suchasna_shpory_ekzamen
.pdf
1.Періодизація укр.. мови
— мова, поширена у південно-східній Європі, належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Єдина державна мова в Україні, одна з трьох офіційних мов у Придністров'ї та одна з офіційних мов частини Сербії.Хронологія історії української мови, що її викладено нижче, поєднує два підходи: історичний (розвиток української мови у рамках тих держав, де нею послуговувалися) та «джерельний» (кожному періоду притаманні певні джерела, з яких можна зробити висновок про різні зміни насамперед у фонетиці мови, за Ю. Шевельовим). «Джерельний» підхід Ю. Шевельова виділяє такі періоди:1протоукраїнський період VII-ХІ ст. — немає джерел, написаних носіями мови на території України, використовуються інструменти зіставної лінгвістики2давньоукраїнський період ХІ-XIV ст. — представлений досить значною кількістю писемних пам'яток, які написані не українською, а церковнослов'янською мовою3ранньосередньоукраїнський період XV—XVI ст. — основною проблемою є відмежування пам'яток і рис української мови від білоруських4середньоукраїнський період середина XVI — перші роки XVIII ст. — писемна мова виступає з одного боку як особливий різновид церковнослов'янської мови, з іншого боку як особливий, дуже перероблений різновид розмовної мови5пізньосередньоукраїнський період XVIII ст. — писемні джерела часто фіксують мішанину української та російської мов у різних пропорціях6сучасний період від останніх років XVIII ст. до сьогодні — використання української мови в художній літературі та всіх інших жанрах
2. Поняття літературної мови.
Лі óва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацієюПисемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
3.Мовна норма та її соціальне значення.
—сукупність загальноприйнятих правил реалізації
мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.Норма диктується й випрацьовується вихованням і освітою: родиною, оточенням, дошкільними й шкільними закладами, середньою спеціальною та вищою школами, літературою, театром, кіно-, радіо- й телевізійними передачами — усіма засобами масової інформації, а тепер ще й Інтернетом. Норма не є незмінною константою. Суспільство, час і простір, у якому функціонує мова, змінюються і зазвичай змінюють ті чи інші мовні норми.Мовна норма має важливе соціальне значення. Адже тільки єдиний правопис і стала вимова, обов'язкові для всіх правила відмінювання слів і синтаксичних зв'язків між словами, однакове розуміння змісту вживаних слів, єдиний наголос у словах саме і створюють ті якості літературної мови, що потрібні їй як засоби спілкування між людьми.
1.Фонетика як розділ мовознавства. Одиниці фонетики.
Фонетика - розділ мовознавства, що вивчає звуки мови і звукове будова мови (склади, звукосполучення, закономірності з'єднання звуків в мовну ланцюжок). Три аспекти фонетики: анатомофізіологічний (артикуляційний). Досліджує звук мови з точки зору його створення: Які органи мови беруть участь в його вимові; Активні або пасивні голосові зв'язки. Витягнуті чи губи вперед і т. д. акустичний (фізичний). Розглядає звук як коливання повітря і фіксує його фізичні характеристики: частоту (висоту), силу (амплітуду), тривалість.функціональний аспект (фонологічний). Вивчає функції звуків у мові, оперує фонемами.
Основні фонетичні одиниці і засоби: Усі одиниці фонетики діляться на сегментні і суперсегментний. Сегментні одиниці - одиниці, які можна виділити в потоці мовлення: звуки, склади, фонетичні слова (ритмічні структури, такт), фонетичні фрази (синтагми). Суперсегментний одиниці (інтонаційні засоби) - одиниці, які накладаються на сегментні: мелодійні одиниці (тон), динамічні (наголос) і темпоральні (темп або тривалість).
2.Звуки мови, їх акустична й артикуляційна характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять фонема і звук.
З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням голосу (тону) і шуму. Якщо голосні складаються з чистого голосу і шуму в них немає, то приголосні складаються з голосу і шуму або лише шуму. Отже, голосні - це тональні звуки. Приголосні обов'язково містять у собі шум. Співвідношення голосу і шуму в різних групах приголосних залежить від їх природи. Голосні й пригол
—
найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.
3. Система голосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація голосних.
Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосні. Поділ звуків на голосні і приголосні – це найбільше протиставлення у системі звуків мови.Голосні - це звуки людської мови, основу яких становить голос. За місцем творення (береться до уваги рух язика в горизонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні звуки переднього ряду ([є], [и], [і]) та заднього ([а], [о], [у])Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки низького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття.
4. Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація приголосних.
5.Зміни звуків у потоці мовлення. Позиційні та комбінаторні зміни звуків (загальна характеристика).
До позиційних змін належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.Редукція голосних (від лат. reductio "відсунення, повернення, відведення назад") - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.Наприклад, у словах кленок і клинок [є] в ненаголошеному складі своїм звучанням наближається до [и], а [и] до [е], так що ці слова звучать однаково: [клеинок].До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків.лягти [л'агтй], батько [бат* ко], няня [н'ан'а]. Асиміляція (відлат. assimilatio "уподібнення") - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.Дисиміляція (від лат. Dissimilatio"розподібнення") - розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.Епентеза (від rp. epenthesis "вставка') - поява у словах додаткового звука.
6.Найтиповіші чергування голосних і приголосних при словотворенні і словозміні.
Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] - [ш], що відбуваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага - уважний - зауваження, дорога - доріжка - подорожній, козак - козаче - козаченько, галка - галчин - галченя - Галченко, сміх - смішний - усмішка, бідолаха - бідолашний.б) Чергування [г] – [з'], [к] - [ц'], [х] - [с'] при словозміні перед закінченням -і. Наприклад: луг - у лузі, папуга - папузі, райдуга - райдузі, гілка - на гілці, донька - доньці, онука - онуці, свекруха - свекрусі, комаха - комасі, капелюх - у капелюсі.До найбільш поширених чергувань голосних можна віднести такі:а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід - східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл - попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбувається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживається тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]);
7.Спрощення в групах приголосних.
Іноді при творенні слова або його відмінюванні виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних звуків. Тому в процесі мовлення один з приголосних (переважно середній) випадає, тобто відбувається спрощення.1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл- , -стн- випадають д і т :тиждень – тижня, виїздити – виїзний, лестощі
– улесливий, щастя – щасливий, вість – вісник, честь – чесний.Але в словах: зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять літера т зберігається.2. У групах приголосних -зкн-, - скнвипадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну-: бризк - бризнути, брязк - брязнути, тріск - тріснути, але випуск - випускний, виск – вискнути, пропуск – пропускний та ін.3. –шчк- спрощується на –шк-: дощок – дошка, зморщок – зморшка, витріщити – витрішки.4. Спрощення відбувається також у групах приголосних – стц-, -лнц-, -рдц-, -сткл-, -рнц-, -стк-: місце (від мьстьце), сонце (від "солнце"), серце (від "сердце"), скло (від "стекло"), чернець – ченця, місто – міський.5. У групі приголосних -слн- випадає л : масло - масний, мисль - умисний, ремесло - ремісник.
8.Подвоєння приголосних.
Подвоєння відбувається при збігові однакових звуків, що належать до різних морфем: преф.+ корінь.: беззахисний;преф.+преф.: беззастережний; корінь+суф(-ний, -ни,-ниц): туман-туманний, деньденний. в ім.. та прися. Утв-их від прикм. З подвоєнним н, подвоєння зберігається: законний-законність.у складних словах, коли 1ша ч-на зак-ся, а 2-га поч.-ся тим же приголосним: військкомат, юннат.коли основа дієслова мин часу зак-ся на –с перед воротнім постфіксом – ся: пасся, розрісся.у прикметникових наголошених суф-ах –енн,- анн,-інн та в утворених від них ім.-ів на –ість і в прися: старанний- старанність-старанно.Але подвоєння не відбувається:у прикм. Утвих від ім.-ів за доп суф-ів –ан, -ян, -ин, -їн: глина-глиняний, соловей—солов’їний.у дієприкм., а також у ім.-ів та прися утв-их від дієприкм: згуртований-згуртованість-згуртовано.Подовження приголосних виникає внаслідок фон уподібнення звуків: перед я, ю, і, е після д,т,л в усіх відмінках крів Р.в. ім.-ів ч і ж р 1ої в: суддя, суддею, суддю.Перед ю в О.в одн ім.-ів ж р 3ої в , якщо у Н.в. одн вони зак-ся на один м’який або шиплячий пригол: сіль-сіллю, річріччю.Перед я,ю,і,е в усіх відмінках ім.-ів с р 2ої відміни(за винятком Р.в. мн): колосся, обличчя, життя.
13.Поняття орфографії. Орфограма, типи орфограм. Принципи української орфографії.
Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі усного мовлення в писемній або друкованій формі. Орфограма – це правильне написання, це насамперед букви, для написання яких треба застосувати певне правило. Орфограми бувають буквенні: 1)ненаголошені е, и в корні слова: весна, життя; 2)велика чи мала буква: Земля-земля; 3) написання сумнівного приголосного: легкий, просьба; 4) подовження та подвоєння приголосних: навчання, лимонний; наявність чи відсутність літери: сторіччя-сторіч, баский-баскський; та небуквені: 1) дефіс: покиївськи, темно-зелений, з-поміж; 2) апостроф: м’ята, сузір’я; 3) перенос слова: хо-джу, три-ста; 4) роздільне написання: будь ласка, все одно, поки що, на жаль; 5) разом: улітку, попід, пів вікна. Орфографічне правило – це коротка й чітка рекомендація для певного написання як зразкового. Принципи української орфографії: 1) фонетичний – написання слова точно відображає його вимову ( вода, калина, треба); 2) морфологічний – написання слова розходиться з його звучанням (просьба, безжурно, на річці); 3) традиційний (історичний) – написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні аналізом морфем (яблуко, левада, лимон, бароко); 4) смисловий (диференційний) – написання однозвучних слів залежить від їхнього значення: написання великої чи малої літери (Романроман), написання слів разом чи окремо (на пам'ять – на пам'ять).
14.Склад. Закони українського складоподілу.
Склад — у мовознавстві відрізок звукового плину мови з вершком порівняно більшої повноти голосу (голосності), складений з одного чи більше звуків, обмежений обабіч відрізками меншої голосності (чи «нульової» голосності на початку й у кінці слова); вершком складу в українській мові буває лише голосний; межею складу вважають у фонетиці (якщо між вершками два і більше приголосних) пункт найменшої голосності на стику артикуляційного зіступу першого й приступу наступного з-поміж них (якщо приголосний один, він належить до наступного складу).Голосний звук в українській мові є центром (вершиною) складу і визначається як складотворчий. Тому кожне слово поділяється на стільки складів скільки в ньому голосних звуків. За кількістю складів слово може бути:односкладовим (стіл, віз),двоскладовим (сто-ли, мова),трискладовим (са-ди-ба, пе-ре-спів)багатоскладовим (пра-це- люб-ний, пе-ре-січ-ний, тра-пе-ці-є-по-діб-ний).Для української мови властивий переважно відкритий склад. Крім того, склад розрізняють за початковим звуком:Українській мові притаманні переважно прикриті склади.
15.Наголос. Типи наголосу в українській мові.
— надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Його також можна визначити як якісну характеристику (коли якість голосного є засобом вираження наголошення) і, також, як кількісну характеристику (відносно збільшена тривалість наголошеного голосного).Залежно від того, який акустичний параметр визначає наголос, відповідно виділяють:1силовий (динамічний, експіраторний) наголос2музичний (тоновий, мелодичний) наголос3кількісний (квантитативний) наголо.Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:1словесний (тактовий) наголос. 2вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова) 3рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)4нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)5постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова)6синтагматичний наголос7фразовий наголос
16.Предмет і завдання словотвору. Основа твірна, непохідна і похідна. Похідні слова, їх ознаки.
Словотвір— розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. (лексичні одиниці за структурою і способом творення їх).Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення (колір…). Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні — ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). Процес творення нових слів у мові має назву словотворення. Нові слова утворюються на базі вже існуючих. Слово, яке служить базою для утворення іншого, називається твірним.Розрізняють морфологічні й неморфологічні способи словотворення. До морфологічних відносять всі способи, за яких похідне слово утворилося за допомоги афіксальних морфем, всі інші - до неморфо-логічних.Морфологічні способи словотворення поділяються на афіксальні, безафіксальні (осново- і словоскладання, абревіація).Залежно від того, які афікси використовуються для творення похідних слів, серед афіксального словотворення виокремлюють такі його різновиди: 1Суфіксальний2префіксальний.3суфіксально-префіксальний, 4постфіксальний, творяться дієслова - постфікс -ся вживається з дієслівними основами: витирати - витиратися,5безафіксний.
