1.3.2. Класифікація організацій

За взаємовідносинами із зовнішнім середовищем і підрозділами:

• механістичні (бюрократичні) – не здатні адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі;

• органічні (адаптивні) – здатні до адаптаціх до змін зовнішнього середовища за рахунок змніи системи взаємовідносин між підрозділами в організації

4. За статусом окремих організаційних елементів

• Формальна організація – група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей.

• Неформальна організація – група людей, яка виникає спонтанно, на підставі задоволення спільних інтересів, і де люди вступають у взаємодію один з одним досить регулярно.

Неформальні групи можуть утворюватися на основі виробничих стосунків, дружніх відносин, професійного вміння, давніх зв'язків у періоди навчання у школі, вузі, за національним походженням, регтігійними віруваннями та іншими суспільними інтересами.

Контрольні запитання

1. У яких сенсах використовується понятт «організація»? Яка етимологія цього терміна?

2. Які спільні характеристики організацій?

3. Якими особливостями характеризується організації як системи?

4. Яким чином класифікуються організації?

5. Чим відрізняються формальні та неформальні організації? Яку роль вони відіграють в суспільстві?

Тема 5 . Внутрішнє і зовнішнє середовище організації

1. Загальна характеристика внутрішнього і зовнішнього середовища організації.

2. Характеристика елементів внутрішнього середовища організації.

3. Характеристика факторів зовнішнього середовища організації

Питання 1. Загальна характеристика внутрішнього і зовнішнього середовища організації

Оскільки всі організації мають багато спільних характеристик, всі фактори, які впливають на успіх організації можна розділити на внутрішні і зовнішні.

Ті фактори, які піддаються впливу з боку менеджменту, є умовно контрольованими і називаються внутрішніми. Однак, слід мати на увазі, що часто внутрішні фактори є певним «даним», що є не переборним фактом (наприклад, існуюча технологія).

Ті фактори, які самі є «суб'єктами» управління, тобто задають умови існування організації, називаються зовнішніми.

Організації існують в оточенні, що складається з безлічі елементів: ринок, з його пропозиціями і запитами, акціонери з їх інтересами отримання дивідендів і реалізації прав власності, уряд з його податковими і законодавчими вимогами, партнери, по відношенню до яких організація має свої зобов'язання, змінні технології, устаткування, вимоги до якості продукції, освітньому рівню виконавців, зростаючі запити найнятих робітників, діяльність конкурентів, наслідки економічних криз і тому подібне. Це середовище впливає на організацію і накладає свої вимоги. Керівник повинен враховувати цей значний вплив.

Зовнішнє середовище не може бути постійним, воно змінюється. За ознакою ступеня змінності факторів зовнішнього середовища його можна умовно поділити на „спокійне” „мінливе”.

«Спокійним» зовнішнє середовище можна було вважати приблизно до 1975 року: рідко відбувалися які-небудь глобальні катаклізми, зміни були незначні.

Менеджери того часу повинні були організовувати свої підприємства так, щоб використовувати всі сприятливі можливості, що надаються подібною атмосферою навколо них.

Організаційно-економічні умови вробництва в такому середовищі можна характеризувати наступним чином:

• тривалі цикли життя товарів;

• наявність великого часу на розробку нових продуктів (технологій, послуг);

• головна умова в кооперації - ціна;

• збільшення розмірів компаній з пірамідальною структурою — утримання в структурі компанії власних експертних, транспортних, складських, дослідних, обслуговуючих підрозділів;

• масове виробництво;

• ефективність утримання великих складських приміщень для сировини і готової продукції.

Формування «мінливого зовнішнього середовища» починається приблизно з кінця 70‑х, початку 80‑х років. Мінливе (турбулентне) зовнішнє середовище характеризується підвищеною нестійкістю, непередбачуваністю, а завдання менеджерів ускладнюються у порівнянні з їх діями в «спокійному» середовищі. Правила, згідно з якими організації повинні діяти, швидко і непередбачувано змінюються.

В результаті рівномірного переходу зовнішнього середовища з «спокійного» стану в мінливий, відбулися глобальні зміни основних економічних показників середовища. Так, можна відзначити:

• різке скорочення життєвих циклів товарів;

• зміна вимог до технічної підсистеми організації;

• ускладнення продукції;

• зміна відносин замовник-виробник (якість, надійність – основна умова кооперації);

• неефективність утриманння власних експертних, дослідних, транспортних, обслуговуючих підрозділів;

• основна увага на задоволення потреб споживача;

• посилення конкурентної боротьби.

Питання 2. Характеристика елементів внутрішнього середовища

Загальну структуру елементів втрішнього середовища організації можна представити наступним чином (рис.5.1)

Рис.5.1. Структура елементів внутрішнього середовища організації

Цілі

Мета – це кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому.

Правильно сформульовані організаційні цілі мають відповідати наступним вимогам:

• цілі мають бути конкретними та вимірювальними;

• цілі мають бути зорієнтованими в часі;

• цілі мають бути реалістичними, досяжними, такими, що не перевищують можливостей організації;

• цілі мають бути не суперечливими, узгодженими, взаємопов’язаними;

• цілі мають бути сформульовані письмово.

Цілі, сформульовані з урахуванням зазначених вимог, виступають своєрідними нормативами, за допомогою яких менеджер може робити висновки про ефективність своєї майбутньої практичної діяльності.

Будь-яка організація має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру. Це передбачає необхідність класифікації цілей. Цілі організації можна класифікувати за кількома критеріями (табл.5.1.).

Таблиця 5.1