Тема 2. Основні етапи еволюції управлінської думки

1. Ранні етапи розвитку систем управління

2. Класичні теорії менеджменту

3. Інтегровані підходи до управління

4. Сучасні напрями парадігми управління

В загальному вигляді еволюцію управлінської думки можна представити на рис. 2.1 .

Ранні етапи розвитку систем управління

Інтегровані підходи до управління

Класична школа управління

Процесний підхід до управління

Системний підхід до управління

Ситуаційний підхід до управління

Поведінковий підхід до управління

Школа науки управління (кількісний підхід)

Сучасні напрями розвитку науки управління

Рис. 2.1. Еволюція управлінської думки

Питання 1. Ранні етапи розвитку систем управління

Зрозуміло, що ще до появи менеджменту як специфічного виду діяльності та наукової системи, управління розвивалося у міру розвитку суспільства і виробничих систем.

В еволюції розвитку систем управління умовно виділяють п΄ять етапів:

Перва управлінська революція - релігійно-комерційна (V тисячеріччя до н.е.) пов΄язується із зародженням писемності в стародавньому Шумері в V тисячолітті до н. е. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства привело до виникнення особливого прошарку "жерців-бізнесменів", котрі успішно здійснювали релігійно-комерційні й торгові операції, вели ділове листування і комерційні розрахунки.

Друга управлінська революція - світсько-адміністративна (ІІ тис. до н.е.), пов'язується з діяльністю вави­лонського царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.), що видав звід законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Цими законами вво­дився світський стиль управління, посилювалися контроль і відпові­дальність за виконання робіт.

Третя управлінська революція відома як виробничо-будівельна (І тис. до н.е.). Вона передбачала поєднання державних методів управління з конт­ролем за діяльністю в сфері виробництва та будівництва і відбулася в часи правління Навуходоносора (605—562 рр. до н. е.).

Четверта управлінська революція - промислова (ХVІІ-ХVІІІ ст.) відбулася в період зародження капіталізму й індустріального прогресу європейської цивілізації (XVII—XVIII ст.). Її головним результатом стало зародження про­фесійного управління. Поряд з емпіричними методами в управлінні стали впроваджуватися прикладні розробки й експерименти, результати яких допомагали визначати норми ви­робітку і винагороди, оптимальні терміни роботи устаткування, обся­гу випуску продукції, удосконалювати організацію виробництва і праці. Під час промислової революції було зроблено перші спроби перекласти ідеї управління на папір з метою виробити його узагаль­нюючі принципи, внаслідок чого було закладено необхідні умови теорії менеджменту. Революційну концепцію поділу, спеціалізації, кооперації та підвищення продуктивності суспільної праці виклав класик політичної економії А. Сміт у праці "Багатство народів".

П'ята управлінська революція (кінець XIX — початок XX ст.) відома під назвою бюрократичної; її теоретичною платформою стала концепція "раціональної бюрократії" відомого соціолога, економіста Макса Ветера.

Основні її результати:

• формування великих ієрархічних структур,

• поділ управлінської праці,

• введення норм і стандартів,

• встановлення посадових обов'язків і відповідальності менеджерів.

Саме в цей період набуває розвитку менеджмент як наука про управління. Виділяють три основні підходи (школи) в теорії менеджменту, які виникли у різні історичні періоди, однак всі вони знайшли своє втілення у сучасній практиці управління.

Виникнення менеджменту як наукової системи управління виробництвом була відповіддю на потреби промислового розвитку кінця XIX — початку XX ст. Специфічні риси цього періоду умовно поділяють його на три етапи (табл. 2.1)

Питання 2. Класичні теорії менеджменту

Класична школа управління

Класична школа може бути поділена на два напрями

а) науковий управлінський підхід (наукова організація праці) (Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант);

б) адміністративна школа (класична теорія організації) ((А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард)).

Науковий управлінський підхід Основна ідея: дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Основні принципи:

1. спеціалізація робіт: розподіл загального завдання на більш дрібні задачі; визначення якостей та навиків, необхідних для їх виконання; визначення необхідної кількості робітників-виконавців;

2) науковий підбір робітників для виконання окремих задач на основі відповідних тестів,екзаменів тощо;

3) наукове вивчення і навчання робітників. Основа – хронометраж – вивчення витрат часу, рухів, зусиль кращих працівників та формування на основі кращих показників нормативів;

4) важливість спонукальних мотивів заробітної плати: за виконання норми – заробітна плата; за перевиконання – премія;

5) розподіл відповідальності між робітниками та керівниками

Адміністративна школа (класична теорія організації). Основна ідея: дослідження підходів до удосконалення управління організацією в цілому.

