kyiv_pechersk_patericon

нашого Владики, Господа Ісуса Христа. А ото ваш ігумен, якого ви самі вибрали. Майте його за свого духовного отця, побоюйтеся його і все робіть за його велінням. А Бог, який усе сотворив Своїм словом і премудрістю, нехай вас благословить і вбереже від біди, нехай захоронить вашу непорушну й сильну віру в Нього, аби ви перебували в єдності і в єдиній любові разом до останнього подиху.

Нехай дасть вам ласку непомильно трудитися для Нього, щоб ви перебували в єдності тілом і духом, у смиренні і послуху. "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт. 5,48). І Господь нехай буде з вами. Нарешті, молю вас і заклинаю, щоб поховали мене у тому ж одязі, в якому я є сьогодні, у печері, де я перебував у дні посту; і не обмивайте мого убогого тіла, щоби ніхто із людей мене не бачив, а самі похороніть це тіло у згаданому місці».

Слухаючи це з уст святого Отця, братія плакала гіркими сльозами.

54. Про доручення й обітниці Святого своїм учням

Ізнову Блаженний потішав їх, промовляючи: «Обіцяю вам, браття й отці, що хоча й тілом відходжу від вас, та духом завжди буду з вами. І оце скільки вас помре у цьому монастирі, чи будете кудись послані ігуменами, якщо хтось і згрішить, я за це буду відповідати перед Богом, а якщо хтось відійде самовільно із цього місця, то тут не буде моєї провини. Отож розумійте мою відвагу перед Богом: коли побачите, що у цьому монастирі примножується всяке благо, то знайте, що я перебуваю поблизу небесного Владики; коли ж побачите нужду і занепад в усьому, то знайте, що я далеко від Бога і не маю відваги молитися до Нього». Сказавши це, відпустив усіх, не залишаючи при собі нікого.

Та один із братів, який завжди прислужував йому, трохи причинивши двері, зазирав у щілину. І ось Блаженний устав, і впав ниць на коліна, і слізно благав милостивого Бога про спасіння своєї душі, і закликав на допомогу всіх святих, а найбільше Святу Володарку нашу Богородицю, а через неї благав Господа Бога й Спаса нашого Ісуса Христа про свою отару і про те місце. А після молитви знову ліг на своє ложе і, полежавши трохи, поглянув на небо та з усміхненим лицем голосно сказав: «Благословенний той Бог, якщо воно так є, і я не боюся, а радісно відходжу із цього світу». Це слід розуміти так, що мав тоді якесь видіння, коли це казав. І потім заспокоївся, простяг ноги, склав на грудях руки хрестом і передав свою святу душу до рук Божих. Перейшов до святих отців року 1074-го, у суботу, третього дня місяця травня, при сході сонця, як сам передбачив.

Тоді ж учинили над ним великий плач і, взявши його [тіло], понесли до церкви і за звичаєм творили над ним святий спів.

Ітоді немов за якимось Божим повелінням, зійшлося багато вірних із власного поруху і сиділи перед ворітьми, очікуючи, коли винесуть Блаженного. А благовірний князь Святослав перебував тоді недалеко від монастиря, стояв і побачив вогняний стовп від землі до небес над тим монастирем. Та цього ніхто не бачив, лише князь. І з цього він зрозумів, що Блаженний помер, то сказав до своєї дружини: «Оце, думаю, сьогодні помер блаженний Теодосій». Бо день перед тим був у нього і бачив, що він тяжко нездужав. І послав довідатися, чи справді той помер. Так воно й було, то дуже за ним плакав.

55. Про похорон святого Теодосія

Брати ж, зачинивши браму й нікого не впускаючи, за велінням Блаженного сиділи біля нього й очікували, коли розійдуться люди, щоби тоді похоронити його так, як Блаженний заповів. Прийшло також багато бояр, та й ті стояли перед ворітьми. І ось за Божим провидінням захмарилося небо і пішов дощ, отож ті так розійшлися.

Коли ж дощ перестав падати і знову засяяло сонце, занесли його до вказаної печери, і поклали там його, й опечатали, та й розійшлися. І постили весь той день.

Того року молитвами блаженного отця нашого Теодосія у тому монастирі помножилися всі блага, та й в усьому краю всього було вдосталь, і приплід худоби - такого ще ніколи не бувало. Зрозуміли це учні його, згадавши обіцянку святого Отця, і прославили Бога за те, що їхній учитель і наставник сподобився такої благодаті. І можна бачити, як донині його молитвами помножується все у його монастирі: коли всі землі були пограбовані військом, то у монастирі

41

.

Блаженного помножувалися [блага] молитвами отця нашого Теодосія. Бо істинне те, що сказав Владика Господь: «...я прославлю дім моєї слави» (Іс. 60, 7). Так само каже Святе Письмо: «А праведні повіки будуть жити, і в Господі їхня нагорода; піклується про них всевишній» (Муд. 5, 15).

Справді, цей преподобний отець наш Теодосій, хоч тілом і відлучився від нас, та, як сам казав, «духом я завжди з вами».

Розповім вам тепер про чудо, яке сталося по смерті Блаженного.

56. Чудо Святого з боярином

Один боярин потрапив у велику немилість князя. Багато хто приходив й казав йому, що князь хоче послати його на вигнання. Отож він старанно молився Богові й закликав на допомогу Святого Отця нашого, промовляючи: «Знаю, Отче, що ти святий. Отже, настав час, постарайся, благаючи Владику небесного, щоб позбавив мене цієї напасті». Котрогось дня, коли він відпочивав пополудні, з'явився йому преподобний отець наш Теодосій, промовляючи: «Чому так сумуєш, чи гадаєш, що я відійшов від вас? Якщо тілом я й відлучився від вас, то духом я завжди з вами перебуваю. Завтра покличе тебе князь і, не маючи на тебе жодного гніву, знову поставить тебе на твоє місце». І той вельможа, начебто це трапилося не уві сні, прокинувшись, побачив спину Блаженного, коли той виходив із дверей.

