1) Розуміння та усвідомлення пізнавальних завдань;

2) оволодіння знаннями;

3) виведення законів і правил;

4) формування умінь і навичок;

5) застосування знань;

6) аналіз і оцінювання навчальної діяльності.

http://pidruchniki.com/imag/pedag/kuz_ped/image016.jpg

13 Структура процесу навчання

СПН включає такі компоненти : цільвий, змістовий, операційно-дійовий, стумулюйочо-мотиваційний,контрольно результативний,оцінювання.

   Цільвий компонент - передбачаєусвідомлення педагогом і прийняттям дітьми цілей мети, завдань теми розділу навчальної дисципліни.Цілі і завдання визначаються на основі чинних програм.

   Змістовий компонент - визначений навчальною програмою і підручниками.Зміст встановлюється конкретно педагогом з урахуванням навчальних можливостей дітей.

    Операційно-дійовий компонент - передбачає добір оптимальних методів і засобів навчання які спрямовують досягненню високих дидактичних цілей.

     Стимулююче- мотиваційний комп. - передбачає виконання системи мотивів  прийомів стимулювання пізнавальної діяльності дітей.Стимулювання повинно формувати у дітей внутрішній інтерес до явища яке вивчає та система позитивних мотивів.

   Контрольно-результативний комп. - передбачає здійснення педагогом контролю за процесом засвоєння дітьми матеріалу.

   Оцінювальний компонент- має на меті оцінювати якості знань умінь та навичок ,а також самооцінку дітьми своєї пізнавальної діяльності

14 Закономірності навчання та їх характеристика

   Закономірності навчання - це звязки які існують між процесом навчання і соціальними процесами ,а також усередині навчання . Є зовнішні і внутрішні закономірності.

  Зовнішні - спрямовані на взаємозвязок навчання із соціальними процесами.

  Внутрішні це закономірності які існують усередині процесу навчання.

Суасні вчені виокремлюють наступні закономірності навчання:

1.Взаємозвязок викладання і учіння;

- діяльність педагога визначається обєктивними і суєктивними факторами.

До обєктивних факторів належать (цілі навчання, умови його організації ,засоби навчання, матер. технічна база...)

Субєктивні чиники - педагогічні та дидактичні можливості педагога, ступінь його майстерності, стиль викладання, комунікативні здібності. 

 2.Взаємозвязок процесів навчання виховання та розвиток особистості:

- навчання спрямоване на накопичення певних систем знань, але без навчання практично не можливо здійснювати виховання.

-розвиток особистості спрямований на фізіологічний, інтелектуальний, психологічний , соціальний поступ особистості, також неможливий без навчання і виховання.

3.Взаємозалежність навчання і реальних можливостей дітей. Кожнен має свої специфічні можливості, врахування яких є необхідним для добору навчального матеріалу і організації процесу навчання в різних закладах освіти.Дана закономірність враховує також індивідуальні особливості дітей.

4.Єдність дій педагога з дітьми учнів.Процес навчання повинен бути керованим а дії педагога та вихованця узгодженими,дотримання цієї закономірності значною мірою забезпечить єфективність процесу навчання.

5.Взаємозалежність змісту методів і форм навчання.

  Навчальний процес починається з проектування цілей і завдань на основі цього визначається зміст навчалного матеріалу який нам дозволить реалізувати поставлені завдання а також добираємо форми і методи.

  Закономірності процесу навчання нероздільно повязані з закономірностями пізнавального розвитку, основними з яких є:

   --Засвоєння знань відбувається в активно-пізнавальній д-ті та в практичній д-ті(Р.Штейн)

--Вищі психічні ф-ції виникли як форма взаємодії з людьми і лише потім стають індивідуальними психічними ф-ціями(Виготський)

--Пізнавальнорозвиваюча ф-ція здійснюється тоді коли зання особистості ступають протиріччя з її практичним і пізнавальним досвідом(Піаже). 

 15 Принципи навчання - це керівні положення які забезпечують ефективність навчання.Принципи містять певні вимоги до організації пізнавальної д-сті учнів.Результативне навчання є наслідком творчого підходу вчителя та дотримання закономірностей принципів навчання .

  Дидактичні принципи:

1.Принцип свідомості і активності (передбачає свідоме ставлення дітей до процесунавч.- це забезпечує шляхом постановки цікавих проблемних завдань, запитань мотивів до виконання роботи яку запропонував педагог.

