Зі статті івана франка „жіноча неволя в руських піснях народних”

Коли се правда, що мірою культурності всякого народу може служити те, як той народ обходиться з жінками, то й се безперечна правда, що русько-український народ за сею мірою покажеться висококуль­турним...

[...] Се також признали трохи чи не всі етнографи, не кажучи вже про велику щирість і ніжність чуття, кот­ре такими чистими перлами вилилося в незлічимих чудово гарних піснях жіночих. Уже сама зверхня по­доба руського жіноцтва — складна, свобідна, гарна, — само його сміле та певне виступування супроти чужих людей: все те свідчить дуже корисно про поважне, люд­ське становище жінок серед руського народу.

А прецінь же між жіночими піснями руського на­роду зустрічаємо дуже багато так сумовитих, так жалібно болющих, розкриваючих нам таку многоту недолі, що вдумавшися в ті пісні і в те життя, котре їх викликало, ми не можемо не вжахнутись, не може­мо не спитати самих себе: невже ж се правда? невже ж се може діятись у нас, перед нашими очима, між нашим лагідним руським народом? Особливо замужня жінка винаходить в своїй жизні чимраз нові рани і не­догоди, на котрі нарікає в піснях.

Кожний, хто звик пильно придивлятися життю на­родному і особливо слідити його безмірно цікаві духові прояви, мусить звернути увагу на ті пісні, на ті, сказати по правді, жіночі невільничі псалми. Особливо тим цікаві вони — крім своєї основи, — що майже всі, за винятком деяких мандрівних, а лиш до нашого життя більше або менше приноровлених, суть нові­шого, майже сучасного походження, як се доказує бесіда, чиста, без архаїзмів, часом зовсім локально забарвлена, — як доказують також зовсім нові сучасні поняття і обставини, в них зображені. Чи не доказує нам сей факт, що доля нашого жіноцтва стоїть тепер на переломі, що нові обставини життя суспільного — збільшаючася біднота і др. — заявляють тенденцію змінити становище нашого жіноцтва і, розуміється, змінити його на гірше! Правда, в самих піснях обіч сього непотішного факту ми побачимо ще й друге, про­тивне явище — реакцію жіноцтва супроти більшаючо­го гніту. Маймо надію, що гніт той чимдалі буде зменшуватися і що жіноцтво наше без перепони буде поступати дорогою духового розвою в міру поступу цілого руського народу.

Розправа, котру отсе подаю, основана майже ви­ключно на матеріалах рукописних, на піснях, зібраних мною самим і моїми товаришами (особливо М.Павликом, Ів.Мохом і др.) в різних околицях Галичини самими послідніми роками. Деякі з тих пісень були й печатані чи то в такій формі, як тут подаються, чи в варіантах. При кінці розправи я подам їх порівняння з печатними відмінами. Запримічу ще, що зведені тут пісні жіночі, безперечно, найкращі і щодо змісту і щодо форми з всього (крім хіба деяких дум історичних), що коли-небудь витворила наша фантазія народна, і як твори народної, лірики многі з них можуть сміло рів­нятися з найдосконалішими того роду творами всіх часів і народів. Додам ще, що й мелодії многих із тих пісень так чудово хороші, що слова становлять лиш половину їх чаруючої сили. [...]

Вперше надруковано в 1883 р. Цитується за виданням: Іван Франко. Вибрані статті про народну творчість. Упорядкував О.І. Дей. К.: Вид-во АН УРСР, 1955. — С. 107—108.