Львівський державний університет фізичної культури

Кафедра теорії та методики атлетичних видів спорту

Система підготовки спортсменів силових видів спорту

Лекція для студентів ііі курсу дисципліни ТіМовс Факультету спорту

ЗАТВЕРДЖЕНО:

Зав.кафедрою АВС,

К.н.ф.в. і с. ________Ф.І.Загура

“__” серпня 20__р. №__

Підготував:

Ст.викладач НауменкоВ.С.

Львів

20__

ПЛАН

1. Мета, завдання, засоби, методи і принципи спортивної підготовки в силових видах спорту.

2. Структура багаторічної підготовки важкоатлетів.

3. Періодизація спортивної підготовки.

4. Поняття спортивної форми тренованості.

5. Критерії спортивної форми і тренованості важкоатлетів.

Мета, завдання, засоби, методи і принципи спортивної підготовки в силових видах спорту

Як не важливі результати в якості конкретної мети, вони не можуть в кінцевому рахунку стати головною метою. На шляху до них завжди повинна переслідуватися і більш суттєва мета, яка і полягає в тому, щоб через досягнення високих спортивних результатів, розвивати-духовні і фізичні якості, здібності спортсмена щоб використовувати спортивну діяльність, як фактор гармонійного і формування особистості і виховання в інтересах суспільства.

В спортивному тренуванні повинні ставитися і вирішуватися в єдності загальні завдання, які визначаються спрямованістю всієї спеціальної системи виховання і специфічні завдання, які витікають, безпосередньо, з вимог спортивної діяльності. В спортивно-прикладному відношенні, вони співвідносяться з основними розділами підготовки спортсмена. В якості таких визначають психічну, фізичну, технічну і тактичну.

Кожний з цих розділів вміщує компоненти, які відносяться до загальної підготовки спортсмена, і компоненти, які відносяться до спеціальної її підготовки.

Загальна підготовка спортсмена являє собою ту сторону змісту його підготовки, яка не відноситься до обраного виду спорту, а поширює передумови успішних занять обраним видом спорту і сприяє вдосконаленню у ньому, на основі забезпечення різнобічного розвитку спортсмена.

Спеціальна підготовка являється безпосереднім фактором спеціалізації в обраному виді спорту, вона включає навчання техніці і тактиці обраного виду спорту, розвиток фізичних і психічних здібностей.

Засоби спортивного тренування.

Розглядають, особисті засоби спортивного тренування – різні фізичні вправи, які впливають на вдосконалення майстерності спортсменів, і допоміжні (технічні) засоби – тренажерні пристрої, спеціальне обладнання, використання яких стимулює темпи спортивного вдосконалення.

Основні засоби спортивного тренування – фізичні вправи, які умовно можна поділити на чотири групи: загально-допоміжні, допоміжні, спеціально-допоміжні, змагальні.

Допоміжні вправи складають спеціальний фундамент для подальшого вдосконалення в тій чи іншій спортивній діяльності.

Змагальні вправи припускають виконання комплексу рухових дій, які є предметом спортивної спеціалізації у відповідності діючими правилами змагань.

Методи спортивного тренування.

В практичних цілях всі методи умовно прийнято поділяти на три групи: словесні, наочні і практичні. При цьому необхідно враховувати, що в процесі спортивного тренування застосовуються всі групи методів в різних сполученнях. Кожний метод застосовується не в стандартних формах, а постійно вдосконалюється у відповідності з вимогами, що змінюються і специфічними особливостями спортивної підготовки.

Під методами, які застосовуються у спортивному тренуванні, треба розуміти способи роботи тренера і спортсмена, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, вміннями і навиками, розвиваються необхідні якості і здібності, формується світогляд.

Метод постійного навантаження:

100 5/3

Прогресуючого навантаження:

70 1/1; 80 1/1; 90 1/1; 100 1/1.

