Так починається Голубий Ніл - водоспадом з озера Тана в Ефіопському нагір'ї

Основне живлення Ніл отримує від Голубого Нілу та Атбари (84% від загального стоку), бо Білий Ніл багато води втрачає на випаровування. Притоки Нілу з Ефіопського нагір'я приносять багато родючого мулу в долину річки.

Підняття рівня води в Нілі залежить від літніх дощів, особливо на західних схилах Ефіопського нагір'я. В нижній течії річки паводкові води приходять наприкінці літа - на початку осені. Значна її частина втрачається на випаровування та на зрошення.

Другою за довжиною та найповноводнішою річкою Африки є Конго - 4320 км. її витік Луалаба починається на плоскогір'ї в заїрській провінції Шаба. Уверхів'ї Конго має значну кількість порогів та водоспадів, а середня течія річки спокійна, в багатьох місцях є острови, а береги заболочені. Гирло Конго розширене, лійкоподібної форми, утворилося в результаті підвищення рівня океану й затоплення ниж ньої частини річкової долини та внаслідок відпливів, що виносять в океан річкові наноси, тобто є типовим естуарієм. Гирло річки продовжується на шельфі глибоким каньйоном.

Пороги річки Конго

Басейн Конго розміщений в районах зі значною кількістю опадів, до того ж значну роль відіграє підземне та ґрунтове живлення, В річному режимі спостерігається два максимуми: в жовтні від приток з Північної півкулі, та в квітні, коли приносять воду притоки Південної півкулі, яких значно більше і вони повноводніші. В цілому, проте, стік відносно рівномірний протягом року. Річка має значні запаси гідроенергоресурсів, важливе також її транспортне значення - судноплавних шляхів в басейні Конго 14 тис. км. Найбільші притоки - Лукута, Убангі, Касаї.

Найбільша річка Західної Африки - Нігер - завдовжки 4160 км. За її початок вважають річку Джолібу, яка стікає з Леоно-Ліберійської височини (Гвінейських гір). Верхня і нижня течії Нігера знаходяться в субекваторіальному та екваторіальному поясах з літнім максимумом опадів. Середня ж течія підходить до Сахари, де мало опадів і високі температури, тому тут річка втрачає багато води. У верхній та середній частині Нігера буває один (липень-жовтень), а в нижній течії - два (січень-березень та серпень-листопад) паводки, які зв'язані з літніми дощами. Води річки використовуються головним чином для зрошення (в середній течії). Найбільшою притокою є Бенуе.

Замбезі - найбільша річка Південної Африки, її довжина - 2660 км. Вона починається на плато Луанда. Перетинає плоскі улоговини та нагір'я, тому в її руслі багато порогів та водоспадів, найбільшим з яких є Вікторія, який відкритий у 1855 р. Д. Лівінгстоном. Висота водоспаду 120 м, а ширина - 1800 м. Найбільша притока - Кафуе. При впадінні утворює дельту. Річка повноводна влітку, коли випадають дощі, а взимку значно міліє.

Течії великих річок Африки зарегульовані греблями, біля яких утворилися водосховища (найбільші -Насер на Нілі та Каріба на Замбезі).

Озера Африки поширені нерівномір но. Найбільші з них знаходяться в пра-Долина річки Замбезі Східної Африки, де вони розміщуються в грабенах і є класичними озерами тектонічного походження.

Танганьїка - друге за глибиною озеро світу після Байкалу. Його глибина досягає 1435 м. Береги прямолінійні, слабо розчленовані, здебільшого круті. Глибоким (до 706 м) є і озеро Ньяса, яке зв'язане з Замбезі річкою Шіре. Це озеро скидового походження. Береги та кож прямолінійні, круті, складені кристалічними породами.

Найбільшим за площею є озеро Вікторія, яке знаходиться в прогині кристалічного фундаменту, неглибоке (до 80 м), з низовинними берегами, які дуже порізані, з великою кількістю островів. Формування цього озера відбувалося в результаті складних скидових, ерозійних та загатновулканічних процесів. Численні тераси на берегах озера свідчать про те, що рівень води в плейстоцені був на 80-90 м вищим за сучасний, а площа озера була вдвічі більшою.

В грабенах Східної Африки розміщені озера Рудольф. Альберт, Едуард, Ківу та ін. В інших районах материка озер мало. На Ефіопському нагір'ї знахо диться озеро Тана, улого вина якого утворилася в результаті загатновулканіч-ного процесу, коли лавовий потік перекрив русло. В Судані та Калахарі нечис ленні озера є реліктами плювіальних епох четвер тинного періоду (Чад, т,т в Гвінейським горах, починається ріка Нігер Макгадікгаді та ін.).

Найбільшим озером, яке не має стоку є Чад. Воно знаходиться у обширній плоскій улоговині і є реліктом. Озеро мілке (до 7 м), з низькими заболоченими берегами, живиться водами річки Шарі. Після дошів воно стає вдвічі більшим за площею. На берегах озера росте багато папірусу, з якого, до речі, були зроблені човни Тура Хейєрдала «Ра-1» та «Ра-2». На півночі Африки в Атлаських горах поширені солоні озера - шотти.

Більшу частину року ці улоговини сухі і вкриті соляними кірками. Це, очевидно, залишки обширних басейнів, які існували тут в минулі геологічні епохи.