2.Принцип науковості передбачає використання в процесі навчання науково перевірених фактів, матеріалів - цей принцип передбачає також розкриття причинно-наслідкових звязків,явищ, процесів і подій.

3.Принцип цілеспрямованості - передбачає постановлених цілей навчання,завдань,вмінь у конкретній ситуації, ставити завдання навчанню вихованню та розвитку особистості та колективу.Цей принцип передбачає визначення мети та результату навчання;забезпечення усвідомленоговиконання навчальних дій,проектувати проміжні та кінцеві рузультати навч. , а також встановлення обєм зань ,умінь учнів з урахуванням їх індивідуальних особливостей.

4.Принцип міцності і грунтовності знань,умінь і навичок - передбачає запамятовування навчального матеріалу у поєднання з вивченим раніше, а також повноту,грунтовність і точність знань.Даний принцип передбачає системне повторення навч. матер.виділення основних положень, використання міжпредметних звязків поєднання теоретичного матер. з практичною д-тю і осмислене засвоєння навчального матеріалу.

5.Принцип наочності - передбачає використання в процесі навчально-наочних матеріалів.Я.А.Коменський називав принцип наочності "Золотим правилом дидактики"Даний принцип передбачає використання наочних матеріалів, які містять чіткі образи наближені до реальних ,який демонструє ,повинен попавати у поле зору усіх дітей.Найдоцільніше наочні матеріали показувати в той момент коли ми починаємо з ним працювати і забирати коли вже нам не потрібно.Всі матеріали які ми демонструємо повинні мати естетичний вигляд.

6.Принцип систематичності і послідовності - передбачає дотримання логічних звязків у послідовний перехід від розділу до розділу.Для цього принципу характерним є :- використання логічних операцій аналізу та синтезу;-визначення основних положень для кожної теми з метою запамятовування.

7.Принцип доступності передбачає виклад навчального матеріалу у доступній формі відповідно до рівня розумового, фізичного,вікового розвитку дітей.

8.Принцип звязку навчання з життям - передбачає використання у процесі навчання та викладу матеріалу прикладів із життя дітей та їхньої д-ті.

9.Принцип індивідуальності  та особливості дітей - передбачає врахування індивідуальних особливостей дітей при організації процесу навчання.

10.Принцип емоційності навчання має на меті емоційний та образний виклад навчального матеріалу. 

16.Поняття методів навчання та їх класифікація Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяль­ності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання І розвитку в процесі навчання. З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «при­йом навчання». Прийом навчання — деталь методу, часткове поняття щодо за­гального поняття «метод». Наприклад, розповідь — метод навчання, але в лекції вона може бути прийомом активізації уваги учнів. Педа­гогічна майстерність учителя потребує не лише знання ним свого предмета, а й володіння методами і прийомами навчання. Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспіль­ства, науки, техніки й культури. У давні часи і на почат­ку середніх віків, коли багата верхівка готувала своїх на­щадків лише до світського життя, а не до трудової діяль­ності, у навчанні використовувалися догматичні методи, що ґрунтувалися на заучуванні навчального матеріалу-Епоха великих відкриттів і винаходів покликала до життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Формуються і розвиваються методи, що спираються на наочність, ме­тоди, звернені до свідомості й активності учнів у навчан­ні, практичні методи навчання. Ефективність навчання в сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в кон­кретних умовах для кожного уроку. Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У кла­сифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів як за­сіб управління їх пізнавальною діяльністю. У дидактиці існують різні критерії, підходи до класи­фікації методів навчання: За джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант). За основними дидактичними завданнями, які необхід­но вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, засто­сування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов). За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, част­ково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер). Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає де­кілька класифікацій), в основу яких покладено: а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної ді­яльності; б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності; в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної ді­яльності. Звісно, ця класифікація, як і попередні, недосконала, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчан­ня метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємо­зв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийома­ми. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