Повторно прогресуючого навантаження:

70 1/3; 80 1/3; 90 1/3; 100 1/3

Змагальних навантажень:

50 1/2; 70 2/2; 80 1/1; 90 1/1; 100

Варіативного впливу:

70/3 1; 80/(2-3) 2; 90/1 2; 80/3 2; 95/1 1

Різні комбінації цих методів та їх варіантів широко застосовуються у практиці. Це дозволяє робити тренувальний процес різнобічним, локалізувати тренувальний вплив на окремі складові підготовленості, складаючи найбільш вигідні умови для їх вдосконалення.

До словесних методів, які застосовуються у спортивному тренуванні відносяться розповідь, пояснення лекція, бесіда. Ці словесні форми часто використовуються у лаконічному вигляді, особливо при підготовці кваліфікованих спортсменів, чому у значній мірі сприяє спеціальна термінологія, з’єднання словесних методів з наочними. Ефективність тренувального процесу залежить від вмілого використання вказівок і команд, зауважень, словесних оцінок і пояснень.

Наочні методи, що використовуються у спортивній практиці, різні і в значній мірі обумовлюють дієздатність процесу тренування. До наочних методів, в першу чергу, слід віднести правильний в методичному відношенні показ окремих вправ та їх елементів. В останні роки в практиці використовуються допоміжні засоби демонстрації навчальні фільми, кінокільцівки, відеомагнітофони засоби і т.п.

Широко застосовуються різні методи орієнтування. З цією метою, поряд з простими орієнтирами, які ограничують спрямованість руху, відстань, застосовуються різного роду світові, звукові і механічні пристрої, в тому числі з програмним управлінням та зворотнім зв’язком.

Принципи – спортивної підготовки

В основі спортивного тренування спортсменів покладені дві групи принципів. Перша група: загальні принципи дидактики; друга – специфічні принципи спортивного тренування, які відображають закономірні зв’язки між тренувальним впливом і реакцією на них організму спортсмена, а також між різними складовими змісту спортивного тренування. Ця спрямованість до найвищих досягнень, поглиблена спеціалізація, єдність загальної і спеціальної підготовки, безперервність тренувального процесу; єдність поступовості і тенденції до максимальних навантажень, хвилеподібність динаміки навантажень; циклічність тренувального процесу.

Спрямованість до найвищих досягнень поглиблена спеціалізація.

Спрямованість до найвищих досягнень вимагає використання найбільш ефективних «засобів» і методів тренування, варіантів планування тренувального процесу, застосування дуже високих тренувальних навантажень, спеціальні системи відпочинку, харчування, відновлюючи заходів. В основі росту спортивних досягнень лежить багато причин. Це вдосконалення спортивного тренування і організаційних основ підготовки, покращення системи спортивного відбору і орієнтування, збільшення масовості спорту. Ці фактори поряд з впливом загального науково-технічного прогресу на всі сфери людської діяльності, в тому числі і на спорт, забезпечують не тільки плавний, але і частострибкобразний приріст спортивних досягнень. Сучасне тренування спортсменів, які спеціалізуються в окремих номерах програми різних видів спорту, відрізняють специфічні особливості, які у повній мірі повинні проявлятися на етапі підготовки до найвищих досягнень.

Враховуючи це, необхідно планувати поглиблену спеціалізацію за 2-3 роки по віку, який рахується оптимальним для досягнення найвищих результатів.

Поєднання загальної і спеціальної підготовки.

Однобічна спеціальна підготовка може привести до зниження рівня різнобічної функційної підготовленості або однобічному розвитку окремих сторін підготовленості на шкоду іншим. Це, а також необхідність гармонійного фізичного розвитку особистості обумовлює закономірний зв'язок загальної і спеціальної підготовки, їх єдність. При проведенні цього принципу в спортивному тренуванні, слід враховувати два моменти. По-перше, загальна підготовка повинна бути, в основному, спрямована на розвиток якостей, вдосконалення навиків і вмінь, які безпосередньо впливають на спортивну спеціалізацію. Таким чином, загальна підготовка, передусім, носить допоміжний характер і складає основу для наступної спеціальної підготовки. По-друге, різнобічна підготовленість, як наслідок загальної підготовки, вимагає такої організації спеціального тренування, як дозволила би пов’язати функцій ний матеріал зі специфікою конкретного виду спорту.

