другого - фінансово-економічні труднощі змусили британський уряд відступити від традиційної доктрини «військової присутності», «політики на схід від Суеца». До кінця 60-х років Велика Британія вивела всі свої війська з країн Азії.

Неоднозначно складалися відносини і з Радянським Союзом. Певна лібералізація зовнішньої політики СРСР після

93

1953 р. сприяла поступовій нормалізації відносин між двома країнами, однак цей процес неодноразово натрапляв на перешкоди.

КОНСЕРВАТОРИ ПРИ ВЛАДІ (1979-1997)

Наприкінці 70-х років загострилися фінансово-економічні проблеми країни. Лейбористський уряд Дж. Каллагена не зміг справитися з ситуацією, і палата громад 1979 р. винесла йому вотум недовір'я. Парламент було розпущено, а на нових виборах перемогла Консервативна партія. Прем'єр-міністром уперше в історії Англії стала жінка - Маргарет Тетчер.

Консерватори прийшли до влади з чіткою програмою дій, метою якої було вивести Британію з соціально-економічного застою. Для цього М. Тетчер вважала за необхідне: по-перше, зупинити інфляцію, посилення якої розладнувало господарське життя країни; по-друге, знизити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи, що дало б змогу збільшити інвестиції в економіку; по-третє, звести до мінімуму державне втручання в господарські та соціальні справи, що досі негативно впливало на розвиток економіки; по-четверте, «приборкати» тред-юніони, які, за переконанням консерваторів, зосередили «надмірну владу», що підривало розвиток бізнесу. Отже, висунута програма передбачала докорінні зміни у соціально-економічній політиці уряду.

Кабінет М. Тетчер неухильно й послідовно втілював програму в життя. Він прагнув надати максимальну свободу приватному підприємництву, сприяти зростанню ролі корпорацій і ринку в регулюванні господарських процесів при обмеженні підприємницької діяльності держави. Уряд приступив до систематичного скорочення націоналізованого сектору еко-

Маргарет

Тетчер

94

номіки. У боротьбі з інфляцією було взято курс на зниження темпів зростання державних видатків, зокрема скорочення соціальних програм. Уряд розгорнув наступ на тред-юніони. Прийняті парламентом закони про зайнятість ускладнювали процедуру оголошення і проведення страйків, передбачали судове переслідування організаторів «незаконних» страйків, утруднювали пікетування підприємств.

Заходи уряду викликали неоднозначну реакцію. Вони тільки через певний час почали давати економічні результати, зате відразу зачепили матеріальні інтереси широких верств населення. У 1979-1981 рр. Англію охопила економічна криза, посилена інфляцією. Значних масштабів набуло безробіття. Становище уряду залишалося складним.

Однак з 1982 р. економічне становище змінилося на краще, а з 1985 р. почалося його піднесення, яке тривало аж до 1990 р. Помітно знизилися темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн 1985 р. до 2,3 млн 1988 р.). Різко зросла продуктивність праці. Успіхи 80-х років у розвитку британської економіки називають «англійським дивом».

Помітно вплинули на розвиток економіки й зміцнення фінансів відкриття й розробка родовищ нафти у Північному морі, поблизу Шотландії. Велика Британія не тільки повністю забезпечила себе енергоресурсами, що раніше потребувало величезних коштів, а й стала експортером нафти і нафтопродуктів. Внаслідок цього значно зменшилася зовнішня заборгованість Англії. Збільшилися золотовалютні резерви. Зріс курс фунта стерлінгів.

Економічні успіхи сприяли зростанню доходів населення. Щорічні прибавки до заробітної плати становили 7 - 8 %. За 80-ті роки кількість акціонерів в Англії потроїлася, перевищивши 8 млн - кожен третій британець став власником акцій; 15 млн родин (60 % загальної кількості) мешкають у власних будинках або квартирах. За цими показниками Англія наблизилася до рівня Сполучених Штатів.

Підвищення матеріального рівня населення сприяло пом'якшенню соціальних суперечностей. Як і в інших розвинутих країнах, спостерігався різкий спад страйкового руху. Скоротилася чисельність профспілок. Останнім великим виступом робітництва був загальний страйк гірників, що тривав майже рік - з березня 1984 р. до березня 1985 р. У ньому взяли участь понад 180 тис. шахтарів, що протестували проти рішення влади закрити деякі збиткові шахти, проте досягти успіху робітники не змогли. Уряд виявив непохитну твердість і на жодні поступки шахтарям не пішов (недаремно М. Тетчер отримала прізвисько «Залізна леді»).

95

Успіхи, досягнуті в оздоровленні економіки та фінансів, зміцнювали позиції Консервативної партії, уряду й особисто М. Тетчер. Вона стала британським прем'єр-міністром, що найтриваліший час перебував при владі у XX ст. Опозиційні сили лівого крила вели завзяту боротьбу проти уряду М. Тетчер, проте виявилися нездатними протиставити будь-яку позитивну програму. Однак на зламі 80-90-х років позиції «Залізної леді» почали слабнути, деякі її конкретні кроки у галузі внутрішньої й зовнішньої політики зазнали гострої критики в керівництві Консервативної партії та в уряді. Наприкінці 1990 р. вона змушена була піти у відставку.

Новим прем'єр-міністром і лідером Консервативної партії став Джон Мейджор - фахівець у галузі фінансів і банківської справи. Він очолив уряд у несприятливий період: саме тоді економічне піднесення змінилося спадом, який тривав упродовж 1990-1992 рр. Спад, як і в інших розвинутих країнах, був порівняно неглибоким, абсолютне падіння промислового виробництва склало лише кілька відсотків. У цій складній ситуації Дж. Мейджор намагався спрямувати економічну політику уряду на подолання спаду. Не завжди це вдавалось, і становище уряду й самого прем'єра залишалося непевним, хоча Консервативна партія й домоглася четвертої підряд перемоги на парламентських виборах 1992 р.