17.Словотвірний тип. Продуктивні і непродуктивні словотвірні типи
С л о в о т в і р н и й т и п — це основна одиниця класифікації похідних слів. Під словотвірним типом розуміють модель похідних слів (дериватів), що належать до однієї частини мови і характеризуються такими словотвірними ознаками: 1) похідністю від слів однієї частини мови; 2) спільним способом словотвору; 3) спільним словотвірним значенням; 4) тотожним словотворчим формантом.У словотвірній системі сучасної української мови спостерігаються випадки поступової втрати продуктивності афікса в одному словотвірному типі, і навпаки, зростання його словотвірної активності в іншому. Так, продуктивний у минулому суфікс -івн(а) в утвореннях на позначення дочки за фахом або соціальним станом батька (бондарівна, лимарівна, сотниківна, царівна, князівна та ін.) став зовсім непродуктивним, але в назвах людей за прізвищем або прізвиськом батька він і нині є досить продуктивним у розмовному стилі і закріпився, зокрема, в іменах по батькові: Дорошівна, Митяхівна, Кудряшівна, Іванівна.
18.Способи словотвору сучасної української літературної мови. Загальна характеристика
1.Префіксальний: бігти — прибігти, писати — підписати, дописати, переписати, записати.
2.Суфіксальний: слухати — слухач, день — денний, вікно — віконний, говорити — говоріння.
3.Префіксально-суфіксальний: ліс — пролісок, вода — підводник, земля — підземний.
4.Безафіксний: блакитний — блакить, пробігати — біг, приїзд — їзда, бігати — біг.
5.Складання слів та основ: телефон, автомат — телефон-автомат; лід і ходити — льодохід; фото, монтаж — фотомонтаж
6.Складання скорочених основ: заробітна плата — зарплата, професійна спілка — профспілка, Організація Об’єднаних Націй — ООН.7. Зрощення слів: маловідомі — маловідомий, перекоти поле
— перекотиполе.
8.Перехід однієї частини мови в іншу: майбутнє (яке?) покоління — близьке (що?) майбутнє.
20.Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико- |
9.Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції. |
19.Морфологічні способи словотвору сучасної української мови. |
|
семантичний способи словотвору сучасної української мови. |
— у мовознавстві — уподібнення звука до сусіднього як |
Морфологічний спосіб словотворення — основний спосіб |
|
Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення — це спосіб |
в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному |
збагачення словникового складу української мови. Цей спосіб |
|
творення нових слів шляхом переходу слів одного граматичного |
відношенні.Асиміляція буває:регресивною, коли наступний звук |
включає афіксацію (суфіксальний, префіксальний, суфіксально- |
|
класу в інший. При такому словотворенні відбувається перехід слова |
впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо — |
префіксальний, постфіксальний способи), безафіксний спосіб, |
|
з однієї частини мови в іншу, причому змінюються значення і |
змагаєсся),прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає |
основоскладання, словоскладання, абревіацію та комбінації |
|
граматичні ознаки слова. Ідеться, таким чином, про субстантивацію |
на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).за дзвінкістю. |
зазначених способів.1Суфіксальний спосіб — це творення нового |
|
(перехід в іменники), ад'єктивацію (перехід у прикметники), |
Асиміляції за дзвінкістю зазнають тільки ті глухі, які мають дзвінкі |
слова за допомогою словотворчого суфікса. Чорнобиль — |
|
адвербіалізацію (перехід у прислівники), прономіналізацію (перехід |
відповідники, однак її не зазнають губні [п], [ф]. За глухістю. При |
чорнобильський, насторожений — насторожено, фарба — |
|
у займенники): вартовий, шампанське, набережна, весною, правда, |
асиміляції за глухістю відбувається оглушення дзвінких. Асиміляція |
фарбувати. 2Префіксальний спосіб — це спосіб творення нових слів |
|
господи, одні, тріскучий, лежачий. Лексико-синтаксичний спосіб |
за м'якістю. За м'якістю уподібнюються тільки ті звуки, які мають |
за допомогою префіксівКожна з частин мови має свою систему |
|
словотворення — це спосіб утворення нових слів у результаті |
м'які відповідники. Зокрема цього роду асиміляцій зазнають зубні |
префіксів: гуманний — антигуманний, рятувати — |
|
стягнення в одне слово двох або більше, що виражають одне |
приголосні.: світло, звір, цвіт.Асиміляція за місцем і способом |
зарятувати3Суфіксально-префіксальний спосіб — це спосіб |