Співвідношення загальної і спеціальної підготовки, а також зміст загальної підготовки, визначаються особливостями побудови багаторічного і річного тренування.

Співвідношення, загальної і спеціальної підготовки обумовлюється також віком спортсмена, рівнем його спортивної майстерності, індивідуальними особливостями, ступеню тренованості.

Безперервність тренувального процесу.

Цей принцип спортивного тренування характеризується наступними положеннями:

а) спортивне тренування будується, як багаторічний і цілорічний процес, всі ланки якого взаємопов’язані, взаємообумовлені і підпорядковані завданню досягнення максимальних спортивних результатів;

б) вплив, кожного наступного тренувального заняття, мікроциклу, етапу накопичується в результаті попередніх, закріплюючи їх і розвиваючи;

в) робота і відпочинок в спортивному тренуванні регламентується таким чином, щоб забезпечити оптимальний розвиток якостей і здібностей, які визначають рівень спортивної майстерності.

Виходить, що повторні заняття, мікро- і, навіть, мезоцикли можуть проводитися, як при підвищенні так і відновленій працездатності, так і при різних ступенях втомлення спортсменів.

Зв'язок поступовості збільшення навантаження і тенденції до максимальних навантажень.

Для сучасного спортивного тренування характерне поступове збільшення обсягу роботи і величини тренувальних навантажень. Це дозволяє на кожному новому етапі вдосконалення, пред’являти до організму спортсмена вимоги, які наближаються до границі його функцій них можливостей, що має величезне значення для бурного протікання пристосувальних процесів.

При поступовому збільшенні тренувальних навантажень обумовлюють наступні спрямованості інтенсифікації тренувального процесу:

• відносно вузьку спеціалізацію;

• плавні зміни співвідношення засобів загальної і спеціальної підготовки в бік збільшення дальше останньої;

• збільшення сумарного річного обсягу роботи від 100-200 до 1300-1500 г.;

• збільшення кількості тренувальних занять протягом тижневого мікроциклу від 2-3 до 12-20 і більше;

• збільшення кількості тренувальних занять протягом дня від 1 до 3.

• Збільшення кількості занять з великим навантаженням протягом тижневого мікроциклу до 5-7;

• Збільшення кількості занять, які викликають глибоку мобілізацію відповідних функцій них можливостей організму спортсменів;

• Збільшення кількості змагальних стартів;

• Поступове розширення застосування доповнюючи факторів: фізіотерапевтичних і психологічних, фармакологічних засобів з метою підвищення працездатності спортсменів в тренувальній діяльності і прискорення відновлюючи процесів.

Хвилеподібність і варіативність навантажень.

В основі хвилеподібності динаміки навантажень лежать закономірності стомлення і відновлення після напруженої м’язової діяльності. При цьому, найбільш чітко хвилі навантажень видно у відносно великих його одиницях. В окремих мікроциклах і, навіть, мезоциклах можуть спостерігатися інші варіанти динаміки навантажень (наприклад поступовий ріст або зменшення).

Широкий спектр методів і засобів спортивного тренування, якеі забезпечують різноспрямований вплив на – організм спортсменів, застосування різних, по величині, навантажень тренувальних, заняттях та їх частинах, мікро- і мезоциклах, а також у більш великих структурних побудовах, визначають варіативність у тренувальному процесі.

Циклічність тренувального процесу.

Однією з основних закономірностей тренувального процесу є циклічність. Вона заклечається у систематичному повторенні відносно закінчених структурних одиниць тренувального процесу: окремих занять, мікроциклів, мезоциклів, періодів, макроциклів.

Структура багаторічної системи підготовки важкоатлетів.