Лейбористська партія, врахувавши уроки своїх виборчих поразок, пішла шляхом перегляду своїх соціально-політичних настанов, еволюціонуючи від лівого крила до центру. Цьому поворотові сприяв обраний у 1994 р. новий лідер партії Антоні Блер (1954 р. народження). Від середини 90-х років баланс політичних сил у країні змінювався на користь Лейбористської партії. На парламентських виборах 1997 р. вона здобула перемогу. Прем'єр-міністром став А. Блер. Новий уряд надав більшої автономії Шотландії та Уельсу, створивши там представницькі установи. Уряд доклав зусиль у справі поступової нормалізації становища у Північній Ірландії. У 1998 р. в результаті переговорів представників британського та ірландського урядів і обох ольстерських громад - протестантської й католицької - було підписано договір по Північній Ірландії, який передбачав відновлення статусу політичної автономії цієї провінції. Заново створювався місцевий парламент - національна асамблея, яка мала діяти на основі обопільної згоди двох згаданих громад. Ірландська Республіка відмовлялася від своїх претензій на Ольстер і внесла відповідні поправки до своєї конституції. Однак процес замирення раз у раз потрапляв на перешкоди, зокрема з боку ІРА, яка зволікала виконувати взяті на себе зобов'язання щодо роззброєння.

96

Діяльність лейбористського уряду полегшує сприятлива господарська кон'юнктура, що прийшла на зміну економічному спадові початку 90-х років. На рубежі ХХ-ХХІ ст. економіка Великої Британії зберігала стабільні темпи розвитку. Одночасно уряд дбав про подальші соціальні заходи. В результаті на наступних парламентських виборах 2001 р. Лейбористська партія вдруге підряд здобула перемогу, залишивши за собою виконавчу владу в державі.

Протягом останніх десятиліть зросла активність Великої Британії у міжнародних справах. На початку 80-х років виник воєнний конфлікт між Великою Британією й Аргентиною з приводу приналежності Фолклендських (Мальвінських) островів. Конфлікт призвів до розриву англо-аргентинських відносин, проте у 1990 р. вони відновилися. Після розпаду СРСР Британія визнала нові незалежні держави, які утворилися. Зокрема було встановлено дипломатичні відносини з Україною. У лютому 1993 р. в Лондоні між Україною та Великою Британією було підписано Договір про принципи відносин і співробітництва.

Уряд А. Блера вжив заходів щодо налагодження тісніших взаємовідносин з партнерами по ЄС, проте не приєднався до запровадження у Британії єдиної європейської валюти, зберігши традиційний фунт стерлінгів.

Лейбористський уряд продовжував політику зміцнення відносин із США і НАТО. У 1999 р. він підтримав військову акцію в Югославії у зв'язку з кризою у Косові. Після подій у США 11 вересня 2001 р. Велика Британія солідаризувалася з військовими діями Сполучених Штатів в Афганістані. Вона рішуче підтримала (на відміну від Франції та Німеччини) військову операцію США, спрямовану проти режиму С. Хусейна в Іраку, направивши туди військове угруповання чисельністю в 45 тис. осіб. Приєднуючись до американського вторгнення в Ірак, А. Блер, аналогічно до президента США Дж. Буша-молод- шого, мотивував своє рішення тим, що режим С. Хусейна постачає, мовляв, зброю масового знищення, а це становить в умовах виходу на арену міжнародного тероризму реальну загрозу мирові й безпеці у світі. Але вже незабаром з'ясувалося, що такої зброї іракський режим не мав, отже, не було серйозної потреби підтримувати операцію. У результаті рішення А. Блера про участь британських збройних сил в іракській операції було піддано гострій критиці з боку широких кіл британської громадськості. Тож популярність уряду стала помітно падати. Про це свідчили невтішні для лейбористів результати муніципальних виборів, голосування на виборах до європейського парламенту, а також та обставина, що за останні роки чисельність Лейбористської партії скоротилася вдвічі.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Які економічні і соціальні реформи провів лейбористський уряд К. Еттлі?

2.Охарактеризуйте економічний і соціальний розвиток Великої Британії в 50-70-ті роки.

3.У чому суть «проблеми Ольстеру»?

4.Проаналізуйте соціально-економічну політику уряду М. Тетчер і визначте її наслідки для Великої Британії.

5.Які причини перемоги лейбористської партії на виборах у 1997 р.?

7.Дайте характеристику зовнішньої політики Великої Британії

вповоєнний період.

§14. ФРАНЦІЯ

ТИМЧАСОВИЙ РЕЖИМ І ЧЕТВЕРТА РЕСПУБЛІКА

З початком визволення Франції з-під німецької окупації в країні почав діяти Тимчасовий уряд, який очолив генерал Шарль де Голль. До складу уряду влітку 1944 р. увійшли представники партій, що брали участь у русі Опору, а також антифашисти, які перебували в еміграції.

Тимчасовий уряд розпочав відбудову країни в надзвичайно складних умовах. Та частина території Франції, що перебувала під німецькою окупацією, зазнала значних руйнувань. У результаті обсяг промислового виробництва в країні скоротився до 38 % довоєнного рівня, сільськогосподарського - до 60 %. Значно послабилися позиції Франції на міжнародній арені.

Найактивнішу роль у політичній боротьбі брали три угруповання - комуністи, соціалісти і католики. Французька комуністична партія (ФКП) і Соціалістична партія стали найчисельнішими в країні. Вони виступали за проведення націо-

98