|
поняття: сьогодні, шістдесят, вічнозелений, спасибі, |
творення. |
творення похідних слів одночасним додаванням до твірної основи |
|
вельмишановний, вищезгаданий, дотла, втридорога, чимдуж, |
|
суфікса і префікса: вікно — підвіконня, міль — антимолін, |
|
горілиць, обидва. Лексико-семантичний спосіб словотворення — це |
10.Дисиміляція. |
4Суфіксально-префіксальним способом утворюються іменники, |
|
спосіб творення нових слів унаслідок розщеплення значення слова |
— комбінаторний фонетичний процес — заміна одного |
прикметники, дієслова, прислівники. 5Постфіксальний спосіб — |
|
на два самостійні значення, тобто процес утворення омонімів від |
із двох однакових щодо способу творення приголосних звуків у |
спосіб творення нових слів за допомогою постфіксів -ся, -сь, -небудь |
|
багатозначного слова: титан (гігант, метал, кип'ятильник), піонер |
межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу |
6Безафіксний спосіб — це спосіб творення нових слів шляхом |
|
(військо в Іспанії, перший; член дитячої організації), супутник |
творення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з |
«укорочення» твірної основи (усічення морфем). Цим способом |
|
(проводжатий, космічний об'єкт). |
|
приголосними.Розрізняють також поняття:графічна дисиміляція — |
творяться іменники від дієслів та прикметників: зелений — зелень, |
|
|
розподібнення, відтворене на письмі. Напр. в укр. мові: рушник, |
прокосити — прокіс, 7Основоскладання — спосіб утворення нових |
21.Завдання словотвірного й морфемного аналізу |
вести.дистантна дисиміляція — розподібнення звуків, розділених |
слів за допомогою інтерфіксів з двох або більше основ повнозначних |
|
Словотвірний аналіз - це встановлення способу словотворення |
іншими.контактна дисиміляція — на противагу дистантній |
слів. 8Словоскладання. При словоскладанні слова утворюються без |
|
аналізованого слова, тобто визначення твірної основи та |
дисиміляції — розподібнення суміжних звуків.прогресивна |
інтерфіксів 9Абревіація — спосіб творення слів від усічених основ |
|
словотворчих афіксів: атомний - атом + н, розпорошений - |
дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. |
|
|
розпорошити + ен, пізно - пізній + о. Повний словотвірний аналіз |
Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.регресивна дисиміляція |
27. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні |
|
передбачає виділення і первісної основи ряду слів: лісівництво, |
— на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука |
ознаки і синтаксичні функції. |
|
лісівник, лісовий, ліс.МОРФЕМНИЙ АНАЛІЗ СЛОВА — це поділ |
у сполученні двох. Напр.: хто ← кто ← къто, вед-ти — вет-ти — |
Іменник - це самостійна частина мови, що означає предметність, |
|
слова на значущі частини, з яких складається слово. Морфемний |
вести, сердешний ← сердечний. |
відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує |
|
аналіз слів виконувати в такій послідовності:1з’ясувати, що означає |
|
синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, |
|
аналізоване слово;2встановити, до якої частини мови воно |
|
присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина) За |
|
належить;3встановити, яка форма (змінна чи незмінна) |
11.Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної |
значенням іменники поділяються на назви істот і неістот. Назви |
|
аналізується;4у змінному слові визначити флексію й основу, |
української літературної вимови |
істот поділяються на а) назви осі б) назви Назви неістот |
|
пам’ятаючи, що:а) не завжди флексія стоїть в абсолютному кінці |
Орфоепія – це розділ мовознавства, який вивчає правила |
поділяються на: |
|
слова (пор. п’ятисот, дивляться, ходи-но);б) |
не завжди флексія |
літературної вимови. Основним поняттям орфоепії є орфоепічна |
а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви |
позначається окремою буквою (пор.: гай- |
гаї, соловей — |
норма. Вона охоплює насамперед вимову звуків та звукосполучень у |
охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, |
солов’ї)]в) змінне слово може мати нульову флексію (вікон, рук, |
різних позиціях, наголошування слів та інтонацію. Порушення |
днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, метр, |
|
материн)]визначити характер основи (вона може бути похідною і |
нормативної вимови спричиняють: діалектне оточення, змішування |