Сучасний рівень важкоатлетичного спорту, диктує необхідність системної багаторічної підготовки молодих атлетів. На основі багаторічних досліджень, ми зупинились на наступному варіанті вікової періодизації при плануванні поетапної підготовки молодих важкоатлетів.

Група 1 (до 13 років) – дитячий молодший підлітковий вік.

Група 2 (14-15 років) – старший підлітковий.

Група 3 (16-17 років) – юнацький вік.

Група 4 (18-20 років) – юніори.

Група 5 (21-22 роки) – молодь.

Група 6 (від 23 років) – дорослі.

На основі даного вікового розподілу спортивних груп, багаторічне тренування важкоатлетів доцільно розбита на 5 етапів.

І етап – попередній (для дітей і молодших підлітків до 13 річного віку).

ІІ етап – початкової спортивної спеціалізації (для старших підлітків 14-15 років).

ІІІ етап – поглибленого тренування (для юнаків та юніорів 16-18 років).

ІУ етап – вдосконалення спортивної майстерності для юніорів 19-20 років.

У етап – вищої спортивної майстерності (для спортсменів від 21 року).

Розподіл багаторічного тренування на 5 етапів є умовним. Але він дозволяє правильно і раціонально планувати підготовку спортсменів високого класу.

Етап попередньої підготовки важкоатлетів (до 13 років).

Основні завдання тренування	Зміст тренувального процесу
1	2
Всебічна фізична підготовка. Попередній відбір. Розвиток швидкісно-силових якостей, спритності, гнучкості. Розвиток функцій них можливостей серцево-судинної та дихальної систем. Залучення до змагань. Виховання працелюбності дисципліни.	Вправи на розвиток швидкісно-силових якостей, зміцнення опорно-рухового апарату, вдосконалення рухових навиків і умінь. Підходящі вправи для розвитку спеціальних якостей в/а, оволодіння технікою класичних вправ. Вправи для розвитку функцій них можливостей (крос 500-1000м., біг на лижах 3км., плавання, велоспорт). Рухові ігри, мініфутбол, теніс, теоретичні заняття за спеціальною програмою. Змагання з загально фізичної і спеціально-технічної підготовки. Виконання вимог з фізичного розвитку і спеціально-технічній підготовці.

Етап початкової спортивної спеціалізації.

Основні завдання тренування	Зміст тренувального процесу
1	2
Всебічна фізична підготовка. Розвиток швидкісно-силових якостей, гнучкості, загальної і спеціальної витривалості. Розвиток функцій них можливостей серцево-судинної і дихальної систем. Участь в змаганнях. Виховання працелюбства.	Вправи на розвиток швидкісно-силових якостей, зміцнення опорно-рухового апарату, вдосконалення рухових навиків і умінь. Вправи для розвитку спеціальних фізичних якостей в/а, які необхідні в техніці важкоатлетичних вправ. Вправи на розвиток функційної бази, на підвищення фізичної працездатності. Рухові ігри, мініфутбол, теніс. Теоретичні заняття. Змагання з фізичної і спеціально-технічної підготовки. Виконання вимог до фізичного розвитку та спеціальної підготовки

На кожному з етапів підготовки, особливо на першому і другому, необхідно орієнтуватися не стільки на виконання спортивних розрядів, скільки на вікові зміни організму спортсменів.

Періодизація спортивного тренування.

Як відомо, на сьогоднішній час, спортсмени тренуються цілий рік. Тренування протягом року розбивається на періоди: підготовчий, змагальний та перехідний. В останні роки, періодизація тренувального процесу отримала подальше розповсюдження. Цей принцип, безперечно, відіграв свою роль на визначному етапі розвитку спорту.

Отже, на сьогоднішній день його застосування, в якийсь мірі стримує ріст: спортивних результатів. В теорії періодизації є недоліки. До них відносяться, різноспрямована побудова тренувального навантаження (обсягу та інтенсивності) у різні періоди.

