ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра атлетичних видів спорту

Техніка виконання вправ в силових видах спорту Лекція з дисципліни ТіМовс для студентів ііі курсу

Обговорена і затверджена

на засіданні кафедри АВС

“__” серпня 20__р., протокол №_

Зав.кафедрою АВС

к.ф.в. і с._________ Ф.І.Загура

Львів

20__

ПЛАН

1. Біомеханічне обґрунтування основних положень техніки класичних вправ.

2. Причини, які знижують технічний рівень важкоатлетів.

3. Закономірності механіки.

4. Аналіз динаміки піднімання штанги до підсіду у поштовху від грудей.

5. Поняття сили.

6. Рухомі і гальмуючі сили.

7. Умови рівноваги.

8. Траєкторія руху штанги у ривку і у підніманні штанги на груди.

9. Траєкторія руху штанги при поштовху від грудей.

Біомеханічне обґрунтування основних положень техніки класичних вправ.

Як відомо, життєві процеси у людському організмі здійснюються тими чи іншими органами, які мають відповідальну форму і внутрішню структуру. Органи тіла, що здійснюють відповідальну фізіологічну функцію, утворюють системи органів – нервову, кровоносну, дихальну, статеву, систему залоз внутрішньої секреції, систему органів опору і руху. Регулювання та контроль діяльності здійснюється центральною нервовою системою.

Для біомеханічного аналізу рухів людини найбільше значення має нервова система, а також система органів опору і руху, в яку входять кістки, зв’язки, суглоби, м’язи, суглобові сумки, сухожилля.

Кістки, зв’язки і суглоби – пасивні елементи системи органів опору і руху, а м’язи – активні. Всього у скелеті людини 206 кісток, з них 85 парних і 36 непарних. На кості приходиться 15-19% ваги тіла дорослої людини. Свіжа кістка утримує в середньому 50% води, 12% органічних і 22% неорганічних речовин, а також 16% жирів. Органічною речовиною кістки є осеїн, а неорганічною різні вапнові солі. В організмі безперервно йде відновлення і руйнування кісткової речовини. Методом мічених атомів встановлено, що протягом року у людини два рази змінюється склад кісток.

Кістки з’єднуються між собою суглобами або зростаються (наприклад, кістки черепа). Суглоби не тільки з’єднують кістки, але дають їм можливість переміщатися одне відносно другого. Поверхня кісток, що поєднуються між собою, замкнена у капсулу, або суглобову сумку. У суставній сумці знаходиться синовіальна рідина, яка зменшує тертя між кістками у суглобі. Характер можливих рухів залежить від форми суглобів. Розрізняють суглоби шаровидні /наприклад, плечовий і кульшовий/, елепсовидні /наприклад, променевий/, седловидні /п’ясне-запясне, зєднання великого пальця/, блоковидні /ліктьовий/. Найбільшу рухливість кісток забезпечують шаровидні суглоби.

Дуже важливу роль відіграють у рухах зв’язки. По міцності деякі з них наближаються до металів. Наприклад, зв’язка колінного суглоба витримує роз тяжіння 6,5 кг/мм², а сталь – 16кг/мм². При цьому зв’язки розтягують незначно. Міцні також і сухожилля. Наприклад, сухожилля чотирьохглавої м’язи стегна розривається від сили, яка дорівнює приблизно 600 кг.

В положенні стоячи сила тиску штанги сприймається верхніми кінцівками і плечовим поясом, а від цих передається на хребет. Хребет складається з 24 позвонків, з хрестця та копчика, а між ними хрящеві прокладки, які забезпечують гнучкість. У хребті знаходиться спинний мозок, який приймає активну участь в керуванні руками людини. Хребет складає біля 40% довжини тіла. Опорою для хребта служать кістки тазового поясу, які можуть витримати силу тиску до 2000 кг. Від цих кісток навантаження передається через кульшові суглоби на нижні кінцівки – стегнові кістки, і через них через колінний суглоб на великоберцові кістки і далі через гомілковий суглоб на стопу. Великоберцеві кістки витримують навантаження до 1600 кг. Стопа, як і хребет, виконує роль опору і ресорного апарату людини.

Тіло людини складається більше як з 400 м’язів, що складає біля 40% його ваги, а у добре тренованих спортсменів більше 50%.

М’язи прикріплюються до кісток за допомогою сухожилля. М’язи, які виконують протилежні дії /наприклад, згинання і розгинання, називають антагоністами, а м’язи, які виконують одно направлену працю – синергистами. Один і той же м’яз може бути, як сиергистом, так і антагоністом. У рухах людини одні м’язи виконують роль двигунів, інші роль регулювальників, які забезпечують необхідний характер, параметри, точність рухів.

Скелет людини складається з рухомих кісток, до яких прикладена сила тяги м’язів, представляє собою систему біокінематичних ланцюгів. Ланки цих ланцюгів можуть роздивлятися як окремі важелі. Важиль є простим механізмом. Розрізняють важелі двоплечі і одноплечі. У двоплечих важелів, діючі на них сили прикладені по дві сторони від точки опору, у одноплечих вони розташовані з однієї сторони від точки опору. Сила тяжіння м’яза може бути прикладена до важиля під любим кутом. Момент, розвинений нею, визначається добутком цієї сили на довжину перпендикуляра, який треба опустити з опору /або осі оберту/ важеля на лінію дії сили.

