Природні зони

Завдяки значним розмірам материка та рівнинності його рельєфу широтна зональність природи тут виражена дуже чітко, особливо в Північній півкулі. Географічні пояси (екваторіальний, субеква торіальний, тропічний, субтропічний) та природні зони в кожному з них повторюють ся по обидва боки від екватора. В еквато ріальному поясі домінують гілеї, в суб-екваторіальному-перемінно-вологі ліси та савани, а також рідколісся та чагарники, в тропічному - напівпустелі та пустелі, а для субтропічного географічного поясу характерні на півпустелі, степи, вічнозелені ліси та чагарники. Природні зони, як правило, поступово змінюють одна одну, але простягання та конфігурація їх в Північній та Південній півкулях неоднакові. Якщо на північ від екватора домінує широтне простягання, то на вузькій і менш засушливій південній частині природні зони, особливо на окраїнах, витягнуті з півночі на південь, тобто меридіональне.

Національний парк Цаво в Кенії

В субтропічному поясі Північної півкулі зона жорстколистих вічнозелених лісів та чагарників має локальне поширення - це вузька смуга на узбережжі вздовж північних схилів Атлаських гір. Саме гірські хребти перешкоджають проникненню у внутрішні райони вологих західних вітрів з Атлантики, які дмуть взимку і приносять багато опадів. Тому у внутрішніх районах Атласу та вздовж єгипетсько-лівійського узбережжя простягається зона субтропічних напівпустель, яка південніше поступово переходить у зону тропічних пустель.

В тропічному поясі знаходиться пустеля Сахара - найбільша пустеля світу, яка на сході переходить у пустелі півострова Аравія. Там, де вздовж атлантичного узбережжя в результаті місцевої циклонічної діяльності починають випадати незначні опади знаходиться дуже вузька смуга тропічних напівпустель.

 

Субекваторіальний пояс, як відомо, характеризується двома се зонами - сухим та вологим. Тривалість вологого періоду та кількість опадів швидко зростають при наближенні до екватора. Це знаходить своє відображення на зміні багатьох компонентів природи, зокрема флори, фауни та особливо процесів ґрунтоутворення. Тому тропічні пустелі змінюються зонами напівпустель та саван. В саванах дуже чітко помітні підзони. На півночі, ближче до пустель, знаходяться сухі та опустинені савани, які дуже схожі на напівпустелі. Поступово ця підзона переходить у підзону помірно вологої типової савани, в якій значну площу займають рідколісся та чагарники. Вона в свою чергу при просуванні в бік екватора переходить у високотравну савану. Ця підзона,

де опади випадають 6-9 місяців на рік виділяється багатим трав'яним покри вом та значною площею гаїв. Поступово савани переходять у вузьку смугу листопадних помірно воло гих та сухих лісів і, нареш ті, в напіввічнозелені воло гі та помірно-вологі ліси. Листопадне-вічнозелені ліси оконтурюють зону

Лавові поля на заході національного гілей, які займають еквато-парку Цаво  Гілеї Африки неоднорідні. Типові вологі екваторіальні ліси ро стуть на вододілах, терасах річок, які не затоплюються під час повеней чи паводків. Вони особливо різноманітні за видовим складом. Перезволожені гілеї займають заплави та низькі тераси річок, які більшу частину року знаходяться під водою. На Східно-Африканському плоскогір'ї у зв'язку з його припіднятістю чітко виділяється сухий сезон, тому тут немає умов для існування гілей, незважаючи на те, що значна площа плоскогір'я знаходиться в екваторіальному поясі. Навіть вологі та помірно-вологі ліси, а також високотравні савани тут обмежені у своєму поширенні районом озера Вікторія. На цьому плоскогір'ї панують типові та опустинені савани.

Якщо в північній частині Африки розміщення природних зон визначається наростанням зволоження від Сахари до субтропіків та до екватора, то в Південній півкулі крім помітних поясних зако номірностей досить чітко проявляється секторність. Південніше 20° пд. ш. чітко виділяється східний приокеанічний сектор, внутрішній континентальний і західний приокеанічний. Причиною секторності є загальна тенденція наростання сухості клімату зі сходу на захід. Контрасти жаркого і вологого східного узбережжя з.пустельним західним посилюються орографією - крутими схилами Великого Уступу (гір та нагір'їв на окраїнах материка) на східному узбережжі, які затримують вологі вітри з Індійського океану. Температурні ж показники змінюються поступово і практично не помітні відміни між північними та південними частинами секторів. Тому і природні зони в тропічному поясі Південної півкулі залягають субмеридіонально.

У східному приокеанічному секторі на навітряних гірських схи лах та рівнинах узбережжя з півночі на південь простягається зона лісів: до 20° пд. ш. зона перемінно-вологих напіввічнозелених лісів, яка переходить у зону тропічних вологих мусонних лісів. Південніше 30° пд. ш. поширені субтропічні мусонні ліси.

В континентальному секторі субекваторіального поясу домінують зони помірно-вологих та сухих листопадних напіввічнозелених лісів та рідколісь, а також саван.

Континентальний сектор тропічного поясу займає зона сухих та опустинених саван, а також напівпустель (Калахарі). Слід підкреслити, що сахарських ландшафтів типових тропічних пустель у Південній півкулі майже немає, бо клімат тут дещо вологіший і не такий засушливий. Лише в районі Кару зустрічаються ділянки злаково-чагарничкових пустель, які нагадують сахарські.