кілограм, липень, середа; б) назви нечітко окреслених предметів і |
|
непохідною), У завдання морфемного аналізу входить і визначення |
норм близькоспоріднених мов, іноді письмо(слова вимовляють так, |
понять, тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають |
|
функції кожного з морфів у слові. |
|
як вони написані, без урахування розбіжностей між вимовою і |
чітких меж, збірні назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, |
|
|
написанням). Основні норми літературної вимови :1)голосні звуки - |
станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): поле, шлях, космос, |
22 Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем |
чітке і виразне звучання у наголошеній позиції так само чітко |
гурт, народ, листя, пшениця, фірма, граніт, сум, волейбол, сон, |
|
української мови. |
|
вимовляються а, у, і в ненаголошеній позиції(писанка, вечір, |
прогрес, Крим, Полісся. Іменники бувають загальні і власні.1. |
морфеміка – це вчення про будову слова; це розділ мовознавства, що |
яблуко). Проте перед складом з наголошеними у, і ненаголош. о у |
Іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід |
|
вивчає поділ слова на морфеми, типи морфем, формальні і |
вимові наближається до у: зозуля, голубка, тобі. Ненаголошений е |
В українській мові є сім відмінків. |
|
семантичні відношення їх одного з одним й зі словом. Морфемна |
наближається до и, так само ненаголошений и наближається у |
|
|
структура слова – це сукупність усіх значущих частин, що |
вимові більшою чи меншою мірою до е: веселка, зерно, зимовий, |
28. Лексико-граматичні розряди іменників: власні і загальні |
|
виділяються в слові. Морфема – це найменша неподільна звукова |
дивовижний; 2)приголосні звуки – дзвінкі приголосні б, г, г’, д, д’, з, |
іменники, конкретні та абстрактні, матеріально-речовинні та |
|
прокладка слова. За роллю у структурі слова морфеми |
з’, дз, дз’, ж, дж у мовленнєвому потоці зберігають свою дзвінкість: |
предметні, збірні й одиничні іменники, назви істот і неістот. |
|
переділяються на кореневі й афіксальні (службові).Корінь - основна |
у кінці слова (народ, друг, ніж), у середині слова перед наступним |
Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних |
|
обов'язкова для кожного слова морфема, що виражає його лексичне |
глухим приголосним здебільшого на межі кореня й суфікса (стежка, |
істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, |
|
значення. Це спільна частина споріднених слів: біг, біг-ун, біг-ати; |
шибка, рибка)!виняток: легко, вогко, нігті, кігті! Кінцеві дзвінкі |
простір, час, добро, пароплав, обід.Власний іменник — це |
|
вод-а, вод-яний, під-вод-ний, за-вод-нити. Необхідно розмежовувати |
приголосні префіксів роз-, без-, череперед глухим приголосним |
індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного |
|
омонімічні (однозвучні) корені, що виражають різне значення: |
кореня (розквітати, розпис, безкоштовно). |
існуючого.Це прізвища, імена, по батькові людей, клички тварин, |
|
заводський, заводити, розводити, заводчани, доводити.До |
|
географічні та астрономічні назвиВласні і загальні назви різняться |
|
афіксальних (службових) морфем належать префікси, суфікси, |
12.Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. |
граматично і орфографічно. Власні назви мають одну форму числа і |
|
закінчення, постфікс.Афікс - це службова морфема, що є "носієм |
Співвідношення звуків і букв. |
пишуться з великої літери: Суми, Орел, Земля, Урал. Поділ |
|
словотвірного і граматичного значень слова і служить засобом |
На письмі звуки мови позначаються певними буквами. Систему |
іменників на ці дві групи має формальне виражен¬ня. В іменників – |
|
творення похідних слів або вказує на відношення його до інших |
відношень між буквами і звуками конкретної мови вивчає графіка. |
назв істот форми знахідного відмінка однини і множини чоловічого |
|
слів"І4За функціями афікси поділяються на формотворчі й |
Основу графічної системи кожної мови становлять букви, які |
роду збігаються з формами родового відмінка, а неістот – із формами |
|
словотворчі.Префікс - афікс, що стоїть перед коренемЗа функцією у |
слугують для позначення на письмі звуків. Сукупність букв, |
називного від¬мінка: бачу (кого?) брата, братів; шукаю (кого?) |
|
слові префікси поділяються на словотворчі й формотворчі.Суфікс |
прийнятих у певній писемності і розташованих в усталеному |
