Атлетизм / ЛЕКЦІЇ / Важка атлетика / ІІІ / Відновл. спеціал.працездатності

В основі голковкалування лежить роздратування (шляхом введення голок в біологічно активні крапки) багаточисленних нервових кінцівок шкіри, підшкірної клітчатки, сухожилля, сосудів і переферичних нервових волокон. Імпульси від цього подразника по центрострімким нервам поступають в різні відділи спинного і головного мозку, які регулюють і контролюють діяльність всіх органів і систем.

Голкотерапія сприяє нормалізації процесів гальмування і збудження в ЦНС, чинить вплив на зміст в крові активних хімічних з’єднань (адреналіну, ацетілхоліну, гістаміну).

При виборі фізичних відновлюючих засобів необхідно строго вроаховувати індивідуальні особливості спортсмена і вида спорту, об’єм і інтенсивність навантаження, задачі, які треба вирішити у послідуючі дні.

Білки і їх значення в харчуванні.

Білки – високомолекулярні з’єднаня, які побудовані з 20 різних амінокислот, об’єднаних пептидним зв’язком. Функції білків надзвичайно багатообразні; білки – будівельні елементи живих організмів; білки переносчики різних гормонів та їх рецептори в тканинах, а також різнообразних речовин через клітинні і унутріклітинні мембрани; білки-транспортери кисеню, заліза, жирних кислот, холестерину та інших речовин в крові і біологічних рідинах; білки – важливі фактори імунітету. Частина білків регулює активність апарату спадкоємності. Важливіша функція білків – каталектична. Крім того, вони можуть бути ферментами-біологічними каталізаторами, які здійснюють регуляцію всіх біологічних процесів в організмі. Відомо більш 2000 різних ферментів, які приймають участь у метаболічних процесах. З речовинами білкової природи пов’язані роздратованість, генерирування і передача нервових імпульсів, скорочення м’язів, травлення, здібність до зросту розвитку і розмноження.

Одним з найбільш суттєвих положень, яке визначає анаболітичну ефективність харчового білка, являється співвідношення у ньому незамінних амінокіслот. Харчова цінність білка пов’язана також з швидкістю їх розщеплення ферментами шлунковокішкового тракту, які присутні там взначних кількостях і забезпечують розкладання всіх білків до свобідних амінокислот.

Харчові властивості білків визначають по хімічної і біологічної цінності. Для цього проводять повний гідроліз білка, виявляють його амінокислотний склад і порівнюють з білком-стандартом. В результаті аналізу визначають хімічну цінність білка. Всі білки значно розрізняють по амінокіслотному складу. Джеякі з них вміщують повний набір незамінних амінокислот в оптимальних співвідношеннях.

Друга важлива властивість білка – його біологічна цінність – може бути виявлена тільки в довготривалих спостереженнях по вивченню азотістого балансу. Для цього слід визначити кілдькість даного білка, яке необхідно для підтримання цього балансу у людини. Якщо у такому білку всі незамінні амінокислоти у необхідному співвідношенні і вони всасуються у кішках, то біологічна цінність білка приймається дорівняної 100. До таких відносяться білки молока і яєць.

Рослинні білки, особливо білки пшениці та інших злакових, перетворюються і всасуються у кішечнику не повністю.

Для забезпечення нормального харчування організму потрібні різні білки рослинного і животного походження, які вміщують незамінні амінокислоти. Для організму, який росте і дорослих незамінними остаються 9 амінокислот, добова потреба в яких у підлітків 10-12 років в 2,5 раза більше ніж у дорослих.

Як можна оцінити потребу організму в білках і виявити порушення білкового обміну? Для цього у людини досліджують стан азотистого балансу, яке заключається у визначенні кількості азоту у харчах і виділяється головним чином з мочою і калом.

