Державна символіка України

Після проголошення незалежності України синьо-жовтий прапор замайорів над офіційними установами в багатьох містах і селах України. Його встановили у приміщенні Верховної Ради, а 4 вересня урочисто підняли над будинком парламенту. 31 грудня 1991 року, коли перший президент України Л.Кравчук вітав український народ, вперше була використана синьо-жовта заставка і пролунав Національний гімн. У січні 1992 року Верховна Рада України почала обговорення законопроектів про державну символіку. 15 січня було затверджено твір М.Вербицького як гімн України.28 січня- затверджено Державний синьо-жовтий прапор, а 19 лютого, лише під загро-зою розпуску парламенту після виходу з нього Народної Ради, Верховна Рада України прийняла тризуб як малий Герб України. 14 червня 2000 року на засіданні Кабінету Міністрів України нарешті було схвалено законопроекти про Державний Гімн України та про Великий Герб України.

Державний прапор України

Ще у дохристиянській Русі наші пращури поклонялися богу Сонця Хорсу, якого зображували у вигляді золотого кола на синьому полі. З культом Хорса як найвищого божества давньослов’янського пантеону тісно переплітався культ Ярила, пов’язаний з циклами Сонця та сільськогосподарських робіт. Зображення Ярила було подібне до Хорса- золотий диск на синьому тлі. Шанували слов’яни й бога війни Яровита із золотим щитом.

Отже, сині та жовті кольори в релігійній свідомості давніх слов’ян посідали чільне місце й вважалися священними. Після хрещення Русі Володимиром Великим ця традиція залишалася незмінною - золоті бані церков сяяли на тлі блакитного неба, а зсередини церковні стіни були розкішно вбрані в золото й блакить.

Поєднання цих кольорів також широко використовувалося у повсякденному побуті - в орнаментах, емалевих прикрасах, одязі тощо.

Синьо-жовті кольори були в широкому вжитку не тільки в Україні, а й у Московії аж до XVIIсторіччя, доки декретами ПетраIне були витіснені іншими. З появою родових князівських та міських гербів найуживанішими у них стали синьо-жовті та червоно-чорні поєднання кольорів

Відомо, що гербом Данила - князя Галицького, Волинського й Київського, короля Галицько-Волинської держави, був золотий лев на синьому щиті. 1410 року відбулася переможна Грюнвальдська битва, в якій українські війська під синьо-жовтими прапорами разом з литовським та польським військом завдали нищівної поразки Тевтонському орденові. Запорізьке козацтво мало багату й різноманітну символіку, серед якої найпоширенішими були синьо-жовті прапори і хоругви. Навіть одяг козаків мав національні кольори : під час повстання 1768 року гайдамаки Гонти були вдягнуті у жовті жупани й сині шаровари. Малиновий та інші відтінки червоного кольору за законами геральдики символізують монархічну владу й були насильницьки принесені до реєстрового війська відповідно польською та російськими владами.

Після ліквідації Запорізької Січі державна й військова українська символіка викорінюється імперськими структурами влади, та зберігається в народній традиції. Українські вишиванки, розписи хат і коминів, писанки, як правило, містять поєднання червоного з чорним та синього з жовтим кольорів.

Відродження української національної свідомості у XIXстолітті та масові демонстрації українського народу в Києві, Москві, Петербурзі під час лютневої революції 1917 року проходили під синьо-жовтими прапорами. 1915 року УНР затвердила синьо-жовте знамено як Державний прапор України. Прапор УНР мав жовту смугу зверху - як символ Сонця, якому поклонялися давні русичі, та синю знизу – як води Дніпра, в якому вони були хрещені під час прийняття християнства. У такий спосіб прапор УНР поєднував у собі християнську та дохристиянську історію народу.

Це тлумачення прапора було занадто складним для загалу й поступово, незважаючи на закони геральдики, кольори на українському національному прапорі помінялися місцями, набувши зрозумілішого й близького до українського менталітету гуманістичного змісту – жовте пшеничне поле під мирним синім небом.

Прапор у свідомості людей набув значення загальноукраїнського символу боротьби за державну незалежність України. Визвольні змагання українського народу у XXсторіччі проходили під синьо–жовтими прапорами. Тож цілком закономірним є затвердження синьо-жовтого знамена Державним Прапором незалежної України.

Державний Гімн України

Національний гімн – це урочиста, неодмінно патріотична пісня, що є символом єдності народу. Це присяга, музичний знак держави. Державний гімн мусить бути історичним, тобто справді народним. Цим вимогам наш національний гімн цілком відповідає.

Якщо в багатьох країнах слова та музика до гімну замовлялися урядом або гімном ставали військові похідні пісні, то гімн України виник як прояв народної творчості, відображення дум і почуттів українців. Він гуманістичний за змістом, лаконічний за формою, актуальний, має історичне підґрунтя, спонукає до розбудови незалежної держави.

Гімн України

Ще не вмерла України, ні слава, ні воля,

Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття,в бій кривавий від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати від відоб’ється, згомонить степами,

України слава стане поміж ворогами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Слова до пісні “Ще не вмерла Україну” були написані 1862 року в Києві відомим українсь-ким поетом і перекладачем Павлом Чубинським. Слова виникли як український відгук на героїчну боротьбу сербського народу проти турецького поневолення. Спочатку пісня виконувалася на мотив “Серби а слободна”, що підкреслювало ідею боротьби українців за свою незалежність. Пісня швидко набувала популярності, її стали співати стоячи в урочисті хвилини.

За написання цієї пісні Павла Чубинського було заслано до Архангельської губернії, а пісня його невпинно поширювалася Україною. Вона лунала й на сербський мотив, і на мелодію молодого Миколи Лисенка. До пісні в різних регіонах України, незалежно від ситуації та настроїв, дописувалися нові рядки та думки.

Вже 1863 року вірш Чубинського був поширений на Західну Україну. Там священик Михайло Вербицький, на той час уже відомий композитор, написав до нього свій варіант мелодії. 1864 року гімн Чубинського - Вербицького було виконано при відкритті українського театру в концертному залі Народного дому у Львові.

Завдяки Миколі Лисенку та Наддніпрянщині та Михайлові Вербицькому в Західній Україні вірш Павла Чубинського здобув популярність у всій Україні: його співали студенти, робітники, селяни. Пісня стала всеукраїнським твором. Народ на урочистостях співав її як свій гімн. В багатьох місцях вона виконувалася на інші мелодії. Під час лютневої революції 1917 року в Петербурзі Волинський полк виконував пісню на музику Михайла Вербицького. Масові демонстрації українців, що відбувалися в 17-му році у Петербурзі, Києві та інших містах під синьо-жовтими прапорами, співали пісню на слова Павла Чубинського як гімн. А з весни 1918 року пісня на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького вже лунала як офіційний Гімн Української Народної Республіки.

Пісня Чубинського-Вербицького стала єдиним гімном для всього народу соборної Української держави. Пройшовши через імперські тюрми й катівні, сибірські морози й соловецькі ями, ця пісня удостоїлася бути музичним символом духовного відродження народу. Нова хвиля українського відродження, очолена Народним Рухом України, підхопила гімн ”Ще не вмерла Україна”. Гімн лунав на всіх урочистих і масових заходах Народного Руху України в Києві, Львові, Одесі, Батурині, Полтаві... Визволення України здійснювалося під могутній спів “Ще не вмерла Україна”.

Тепер, коли Україна у 1991 році стала на шлях власного національного державотворення, ця пісня по справедливості стала державним національним Гімном України.