17.Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності Методи організації навчально-пізнавальної діяльності — сукуп¬ність методів, спрямованих на передачу І засвоєння учнями знань, формування умінь І навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання. Словесні методи навчання Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термі¬нів тощо. Наприклад, починаючи вивчення нового тексту з іноземної мови, вчитель пояснює групу нових слів. До початку уроку він може пояснити принцип дії приладу, який на уроці буде використано вперше. Успіх по¬яснення залежить від його доказовості, логіки викладу, добору аргументації. Вагоме значення мають чіткість мов¬лення, його темп, образність мови. Розповідь — послідовне розкриття змісту навчально¬го матеріалу. Розповіді поділяють на: художні, наукові, науково-по¬пулярні, описові. Художня розповідь — образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, написання художніх творів, ство¬рення мистецьких шедеврів та ін.). Науково-популярна розповідь ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, то¬му виклад пов'язаний з теоретичним матеріалом, з абст¬рактними поняттями. Розповідь-опис дає послідовний вик¬лад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам'яток, музею-садиби та ін.). Кожен тип розповіді повинен відповідати певним вимогам: забезпечувати виховну спрямованість навчання; оперува¬ти тільки достовірними і перевіреними наукою фактами — не містити фактологічних помилок; спиратися на достат¬ню кількість яскравих і переконливих прикладів і фактів, що доводять правильність теоретичних положень, сприя¬ють кращому сприйманню нового матеріалу; будуватися за планом (чіткий поділ на частини); передбачати зрозумі¬лість головної думки та основних моментів; передбачати повторення найважливіших положень, містити висновки й узагальнення; бути унаочненою; доступною і простою щодо мови; бути емоційною за формою і за змістом, особ¬ливо на уроках географії, біології, історії, літератури. Лекція — усний виклад великого за обсягом, склад¬ного за логічною побудовою навчального матеріалу, її практикують у старших класах. Лекції читають на виз¬начені теми.Метод лекції передбачає ознайомлення учнів з її пла¬ном, що допомагає їм стежити за думкою вчителя, за по¬слідовністю розкриття теми. Важливо навчити школярів тезисно занотовувати зміст лекції, виділяти в ній голов¬не. Доцільно хоча б вибірково перевіряти конспекти лек¬цій, знайомити учнів з допустимими скороченнями слів. Успішне читання лекції залежить від підготовки до неї вчителя: складання чіткого плану; добору матеріалу, який змістовно розкриває тему; добору наочного матеріалу для демонстрування учням відповідних технічних пристроїв та ін. Важливо під час лекції володіти увагою учнів. Цього досягають різними прийомами: незвичний початок лекції (короткий факт, що має стосунок до змісту лекції, деталь з біографії людини, про яку розповідатимуть). Увага уч¬нів активізується, коли до них звертаються з пропозиція¬ми на зразок «уявіть собі .», коли вони нібито стають співучасниками подій, про які йдеться на лекції. Підтри¬мують увагу слухачів цікаві приклади-ілюстрації теоре¬тичних положень, а також наочність, технічні засоби нав¬чання, проблемний виклад матеріалу. Вчитель може вда¬тися і до таких простих прийомів, як риторичні запитан¬ня, підвищення голосу, паузи та ін. Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мі¬рою в процесі закріплення, їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги ви¬значити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлен¬ня про об'єкти, що є предметом вивчення. Тому існує не¬безпека, що засвоєні учнями знання будуть формальними. Бесіда — метод навчання, що передбачає запитання-відповіді. За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну, бесіду-повідомлення, повторення, кон¬трольну. Вступну бесіду проводять з учнями як підготов¬ку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення ново¬го матеріалу. Бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за до¬помогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, & також на матеріалі текстів літературних тво¬рів, документів. Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу. Контрольну бесіду — для перевірки засвоєних знань. За характером діяльності учнів у процесі бесіди виді¬ляють такі їх основні види: репродуктивна, евристична, катехізисна. Репродуктивна бесіда спрямована на відтво¬рення раніше засвоєного матеріалу, її проводять з вивче¬ного навчального матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, учні повторюють пройдений матеріал, закріплю¬ють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, сис¬тематизуючою. Суть евристичної (сократівської) бесіди полягає в то¬му, що вчитель уміло сформульованими запитаннями ске¬ровує учнів на формування нових понять, висновків, пра¬вил, використовуючи набуті знання, спостереження. До неї вдаються лише за умови належної підготовки вчителя, досконалого володіння ним методикою навчання й відпо¬відного рівня мислення учнів. Цей метод цінний у тому разі, якщо вчитель за допомогою правильно дібраних за¬питань і правильного ведення всієї бесіди вміє залучити всіх учнів класу до активної роботи. Для цього необхідне знання психологічних особливостей кожного учня й від¬повідний добір різних шляхів запитально-відповідальної форми навчання. Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відпо¬відей, які потребують тренування пам'яті, її використову¬вали ще в середньовічних школах. За таким самим прин¬ципом побудований церковний підручник, в якому релі¬гійні істини поділено на запитання й відповіді. Цей метод вимагав від учнів середньовічних монастирських шкіл за¬учування без розуміння й осмислення запитань і відпові¬дей, у сучасних школах він використовується таким чи¬ном, що учнів підводять до самостійної розумової діяльно¬сті, до самостійного мислення. Катехізисна бесіда дає змогу проконтролювати розуміння учнями вже вивченого ма¬теріалу, сприяє розвиткові мислення й тренує пам'ять. Робота з підручником — організація самостійної робо¬ти учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні. Існують різні види самостійної роботи з підручником. Найпоширеніший — читання тексту підручника з ме¬тою закріплення знань, здобутих на уроці. Розпочинаю¬чи читання підручника, учень повинен пригадати матері¬ал, який вивчався на уроці. Це допоможе йому глибше проникнути в зміст прочитаного. Дуже важливо навчити учнів схоплювати порядок викладу і в процесі читання подумки складати план. Прочитавши текст, учень повинен подумки відтворити основні положення теми. Інша форма самостійної роботи з підручником — відповіді на запитання, подані в підручниках після тексту. Це привчає учнів до уважного читання тексту, виокрем¬лення в ньому головного, допомагає встановлювати при-чинно-наслідкові зв'язки, виявляти й запам'ятовувати найістотніше. Ще один вид самостійної роботи з підручником — за¬учування текстів (правил, законів, віршів та ін.). Його слід починати з уважного читання матеріалу, відтак необ¬хідно продумати прочитане й у довільній формі відтворити його зміст. Цілісне заучування невеликого матеріалу дає кращі результати, ніж заучування його частинами. Якщо ж текст великий, його ділять на смислові частини. Для активізації мислительної діяльності до кожної частини до¬цільно придумати заголовок. Це полегшить учневі поєд¬нання окремих заучуваних частин. Окремим видом самостійної роботи є розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, вміще¬них у підручнику. Щоб така самостійна робота мала ос¬мислений характер, учням пропонують пов'язувати роз¬гляд і аналіз із текстом підручника та знаннями, здобути¬ми на уроках. Для успішної роботи з підручником учнів слід навчи¬ти різним формам занотовування опрацьованого матеріа¬лу (план, конспект, тези, виписування цитат, графічні за¬писи тощо). План — логічно послідовні заголовки, що є основними питаннями тексту. Конспект — короткий пись¬мовий запис змісту прочитаного. Тези — запис стисло сформульованих думок, які передають основні положення прочитаного. Цитата — дослівний запис окремих думок автора. Графічний запис — складання схем, діаграм, гра¬фіків за текстом підручника. Узагальнювальне повторення потребує таких форм самостійної роботи учнів з підручником: повторення важ¬ливих частин і розділів підручника; конспектування йо¬го узагальнювальних розділів; підготовка відповідей за ос¬новними запитаннями пройденого матеріалу; складання порівняльних характеристик, схем, таблиць; підготовка доповідей, рефератів. Наочні методи навчання Ілюстрування — оснащення ілюстраціями статис¬тичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, кар¬тин та ін. У навчальному процесі нерідко ілюструють предмети в натурі (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та ін.), зображення об'єктів, що вивчаються (фотографії, карти¬ни, моделі та ін.), схематичні зображення предметів вив¬чення (географічні, історичні карти, графіки, схеми, діа¬грами тощо). Такі ілюстрації допомагають учням ефектив¬ніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкрет¬ні уявлення, точні поняття. Демонстрування — використання приладів, дослідів, технічних установок та ін. Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчи¬тель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає ви¬ділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповід¬ні пояснення. Під час демонстрування дію складного ме¬ханізму розчленовують на елементи, щоб докладно ознайо¬мити учнів з окремими процесами, які відбуваються одночасно. Демонструючи діючі моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід подбати про дотримання правил тех¬ніки безпеки. Самостійне спостереження — безпосереднє сприйман¬ня явищ дійсності. «Ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений. Якщо ми вникнемо глиб¬ше в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це головним чи¬ном є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставлені. Якщо навчан¬ня має претензію на розвиток розуму у дітей, то воно по¬винно вправляти їх здатність спостереження», — писав К. Ушинський. Школа має великі можливості для організації спосте¬режень, їх