У дітей, підлітків і юнаків відбувається характерне для організму який росте накопичення білків і кількість азоту який поступає перебільшує кількість азоту, який виділяється. Іншими словами, мається позитивний азотистий баланс, який можна розглядати як ознаку здоров’я. У дорослих при відсутності захворювання, як правило, наглядається азотиста рівновага. Накінець, може зустрітися сітуація, коли кількість азоту що виділяється перебільшує кількість азоту, що поступає, виникає стан від’ємного азотистого балансу, який свідчить про серйозні порушення білкового обміну.

Розщіплення харчових білків залежить від присутності в деяких продуктах харчування особливих речей – інгибіторів протеолетичних ферментів, які можуть істотно затормозити швидкість ферментативного гідролізу білків. Інгибітори ферментів знаходяться в бобових і злакових рослинах, а також у клубнях картоплі. Вони пригнічують протеолитичну активність трижину і хімотрижиму, які розщеплюють білки у тонкому кішечнику. Крім того, на переварювання харчових білків впливають умови кулінарної обробки харчових продуктів. При теплової обробці продуктів харчування білки підвергаються денатурації – це приводить до значного збільшення швидкості їх розщеплення протеалетичними ферментами, що сприяє їх швидкому засвоєнню. Для нормального синтезу білків в організмі людини всі незамінні амінокіслоти повинні поступати з харчами одночасно. Відсутність однієї або декількох незамінних амінокіслот у харчовому раціоні стримує обмін білків.

Потреба в білках для дорослої людини в середньому складає 90-100 г на добу. З збільшенням рухової активності збільшується і потреба організму в білках.

Жири.

До цього класу речовин відносяться: нейтральні жири — триациглицерини і свобідні жирні кислоти; фосфоліпіди; гликоліпіди; стероїди; воск; терпени. Функції липидів в організмі важливі і багатообразні. В комплекті з білками ліпіди складають структурні елементи мембран кліток і всіх клітинних органел. Вони активно приймають участь в метаболічних функціях клітинних мембран: бар’єжрної, рецепторної, транспортної та ін. Від якостей і структури мембранних ліпідів багато в чому залежить активність мембранопов’язаних ферментів, в тому числі компонентів окислювального форсфорилювання – головного шляху синтезу АТФ в клітинах. В функціонуванні нервової системи активну роль виконують фосфоліпіди і гліколіпіди.

Жири – це основне джерело енергії для організму. По енергетиці жири значно перебільшують всі інші харчові речовини. При окислені 1г жиру виділяється 39 кдж (9,3 ккал) енергії, що в 2 рази більше, ніж при окисленні такої ж кількості вуглеводів або білків.

Жири виконують також захисну функцію. Вони у вигляді жирової прокладки охороняють тіло і унутрішні органи від механічного ушкодження, служать жировою смазкою для шкіри.

Жири відносяться до основних харчових речовин і входять обов’язковим компонентом в раціональне харчування. Вони поступають в організм з харчовими продуктами животного і рослинного походження. Біля 98% загальної кількості жирів в харчах приходиться на долю триациглицеринів, останні 2% складають фосфоліпіди, холестерін та його ефіри. Основні якості жирів визначаються складом жирних кислот, які поділяються на насичені, мононенасичені і поліненасичені. Більшість животних жирів утримує багато насичених і мало ненасичених жирних кислот. Рослинні жири багаті поліненасиченими жирними кислотами, що визначає їх високу біологічну цінність.

По калорійності цінність насичених і ненасичених жирних кислот приблизно однакова, но більше вживання насичених жирних кіслот чинять суттєвий вплив на обмін речовин і супроводжується підвищенням утримування загального холестерину.

Потреба дорослої людини у жирах складає 80-100 г на добу, в тому числі в рослинному маслі-25-30 г, поліненасичених жирних кіслотах – 3-6 г, фосфоліпідах – 5г. При систематичних заняттях спортом збільшується потреба в полі ненасичених жирних кіслотах, фосфоліпідах і стероїдах.

Вуглеводи

Вуглеводи уявляють основний клас харчових речовин, які використовуються в організмі для задоволення потреби в енергії. Значення вуглеводів як джерела енергії визначається їх здібностю окислюватися в організмі анаеробним і аеробними шляхами. В умовах занять спортом і високої фізичної активності відмічається підвищення потреба організму у вуглеводах.

