19. Поділи Польщі. Возз’єднання правобережної України з українськими землями у складі Російської імперії

Українська державність проіснувала на теренах Правобережжя зневеликими перервами від 1648 до 1714 р. За цю територію у XVIII ст.продовжували вести боротьбу Річ Посполита, Російська імперія разоміз залежною від неї Гетьманською державою, Туреччина та Кримськеханство. На початку століття державне життя на правобережних зем-лях під тиском агресивних сусідів майже занепадає. У 1714 р. тут віднов-люється влада Польщі. До складу Речі Посполитої ця територія увійш-ла виснаженою, зруйнованою, майже без населення, яке було часткововинищене під час невдалих козацьких повстань під керівництвом С. Па-лія, частково переселено у 1711-1714 роках на Лівобережжя. На її тери-торії знову починається процес колонізації і заселення. Польська владавідтворювала той суспільний устрій, що був тут до початку повстання підпроводом Богдана Хмельницького. Однак характерною рисою йогосоціальної структури була відсутність козацтва і козацької старшини,що відіграли провідну роль у повстаннях кінця XVII ст. Це ускладнювалоборотьбу народних мас проти реставрації магнатсько-шляхетськогофеодального гноблення.

Головне місце у відновленні господарського життя в регіоні належа-ло народній колонізації. Протягом кінця XVII — першої половини XVIII ст.на Центральному і Східному Поділлі та Південно-Східній Київщині осілидесятки тисяч переселенців з Лівобережної України, Галичини, Мол-давського князівства та інших регіонів. Процес відбудови економікикраю розтягся на кілька десятиліть. Переважна більшість земель нале-жала польським магнатам і шляхті. Магнатське землеволодіння зроста-ло в основному за рахунок виділення феодалам королівських земель тапримусового скорочення селянських наділів. Частина земельного фондуПравобережжя стала також здобутком українського селянства та козац-тва, в тому числі на тій території понад Дніпром, яка за умовами «Вічно-го миру» мала залишатися незаселеною нейтральною зоною.

Повертаючись до своїх родових маєтків, магнати і шляхта оголошу-вали так звані «слободи», за якими селяни, які оселялися на панськійземлі, на певний час звільнялися від будь-яких повинностей. Запровад-ження «слобод» сприяло зростанню потоку переселенців і відроджен-ню економіки краю. Розвиток світового капіталістичного ринку в часипізнього середньовіччя втягував у свою сферу й господарства країнСхідної Європи, у тому числі латифундії Правобережжя, що експорту-вали через порти Балтики продукти фільваркового виробництва. Од-нак не всі поміщицькі господарства однаковою мірою були втягнені у цівідносини. Уподовж XVIII ст. склалися і співіснували три види феодаль-них господарств: у першому переважали «слободи», грошова рента(чинш) і продуктовий податок: у другому поряд з чиншем запроваджу-валася відробіткова рента (панщина); у третьому — переважала пан-щина. Становище селян погіршувалося, коли власники здавали своїмаєтки в оренду: орендарі намагалися одержати від селян якнайбіль-ше прибутку. Здійснювалися і непрямі методи експлуатації і визиску.Особливо важким було виключне право пана на вироблення і продажміцних алкогольних напоїв. Феодали примушували селян купувати горіл-ку в їхніх шинках. Поміщики мали також монополію на помел зерна,продаж дьогтю, селітри. Закінчення пільгових років на «слободах» велодо посилення особистої залежності та експлуатації селянства і сталооднією із причин наростання антикріпосницького руху селян.