І стало слово ділом: як сказав йому Блаженний, так воно й сталося. Тож відтоді він мав велику любов до монастиря блаженного Теодосія.

57. Чудо Святого з викраденим сріблом

Один чоловік готувався до подорожі. Маючи ж повну скриньку срібла, приніс її до монастиря блаженного отця нашого Теодосія і передав на збереження одному ченцеві, своєму приятелеві на ім'я Конон. Бачив це один із братів, на ім'я Миколай, і, за намовою біса, украв її і заховав. А Конон, коли прийшов до келії й побачив, що скарбу немає, дуже засумував і слізно молився Богові, часто прикликаючи святого отця нашого Теодосія, щоби не зазнав він сорому від того, хто дав йому скарб на збереження.

Тож коли він задрімав, то побачив уві сні блаженного Теодосія, який сказав йому: «Те, про що ти сумуєш, узяв чернець Миколай, спокушений дияволом, і заховав у печері». І вказав йому місце, промовляючи: «Іди, нікому про це не кажи, візьми своє». Той зрадів, схопився, запалив свічку й пішов до вказаного місця, знайшов усе за словами святого Отця. Узяв і приніс до своєї келії, хвалячи й славлячи Бога і Його угодника, блаженного Теодосія прославляючи.

58. Про недужого клирика

Знову ж оповідали, що один із клироса святої великої соборної церкви Софійської дуже захворів і палила його сильна гарячка. Тож трохи прийшовши до тями, недужий молив Бога і святого отця нашого Теодосія про полегшення недуги. І коли знову заснув, то побачив блаженного Теодосія, котрий давав йому свій посох і говорив: «Візьми це і ходи з ним». Тож він узяв і відчув, що хвороба відступила і гарячка припинилася.

Так розповів присутнім про появу Блаженного і відтоді одужав. Пішов до монастиря Блаженного і розповів братії, як він зцілився від хвороби молитвами святого Отця нашого до Бога, що дав таку благодать блаженному своєму рабові.

Та час вже закінчувати нашу розповідь.

59. Про ігуменство Стефана

По смерті блаженного отця нашого Теодосія ігуменом став Стефан і продовжував будувати церкву, спорудження якої розпочав ще Блаженний. Отож благодаттю Христовою і молитвами преподобного отця нашого Теодосія через кілька років була споруджена церква і облаштований монастир. І сюди перейшли всі брати. У тому ж місці, як було сказано, їх залишилося мало. І належало їм хоронити там померлих братів.

Оскільки ж обидва монастирі були недалеко один від одного, а поміж ними був двір, який блаженний наш отець Теодосій переобладнав на притулок для убогих, то все це було

42

.

обгороджене однією огорожею, хоч і з двома різними подвір'ями. А отець наш Стефан постановив, щоб у старій церкві щоденно служили Святу Літургію за померлих братів.

І Бог давав їм усе необхідне, і так зростало це місце благодаттю Божою і молитвами святого отця нашого Теодосія.

60.Про вигнання Стефана, який потім став єпископом Володимирським

Ворог, ненависник добра, який постійно бореться з Божими слугами і не дає їм так мирно жити, а виступає проти них своїми лихими підступами, вчинив між ними боротьбу. А де постійна боротьба, там часто і перемога. Ворог виставляє перемогу на боротьбу і не припиняє боротися. Таке сум'яття сатана вчинив серед них, спричинивши бунт так, що прогнали Стефана з ігуменства. Розпалив у них диявол таку ненависть, що вигнали його навіть із монастиря. Коли ж про це дізналися багато бояр, які були його духовними дітьми, переданими йому Блаженним, то дуже шкодували, що їхній духовний отець так постраждав і вигнаний із монастиря, котрий прийняв від отця нашого преподобного Теодосія. То ж вони подавали йому від своїх маєтків все необхідне для нього і для управління.

Він же, повсякчас згадуваний Стефан, за Божою допомогою і молитвами преподобного свого наставника отця Теодосія заснував собі монастир на Ютові і спорудив церкву в ім'я Святої Богородиці, назвавши її на честь образа, який є в Константинополі, - Влахернською. І щороку другого дня липня святкував там світлий празник Святої Богородиці.

61.Про ігуменство Никона

Після того вигнання ченці, що були в монастирі преподобного Теодосія, за спільною згодою поставили собі Ігуменом великого Никона. Він прийшов сюди по смерті Блаженного зі свого місця. Уважаю, що це сталося з Божого повеління, тому що він був найстарший серед усіх. Адже преподобний отець наш Теодосій колись із його рук сподобився постригу і прийняв святий ангельський монаший образ. Ворог багато разів також спокушав чинити опір і йому і звести на нього крамолу, але не зміг.

Отож ми, склавши нашу розповідь із численних свідчень, тут її закінчимо. Усе те, що я розповів про блаженного і великого отця нашого Теодосія, те, розпитуючи, чув я від старших від мене отців, які тоді жили, і описав це я, грішний Нестор, менший від усіх у монастирі преподобного отця нашого Теодосія.

Був я прийнятий до нього преподобним ігуменом Стефаном і ним пострижений; сподобився чернечого одягу; ним же був уведений у дияконський чин, недостойний його простак і невіглас, а найбільше - наповнений змолоду численними гріхами. Однак із волі Божої і зі своєї любові таке вчинив.