Вуглеводи складають основну частину рациону – 400-500 г на добу. В организмі вони зберігаються у вигляді гликогену в печені і м’язах. Проте ці запаси невеликі і для задоволення потреб організму повинні доповнюватися з харчами. Вуглеводи приймають активну участь в різних реакціях обміну речовин: в синтезі амінокіслот, нуклеінових кіслот, коензилів, глюкопротеідів, мукополісахаридів і інших речовин. Вони тісно пов’язані з обміном жирів і при надмірному вживанні можливе перетворення вуглеводів в жири і поповнення жирових запасів. Один з основних шляхів формування надмірної маси тіла пов’язан з синтезом жирів з вуглеводів, які поступають з харчами.

В залежності від складності побудови, розчинності, швидкості засвоєння вуглеводи, які входять в склад харчових продуктів, поділяють на 3 основних класа, моносахаріди, дисахаріди і полісахаріди.

До моносахаридів, найбільш простим вуглеводам відносяться глюкоза, фруктоза і галактоза. Глюкоза найбільш швидко використовується в організмі для задоволення енергетичних потреб, живлення мозку, скелетних і серцевих м’язів, складання запасу гликогену в печінки. Фруктоза обладає тими ж якостями що й глюкоза, но значно повільніше засвоюється в кішечнику і більш швидко удаляєтьбся з крові.

Галактоза утворюється з основного вуглеводу молока-лактози і окремо в харчових продуктах не зустрічається. Глюкоза і фруктоза утримується в значних кількостях в різних плодах і ягодах в бджолиному меду. Серед дисахаридів найбільш важливими в харчуванні являються сахароза і лактоза. Сахароза при гідролізі розпадається на глюкозу і фруктозу. Сахароза частіше використовується в харчуванні у вигляді цукру. Молочний цукор-лактоза вміщується тільки у молоці і при гідролізі в кішечнику розщіплюється на глюкозу і галактозу. Основним джерелом отримання лактози служать молочні продукти.

Накінець, полісахаріди включають групу складних вуглеводів, серед яких основне харчове значення мають крахмал, глікоген, пектинові речовини і целюлоза. В харчових раціонах на долю крахмала приходиться до 80% загальної кількості вуглеводів, які вживаються. Гликоген утримується в печінці, скелетних і серцевої м’язах і використовується для забезпечення енергетичних потреб тканин. Поповнення запасів гликогену відбувається за рахунок глюкози крові. Пектинові речовини і целюлоза можуть бути віднесені до харчових волокон.

Більшість вуглеводів перетворюється в організмі в глюкозу, яка являється самим розповсюдженим метадолітом в процесах обміну вуглеводів. При виконанні довготривалих фізичних навантаженнях утримання вуглеводів в раціоні спортсмена може підвищуватися до 700-800 г на добу.

Вітаміни.

Вітамінами називаються низькомолекулярні сполучення органічної природи, які володіють високою біологічною активністю в харчах у невеликих кількостях і не можуть синтезуватися в організмі людини. Біологічна роль вітамінів заключається в здійснені багатьох реакцій обміну речовин, тому що вони приймають участь у функції ферментів у якості їх складового компонента — коферментів.

Вітаміни поділяються на 2 групи: жиророзчинні і водорозчинні.

До жиророзчинних вітамінів відносяться вітаміни А,Д,Е,К,F. Основне біологічне значення цих вітамінів пов’язане з їх участю в структурі і функції мембранних систем клітин.

З водорозчинних вітамінів основне місце в регуляції метаболітів, як по кількості ферментативних реакцій, так і по їх різнобіччю належить вітамінам групи В: В₁;В₂;В₃;В₆;В₉;H;C;P;B₁₂;B₁₅;PP;N;

Ваговий режим – важливий фактор контролю за розвитком спортивної форми

Відомо, що вода складається до 65% ваги тіла людини. Наприклад, у людини яка має вагу 70 кг, кількість води в організмі складає 46 кг, а в його скелетної мускулатурі вміщується до 22 кг води. Треба пам”ятати, що зниження кількості води в організмі на 10% приводить до тяжких наслідків, і якщо зниження кількості води досягне 20-25% може наступити смерть.