Згідно ідеї періодизації у підготовчому періоді, відбувається переважно, ріст обсягу навантаження з деяким запізненням підвищення інтенсивності, тобто як прийнято говорити, складається фундамент майбутніх спортивних досягнень. В змагальному періоді обсяг навантаження стабілізується, або знижується, а інтенсивність різко зростає.

Як правило, довготривалість періодів складає від 1-2 до 4-6 місяців і зміна навантаження в періодах, згідно теорії, відбувається поступово.

Уся ця, на перший погляд, обґрунтована система, не враховує головного - біологічного впливу тренування на організм спортсмена, його адаптацію до подразника. Тому і не дивно, що деякі спеціалісти змушені відмовитися від теорії періодизації.

Об’єм м’язової роботи, її інтенсивність, не відокремлені один від одного. Ми, неправомірні говорити про те, що довготривалі функцій ні і структурні зміни проходять за рахунок росту обсягу тренувального навантаження. На основі дослідів, зміни різних функцій у важкоатлетів під впливом тренувальних навантажень, ми можемо стверджувати, що функкційний стан організму важкоатлета важко «утримати» відносно незмінним протягом 5-10 днів. В дослідженнях не спостерігається, що сила м’язів, їх працездатність утримувались більше, ніж 7-10 днів без відповідного підкріплення.

Періодизація спортивного навантаження передбачення хвилеподібного побудову, навантаження. Але, оскільки програмується підвищення навантаження протягом довготривалого часу (1-3 місяці), то природно неможливо врахувати ці коливання, хоча, в принципі теорія припускає періодичне зниження навантаження в одному-двох тренуваннях. Якщо в теорії принцип поступовості зміни навантаження, то неможливо в більшості випадків погоджувати змін навантаження зі станом організму. Наскільки довго триваліша вихідна і вхідна частина хвилі тренувального навантаження, тим більші повинні бути розходження між станом організму і навантаженням, яке заплановане. Чим триваліше проходить підвищення або зниження навантаження, тим слабше відповідна реакція організму на даний подразник, внаслідок адаптації до нього. При такій побудові навантаження, з однієї сторони, складаються умови, які викликають напружену діяльність різних функцій (оскільки вимагається все більший і більший подразник, а умов для відношення організму немає, тому що після великих навантажень немає різкого зниження обсягу навантажень, з другої сторони відбувається зниження тренованості при тривалішому зменшенні навантаження).

Крім того, зміна функції серцево-судинної, дихальної систем, обміну енергії,водно-мінерального обміну, лабільності нервово-м’язового апарату у відповідь на тренувальне навантаження несе фазовий характер. Різні функції, після навантаження; відновлюються гетерохронно. Підвищення працездатності у спортсменів спостерігається тільки після відновлення більшості функцій.

А це досягається тільки при різкому зниженні навантаження після великого обсягу та інтенсивності тренування. Оскільки у важкій атлетиці функцій ні і морфологічні перебудови в організмі спортсмена пов’язані, передусім, з величиною подразника, вага обтяження обумовлює відповідну реакцію організму. В принципі можна підібрати таку малу інтенсивність навантаження при якій тренування навіть з великим обсягом, навантаження не буде проводити до істотного розвитку сили.

Кожний вид спорту мав свої специфічні співвідношення обсягу і інтенсивності м’язової роботи. Види спорту, які пов’язані з розвитком витривалості, при збереженні на кожному етапі визначеної інтенсивності, провідне значення має обсяг роботи. У важкій атлетиці інтенсивність навантаження. Дане правило повинно зберігатися з оптимальними коливаннями у всіх періодах. Якщо стати на протилежну точку зору, то виходить, що, наприклад, у важкій атлетиці, згідно існуючої періодизації у підготовчому періоді, спортсмен повинний при побудові навантаження, передбачати спочатку збільшення обсягу, потім його стабілізацію, при зменшенні обсягу навантаження, інтенсивність повинна підвищуватися.