Отже, о брати, я часто чув про добре й чисте життя преподобного й богоносного отця нашого Теодосія і дуже радів, дякуючи йому, що так потрудився і так прожив останні роки. Це я бачив. І оскільки воно ніким не було записане, то мою душу огорнула печаль і скорбота. І наважився я, бо мене підштовхнула любов до святого й великого отця нашого Теодосія. Із простоти мого серця записав лиш дещицю з того, що чув про нього від багатьох, на славу і честь великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Йому ж слава з Отцем і Пресвятим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 9. 14 серпня.

Слово монаха Печерського монастиря Нестора про перенесення мощів святого преподобного отця нашого Теодосія Печерського

«Як праведних багато - народ радіє» (Прип. 29, 2), - каже премудрий Соломон. Бо є звичай у торжество божественного празника духовно радіти богообраним людям, за висловом премудрого Соломона: «Повіки праведник не похитнеться» (Прип. 10, ЗО). Бо прославляє

43

.

Господь тих, хто славить Його, як і насправді Бог благоволив явити своїм угодником цього блаженного, чесного мужа, високого життям, чудного у чеснотах, визначного чудесами, блаженного Теодосія. Так справді сотворив Бог через 18 років по смерті Преподобного.

Року 1091 року зібралося у пречистій Печерській Лаврі багато ченців зі своїм наставникомігуменом і вчинили спільну раду, щоби перенести мощі преподобного Теодосія. Тому належить похвалити вас: воістину ви блаженні, отці, добра рада ваша. О Богом зібраний люде! О посницький великий соборе! О пречесний полче! О благий збір, коли на вас збулося співане пророцтво Бога Отця, промовляюче: «Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі!» (Пс. 133,1). Воістину добра ваша рада, велемовні отці, голос труби ваших нарад. Бажаючи свого істинного пастиря, ви тут не сказали: «Ми позбавлені Отця і Вчителя», - а всі одними устами любили: «Візьмімо чесні мощі любого отця нашого Теодосія, бо не личить нам бути позбавленими пастиря, як і пастирю не належить залишати Богом доручених овець, щоби не прийшов дикий звір і не розігнав Христову отару словесних овець, а нехай прийде пастир у свою загороду і божественно затрубить духовною трубою, нехай пастирська сопілка віджене напад мисленного звіра». І ангели покличуть охоронця нашого життя і сторожа, всі одноголосно один одному кажучи: «Краще нам, брати, мати перед своїми очима завжди чесну домовину отця нашого Теодосія і завжди йому віддавати гідний поклін, як справжньому Отцю і Вчителю, бо не личить перебувати преподобному отцю нашому Теодосію поза монастирем і своєю церквою, оскільки він їх заснував і зібрав ченців».

Завершивши нараду, одразу звеліли приготувати місце для покладення мощів святого та поставили кам'яну домовину і ось настав празник - пречесне Успення Святої Володарки Богородиці. За три дні до свята Божої Матері звелів ігумен іти до печери, щоб показати місце, де лежать мощі святого отця нашого Теодосія. За ласкавим дозволом і я, грішний Нестор, удостоївся бути між першими очевидцями його святих мощів. Оце й справді правдиво вам розповім, бо не від інших чув, а сам був серед перших.

Прийшов ігумен і каже мені: «Ходімо, сину, в печеру, до преподобного отця нашого Теодосія». І прийшли ми в печеру, а ніхто про це не знав. Оглянувши, де розкопувати, і назначивши місце біля входу, щоб розкопувати, каже мені ігумен: «Не кажи нікому, хіба візьми, кого хочеш, на допомогу, і нехай не дізнається про це жоден із братів, поки мощі Святого не винесемо перед печеру». Сьомого дня я приготував знаряддя, щоби ним копати. Було це у вівторок увечері, я взяв зі собою двох ченців, мужів дуже доброчесних, а більше ніхто не знав. І так прийшли ми до печери, помолилися з поклонами, проспівали псалми та й приступили до справи. Я почав копати і дуже змучився, тож передав лопату другому братові. І так копали ми до півночі, та не могли знайти мощів Святого. Я дуже засумував, навіть заплакав і подумав, що Святий не хоче показати себе. Та майнула і друга думка: можливо, ми копаємо збоку. Узяв я лопату і почав старанно копати. А чернець, що був зі мною, стояв перед печерою і, коли почув церковне било на Утреню, сказав мені, що вдарили у церковне било. А я вже прокопав над мощами Святого, тож коли він сказав мені про удар била, я відповів йому: «Я прокопав, брате!» Коли я прокопав над мощами Святого, то одразу огорнув мене великий страх, і я почав кликати: «Заради преподобного Теодосія, Господи, помилуй мене!».

У той час два монахи в монастирі не спали, пильнуючи, щоб ігумен, змовившись із деким, не переніс потай мощів Преподобного, тож пильно приглядатися до печери. Коли ж ударили в церковне било на Утреню, то вони побачили три вогняних стовпи, немов світлі дуги, які, постоявши, перейшли на верх церкви Пречистої, де був похований преподобний Теодосій. І це бачили всі ченці, що йшли на Утреню, і багато благочестивих у місті. Бони уже знали про перенесення мощів Святого, і сказали вони тоді собі: «Оце переносять чесні мощі преподобного Теодосія із печери». І коли почало розвиднятися, то про це ширилася звістка по всьому місті, і прийшло багато людей зі свічками й кадилом.

А гідний чудес знаменитий Стефан, про якого йшлося у житті Блаженного (він був ігуменом на його місці; одразу після відходу з монастиря спорудив у Клові свій монастир, а потім за Божим благоволінням був єпископом міста Володимира), у той час будучи у своєму монастирі, бачив уночі через поле велике сяйво над печерою. Він подумав, що переносять мощі святого Теодосія, бо йому було оповіщено день перед тим, і він дуже засумував, що без нього переносять мощі

44

.