Частина води утворюється в самому організмі при окислювальних реакціях. Наприклад при окислюванні 100 г жиру утворюється 107 г води, 100 г крахмалу – 55 г води, 100 г білку – 41 г води.

Добова потреба води складає приблизно 2,5 л. В організмі існує водно-сольовий баланс.

Важливою ланкою водно-сольового обміну являються так звані водно-сольові депо-органи, в яких зберігаються запаси рідини. Функції таких водно-сольових депо виконує кожа, печінка, селезьонка та інші органи. Вони забирають збиток води і солі, які поступають в організм, і коли води недостатньо вони її віддають.

За одне тренувальне заняття з потом виходить 1-2 л більше води. При цьому зменшується кількість крові і зростає її в’язкість, збільшується частота серцевих скорочень, з”являється одишка, підвищується температура тіла, виникає відчуття втоми та ін.

При значному зменшенню води і мінеральних солей після тренувань спортсмени відчувають жажду і у своїх більшості приймають багато рідини.

Атлетам, які мають вагу до 70 кг рекомендується приймати до 1,5 л рідини на добу. Для атлетів до 90 кг – 2 л і атлетам важких категорій до 2,5-3 л на добу.

У якості напоїв краще вживати такі, які самі володіють сокогонною дією (наприклад, солодкий хлібний квас). Сокогонну дію оказують також овочеві відвари соки і чай, особливо зелений. Зелений чай більше, ніж вода сприяє виделеню шлункового соку, підвищують слюновідділення і усуває сухість в роті. Діурез і пото відділення після чаю менше ніж після приймання води.

На ніч, перед сном, рекомендується випити 200 мл води з лимоном (нормалізує роботу серця, прискорює насткрплення сну). При зменшенні ваги кількість рідини повинно бути зменшеним до 0,6-1 л на добу. Обмеження приймання рідини стимулює окислення власних жирів в організмі в виведення знього води. Но неможна зовсім відказуватися від перших блюд, тому що овочеві і м’ясні відвари, супи, бульони, сприяють виделенню шлункового соку і харчеварінню.

При зменшені ваги рекомендується замість води пити соки, їсти сири овочі і фрукти. В харчах не повинно бути гострих приправ, які підсилюють жажду. Треба також зменшити кількість солі.

Для важкої атлетики характерні короткочасні значні фізичні навантаження. Добові енерготрати спортсменів дорівнюють 3500-4500 ккал.

Якщо тренування проводиться між сніданком і обідом, то сніданок повинен бути переважно вуглеводним, достатньо калорійним (до 25% загальної енергетичної цінності добового раціону), невеликим за об’ємом.

Обід повинен відновити затрати організму спортсмена під час тренувальних занять. Енергетична цінність вечері-біля 25% добової. Можна рекомендувати на вечерю сир, рибні блюда, каши. Після вечері, перед сном, випити стакан кефіру або простокваши.

При одноразових і двохразових тренуваннях доцільно харчуватися 5-6 раз в день. Сюди входить також приймання харчових відновлюючих засобів (продуктів і напоїв підвищенної біологічної цінності, енергетична цінність яких може досягати 20% від загальної енергетичної цінності).

При контролі за своєю вагою важкоатлету необхідно пам”ятати, що молоко, бульон, яйця всмятку, какао, чай, чорний кофе утримується в шлунку всього 1-2 години, риба відварна, телятина, яйця зварені вкруту, кофе і какао з молоком, сливками 2-3 години, відварна куриця, відварна говядина, хліб, яблука, рис відварний, картопля, капуста-3-4 години, підсмажене м”ясо, оселедець пюре горохове, боби, жири-4-5 годин. М’ясо являється важливим джерелом повноцінного білку; в його різних сортах утримується від 14 до 24%. Амінокислотний набір білків яєць може рахуватися оптимальним для потреб організму.