Якщо притримуватися прийнятої точки зору, згідно якої на етапі підготовчого періоду великі, за обсягом, навантаження з відносно малою інтенсивністю (в противному випадку роботу неможливо виконати) повинні викликати в організмі «довготривалі» функційні і морфологічні зміни, тоді ясно, що організм спортсмена підготовлений до таких самих навантажень. А змагання вимагають роботу з більшою інтенсивністю. Оскільки відбуваються «довготривалі» зміни, на перебудову також треба багато часу. Таким чином, нераціонально витрачається велика праця.

Припускаємо, що збільшення спортивних результатів можливо лише у тих випадках, коли цьому відповідає навантаження. Справа виявляється не у «трансформації», а у складанні умов адаптації організму у відповідності спортивних результатів.

Природно, виникає запитання, якщо різноспрямоване співвідношення обсягу та інтенсивності вимагає тривалої роботи та оптимальних обсягів інтенсивності навантаження, то навіщо будувати таку невигідну модель тренувального процесу. Пропонуємо будувати тренувальне навантаження, як за обсягом так і за інтенсивністю з врахуванням спортивних результатів, не протиставляючи обсяг навантаження її інтенсивності, тобто періодично навантаження і напругу, які характерні для змагань.

Спортсмени, які дотримуються цих закономірностей побудови тренувального процесу, як правило, успішно виступають на змаганнях протягом року. Якщо спортсмени показують кожних один-два місяці протягом року результати, що перевищують світові рекорди, то це говорить про те, що в їх тренуваннях немає підготовчих періодів. Протягом всього річного циклу обсяг і інтенсивність їх навантажень знаходяться в оптимальних співвідношеннях. Під керівництвом Л.П.Матвєєва був проведений експеримент, якому спортсмени використовували в підготовчому періоді навантаження яке по інтенсивності відповідало навантаженню змагальному періоду. Така підготовка виявилася значно ефективнішою в порівнянні з традиційною. Так тренуються сильніші важкоатлети.

Правильно побудоване тренування повинно готувати спортсмена до тієї м’язової діяльності, яка необхідна на змаганнях.

Деякі автори відзначають, що «фундамент» спортивної форми закладається в підготовчому періоді, за рахунок підвищення обсягу навантаження з відносно невеликою інтенсивністю. Але, коли ми розглянули, то такий «фундамент» зробити неможливо, сама термінологія не підходить до динамічної характеристики функційного стану спортсмена. Жива система не може знаходитися в довготривалій стаціонарній рівновазі.

Поняття спортивної форми і тренованості.

Спортивна форма – це стан оптимальної (найкращої) готовності спортсмена до досягнення найкращого результату. Її слід розглядати, як результат набуття, в процесі тренування, кількісних змін, що дають якісно новий стан.

Спортивна форма характеризується комплексом фізичних лікувально-контрольних, психологічних і інтегральних ознак, як свідчать про високий розвиток фізіологічних функцій і спільної діяльності всіх головних систем організму. Тільки наявність всіх цих компонентів, а також гармонійних їх взаємовідносин, дають можливість думати про те, що спортсмен знаходиться у спортивній формі.

Спортивна форма не може бути ні відмінною, ні поганою. Що може бути краще найкращого?

Під тренованістю розуміється комплексний стан організму спортсмена, який характеризується високим рівнем функцій них можливостей, що у поєднанні з технічною, тактичною, фізичною і психологічною підготовленістю визначає можливість показу високих спортивних результатів.