Святого, одразу сів на коня, швидко погнав до печери, взявши з собою Климента, якого поставив на своє місце ігуменом. Коли вони їхали, то бачили над печерою велике сяйво, а наблизившись до печери, не побачили нічого, тож зрозуміли, що то було ангельське сяйво. Так приступили до дверей печери, коли ми сиділи біля мощів святого.

А я, коли прокопав, послав до ігумена сказати: «Прийди, отче, щоб ми винесли мощі Преподобного». І прийшов ігумен з двома братами. Коли я добре прокопав і нахилився, то побачив: мощі його лежать наче святі; всі органи його цілі, не зачеплені тлінням; волося на голові присохло, а лице Преподобного світле, очі закриті і доброслівні уста стулені. І так поклавши на ноші його святі й чесні мощі, винесли ми їх перед печерою.

Наступного дня за Божим повелінням зібралися разом усі єпископи і прийшли до печери, а імена їх такі: Єфрем Переяславський, Стефан Володимирський, Йоан Чернігівський, Марин Юріївський, Антоній Пороський. Прийшли усі ігумени з усіх монастирів із численними монахами і благовірний народ, і взяли пречесні мощі святого Теодосія із печери з численними свічками і кадилом. І як сказано раніше, із міста вийшли люди назустріч Святому, тримаючи в руках свічки. Принесли його у Богом створену й пречисту церкву. І зраділа пречиста церква, прийнявши свого служителя. Було видно у церкві, бо денне світло перекривалося сяйвом свічок, як підходили святителі, цілували мощі Святого; як припадали єреї, любовно цілуючи їх; як приступав народ і ченці, доторкалися країв одягу Святого, посилаючи Богові духовні пісні, приносячи Святому вдячну похвалу.

ї так покладено його у його ж церкві Божої Матері праворуч, у 14 день серпня місяця, у четвер, о першій годині дня. І так світло святкували цей день.

Року 1108 ігумен Теоктист почав наполегливо благати благовірного великого князя Святополка, щоби поминати ім'я святого і преподобного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського, в Синодику. Бог так велів. Святополк був радий, обіцяв так вчинити, знаючи його життя. Тож почав Святополк розповідати усім житіє преподобного Теодосія. Митрополит учинив це і наказав уписати до Синодику. Митрополит звелів усім єпископам вписати ім'я святого Теодосія до Синодику. Усі єпископи з радістю вписали ім'я святого преподобного отця нашого Теодосія і поминають його на всіх соборах і донині.

Про пророцтво Святого

Не гоже це обійти мовчанкою. То розповім вам, як збулося пророцтво святого отця нашого Теодосія. Коли великий Теодосій ще був у цьому житті, то служив ігуменом і управляв дорученою йому Богом отарою, турбуючись не лише самими монахами, а й мирянами, про їхні душі, щоби вони спаслися. Найбільше ж про своїх духовних синів, потішаючи й розраджуючи тих, хто приходив до нього, а іноді й сам ходив до них додому і давав їм благословення. Був один благочестивий вельможа, духовний син Святого, називався Ян. Одного разу прийшов він у дім Яна і його дружини Марії. Обоє були благочестиві, жили чесно, згідно з божественним Павлом, дотримуючись чесного шлюбу. За це любив їх блаженний Теодосій, бо жили у заповідях Господніх і любили одне одного. Коли ж він до них прийшов, то навчав їх про милостиню убогим і про Небесне Царство, яке матимуть праведні, а грішні - муки, і про смертний час. Ще він говорив багато іншого зі Святого Письма, аж поки не дійшов до слів, де йдеться про покладення тіла до гробу. І благочестива жінка, слухаючи слова Преподобного, каже йому: «Отче, чесний Теодосію, хто знає, де буде покладене моє тіло?» А богонатхненний Теодосій, сповнений пророчого дару, сказав їй: «Кажу тобі правду: де буде покладене моє тіло, там і ти згодом спочинеш». Це й збулося через 18 років після смерті Святого. Преподобний Теодосій помер за 18 років до перенесення його тіла, а коли перенесли мощі Святого, тоді, у той рік і місяць, померла жінка Яна, на ім'я Марія, у 16 день серпня місяця. Прийшли ченці, співали звичайні пісні, а принісши, поклали її у церкві Святої Богородиці Печерської навпроти гробу Теодосія, ліворуч. Преподобного поклали 14 серпня, її ж - 16.

Гляньте на цього гідного подиву мужа, як збулося пророцтво преподобного Теодосія, доброчесного пастиря, який пас словесних овечок не лицемірно, а лагідно: мудро оберігаючи їх і начуваючи, і молячись за доручену йому громаду, і за всіх православних християн, і за землю Руську. Він і після свого відходу із цього життя молиться за вірних людей і за своїх учнів, які,

45

.

споглядаючи його чесну домовину і згадуючи його повчання і стриманість, прославляють Бога. І я, грішний і недостойний його слуга і учень Нестор, не знаю, як похвалити добре його життя і стриманість, а говорю оцю дещицю.