У спортсменів підвищенна потреба в мінеральних речовинах – фосфорі, кальції, залізі, магнії. Основними джерелами кальція служать молоко, цукор, сир, сметана, яйця. Багато фосфору утримується у молоці і молочних продуктах, яйках, м’ясі, печінці, рибі, овсяної і гречаних крупах, хлібі, а також у бобовихю Джерелами заліза являються печінка, м”ясо, бюобові, пшенична і житня мука, овсяна крупа, персики, яблука, сливи. Магній утримують хліб, крупи і бобові.

Харчування важкоатлетів при штучному зниженні ваги повинно бути менш калорійним, чим під час тренування, використання накопиченого резервного жиру в процесі обміну речовин. Енергетична цінність харчування знижується до (30-45 ккал) на 1 кг ваги на добу.

При зниженні ваги можна рекомендувати слідуючий склад добового раціону (в розрахунку на 1 кг ваги на добу) білки-2,4-2,5 г, жири 1-2 г, вуглеводи 4-4,5 г. В окремих випадках кількість жирів повинно бути зменшено. Основу раціону повинні складати овочі, фрукти, а також нежирне м”ясо і риба.

Кількість повареної солі в раціоні не повинно перевищувати 5-8 г. Вживання води-0,5-0,6 л на добу. В цю норму входить чашка бульону на обід, 1-2 стакани молока, кефіру (сніданок, вечеря). Зменшення калорійності харчування слід сполучати з іншими засобами зниження ваги (суховоздушні ванни, парна баня, відповідний руховий режим).

Застосування продуктів підвищенної біологічної цінності в системі реабілітації спортсменів.

Фармакологічні препарати поділяються на три групи:

1. Препарати, які забезпечують посилення білкового синтезу і енергетичного обміну (калія оротат, інозин, карнитин, м’язевоадениловий препарат, метилурацил та ін).

2. Препарати енергетичної дії (папангин, глютаминовпа кислота, кальція лактат, лецитин, амипалон).

3. Адаптогенні препарати (екстракт елеутеракока, сапарал, політабс та ін).

Атлетам рекомендується приймання вітамінних комплексів (аеровіт, декамевіт, ундевіт, гексавіт, аспитин, тетравит, пептовий та ін.)

Фармакололгічні препарати сприяють росту м’язевої маси, а також більш швидкому відновленню організму спортсменів після великих тренувальних навантажень, проте приймання їх у великій кількості чинять негативний вплив на життєздатність організму. Застосування гормональних препаратів або їх синтетичних аналогів не може бути виправдано і у морально-етичному відношенні (А.Н.Воробьев, 1977).

Приводимо дозування фармакологічних засобів вітамінів і продуктів підвищенної біологічної цінності для спортсменів, які спеціалізуються у швидкісно-силових видах спорту. Калія оротат призначають при вазі до 70 кг по 0,5 г на добу, до 80 кг-0,75, до 100 кг-1 г, при вазі більше 100 кг по 1,5 г (на протязі періоду інтенсивних тренувань кусами по 20 днів). Де коли калія оротат призначають у сполученні з м’язево-аденоловим препаратом (МАП); доза МАГ-30г в день.

Картитин призначають з розрахунку 50 мл на 1 кг ваги спортсмена (одноднівна доза), кабамамід-1 мг на 10 кг ваги на добу. Оба ці препарати, а також токоферола ацетат (вітамін Е) призначають у змагальний період підготовки. Токоферола ацетат (Е)- курсами довготривалістю 15-16 днів по 50 мг в день.

В доповнення до цих препаратів можна призначати препарати енергетичної дії: глютаминову кислоту (по 1 г в день сумісно з комплексом калія оротата і інозину); папангин (по 12 табл 3 рази в день); лецитин (по 100 мг на протязі 3-4 днів перед змаганнями і в дні змагань, попередньо перевірив переносимість цього препарату спортсменом); екстракт елеутеракоку рідкий (по однієї чайної ложки за 30 хв до їжи, краще перед сніданком).