В процесі розвитку тренованості вдосконалюється функцій гний етап всіх органів і систем організму, діяльність його ЦНС, яка поєднує функції всіх органів в одне ціле. тому, можна сказати, що тренованість – категорія біологічна. Її слід розглядати в декількох аспектах: педагогічному, медичному, психологічному, соціальному. До педагогічного аспекту віднесена технічна і тактична підготовленість, до психологічного – психологічний стан спортсмена, його моральні і вольові якості, до медичного – морфологічні показники організму і стан здоров’я; до соціального – місце спортсмена у суспільстві, його умови життя, мотивація занять тим або іншим видом спорту, різні властивості характеру. Як видно, з літературних джерел, більшість авторів дотримується думки, що тренованість – це комплексний стан, який відображає всі функції організму. Згідно теорії спортивного тренування, в організмі, спортсмена в процесі розвитку тренованості, можна виділити три етапи: перший – підвищення тренованості, другий – досягнення спортивної форми, третій – зменшення тренованості.

Спеціалістів цікавить питання, що загального і в чому відмінність між спортивною формою і станом тренованості? На наш погляд, загальне між ними заклечається в тому, що рівень тренованості – це база для спортивної форми. Можна сказати, що спортивна форма – це один із етапів розвитку тренованості, тобто складова частина тренованості, яка дозволяє показати себе на змаганнях, високий спортивний результат. Крім цього, спортивна форма і стан тренованості – це комплексні поняття, що відображають всі функції організму атлетів. Найбільш високий рівень тренованості відповідає спортивній формі.

Різниця у тому: по-перше характерною рисою спортивної форми є показ даними спортсменами високого спортивного результату, а стан тренованості забезпечує досягнення визначного результату, а стан тренованості забезпечує досягнення визначного результату, причому не обов’язково самого високого. По-друге, спортивна форма як одна з фаз розвитку тренованості, не може існувати дуже довго. В процесі тренування, обов’язково наступає такий момент, коли вона можу бути загублена. Стан тренованості зберігається протягом всього часу занять спортом, досягаючи найвищого рівня в період спортивної форми і знижується у перехідному періоді.

Тривалість збереження спортивної форми та її зв'язок з періодизацією спортивного тренування.

Як було відзначене, процес розвитку спортивної форми являє собою чергування трьох фаз. Протягом багаторічних тренувань ці фази чергуються знову й знову, але, як правило, на більш високій ступені. Зупинимося на характеристиці цих трьох фаз. Фази розвитку спортивної форми вміщує в собі два послідовних етапи: формування майбутньої спортивної форми та її безпосереднє становлення.

Початковий, етап споживної форми характеризується найбільш змінами в організмі, що виражаються в підйомі загального рівня його функцій них можливостей, а також в оновленні та перебудові фонду рухових координацій. Тут закладається фундамент майбутньої спортивної форми.

На другому етапі безпосереднього становлення спортивної форми зміни набувають більш спеціалізований характер і концентруються. Ведучою спрямованістю адаптаційних змін стає підвищення спеціальної тренованості, розвиток рухових якостей, які відповідають специфіці важкої атлетики, поглиблене вдосконалення спортивної техніки і тактики.

Окремі компоненти, з яких складається готовність до високих спортивних досягнень, об’єднуються в цілісну чітко злагоджену систему – спортивному форму. Фаза часового зниження спортивної форми відрізняється значним спадом тренованості, вгасанням зв’язків, які поєднують окремі, елементи спортивної форми і переключення організму на інший рівень функціонування. Характер діяльності атлета змінюється.

Можна вважати, що різні компоненти спортивної форми губляться не одночасно. Скоріше всього губляться координаційні зв’язки. Основа рухових навиків і підвищений рівень функцій них можливостей організму зберігаються більш тривалий час.

Якщо атлет використовує засоби активного відпочинку, це дозволяє зберегти тренованість на більш високому рівні, ніж на тому, з якого починалась перша фаза розвитку спортивної форми.