Радій, наш Отче і Наставнику, що відкинув земні пристрасті і полюбив мовчання! Радій, послуживши Богові в тиші та чернечому житті, бо ти приніс у собі всі Божі дари! Радій, Отче, що звеличився постом, зненавидів тілесні пристрасті і світську красу та відкинув бажання цього віку! Радій, що пішов високодумними стежками, наслідуючи отців, возвеличуючись мовчанням і прикрашаючись смиренням, звеселяючись книжними словами! Радій, зміцнившись надією вічних благ, які й дістав! Радій, який умертвив тілесні мудрування, засудив беззаконня і приглушив бунт. Преподобний! Радій, який уник бісівських підступів і сітей його! Радій, отче, який із праведними спочив, прийнявши нагороду за свої труди! Радій, який, будучи наставником отців, наслідував їх вчення, звичаї і стриманість, і їх божественне у молитві стояння; вони ж намагалися наслідувати великого Теодосія, бути подібним на нього поведінкою і житієм наблизитись до його житія, наслідуючи його перебування, переходячи від праці до ще важчого труду, підносячи до Бога звичайні молитви при запашному димі кадила, приносячи кадило молитовне, запашний ялівець! Радій, що переміг світську хіть і світовладця, князя пітьми цього віку! Радій, що переміг супостата - диявола і перехитрив його підступи, ухилився від його стріл, що сильним помислом став проти! Радій, що укріпився хресною зброєю і вірою непереможною, Божою допомогою!

Тому, чесний пастирю Христової отари, богомудрий Теодосію, молися за нас і за мене, раба твого Нестора, щоби звільнитися нам від ворожих сітей, і від ворога супостата охорони нас твоїми молитвами до Христа Ісуса, Господа нашого. Йому ж належить честь, і слава, і поклоніння з безначальним Отцем і з Пресвятим і благим і животворящим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 10 Про обкування домовини преподобного

отця нашого Теодосія Печерського

Через певний час захотів Георгій, син Симона, внук Африкана, обкувати домовину преподобного отця Теодосія, що і зробив. Отож послав одного зі своїх підлеглих бояр, на ім'я Василій, із міста Суздаля до богоіменитого міста Києва, до Печерського монастиря, обкувати домовину преподобного Теодосія. І видав йому Георгій 500 гривень срібла і 50 гривень золота на обкування домовини Преподобного. Узяв це Василій і неохоче вибрався в дорогу, проклинаючи своє життя і день свого народження, подумки собі промовляючи: «Чому це задумав князь витратити таке багатство, і яка нагорода йому буде за те, що обкує гріб мерця? Але якщо воно задарма здобуте, то марно й пропаде. Мені одному горе, бо не смію не послухати свого пана. Навіщо я залишив мій дім і заради чого подорожую цим гірким шляхом? Та й від кого буде мені якась шана? До князя мене не послано, ані до жодного вельможі. Що скажу і що промовлю до тієї кам'яної брили, і хто мені дасть відповідь? Тай хто не посміється через мій безглуздий прихід?» Отаке та ще багато іншого казав своїм супутникам.

Уві сні йому з'явився Святий, смиренно промовляючи: «О сину, я хотів нагородити тебе за твої труди, але якщо не розкаєшся, то зазнаєш багато лиха». Та Василій не припиняв нарікати, і Господь навів на нього велику біду за його гріхи: вигинули всі коні, злодії розікрали в них усе, крім посланого з ними скарбу. Відкрив Василій посланий із ним скарб на обкування домовини Святого, узяв звідти п'яту частину золота і срібла і витратив це на потребу собі і коням, та не зрозумів, що лихо трапилося через його хулу. Коли він був у Чернігові, то впав з коня і розбився так, що не міг і рукою поворухнути. Супутники його, поклавши його на віз, уже під вечір привезли його під Київ. Тої ночі з'явився йому Святий, кажучи: «Василію, чи не чув ти Господа, який мовить: «Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні» (Лк. 16, 9). Добре ж задумав син мій Георгій за словом Господа: «... хто приймає праведного, тому, що він праведний, той одержить праведничу нагороду» (Мт. 10, 41). Ти ж хочеш бути увінчаний за твій труд, але такої слави ніхто не дістав, а ти хочеш бути йому спільником; нині ти позбавлений усього, але не зневіргойся у своєму житті. Не можеш інакше

46

.

виздоровіти, якщо не розкаєшся у тому гріху. Накажи внести тебе до Печерського монастиря, у церкву Святої Богородиці, і нехай покладуть тебе на мою домовину. І станеш здоровий, і знайдеш цілим розтрачене тобою золото і срібло».

Це явилось Василію тієї ночі, і не уві сні, бо того ж вечора з'явився перед ним преподобний Теодосій. Уранці прийшов до нього князь Георгій Володимирович зі всіма боярами, побачив його дуже засмученого - і сам засмутився та відійшов. Василій же повірив видінню Святого і звелів занести себе до Печерського монастиря. Коли вони були на березі, то якийсь незнайомець зайшов до ігумена, промовивши: «Йди скоро на берег, виведи нагору Василія і поклади його на гріб преподобного Теодосія. Коли ж він віддасть скарб, то звинувачуй його перед усіма, що він узяв звідти п'яту частину, а якщо він розкається, то подаруй йому». Сказавши це, зник.

Ігумен шукав таку людину, котра до нього заходила, та ніхто не бачив, щоби хтось входив чи виходив. Пішов він до Дніпра, вивів на гору Василія і поклав його на домовину Святого. І той устав зцілений І здоровий усім тілом та віддав ігумену 400 гривень срібла і 40 гривень золота. Тож ігумен йому сказав: «О сину, а де ще 100 гривень срібла і 10 золота?» Василь же почав каятися, промовляючи: «Я взяв і потратив. Зачекай мені, отче, я все віддам тобі. Хотів-бо я втаїти і не віддати тобі цього, сподіваючись приховати від всевидящого Бога».

Тоді висипали все із мішка, в якому зберігалося, і перед усіма порахували. Знайшли все у цілості: 500 гривень срібла і 50 золота. І всі прославили Бога і святого Теодосія. Тоді почав Василій розповідати по порядку - і об'явлення Святого, і діяння.