Набільш чітко “універсальні принципи управління” сформулював А.Файоль (табл.2.2.). М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії” (табл.2.3.).

Таблиця 2.2

“Універсальні принципи управління” А.Файоля

1. Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини.

2. Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність".

3. Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками.

4. Єдиноначальність. Кожний робітник в організації повинен мати одного і тільки одного начальника.

5. Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника.

6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп.

7. Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, такою, що стимулює діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня.

8. Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління.

9. Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня.

10. Порядог. "Усьому своє місце і все на своєму місці".

11. Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва організації.

12. Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками.

13. Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план".

14. Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу організації.

Таблиця 2.3

Модель ідеальної бюрократії Макса Вебера

1. Високий ступінь розподілу праці: влада і відповідальність чітко визначені для кожного робітника і узаконені як офіційні обов΄язки

2. Чітка управлінська ієрархія: посадові позиції в організації повинні займати певне місце в ієрархії влади.

3. Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи.

4. Посадові особи призначаються, а не обираються.

5. Адміністративні посадові особи працюють за фіксовану плату

6. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників).

7. Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями.

Поведінковий підхід до управління

Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).

Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Х.Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Л.Гілберт «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо). Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д. МакГрегорі, Ф. Герцберг та інші.

Основна ідея: підвищення ефективності організації за рахунок використання:

• соціальної взаємодії;

• посилення мотивації праці;

• зміни характеру влади;

• зміни змісту праці і якості трудового життя.

У поведінковому підході також виділяють два окремих напрями:

а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників організації. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

Основні принципи:

• соціальні обов΄язки бізнесу як перед працівниками організації, так і перед суспільством;

• удосконалення системи мотивації персоналу;

• доброзичливість і чесність керівництва у відносинах з підлеглими;

• сприяння всебічному задоволенню потреб працівників та їх особистому розвитку;

• важливість формування неформальних груп в організації;

• використання законів і принципів психоаналізу в управлінні;

• залежність продовження співробітництва з організацією від ефективності спільної праці

Школа науки управління (кількісний підхід). Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

Основна ідея: управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей, що дає змогу спростити процес прийняття управлінського рішення за допомогою математичних моделей.

Інтегровані підходи до управління

Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до управління (процесний, системний, ситуаційний).

1. Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у такій послідовності (рис. 2.2):

планування організація керування контроль

Кожна функція управління, в свою чергу, представляє собою процес виконання сукупності конкретних функцій (підфункцій). Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій.

2. Системний підхід. Його представники стверджують, що організацію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовнішнім середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до управління можна представити таким чином (рис. 2.3):

Входи Трансформаційний Виходи

до організації процес з організації

Організація

Зовнішнє середовище

Рис. 2.3. Організація – як система

3. Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації.

Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо. Тому за таким підходом менеджер повинен:

• володіти різними засобами професійного управління, які доказали свою ефективність;

• вміти правильно інтерпретувати ситуацію;

• вміти відбирати конкретні прийоми, які ведуть до найменьшого негативного ефекту.

• вміти передбачати ймовірністні наслідки від застосування певних методів і концепцій в конкретній ситуації.

Питання 4. Сучасні напрями парадігми управління

1. Управління змінами.

  Пов'язано з тим, що приблизно в 70-х роках закінчила існування так звана «спокійна» зовнішнє середовище, а на її зміну прийшла мінлива «турбулентна». Це призвело компанії до необхідності швидко пристосовуватися до змін, швидко на них «відповідати», передбачити їх і таким чином заздалегідь планувати як витягти з них вигоду.

2. Необхідність реформування соціальної сфери.

Головний напрям реалізації - принцип «Кадри вирішують все». Це в свою чергу передбачає:

• необхідність включення людського фактора в систему управління;

• включення нового фактора ефективності - знання, тобто вирішальний вплив на ефективність праці надають не працівники, безпосередньо виробляють продукцію, а «працівники знання» - менеджери, інженери, техніки, фахівці;

• базовий фактор у розвитку економіки - «норма накопичення мізків», темпи, якими країна виробляє людей, що володіють освітою, уявою, теоретичними знаннями та аналітичним майстерністю;

• персонал починають розглядати як основний ресурс фірми. На зміну теорії, що розглядає персонал як витрати, які треба скорочувати, з'явилася теорії управління людськими ресурсами, відповідно до якої персонал являє собою один з ресурсів фірми, в який треба вкладати кошти

3. Реінжиніринг.