В економічному житті Правобережжя землеробство відігравалоосновну роль. Поряд з цим досить розвинутим було і тваринництво. Сіялитакі традиційні культури як жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, просо,льон, конопля та ін., розводили корів, волів, коней, свиней, овець тощо.Міста Правобережжя значною мірою залежали від магнатів. Тут знахо-дився значний прошарок поселенців-міщан, які займалися землероб-ством, і тому більшість міст тут не стали визначними торгово-ремісни-чими центрами, хоча поступово все більше мешканців займалисяпромислами, ремеслами та торгівлею. Наприкінці XVIII ст. виникаютьмануфактури у Тульчині, Немирові, Чуднові, Жахновці, Корсуні та іншихмістах і містечках. Зокрема, на Немирівській ткацькій мануфактурі у 80-90-х роках працювало близько 300 чоловік. У 1795 р. на Волині налічу-валося 18 мануфактур з виробництва поташу. На кінець XVIII ст. Право-бережжя уже славилось виробництвом сукна, зброї, скла, шкірянихвиробів тощо.

Поступово зростала зовнішня і внутрішня торгівля. Зокрема, тран-зитну торгівлю через Правобережжя в країни Західної Європи та наБалкани вели купці Росії, Лівобережної і Слобідської України. Ширили-ся зв'язки правобережних господарств з країнами Сходу. Але виника-ють і негативні моменти: з ряду економічних та політичних причин па-дають обсяги вивезення хліба через головний для того часу балтійськийпорт — Гданськ. Йшли пошуки нових шляхів вивезення хліба через чор-номорські порти, але це вимагало часу, шкодило розвитку торгівлі іпогіршувало загальний економічний стан.

Поступово польський уряд відновлює на Правобережжі воєводсь-ко-повітовий адміністративний поділ у складі Київського, Брацлавсько-го, Волинського та Подільського воєводств. Ними управляли воєводи,влада яких з часом зменшувалася, і одночасно посилювали свій впливвоєводські сеймики, що складалися з магнатів і місцевої шляхти. Поль-ська державно-адміністративна влада була слабкою і не могла забез-печити ефективного управління Правобережною Україною. До того ж іпольські війська нараховували тут всього 4-6 тис. чоловік. Водночаснадвірна міліція кожного з місцевих магнатів мала по 2-3 тис. чоловік.Тому політику щодо місцевого населення визначали магнати, що несприяло нормалізації польсько-українських відносин. Ця проблема зчасом все більше загострювалася.

Вже на початку XVIII ст. політична анархія в Речі Посполитій, жор-стока експлуатація селянства і свавілля польських панів та євреїв-орен-дарів, що поєднувалися з релігійним фанатизмом польської шляхти,викликали широкий повстанський рух гайдамаків (в тюркських мовахозначає — розбійник, грабіжник). Так поляки називали українських се-лян, міську бідноту та козаків, що втікали з приватних магнатськихвійськових формувань, об'єднувалися у повстанські загони, які частоочолювали запорозькі козаки. Спочатку гайдамацькі загони були неве-ликими і вели боротьбу розрізнено, грабуючи панські маєтки, знищую-чи ненависних гнобителів. Виступи були стихійними, без чітких політич-них цілей. Але згодом цей рух набрав масового, антикріпосницькогохарактеру. Гайдамаки не нападали на селян, міщан та козаків і користу-валися підтримкою народних мас. Гайдамаки отримували неофіційнупідтримку і допомогу також з боку Запорозької Січі, Гетьманської дер-жави, зустрічали симпатію в середовищі православного духовенства,яке бачило в них борців проти унії, яка знову насаджувалася польськимкатолицтвом. Поляки ненавиділи «схизматиків», які були вірними пра-вослав'ю. Православна церква не витримувала боротьби з краще орган-ізованою уніатською церквою. Майже всі великі центри православ'я наПравобережжі поступово переходять до рук уніатів. У 1721 р. сталауніатською головна святиня Волині — Почаївський монастир, у 1725 —Кременецький та ін. Посилення кріпосництва, переслідування право-славної віри, розгром православних церков, примусове окатоличенняукраїнського населення призвели до загострення визвольної і антифе-одальної боротьби гайдамаків. Відбулося кілька великих, масових на-родних виступів. Перший прояв народного невдоволення відбувся у1734 р. Повстання охопило територію Київщини, Брацлавщини, Волині,Поділля, окремих районів Галичини. Було захоплено багато міст і місте-чок. У 1750 р. вибухнуло таке саме повстання, але обидва рухи булипридушені польською шляхтою і російськими військами.