Наступного дня вранці князь, узявши з собою лікарів, прийшов до згаданого вище місця, щоби лікувати Василія, та не знайшов його. Дізнавшись, що його відвезено до Печерського монастиря, і вважаючи, що той уже помер, хутко помчав до монастиря і знайшов його здорового, наче ніколи й не хворів. Почув від нього князь про чудеса і здивувався. Сповнившись духовної радості, пішов поклонитися гробові Великого Теодосія і відійшов.

Почув про це Георгій Симонович, тисяцький, припав душею до Святої Богородиці і святого Теодосія і до численних дарунків додав гривну, яку носив [на собі], а в ній було на вагу 100 гривень золота, і написав таке: «Я, Георгій, син Симона, слуга Пресвятої Богородиці Владичиці і святого Теодосія, благословенний його святою рукою. Колись я хворів три роки на очі й не бачив сонячного світла, а його словом я зцілився, бо, почувши з його уст "дивись", я прозрів і пишу оцей лист нащадкам мого роду, щоб ніхто не був відлучений від дому Пресвятої Володарки Богородиці і преподобних Антонія й Теодосія. Якщо би хтось потрапив у велику біду й не мав нічого подати, то нехай буде похований у котромусь із сіл цієї церкви, бо всюди сягає молитва Антонія й Теодосія. Адже коли ми вирушили з половцями на Ізяслава Мстиславовича і побачили здалеку високе місто, то одразу пішли на нього, та ніхто не знав, чиє це місто. Половці билися біля нього, багато було поранених, і ми втекли з того міста. Згодом я довідався, що це село Святої Богородиці обителі Печерської, а міста тут ніколи не було, ані самі мешканці того села нічого не розуміли: наступного дня побачили сліди кровопролиття і дуже дивувалися. А пишу вам це тому, що всі ви вписані до молитви святого Теодосія, а той обіцяв моєму батькові Симонові молитися за нас так, як і за своїх ченців. Цю молитву звелів мій батько вкласти йому до рук, коли вже готувався померти, очікуючи обітниці Святого. Відомо, що з'явився він [батько] одному з богоносних отців, промовляючи так: «Скажи моєму синові Георгію, що я отримав усі блага заради молитов Святого. Намагайся і ти, сину, йти слідом за мною добрими ділами!» Хто ж не забажає молитви й благословення святого отця Теодосія й ухилиться від нього, а

полюбить прокляття, яке б на нього прийшло? Тому-то його правнуки мають велику любов до святого Димитрія, бо у ньому мають своє місце. Якщо би хтось із них від нього відхилився, то той буде під клятвою своїх прародичів і батьків, бо добровільно ухиляється від молитви святого, благословення й обітниці преподобного отця Теодосія.

РОЗПОВІДЬ 11 Похвала преподобному отцю нашому

Теодосію, ігуменові Печерському, котрий є у богоспасенному граді Києві

47

.

«Як праведних багато - народ радіє» (Прип. 29, 2). Бо радісний і веселий день, коли праведний і преподобний муж приймає кінець життя; коли побачить заспокоєння своїх трудів, коли покине печаль і йде до радості; коли, покинувши землю і все земне, іде на небеса; коли розлучається з людьми, а поселяється з ангелами, сподобившись бачити Бога. У цей день наш учитель, і наставник, і пастир перейшов у життя вічне - великий серед отців отець Теодосій, що був світильником, трудівником і чудотворцем у землі Руській.

Де ж бо є більша радість, ніж та, як сподобитися бачити відхід до Господа й прийняти вінок нетлінності нашого отця й учителя, який десь там стоїть біля владичого престолу і має сміливість молити за нас Владику? Бо радіє не лише син, а й слуги, які бачать свого господаря, що має доступ до земного царя, подолавши багато труднощів та перемігши царських ворогів. Ми ж, сини і слуги свого господаря, радіємо й весело святкуємо, вихваляючи його подвиги й перемоги над нечистими духами, за які він має велику честь у Господа Вседержителя і багатьом випрошує безконечне життя. Чи може хтось гідно похвалити земного ангела і небесного чоловіка?

Бо люди, що сиділи у пітьмі і далеко в тіні, побачили світло віри від нашого апостола, посланого Богом, князя Володимира. Він сам пізнав Бога через святе хрещення і нам його засвідчив, знявши покривало невігластва із душ наших, і ми були осяяні світлістю триєдиного божества. Інший же шлях показав своїм учням Христос, кажучи: «І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт. 19, 29). Від кого ж ми пізнали цей шлях і легкий тягар Ісуса і хто показав нам, як взяти хрест і йти за Христом, як не цей преподобний отець наш Теодосій? Бо й раніше були такі, що йшли вузькою дорогою, відходили від світу, але він надав чину й устрою усім руським монастирям. Бо ніхто інший досі не виявив досконалого омертвлення, як він зі своїм учителем блаженним Антонієм, бо сповнив притчу Господню, яка каже: «Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йо. 12, 24). Помираючи для цілого світу, він ожив для Христа і приніс рясні плоди, які породив духом, і виплекав святістю і правдою, і помножив талант, даний йому Богом, і почув сказане йому Господом: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим» (Мт. 25, 21). Бо про це сказав Христос: «Багато з перших будуть останніми, а останні - першими» (Мт. 19, ЗО).

Він же, хоч і був серед останніх родів, та силою і Божою любов'ю, яка в ньому сяяла, випередив багатьох тих, що попереду. Адже ще замолоду нехтував, юний, земним і розмірковував про небесне; від утроби матері був чистим умістилищем для Святого Духа; не полюбив слави цього світу, а вибрав добровільну убогість і у всьому уподібнювався своєму Господеві. Мав ні за що минущі блага, бажаючи лиш одного: прийти, з'явитися перед лицем Бога, щоби сам на сам розмовляти у молитві.....

