Лекція 9 прив’язка аерофотознімків
Поняття про прив'язку аерофотознімків.
Розміщення зон розташування розпізнавальних знаків.
Вибір і оформлення опознаків на аерофотознімках і на місцевості.
Вибір способу геодезичної прив'язки аерофотознімків.
Прив'язка меж землекористувань (землеволодінь).
Матеріали, які здаються внаслідок прив'язки аерофотознімків.
Прив'язка аерофотознімків полягає в розпізнанні на них контурних точок місцевості і в геодезичному визначенні координат цих точок.
Якщо визначають площинні координати Х,Y точок місцевості, то таку прив'язку називають плановою. При визначенні тільки висот висотною, а при визначенні всіх трьох координат - планово-висотною (просторовою).
Планова прив'язка використовується для виготовлення контурних планів, а висотна і планово-висотна - для виготовлення топографічних карт (планів).
Розпізнана і позначена на аерофотознімку контурна точки, координати якої на місцевості отримані в результаті прив'язки, називається опорною точкою або опознаком.
Планова прив'язка поділяється на суцільну, яка використовується для трансформування, і розріджену - для проведення фототріангуляції. При суцільній прив'язці на кожному аерофотознімку визначають по чотири опорні точки, що розташовуються по кутах робочих площ. У випадку розрідженої прив'язки кожну секцію маршруту з декількох аерофотознімків забезпечують трьома-чотирма опорними точками (найбільш економічно вигідна).
Ряди планових опознаків розташовують впоперек маршрутів, забезпечуючи краї маршрутів. Відстань між рядами опознаків розраховують способом підбору кількість базисів між рядами планових опознаків за формулою Жукова:
де m – середня квадратична похибка визначення планового положення точки по аерофотознімку.
Kt – максимальний коефіцієнт трансформування для даного зальоту;
b – довжина базису фотографування в масштабі знімання;
mε – середня квадратична похибка визначення напрямку по аерофотознімку;
ρ' – 3438
n – кількість базисів між сусідніми опознаками.
Ряди висотних опознаків розташовуються зі щільністю вдвічі меншою, ніж ряди планових опознаків. По можливості, з метою економії висотні опознаки суміщають з плановими.
Послідовність виконання робіт з прив'язки опознаків така :
Збір матеріалів (аерофотознімків, топокарт, репродукцій накидного монтажу, фотосхем) та їх вивчення.
Рекогностування пунктів державної геодезичної мережі і мереж згущення.
Вибір схеми розташування зон прив'язки (розпізнавання).
Перенесення
зон на репродукцію накидного монтажу
(карту фотосхему).Вибір способу геодезичного визначення координат опознаків.
Розпізнання, наколювання і оформлення опознаків на аерофотознімках та закріплення їх на місцевості.
Визначення геодезичних координат опознаків.
Опорна точка повинна відповідати таким вимогам :
вона повинна бути контурною точкою, яка розпізнається на місцевості та на всіх аерофотознімках, на які вона попадає (похибка розпізнання на місцевості не повинна перевищувати 0,1 мм в масштабі плану);
опорна точка повинна бути зручною для проведення і геодезичних вимірювань;
висота об'єкту, що використовується як опорна точка, не повинна викликати зміщення за рельєф на аерофотознімку більше за 0,1 мм.
В
якості опорної точкивибирають
чіткі контури, що можуть бути кутом
забору, перетином доріг, кінцем яру,
окремим чагарником, камінням тощо. Вибір
опорної точки виконують дуже ретельно
і точно, перевіряючи вірність розпізнання
за найближчими контурами.
Після вибору опорної точки її наколюють тонкою голкою тільки одному аерофотознімку. На його зворотній стороні накол обводять колом діаметром 2-3 см і поруч підписують її номер, який співпадає з номером аерофотознімка. Поблизу наколу в світлотінях зображення складають абрис опорної точки в 2-3 рази більшому масштабі в порівнянні з аерофотознімком. Поруч з абрисом виконують необхідний підпис.
З лицевої сторони аерофотознімка опорну точку обводять червоним кружечком діаметром 1см і тим же кольором підписують її номер.
На місцевості опорну точку закріплюють стовпчиком або кілком, який забитий в рівень із землею і окопується канавкою.
У випадку малої кількості чітких контурів до початку аерофотозйомки на місцевості розташовують маркировочні знаки у ляді кружечка, хреста, трикутника тощо (їх оформляють вапном, вугіллям, крейдою тощо).
Після вибору опорної точки переходять до визначення їх геодезичних координат, використовуючи для цього завчасно рекогносцировані пункти геодезичного обгрунтування. Залежно від конкретних умов при визначенні координат можуть бути застосовані і геодезичні способи прив'язки :
На
відкритій рівнинно-горбистій
місцевості застосовують способи
засічок (пряма, обернена, комбінована),
тріангуляції і полярний, а на рівнинній
закритій місцевості – теодолітний хід,
знесення координат, полярна засічка.
Одночасно з визначенням координат опознака проводять прив'язку меж земле користувань (землеволодінь) на їх стиках, або безпосередньо до найближчих твердих контурних точок на місцевості, що розпізнаються на плані (карті), а потім відносно них визначають координати всіх інших межових знаків за даними попередніх зйомок зовнішніх меж (камеральна прив'язка аерофотознімків).
Досвід роботи вказує на те, що головною помилкою під час прив'язки аерофотознімка є похибка розпізнання точки на місцевості та на аерофотознімку. Тому необхідно проводити контроль процесу розпізнання на місцевості. Цей контроль здійснює контролер, якому видають чисті знімки і репродукцію з нанесеними зонами прив'язки.
Після чого порівнюють дані контролера з основним аерофотознімком і у разі необхідності виправляють її.
У результаті проведених робіт з прив'язки аерофотознімків | повинні бути отримані такі матеріали:
аерофотознімки з наколотими опорними точками та їх і абрисами;
репродукція накидного монтажу з нанесеними на них пунктами геодезичної основи та опорними точками;
польові журнали та інші матеріали вимірювань;
схеми геодезичних визначень опорних точок з показниками на них всіх польових даних (каталоги координат);
відомості обчислень;
формуляр трапецій або землекористувань;
пояснювальна записка.
Всі ці матеріали оформляють в окрему папку.