Внутрішні води

Кліматичні особливості та характер рельєфу визначають розподіл стоку та гідрологічний режим річок. Майже 80% опадів випаровується і лише 20% формує стік (5400 км³ на рік) - більше лише в Євразії та Південній Америці. На області, які не мають стоку в океан, припадає 31% території материка. Головний вододіл Африки - на сході, де розташовані найвищі підняття. Внаслідок загального нахилу Африки на захід найбільші показники стоку характерні для річок басейну Атлантичного океану, а найменші - для річок басейну Середземного моря, незважаючи на те, що сюди несе свої води одна з найбільших річок світу - Ніл. Формування та розвиток сучасної річкової сітки Африки відбувалося з кінця неогену, коли кліматичні умови стали близькими до сучасних. Материк тривалий час був переважно областю внутрішнього стоку. Формуванню зовнішнього стоку сприяли підняття обширних ділянок платформи на сході материка. Ерозія схилів плато та плоскогір'їв, які звернуті в бік океану привела до формування но вих річкових систем. Вони перехопили стік тих річок, що виникли раніше. Тому для сучасних річок Африки характерне чергування відрізків давніх, вироблених за тривалий час профілів русла, широ ких долин зі значною кількістю терас та молодих профілів з вузьки ми долинами, порогами та водоспадами (нижня течія Конго, Замбезі, Оранжева та ін.). Через це річки Африки часто непридатні для судноплавства, але мають значні запаси гідроенергоресурсів.

В Африці переважає дощове живлення. В засушливих районах важливе значення має підземне живлення. За гідрологічним режимом річки материка відносяться до таких типів: а) постійно повноводні річки екваторіального поясу з весняно-літньою повінню (басейн Конго); б) постійно багатоводні річки в районах тропічного вологого типу клімату з літнім максимумом підняття рівня води (Руфіджі, Рувума, Лімпопо та ін. ); в) річки субекваторіального поясу з літньо-осінньою повінню та весняно-зимовою меженню (Сенегал та ін.); г) річки субтропічного поясу із зимовою повінню та літньою меженню (Себу, Мулуя, що стікають з Атлаських гір та річки, що стікають в океан з Капських гір); д) річки тропічних пустель, які живляться головним чином підземними водами, часто є сухими руслами (ваді) і стік мають не кожного року; е) річки обширних піднять зі змішаним дощово-льодовиковим живленням, повінню влітку та меженню взимку (річки Східно-Африканського плоскогір'я); є) річки найвищих масивів молодих гір зі змішаним дощово-сніговим живленням і зимово-весняною повінню (річки Атлаських, Капських та Драконових гір).

Водний режим великих річок обумовлений режимами їх приток, тому їм властиві складні гідрологічні режими. Як правило, ці річки протікають через декілька кліматичних поясів, тому режим у них складний і часто непрогнозований.

Ніл - одна з найдовших річок світу, її довжина 6671 км. За витік Нілу вважається річка Рукарара в басейні Кагери, що впадає в озеро Вікторія, тому така довжина Нілу є досить умовною величиною. Річка протікає через озера Кьога, Едуард, Альберт. У верхній течії річка має гірський характер. Поступово спускаючись з плоскогір'я на рівнини

Східного Судану, річка, яка тут називається Білий Ніл, розпадається на окремі русла, що оточені болотами.

Часто на берегах ростуть очерет та папірус. Під час паводку острівки цієї водної рослинності (седди) відриваються від мулистого грунту і повільно рухаються за течією, заважаючи судноплавству.

Поблизу Хартума Білий Ніл зливається з Голубим Нілом, який витікає з озера Тана на Ефіопському нагір'ї і починає називатися Ніл. Нижче Каїра річка утворює дельту і впадає в Середземне море двома рукавами.