Найбільшого розмаху гайдамацький рух набрав у 1768 р. Повстан-ня дістало назву «Коліївщина» (від слів — кіл, колоти, різати — «колій»).Це селянсько-козацьке повстання своїм грізним характером, та масш-табами значно перевершив попередні повстання. У ньому поряд з соц-іальними мотивами велику роль відігравали релігійні. Католицькі ієрар-хи за сприяння польської влади і фанатичних католиків у військах велив цей час запеклий наступ на православну церкву. Польський митропо-лит Володкевич, його представник Мокрицький переслідували, жорсто-ко знущалися з православних священиків, особливо з сільського духо-венства. За найменшу провину їх садовили до тюрми і немилосерднобили різками і принижували. Все це створило атмосферу ненависті іготовність до повстання. У боротьбі з наступом католицтва швидковиділився бойовим характером, енергійністю, наполегливістю ігуменМотронинського монастиря Мелхісидек Значко-Яворський. Він мавзв'язки із запорожцями і підтримував ідею повстання проти польсько-го панування на Правобережжі. У монастирі зосереджувалися повстанці,організовуючись та озброюючись. Прискорили повстання незгоди се-ред польської шляхти та вступ російських військ на Правобережжя. Цебуло пов'язано з тим, що у 1768 р. під тиском царського урядупольський король С.Понятовський підписав з урядом Росії договір прозрівняння протестантів і православних у політичних правах з католика-ми. Проти цього виступили шляхта, магнати, створивши конфедерації(об'єднання), найсильнішою з яких була в місті Бар (Барська). Шлях-тичі розгорнули хрестовий похід проти «схизматиків». Польський уряд,не маючи військ для придушення виступу Барської конфедерації, звер-нувся по допомогу до Росії. Корпус російських військ вступив на Пра-вобережжя і почав розганяти конфедератів.

Серед українських селян поширилася чутка, ніби цариця КатеринаII видала «Золоту грамоту» із закликом до селян бити польську шляхту.Вони вважали, що виступають за справу короля, проти панів. Повстан-ня швидко охоплювало все нові райони Правобережжя, де діяло близько30 загонів.

На чолі повстання став запорожець Максим Залізняк, який у 1767 р.з'явився у Мотронинському монастирі. Тут він зібрав великий загін ко-заків, які хоча й не входили до запорозьких регулярних військ, а найми-тували в зимівниках та на рибних промислах, однак пройшли «школу»Запорожжя. Ігумен Мотронинського монастиря Мелхісидек Значко-Яворський благословив повстання і висвятив ножі. Загін Залізняказдійснив похід через Смілу, Черкаси, Корсунь, Канев та Лисянку в цен-тральні райони Правобережжя. Повсталі убивали шляхтичів, орендарів-евреїв і вливалися до загонів Залізняка.

Центральною подією повстання було взяття повстанцями однієї знайбільших фортець Правобережжя — Умані, яка належала родиніпольських магнатів Потоцьких. Коли повсталі підійшли до Умані, на їхнійбік перейшла головна сила захисту міста — козацька міліція, якою ко-мандував сотник Іван Гонта. Гонта походив із сім'ї селянина-кріпака ізсела Розсішки на Уманщині (тепер Христинівського р-ну Черкаськоїобл.) За свою довголітню службу він дістав від Потоцьких два села, щодавали йому великий на ті часи дохід. Перехід Гонти на бік Залізнякавідбувся внаслідок того, що він переконався у відданості керівникаповстанців ідеалам визволення селян з кріпацтва, відновлення козач-чини і оборони православної віри.

Взяття Умані супроводжувалося грабежами і жорстоким винищеннямпольських шляхтичів, євреїв, лихварів та ксьондзів. Переможці зібрали вУмані раду, на якій Залізняка проголосили гетьманом, а Гонту — умансь-ким полковником. Уманщину поділили на сотні, як було за козацьких часів,а уніатам запропонували або прийняти православ'я, або покинути край.