B О А

α

F

P С

М= FOC-FOA sin α

Коли момент, який діє на важіль по годинниковій стрілці, дорівнює моменту, який діє на важіль проти годинникової стрілки, положення важеля не змінюється. Якщо один з моментів більший, тоді важіль повертається в сторону його дії.

Часткові причини, які знижують технічний рівень важкоатлетів

При вимірюванні різних способів захвату грифа штанги (простого, взамок, з ременцями), виявилося, що під ємна сила важкоатлетів залежить від міцності захвату. При захваті “в замок” розвинена сила по відношенню до сили, яку отримали при захопі з ременцями складає 75,6±2,36%. При простому захопі це співвідношення склало 64,3±2,06%. Що торкається фізіологічного механізму зниження сили при простому захопі, то він заключається у наступному. Як тільки найбільш слабкі м’язи /у даному випадку м’язи пальців рук/ досягнуть граничного напруження, вони інформують про це центральну нервову систему, яка обмежує центральну імпульсацію більш сильних м’язів розгиначів ніг і тулуба. У протилежному випадку слабі м’язи постійно би тренувалися.

Досліджувалась також сила важкоатлетів в позі “підриву” з різним положенням рук – з прямими руками і зігнутих у ліктьових суглобах під кутом 160^о. При цьому кути в інших суглобах залишалися постійними. Експериментом доведено, що у всіх випадках розвинена під ємна сила з прямими руками була значно більша, ніж при зігнутих. Остання по відношенню до першої склала 61,5±2,14%. Ці дані говорять про те, що піднімання штанги повинно здійснюватися прямими руками. Згинання рук у підриву треба кваліфікувати як технічну помилку. У даному випадку слабкою ланкою у працюючого кінематичного ланцюга з’являються зігнуті руки. При зігнутих руках крупні м’язи – розгиначі ніг і тулуба розвивають силу тільки до тієї величини, яку витримують зігнуті руки.

Досліджувалась також сила важкоатлетів при різній опорі – на всю стопу і на носки. У всіх спортсменів розвинена сила при опорі на носки. Остання сила по відношенню до першої складає 82,5±1,771. У даному випадку слабкою ланкою є гомілкові суглоби. Результати описаного дослідження говорять про те, що піднімання штанги повинно здійснюватись при опорі на всю стопу, а піднімання на носки треба роботи у самий останній момент.

При дослідження сили важкоатлета, яку вимірювали у позі підриву з зігнутою і прогнутою спиною, виявлено, що сила з прогнутою спиною вище, ніж з зігнутою. У стартовому положенні це зареєстровано у 80% спортсменів, а в позі підриву – у всіх без винятку. Ці дані говорять про те, що у підриві зігнутий тулуб дає більший програш у силі, ніж у першій фазі піднімання штанги. У цьому випадку слабою ланкою є зігнутий тулуб.

При дослідженні сили, яка була досягнута у стартовому положенні при опущеній і піднятій голові виявлено, що при піднятій голові розвинена сила у середньому на 9% вище, ніж при опущеній. Це викликано дією шийно-тонічних рефлексів, які вперше були виявлені голандським фізіологом Р.Магнусом у дослідах на тваринах. Ці рефлекси вивчали і на людині при виконанні ними різних фізичних вправ (С.П.Саричев, 1937; Н.А.Панін 1939,1941; А.Н.Крестовніков 1941 та ін.).

Таким чином у стартовому положенні голову треба тримати піднятою, чим забезпечується збільшення під ємної сили.

Закономірності механіки

Аналіз динаміки піднімання штанги до підсіду у ривку і першому прийомі поштовху

Перша фаза повинна починатися початковим зусиллям (140-160%) і зберігається 0,2-0,25сек. на перших 2-3 см. її шляху. Потім протягом 0,4-0,5сек. зусилля повинно знижуватися до 100% /ваги штанги/ до моменту підриву, а інколи і більше до /70-80% ваги штанги/. При цьому важливо, щоб зменшення зусилля проходило хвилеподібно, це визначається закономірністю, яка заключається в тому, що чергова група важелів, чи окремий важіль кінематичної ланки включається у динамічну роботу тоді, коли вертикальна швидкість штанги за рахунок динамічної роботи попереднього важеля досягає максимуму.

Друга фаза тяги починається потужним зусиллям (160-180% від ваги штанги), яке зберігається 0,15-0,25 сек. активний вплив спортсмена на штангу припиняється, коли тут у колінних суглобах складає 160-170%, а кут між тулубом і вертикаллю 15-20^о. В цей момент рух штанги досягає найбільшої вертикальної швидкості. При раціональному розподілі зусиль у першій фазі вирішується 65-70% рухової задачі, кінцевий результат досягається за рахунок підриву.