можна вести на уроці (особливо у процесі ла¬бораторних і практичних занять), використовуючи наоч¬ні посібники, під час екскурсій. Наприклад, за завданням учителя біології учні тривалий час спостерігають за рос¬том рослин. Формування складних географічних понять (клімат, погода) потребує самостійних спостережень упро¬довж року за атмосферою. Такі спостереження привчають учнів глибше аналізувати їх, порівнювати, робити виснов¬ки, занотовуючи все це в свої щоденники. Методика організації будь-якого виду самостійного спостереження потребує послідовного використання його елементів. Це — інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження (повторення або вивчення нав¬чального матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження), здійснення спостереження, фік¬сація, відбір і аналіз його результатів учнем, узагальнен¬ня і формулювання висновків (вивчення вчителем поданих  Ефективність методу спостереження значною мірою за¬лежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівниц¬твом учителя й на їх основі роблять певні висновки, уза¬гальнення. Практичні методи навчання Передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. Вправи — багаторазове повторення певних дій або ви¬дів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на ро¬зуміння і супроводжується свідомим контролем і коригу¬ванням. Використовують такі види вправ: підготовчі — готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх за¬стосування на практиці; вступні — сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених по¬нять і дій; пробні — перші завдання на застосування щой¬но засвоєних знань; тренувальні — набуття учнями нави¬чок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, зав¬данням); творчі — за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контроль¬ні — переважно навчальні (письмові, графічні, практич¬ні вправи). Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для форму¬вання навички. Вправи не повинні бути випадковим набо¬ром однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чіт¬ко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні, їх не слід переривати на тривалий час. Ефек¬тивність вправляння залежить і від аналізу його резуль¬татів. Лабораторні роботи — вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із ме¬тодів дослідження в природних умовах, формують навич¬ки використання приладів, вчать обробляти результати ви¬мірювань і робити правильні наукові висновки і пропо¬зиції. Організаційно такі роботи проводять у формі фрон¬тальних занять або індивідуально. Практичні роботи — за характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт. Вони передбачені навчаль¬ними програмами, їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу. Практичні роботи мають важливе навчаль¬но-пізнавальне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоос¬віти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати й пояснювати яви¬ща, що вивчаються. Зміст і методика виконання прак¬тичних робіт залежать від специфіки навчального пред¬мета. Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи) — показ (інст¬руктаж) — проба (2—3 учні виконують роботу, решта спостерігає) — виконання роботи (кожен учень виконує роботу самостійно) — контроль (роботи учнів приймають і оцінюють). Графічні роботи — роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діа¬грам. Техніку графічного зображення учні опановують не тільки на уроках креслення і малювання, а й математики, фізики, хімії, географії, історії, біології під час виконан¬ня різних завдань. Наприклад, на уроках біології учні ма¬люють схему сівозміни на пришкільній ділянці, що допо¬магає зрозуміти суть чергування культур на полях і про¬ведення необхідної обробки ґрунту; на уроках географії — наносять на контурні карти розміщення корисних копа¬лин в різних регіонах України, на уроках історії — складають хронологічні таблиці, що сприяє кращому засвоєн¬ню дат історичних подій. Дослідні роботи —пошукові завдання і проекти, що пе¬редбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, їх застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів, передусім на факультативних і гурткових за¬няттях. Учні складають звіти про свої спостереження за розвитком рослин, життям тварин, природними явищами; пишуть огляди науково-популярної літератури, твори на вільну тему; роблять схеми дій приладів, верстатів, ма¬шин; вносять пропозиції щодо вдосконалення технологіч¬них процесів. Елементи пошуковості, дослідницької діяль¬ності сприяють вихованню у них активності, ініціативи, допитливості, розвивають їхнє мислення, спонукають до самостійних пошуків. У практичній діяльності вчителя словесні, наочні та практичні методи навчання тісно взаємопов'язані. На¬приклад, під час розповіді, лекції чи бесіди вчитель вико¬ристовує методи ілюстрування і демонстрування, на лабо¬раторних і практичних заняттях здійснюється інструктаж за допомогою методів пояснення та розповіді. Завдання вчителя — знайти оптимальне поєднання цих методів, не припускаючи необґрунтованого превалювання одних і не¬хтування іншими.