Від матері він зазнав багато гірких образ, і цим злий ворог наш хотів відвернути від добрих задумів святого юнака. Бачив-бо окаянний облесник, що той задумав його перемогти, тому й багато лиха навів на нього. І Божа благодать побачила його там, де він засяяв, наче сонце на небосхилі, і своїми променями просвітив увесь світ: займаючись ділами, не був позбавлений видіння, здіймаючись розумом щодня до кращого, згідно з апостолом: «...забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду...».

Був покірно слухняний своїй матері, та більше прислухався до Божих заповідей, розуміючи мудрість Святого Духа: важко тим, хто переймається світськими справами, дотримуватися заповідей Божих. Тому, покинувши все, рятувався втечею, подумки собі кажучи: «Краще засмутити матір на деякий час, поки Господь не дасть їй розуміння залишити марноту, ніж бути позбавленим Царства Господнього».

Прибув до града Києва, шукав вождя і провідника, щоби вказав йому несхибний шлях божественний. Довго шукав і знайшов, бо не покине Господь тих, хто шукає корисного. Знайшов дивного мужа, мудрого й досконалого розумом, що мав пророчий дар. До нього прийшов блаженний Теодосій, молодий віком та досвідчений розумом, і все, що учитель наказував йому, пильно й старанно виконував, як сказав Йов: «Я був сліпому оком, кульгавому я був ногами* (Йов. 29, 15). Завжди в серці мав апостольське слово, яке каже: «Носіте тягарі

48

.

один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гл. 6, 2). А цей Блаженний не раз і не два носив тягарі, а взяв на себе служіння всій братії і сам-один полегшував їхні труди. Багато з них дістали заспокоєння через його подвиг. Бог допомагав йому і подавав тілесну силу. Робив це щоденно, ніколи не відлучався від церковного зібрання і ніколи не переступав правила келійного, дуже пильно сповняючи вітцівський устав, який написав для тих, хто приходить для доброї праці й благого послуху.

Тому й вивищив його Господь. Бо для тих, кому служив як останній з усіх і був усім слугою, над ними був поставлений і пастирем, і отцем, і учителем. Бо коли Варлаама взяли ігуменом до монастиря, збудованого князем в іншому місці, то Теодосій довго опирався, однак не міг не послухати свого учителя Антонія. Пізнавши, що це воля Божа, неохоче погодився і взяв на себе ще більший труд, міркуючи, що коли він так багато турбувався про тілесні справи, то повинен тим більше клопотатися про духовні. І говорив собі святий Теодосій: «Додай до трудів труди і до подвигів подвиги, бо коли з'явишся перед своїм Владикою, не допильнувавши добре своєї отари, то як скажеш: «Ось сам я і мої діти, що їх дав мені Господь...» (Іс. 8, 18).

Тому він щоночі не знав сну: чи то стоячи у молитві, чи обходячи келії й побуджуючи братів до молитви. Будучи старшим, не облишив доброго почину, бо іноді носив воду, іноді колов дрова, і так подавав приклад усій братії. Коли ж наступав Великий Піст, тоді воїн Христовий Теодосій нехтував усіма земними речами, відлучався від громади, ішов від братії і замикався сам у печері. Там перебував усю чотиридесятницю і сам розмовляв з Господом у молитві.

Хто ж оповість його труди й немочі, слізні ридання та строгий піст і боротьбу з лукавими духами? А коли надходив світлий день Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, тоді Преподобний повертався як Мойсей із Синайської гори, душею сяючи більше, ніж обличчя Мойсея. І жодного року не переступив свого уставу. Тоді й удостоївся він одкровення Божого й дізнався про свій відхід, як йому було велено перейти із цього світу у безкінечний. Не приховав від друзів та учнів своїх, що він іде до Бога, обіцяючи благати Бога про дім Пречистої Божої Матері і про отару дітей своїх аж до пришестя Господа Бога нашого. Як обіцяв, так і вчинив.

Чим більше дарів він сподобився від Бога, тим більшу милість Господню подавав нам щороку і щогодини, приходячи й відвідуючи, заступаючи й охороняючи, пильнуючи свою отару від ворога наших душ. Бо хто коли просив чогось корисного біля гробу Святого для спасіння і втратив надію? Або хто, прикликавши святе його ім'я, не був визволений від душевної рани і зцілений від тілесної недуги? Це наш апостол і проповідник; він наш пастир і учитель; він наш вождь і правитель; він нам мур і огорожа, наша велика хвала і наша відвага перед Богом.

Нині нам, браття, належить духовно радіти й веселитися, пишатися благом і радісно святкувати, маючи завжди перед нашими очима домовину преподобного отця нашого Теодосія; у неї ж сьогодні покладене багатостраждальне і святе тіло, що випромінює промені чудотворні в усі кінці Руської землі. Ця домовина прийняла незнищенний скарб, вмістилище Святого Духа, орган божественний, чесне тіло отця нашого й учителя. На неї дивлячись, немов споглядаємо його самого, бо хоча Святий був покладений до гробу, та духом із нами завжди перебуває й усе бачить. Коли згідно із заповіддю його живемо і дотримуємось його правил, то радіє й милостиво наближається до нас, охороняє й застерігає, наче улюблених дітей. Коли ж почнемо нехтувати своїм спасінням і не дотримуємося його наказів, то позбавляємо себе його допомоги.