Передбачає кардинальну перебудову на сучасній інформаційній і технологічній основі організації господарської діяльності і управління на підприємстві (організації). Сфера змін може бути найрізноманітнішою: організаційна структура, фінанси, система поставок маркетинг структура кадрів та ін.

Нові напрями концепції розвитку менеджменту

Управління змінами

Необхідність реформування соціальної сфери

Реінжиніринг

Формування внутрішніх ринків корпорацій

Інтеграція процесів управління

Розвиток та підтримка малого бізнесу

Розподіл права власності та функції управління

Нові вимірники ефективності управління

Утвердження контрактних відносин

Посилення регулюючої ролі держави

4. Створення внутрішніх ринків корпорацій.

Означає перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства на внутрішню діяльність компанії, на всі її підрозділи. З цією метою в рамках підприємства створюються автономні підрозділи (бізнес-одиниці), які самостійно фінансують свою роботу, вступають на комерційній основі в партнерські відносини як з внутрішніми підрозділами компанії, так і з зовнішніми організаціями. У центральних органах управління концентрується рішення тільки питань стратегічного розвитку, пов'язаних з великими інвестиціями

5. Інтеграція процесів управління.

В останні десятиліття у всьому світі відзначена тенденція до укрупнення підприємств, що в свою чергу пов'язано з великими перевагами таких підприємств в умовах жорсткої конкурентної боротьби. При цьому просте укрупнення масштабів виробництва вже не відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Посилилися темпи технологічного розвитку вимагають об'єднання зусиль підприємств і організацій різних сфер діяльності: виробництва, науки, фінансів, інфраструктури. Саме ці причини призводять до появи нових форм укрупнення - різних «горизонтальних» об'єднань, серед яких особливе місце займають промислово-фінансові групи (ПФГ), технопарки, технополіси та ін

6. Розвиток та підтримка малих підприємств.

Проте як і раніше актуальною залишається діяльність «малих» підприємств. Саме вони є найбільш мобільними в умовах мінливої ​​зовнішньої і внутрішньої середовища. Їх завдання - знизити безробіття, розширити конкуренцію, оперативно реагувати на зміни споживачів.

7. Нові вимірювачі ефективності управління.

У якості цільових показників організаційних перетворень у практиці сучасного управління застосовують такі загальні характеристики діяльності фірми як:

• досягнення фінансової стабільності;

• забезпечення фінансового зростання;

• наявність інтелектуального капіталу;

• задоволеність споживачів;

• комплексність технологій;

• інвестиції в «людський фактор» і ін

8. Поділ прав власності і функцій управління.

Складність процесів управління призвела до того, що власники, володіючи контрольним пакетом акцій, не маючи необхідної компетенції і досвіду, змушені наймати професійних керівників.

9. Затвердження контрактних відносин у всіх формах власності.

Найбільші можливості для розвитку конкуренції в держсекторі відкриваються у сфері його взаємодії з ринковими структурами за допомогою контрактних відносин, ринкового тестування. Розвиток контрактних відносин супроводжується посиленням ролі конкурентного відбору пропозицій. Переможцем виходить конкурсант, який запропонував найбільш вигідні для замовника контракти.

10. Посилення регулюючої ролі держави.

Держава встановлює норми і правила економічних відносин. Це посилення виявляється:

• у створенні сприятливого середовища для функціонування підприємств;

• у стимулюванні внутрішніх перетворень на підприємствах;

• у регулюванні умов конкуренції;

• у забезпеченні умов соціальної справедливості і першочерговому задоволенні загальнонаціональних потреб;

• у збільшенні витрат на дослідницькі і дослідні розробки;

• у визначенні пріоритетних областей інвестицій.

Контрольні запитання

1. Які загальноекономічні закони повинні враховутися в управлінській діяльності?

2. Дайте характеристику основних законів і закономірностей менеджменту.

3. Як змінювались приниципи управління в процесі еволюції менеджменту?

4. Які приницпи ефективного управління пропонуються сучасною теорією менеджменту?

5. Які вимоги пред΄являються до надійних і ефективних принципів бізнесу?