Охопивши Київщину та Брацлавщину, повстання, що все більше на-бирало антикріпосницького характеру, поширювалося у Східній Галичині,

Поділлі, загрожуючи перекинутись на територію Польщі та Російськоїімперії. Це викликало тривогу у російського і польського урядів. За такихумов царське військове командування, яке спочатку загравало з повста-лими, у червні 1768 р. обманом захопило керівників повстанців та їхтабір, а пізніше розбили решту загонів на Правобережжі. Залізняка ізапорозьких козаків як російських підданих судив російський суд, згідноз вироками якого вони були покарані різками і вислані до Сибіру. Гонтуі його прибічників як польських підданих судив польський суд, якийвідзначався надзвичайною жорстокістю. Особливо люто карав пов-станців польський генерал Стемпковський, штаб якого стояв у Кодніпід Житомиром. Там загинуло понад 3 тис. українців. На іншому суді уселі Сербах, недалеко від Могилева на Дністрі, два тижні бенкетуючашляхта насолоджувалася видовищем кривавої кари гайдамаків. Особ-ливо жахливих тортур зазнав Гонта: з нього були зрізані смуги шкіри,потім він був порубаний на частини, голову його прибили цвяхами доворіт Могилева. Так жорстоко польська шляхта і російський царизмрозправилися з повстанцями, які боролися за відродження державностіта козаччини на Правобережжі, об'єднання українських земель, ліквіда-цію нового наступу польського кріпосництва і католицтва. Це повстан-ня, незважаючи на поразку, ослабило шляхетський режим у Польщі танатиск феодалізму на українське селянство.

Після Коліївщини процес занепаду польської шляхетської державиприскорився. Цим скористалися її сусіди, в першу чергу Росія і Прус-сія, а також Австрія, які давно вже дивилися на польські області як насвою майбутню здобич, безперервно втручалися у внутрішні її справи.У 1772 р. проведено перший поділ частини польських земель між Ро-сією, Пруссією та Австрією. До складу Російської імперії відійшла східначастина Білорусії. Галичину захопила Австрія, включивши її до складусвоєї території під назвою Галіції і Лодомерії (Галичини і Володимир-щини). У 1774 р. Австрія окупувала Буковину, визволену російськимивійськами від турецького гноблення. Ще раніше, наприкінці XVII ст.,влада Австрії поширилася на Закарпаття. Тепер до утисків польських,угорських, румунських, молдавських і українських феодалів додалосягноблення правлячих кіл Австрії, які підтримували польських поміщиків,проводили політику насильницького онімечення населення.

У 1793 р. Прусія і Росія провели другий поділ Польщі. Правобережніукраїнські землі були возз'єднані з іншими українськими територіями вскладі Російської імперії. До неї відійшла також східна Білорусія зМінськом. У Польщі поширюються патріотичні настрої, розгортаєтьсявизвольний рух, який очолив Тадеуш Костюшко, однак він зазнав по-разки.

У 1795 р. Росія, Пруссія й Австрія провели третій поділ Польщі. Доцарської Росії були приєднані західна Білорусь і західна Волинь, безпо-середньо польські землі захопили Пруссія і Австрія. Розвал Польщі буврезультатом антинародної політики магнатства, егоїзму і розгнузданостішляхти. На Правобережжі була створена російська система адмініст-ративного поділу, на яку поширювалося чинність «Жалуваної грамоти»дворянству і російського законодавства. За рахунок конфіскованих тадержавних земель великі земельні наділи були виділені російським ге-нералам, чиновникам, кількість яких постійно зростала. Становище на-родних мас майже не змінилося. Царизм відроджував православ'я, якеотримало офіційне визнання влади. Вже у 1794-1795 рр. з унії в право-славне віросповідання перейшло мільйон чоловік, в основному селян.

Визволення Правобережжя з-під влади Польщі і возз'єднання йогоз Лівобережжям та іншими українськими землями в єдине ціле сприя-ло деякому прискоренню розвитку продуктивних сил, посиленню еко-номічних і культурних зв'язків між окремими українськими землями ітому в цілому мало, прогресивний характер.