Та, о святий отче Теодосію, ти сам доповни наші недоліки своїми чеснотами, бо без твоєї допомоги ми не здатні щось добре вчинити. А в день твого відходу, з любов'ю творячи збір, звертаємося до тебе: «Радуйся, просвічення землі Руської, бо немов рання зірниця ти з'явився на заході і засіяв на сході, і просвітив усю Руську землю! Радуйся, який вказав і дав образ істинного шляху, вождь, і правитель, і наставник чернечого життя! Радій, начальнику й поборнику, посібнику й помічнику усіх, хто хоче спастися. Радій, що помножив отару словесних овець у домі Божої Матері; такого жодного не було перед тобою і не буде після тебе у землі нашій! Радій, садівниче винограду Христового, бо простяглися пагони його до моря і до рік сягають грона його, бо немає ні країни, ні місця, де не було б лози твого винограду! Радій, сховище Божого одкровення і будівничий дому Пречистої Матері Божої, який звів і прикрасив велично і приніс у дар Богородиці! Радій, помноживши талант своєму Господу, бо, взявши десять талантів, здобув ними тисячу! Радій, нагодувавши поживою Христового виноградника

49

.

словесних овець досита, і покуштувавши її, чужоземні вівці зачинилися в домі Божої Матері й об'єдналися разом із твоїми вірними дітьми! Радій, солодке джерело, п'ючи з якого, чернечі полки отримали божественну прохолоду і без труднощів пройшли тісний шлях і поселилися при витоках вишніх вод! Радій, пастирю й учителю, що зберіг отару непорочною й цілою від вовка мисенного і привів до начальника пастирів - Христа!

Радій, вогненний стовпе, світліший від того, що був при Мойсеї, бо він просвітив тілесно, а цей духовно просвічує новий Ізраїль, провівши через неплідну пустелю життєвих спокус, і налякав промінням Амалика духовного та й вивів у землю обіцяну, чи, краще кажучи, на райські пасовища, де радіють твої учні! Радій, земний ангеле і небесний чоловіче, рабе і слуго Пречистої Божої Матері, бо не знайшла Вона іншого будівничого свого дому, окрім тебе, якого полюбила й пообіцяла милувати благодаттю дарів, так воно й сталося! Радій, отче Теодосію, наша похвало й велич! Лавра твоя пишається тобою, і по всьому всесвіту стало славним її ім'я! Дивуються країни з отців, які в ній були, бо засяяли, наче зорі, на церковному небосхилі, виконуючи Божі заповіді. Проявилися чудотворцями, сподобилися від Бога пророчого дару, а від Святого Духа прийняли дар ясновидіння і стали учителями божественних слів! Прийшли царі й поклонилися князі, покорилися вельможі й затремтіли сильні, вжахнулися чужоземці, побачивши, як небесні люди ходять по землі і збираються до Господнього престолу у домі Божої Матері, безперервно співаючи ангельську пісню і разом з ангелами приступають до жертовника Господнього. Одні ж чітко бачили ангельський лик, інші ж подумки і душевно з ними розмовляли й пізнавали духом. Коли ж з'явилися Божі ангели, то деякі проганяли чуттєвих лукавих духів і ставали для них пострахом. Такими є лози твого виноградника, такими є гілки твого кореня; такими є стовпи твоєї споруди, такими є діти твого породження, такими є отці твоєї Лаври. Бо ж, Отче, належить бути такими учням такого вчителя, бо насправді з твоїх уст витікала ріка Святого Духа, сам Христос, Син Божий, коли сказав, навчаючи юдеїв: «Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть» (Йо. 7, 38). А говорив це про Духа, якого повинні прийняти ті, хто повірив у Нього. І ріка, що ніде не зупиняється, безперервно напоює твоїх дітей, і на віки віків. Випустивши цю ріку, апостоли привели всіх поган до Бога, а напившись із цієї ріки, мученики нехтували своїм тілом, віддавали його на рани і на різні муки. Випивши з цієї ріки, отці залишали міста і села, маєтки й доми, а поселялися в горах, у вертепах і в земних печерах; випивши з цієї ріки, твої учні знехтували земним і звернули всі свої помисли до неба, а отримавши бажане, поселилися у божественному світі, де лики безтілесні, а наслідуючи їх, і ми прибігли до дому Божої Матері, і в твою надію, і в твоє пристанище, поклавши всі наші сподівання на Пречисту Діву Богородицю і на тебе, преблаженний отче Теодосію!

І хоч не здолаємо йти шляхами твоїх колишніх учнів, але згадуючи те, що сказали твої святі уста: «Коли хтось закінчить своє життя у домі Пречистої Богородиці і в моїй надії, то хоч чимось і не сягне до подвигів, я це доповню і вблагаю Бога про них», - тож сподіваючись на їді слова, молитвами благаємо тебе.

Бо і сам знаєш, Преподобний, хоч ми й мовчимо, що дні наші пропали у світській марноті, та, трохи схилившись, прийняли ми ярмо Христове і прийшли у дім Владичиці Пречистої нашої Богородиці та до твого святого пристанища. Не віддай же нас ворогам душ наших, бо вони проти нас озброїлися, й полонять нас постійно, і різними помислами стріляють у наші серця, й відволікають нас від Божого розуміння, а примушують любити проминаюче й тлінне і цілком занурюють нас у глибини гріховні.

Та ми знайшли тебе, керманичу, скеруй нас до тихого пристанища, втихомир душевну бурю і вблагай про нас спільного Владику, щоби подав нам слово й судження, думки і діяння, щоби сповняти всі його заповіді. Бо хоча ми й відхилилися від шляхів заповідей Господніх і через лінощі не дотримувалися даного тобою уставу, та заради самої нашої віри у Пречисту Діву й у тебе, святий отче Теодосію, нехай причислить нас до числа дітей твоїх, котрі непорочно ходили стежками правди, нехай зробить нас причетними до споглядання Свого світлого лиця, коли нас забере звідси.

Коли ж ми ще є в цьому житті, то ти відвідуй нас і оберігай від усяких ворожих хитрощів і справ, які відволікають від Бога. Молитвою твоєю подай нам життя чисте й миле Богові, підійми

50

.