1. 2. Класифікація ресурсів етнічного туризму

У географії туризму сформувалась ресурсна парадигма, згідно з якою ресурси вважаються визначальним чинником розвитку туризму на певній території [63, с. 16]. За визначенням О. О. Бейдика та Л. Л. Криницької, рекреаційно-туристськими ресурсами виступає сукупність природних, природно-антропогенних, суспільно-географічних об’єктів, що залучені до туристської індустрії та є чинниками відновлення й розвитку фізичних та духовних сил людини» [11]. О. О. Любіцева пропонує наступне визначення даного поняття: «Туристичні ресурси – це ті об’єкти природи, історії, культури, поточні події, явища, які можуть бути використані при створенні та реалізації туристичного продукту».

У науці сформувався досить чіткий поділ рекреаційно-туристичних ресурсів на природні та історико-культурні (антропогенні). Для розвитку етнічного туризму, більш важливою є друга група ресурсів, оскільки вона включає матеріальні та духовні прояви життєдіяльності етносу та його окремих представників. Однією із важливих складових історико-культурних ресурсів, що може бути задіяна для розвитку етнічного туризму, є культурна спадщина, тобто «сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини». Під об’єктами культурної спадщини розуміють «визначне місце, споруду (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність» [109]. Об’єкти культурної спадщини ділять на наступні категорії: 1) пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність із точки зору історії, мистецтва чи науки; 2) ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок зі пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки; 3) визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології [107]. Для розвитку етнічного туризму найбільш важливими є пам’ятки, ансамблі та визначні місці, які представляють цінність з точки зору етнології чи історії.

Важливою складовою культурної спадщини є нематеріальна культурна спадщина. У міжнародному праві під нематеріальною культурною спадщиною розуміють «звичаї, форми представлення і вираження, знання і навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти і культурні простори, визнані співтовариствами, групами і, у деяких випадках, окремими особами як частина їх культурної спадщини». Виявляється вона, зокрема, у таких сферах як усні традиції і форми вираження, включаючи мову як носія нематеріальної культурної спадщини; виконавські мистецтва; звичаї, обряди, свята; знання і звичаї, що відносяться до природи і всесвіту; знання і навички, пов’язані з традиційними ремеслами [107].

Більшість об’єктів культурної спадщини знайшли своє місце у класифікації ресурсів етнічного туризму М. Л. Орлової. Вона пропонує поділяти ресурси етнічного туризму за внутрішньою структурою на комплексні, складні та одиничні (категорії), а відповідно до сутнісного підходу на типи – етнічні артефакти, ансамблі етнічних артефактів та етнічні ландшафти, типи ж у свою чергу – на окремі об’єкти (дивись рис. 1. 2).

Рис. 1. 2. Класифікація ресурсів етнічного туризму [дис]