Втрата спортивної форми – це не упадок життєвих функцій організму. В цей час в організмі відбуваються і деякі позитивні перебудови, що викликані попередніми тренувальними навантаженнями. В атлетів часто виникає запитання, чому спортивну форму не зберігати постійно? Відповісти на це запитання можна так. Спортивна форма, що, набувається на тій чи іншій ступені спортивного тренування є етапом, оптимальним для даного етапу підготовки. Але те, що оптимальне на одній ступені спортивної майстерності, не в таким для другої, більш високої ступені. Тому намагання зберегти назавжди придбану спортивну форму, дорівнює тому, щоб весь час топтатися на одному місці. Нова спортивна форма виникає на основі старого «будівельного матеріалу», але і вмикає в себе нові придбання, спирається на новий, більш високий рівень розвитку атлета.

Таким чином, втрата спортивної форми є умовою її подальшого розвитку. Викликані тренуванням різні біологічні перебудови в організмі проходять не одночасно. В зв’язку з цим при довготривалому застосуванню тренувальних навантажень не виключені функційні порушення в різних системах організму. Наприклад, відомі, випадки сприйнятливості спортсменів, які знаходяться у спортивній формі, до респіраторних захворювань. Це дає повід вважати, що спортивна форма не є критерієм здоров’я.

Для важкої атлетики самим оптимальним є піврічний цикл підготовки, отже кваліфіковані атлети, знаходячись в спортивній формі, як правило, 3-4 рази на рік, частіше восени і взимку. Деяким атлетам, наприклад, А.Вороніну, Д.Рігету, В.Алексєєву, вдалося підтримувати спортивну форму протягом декількох місяців підряд і встановлювати на кожному змаганні світовий рекорд. Отже, у важкій атлетиці можна простежити таку закономірність: спортивної форми декілька коротче (2-3 місяці), але повторюється в піврічному циклі декілька разів.

Критерії спортивної форми і тренованості важкоатлетів.

Л.П.Матвєєв виділяє дві групи критерій: прогресування стабільність. Критерії прогресування характеризує спортивну форму по ступені приросту і абсолютному рівню досягнень спортсмена.

Показниками тут можуть бути:

а) величина різниці між індивідуальним досягненням у попередньому великому циклі тренувань і результатом, який показаний в біжучому циклі тренують. В атлетів, що мають стаж 7-10 років, приросту досягнень може не бути. В такому випадку умовним показником спортивної форми буде повторення особистого рекорду або результату близького до нього рівня (в межах 1-3%);

б) величина різниці між результатом контрольного змагання та результатом перших стартів у великому циклі тренування. Критерії стабільності характеризують наступні показники:

1. Кількість результатів в границях, розрахованої зони спортивної форми. Нижня границя цієї зони, у кваліфікованих спортсменів, в ряді циклічних швидкісно-силових видів спорту (до цієї групи відноситься і важка атлетика) повинна бути не менше 90-95% від особистого рекорду.

2. Середній інтервал часу між результатами, що попали в розрахункову зону спортивної форми, тобто частота демонстрації атлетом результатів, величина яких не менше нижньої границі даної зони.

Чим більше таких результатів і чим менший інтервал часу між ними, тим більша стабільність спортивної форми.

3. Загальна тривалість періоду, протягом якого спортивний результат не знижується нижче рівня, прийнятого за границю норми.

Внаслідок чого, спортивний результат не завжди дає можливість виборено контролювати окремі сторони підготовки, зараз ведеться пошук доповнюючи критерій спортивної форми. За думкою фахівців, ці критерії повинні характеризувати: функцій ний стан найважливіших органів і систем, ступінь його варіативності та динаміку відновлення, рівень розвитку основних фізичних якостей.

Рівень технічної майстерності.

Тому, що спортивна форма включає в собі визначні види підготовленості, Л.Н.Соколов (1974) визначив ступінь їх значення для важкої атлетики. На перше місце він поставив фізичну підготовленість, потім технічну, психологічну і тактичну. Ступінь значимості окремі фізичних якостей, автор розклав в такій послідовності: сила, швидкість, витривалість, гнучкість. Таким чином, тренерам можна використовувати в практиці не тільки основні критерії спортивної форми – спортивні результати, але й доповнюючи критерії – показники тестування, що відображають рівень основних сторін спортивної майстерності важкоатлетів.