До препаратів, які прискорюють процеси відновлення працездатності спортсменів після великих тренувальних навантажень, відносяться:

Екстракт і настойка женшеня-рекомендується при великих фізичних і психологічних навантаженнях, а також при перестомленнях. 10% настойка женшеня-по 15-20 капель три рази на день в невеликій кількості розчину соди. Курс 10-15 днів.

Лимонник китайський-його получають з плодів кустарника, який вміщує ефірні масла, органічні кислоти, вуглеводи, вітамін С та інгші речовини. Чинять загальнотонизуючу дію (по 20-30 капель в день, курсами по 2-4 тижні);

Настойка і жирний екстракт левзеї — в медицині використовують корневище і коріння рослини, які вміщують ефірні масла, смоли, солі органічних кислот (по 20-30 капель 2-3 рази на день перед їжею);

Пантокрін — рідкий спиртовий екстракт з пантів марала, ізюбря і п’ятнистого оленя (по 30-40 капель до їжі 2-3 раза в день).

При необхідності призначають вітамінні препарати: пантотенат кальция – приймає участь у вуглеводному і жировому обміні (по 0,1 г в день);

Липоєва кислота – грає важливу роль в процесі утворення енергії в організмі, приймає участь в регуляції липідного і вуглеводного обміну. По одній таблетці (20 мг) в день сумісно з кальция пантотенатом;

Никотинамид-по одній таблетці (5 мг) в день разом з липоєвою кислотою і кальція пантотенатом;

Тиамін (вітамін В₁) і його аналогії тиаміна бромид і тиамина хлорид. По одній таблетці (5 мг) в день, додатково-в комплексі вітамінів; аскорбінова кислота—володіє сильно вираженими відновлюючими властивостями, приймає участь в регуляції окислювальновідновлювальних процесів (по 0,25 г 2-4 рази в день). Багато аскорбінової кислоти вміщується в плодах шиповника, сирошиповника. При призначені спортсменам фармакологічних препаратів необхідно керуватися слідуючими правилами.

1. Більш доцільно застосовувати не окремі препарати, а комплекс фармакологічних засобів, які регулюють процеси обміну во всіх ланках організму.

2. Слід призначати мінімальні дози препарату кожен день в дні великих навантаженнях і тільки в дні відпочинку дозу збільшуватим до максимальної.

3. Комплекс засобів повинен підбиратися індивідуально для кожного спортсмена на основі даних врачебно-біохімічних наглядів.

4. Необхідно міняти комплекс препаратів на протязі річного тренувального циклу, тому що до любого з них наступає привиконання і резистентність.

5. Не рекомендується приймати фармакологічні засоби на протязі всього річного циклу тренувань.

Контрольні запитання

1. Відновлення спортивної працездатності-невід’ємна складова частина правильно організованої системи спортивного тренування.

2. Класифікація засобів відновлення.

3. Фармакологічні засоби відновлення.

4. Фізичні засоби відновлення.

5. Функції білків, жирів та вуглеводів для життєдіяльності організму.

6. Біологічне значення вітамінів.

7. Ваговий режим спортсмена.

8. Застосування продуктів підвищенної біологічної цінності в системі реабілітації спортсменів.

Література

1. Тяжелая атлетика. Учебник для ИФК.-М.: ФиС, 1988.

2. Спортивная медицина. Учебник для ИФК по ред. Проф. В.Л. Карпмана.-М.: ФиС, 1987.

3. Воробьев А.Н. Тренировка, работоспособность, реабилитация.-М.: ФиС 1989.

4. Лапутин Н.П, Олешко В.Г. Управление тренировочным процессом тяжелоатлетов.-К.: Здоров’я, 1982.

5. Воропаев В.П, Поляков В.П. Гиревой спорт.-М.:ФиС, 1988.

6. Вейдер Джо. Строительство тела по системе Джо Вейдера.-М.:ФиС 1991.

7. Дубровский В.И. Реабилитация в спорте.-М.:ФиС, 1991.

8. Рогозин В.А, Пшендин А.И, Шишина Н.Н. Питание спортсменов.-М.: ФиС, 1991.