В Африці є ряд цікавих, загадкових озер. Зокрема, озеро Ніос на північному заході Камеруна, з глибин якого 21 серпня 1986 р. виділилося багато отруйних газів, в результаті чого 1700 жителів розміщених поблизу населених пунктів та 7000 голів великої рогатої худоби. Озеро розміщене в кратері вулкану і. очевидно, викид газів був пов'язаний з його діяльністю. Або озеро Фундудзі, яке знаходиться за 300 км на північ від Преторії. В цій місцевості немає постійних озер, а лишепени — озера, які пересихають в сухий сезон. Зсув загатив долину річки Муталі і утворилося озеро площею всього 2 км². Вода в озері дуже темного кольору, специфічна на смак, риби немає, лише бідний фітопланктон. Можливо, причиною цього г солі хромової кислоти, які дуже отруйні, а родовища хромових руд тут значні. До речі, в горах Телль-Аглас, поблизу міста Сіді-бель-Аббас в Алжирі є озеро, вода якого також має темне забарвлення. В нього впадають дві невеликі річки - одна несе солі хрому та заліза, а інша - виносить з болота, через яке вона протікає, дрібні органічні речовини чорного кольору.

Важливе значення в засушливих районах Африки мають підземні води. В Сахарі вони приурочені головним чином до континентальних пісковиків нижньої крейди - найчастіше вони прісні або слабо-мінералізовані. В Півден-ній Африці під-земні води накопичуються.

як правило, в розломах корінних порід та в закарстованих вапняках.  На материку, в ціло му, майже скрізь відчу вається дефіцит води, крім улоговини Конго. Тому є великі труднощі з водо постачанням, зрошенням та обводненням. Крім то го, в Африці дуже гострою є проблема забруднення і виснаження водних ресурсів.

 

ЛЕКЦІЯ 4.

АФРИКА. ОРГАНІЧНИЙ СВІТ ТА ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ.

Ґрунти Африки. Зональні типи грунтів, як і типи рослинності, змінюються в Африці симетрично по відношенню до екватора, по вторюючись в Північній та Південній півкулях. На північному та південному заході панують типові для середземноморських ландшафтів коричневі грунти з досить потужним гумусовим горизонтом, з добре помітним процесом оглинення. Цей процес характерний для вологого сезону (взимку), коли в грунтах відбувається інтенсивне вилуговування

від фільтрації води. В більш сухих місцях формуються сіро-коричневі фунти, в яких мало гумусу та більше кальцію, що є результатом меншої кількості опадів.

Ґрунти пустель примітивні, часто це просто кори вивітрювання: вапнякові, гіпсові, сульфатні, кремнієві. Іноді зустрічаються бідні на гумус сіроземні грунти.

Там, де вологий сезон триває від двох до  шести  місяців,  в субекваторіальних поясах    формуються червоно-бурі   грунти саван з малопотужним гумусовим горизонтом, але    при    зрошенні досить     родючі,     з ________   великою      кількістю Береги озера Едуард поживних речовин та елементів. В районах з вологим періодом в 7-8 місяців поширені червоні грунти. В екваторіальному поясі найпоширенішими є латеритні грунти та жовтоземи, в яких багато мікроорганізмів, а, отже, активна гуміфікація та мінералізація рослинних і тваринних решток. Постійний промивний режим веде до вимивання в нижні горизонти органічних та мінеральних речовин.

Рослинність. Найпомітнішою особливістю розподілу рослинності в Африці є повторюваність її основних типів та формацій по обидва боки від екватора як результат послідовної та рівномірної зміни зволоження в північній та південній частинах материка. Флора нараховує понад 40 тисяч видів квіткових рослин, з яких близько 9000 ендемічні. Більша частина Африки між Сахарою та південною окраїною континенту має багато рослин, що поширені в Південній Америці (родина бромелієвих, олійна пальма, ріпсаліс з родини кактусових та Ін.) та Австралії (деякі протейні, деревовидні папороті та ін.). Сахара перешкоджає поширенню цієї флори на північ.

Північне узбережжя материка поблизу Атлаських гір - це головним чином жорстколисті вічнозелені мезо- і ксерофітні дерева та чагарники, які дуже схожі на рослинність Південної Європи. Для узбережжя та підніжжя гір (до 400 м) характерний маквіс - вторинні зарості ксерофітних вічнозелених жорстколистих чагарників і невисоких дерев (суничник, чист, рокитник, мирт, лаврове дерево, олеандр та ін.). Є представники і з Південно-Східної Азії, наприклад євфратська тополя. Поширені гаї карликової пальми хамеропс. До висоти 1200 м ростуть ліси з вічнозеленого коркового дуба, який не витримує заморозків, з підліском з вічнозелених чагарників, а вище, до 2000 м - листопадні та мішані ліси з вічнозеленого кам'яного дуба з домішками кленів, каштанолистого дуба, алепської сосни, які поступово змінюються хвойними лісами з атласького кедру та тису, а також ялівцем. Вище ростуть низькі кедри, а також туя та ялівець з домішками смереки та осики. Верхня межа лісу досягає 3200 м. В багатьох районах ліси вирубані і на їх місці росте вторинна рослинність, в основному чагарники. На оброблених землях вирощують оливкове дерево, цитрусові, виноград, зернові та садові культури.

На крайньому півдні материка флора дуже ендемічна, реліктова. Тут є майже 700 родів та 6000 видів рослин, причому видовий склад рослинності південного сходу та південного заходу суттєво відрізняється. На атлантичному узбережжі багато вересових, протейних, дикої масли ни, носорогового куща тощо. Багато квітів з родин амарилісових, ірисових, орхідних, різних видів пеларгонії, гіацинтів, тюльпанів та ін. Рослинний світ цієї території дуже нагадує південний захід Австралії.