помічни¬ка, помічників; знаю (кого?) сусіда, сусідів; але бачу (що?) |
|
(наросток) - афікс, що стоїть після кореня або іншого суфікса у слові |
порядку, називається алфавітом. Український алфавіт складається з |
автомобіль, автомобілі; шукаю (що?) рукопис, рукописи; знаю (що?) |
|
й надає йому нового значення або відтінку. Суфікси приєднуються |
33 букв, які використовуються на позначення звуків мови. Звуки |
вірш, вірші. Для іменників жіночого і серед¬нього роду така |
|
переважно до твірної основи, а не до слова в цілому, як префікси: |
людина вимовляє і чує, а букви — пише і бачить.Більшість |
диференціація характерна тільки у формі знахідного відмінка |
|
нагріти - нагрі-ва-ти, білий - біл-уват-ий.За значенням суфікси |
українських букв відповідає одному певному звуку, але є літери, які |
множини: бачу (кого?) сестер, каченят, але бачу (що?) картини, |
|
поділяються насловотворчі й формотворчі.Постфікс - службова |
позначають два звуки. Так, завжди позначають два звуки літери ї |
вікна.Серед іменників виділяють назви загальні і власні. Узагальнене |
|
морфема, розташована в слові після закінчення і виконує |
([йі]) і щ ([шч]). Букви я, ю, є також можуть позначати два звуки |
найменування ряду однорідних, однотипних предметів, істот, явищ є |
|
словотворчу і граматичну роль. В українській мові постфікс -ся |
(яблуко — [йаблуко], в’юн — [вйун], приєднати — [приейеднати]), |
назвою загальною (корабель, підло¬га, письменник, сусідка, сніг, |
|
приєднується до дієслів як словотворчий афікс і виражає граматичне |
окрім випадків, коли вони позначають один звук [а], [у], [е] і |
ожеледиця). Власні назви – це найменування одиничних предметів, |
|
значення пасивного стану: лікуватися, виднітися, умиватися |
м’якість попереднього приголосного (ляк — [л'ак]). І навпаки, в |
істот чи явищ, виділе¬них із однотипного ряду, або найменування |
|
|
|
українській мові є такі звуки, що не мають одного письмового знака, |
чогось (чи ко¬гось), що (чи хто) є єдиним, неповторним. Наприклад: |
23. Дериваційні й формотворчі афікси |
|
тому для їх позначення вживаються дві літери. Це звуки [дз], [дз'], |
Оле¬на, Іван, Суми, Україна, Стожари, Європа, «Всесвіт» (журнал) |
Афікс – морфема, що є носієм додаткового словотворного або |
[дж] (дзвін — [дзв’ін], дзюдо — [дз'удо], джем — [джем]). Такі |
тощо. Власні назви завжди пишуться з великої літери.Іменники |
|
граматичного значення. |
|
буквосполучення слід читати, як один нероздільний звук. Як два |
поділяються й на інші семантико-граматичні групи, що залежить від |
ДЕРИВАЦІЯ – утворення нових слів за допомогою афіксів. |
звуки буквосполучення [дж] і [дз] читаються лише тоді, коли — [д] |
особливостей їх лексичного значен¬ня. В основі такого поділу, як |
|
ДЕРИВАЦІЙНИЙ АФІКС (АФІКС З ДЕРИВАЦІЙНИМ |
належить до префікса (від-, під-, над-, перед-, серед-) а [ж] і [з] — до |
правило, лежить протистав¬лення за якоюсь ознакою (назви |
|
ЗНАЧЕННЯМ) – афікс, що служить для утворення нових слів, напр., |
кореня (підживити, відзначити, середземний).Літера ь (м’який знак) |
конкретні – абстрактні, одиничні – збірні, предметні – речовинні та |
|
стіл – стілець. |
|
не має звукового відповідника і лише вказує на м’якість |
ін.).Абстрактні іменники не мають конкретного лексич¬ного |
Формотвор¬чий афікс — такий, що служить для утворення форм |
попереднього приголосного, а в іншомовних словах — також на |
значення, а називають поняття, явища, властивості, які не можна |
|
слів. Напр.: нов-іш-ий, пальт-а, ходи-л-а. |
|
наявність звука й після м’якого приголосного (ательє — [атеил'йе], |
сприйняти органами чуття: читання, простота, сум, виховання. |
|
|
мідь — [мід']).краєчок, окраєць, копієчка. |
Збірні іменники є назвами сукупності однакових чи по¬дібних |
24. Потік мовлення поділяється на відрізки, що повторюються з |
|
предметів, що сприймаються як єдине ціле: брат¬ство, козацтво, |
|
тим самим значенням і формою. У словах голуб-ин-ий, гороб-ин- |
35. Ступені порівняння якісних прикметників |
гарбузиння, гайвороння, зілля, бадилля. Слова, що позначають |
|
ий, журав-л-ин-ий, сокол-ин-ий з тим самим значенням і в тому ж |
Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть |
назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, |
|
звуковому (або графічному) оформленні повторюються два відрізки: |
виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені |
називаються конкретними. Це назви, які позначають реалії, що |
|
-ин-, суфікс, що виражає значення присвійності, та -ий- |
порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: |
можна пізнати органами чуття. |
|
прикметникове закінчення. У прикметниках зміj-ін-ий, чаj-ін-ий |
просту і складену.Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному |
|
|
один із щойно названих відрізків зберігає значення, але набуває |
предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому. |
|
|
іншої форми, стаючи відрізком -ін-1. Такі відрізки, як -ин- та -ін-, |
1Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за |
29. Граматичні категорії іменника, категорія роду |
|
називаються морфами.Морф — найкоротший мінімальний відрізок |
допомогою суфіксів -іш, -ш:добрий — добр-іш-ий, У деяких |
1. Іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід. Рід |
|
словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений |
прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-:тон- |
іменника визначаємо, співвідносячи його з займенниками він, вона, |
|
самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи |
к-ий — тон-ш-ий,2Складена форма вищого ступеня порівняння |
воно або поєднуючи з цей, ця, це: цей службовець (він), цей сум |
|
реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні |
утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, |
(він), цейспеціаліст (він), ця довідка (вона), ця адреса (вона), це |
|
спостереженню. Морфема — елементарна мінімальна одиниця мови, |
менш:яскравий — більш яскравий, швидкий — менш |
зобов`язання (воно)2. Деякі іменники можуть бути спільного |
|
що має значення, неподільна за формою в межах одного слова, але |
швидкий.Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака |
(подвійного) роду - чоловічого або жіночого: цей сирота іця сирота, |
|
подільна за семантикою. Прикметникове закінчення -ий, наприклад, |
виявляється найбільшою мірою.Проста форма найвищого ступеня |
цей листоноша і ця листоноша, цей нероба і ця нероба; чоловічого |
|
виражає три значення: чоловічого роду, називного відмінка й |
порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника |
або середнього: цей ледащо і це ледащо. 4. Іменники, що |
|
однини. |
|
вищого ступеня префікса най-: дорожчий — най-дорожчий, |
вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, |
|
|
міцніший — най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння |
ці ножиці, ці канікули, ці Карпати, ці Суми.Граматична категорія |
|
|
можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що- |
числаЧисло є однією з найістотніших ознак іменника. Основне |
|
|
найменший.Складена форма найвищого ступеня порівняння |
значення цієї категорії — вираження кількості позначуваних |
|
|
утворюється за допомогою додавання до прикметника слів |
предметів та явищ.Граматична категорія відмінкаДавньоруська |
|
|
найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого |
успадкувала від праслов’янської мови три роди, три числа і сім |
|
|
ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний — найбільш |
відмінків (називний, кличний, родовий, давальний, знахідний, |
|
|
тривожний, тривожніший над усе. |
орудний і місцевий). Серед властивих давньоруській мові відмінків |
|
|
|
потрібно виділити передусім прямі відмінки — називний і |
|
|
|
кличний.Називний відмінок — незалежна відмінкова форма, що |
|
|
|
виконує номінативну функцію. |
|
|
|
|
|
36. Відмінювання прикметників |
|
30. Категорія числа іменників |
|
25. Предмет граматики. Основні поняття граматики: |
Прикметники змінюються за родами, числами й відмінками. Форма |
Категорія числа узагальнено відображає кількісні відношення |
||
граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. |
прикметника визначається тим іменником, від якого цей прикметник |
предметів, позначуваних іменниками. Словозмінна категорія числа |
||
») — термін, який вживається в двох пов'язаних |
залежить у словосполученні чи реченні.За характером кінцевого |
реалізується в українській мові у протиставленні двох рядів форм - |
||
значеннях: як будовамови і як розділ мовознавства, що вивчає |
приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники |
однини і множини. Ці форми становлять дві іменникові парадигми. |
||
граматичну будову мови.Граматика, як будова мови, це характерна |
поділяються на дві групи — тверду і м'яку.Тверда група |
Одиниці типу книга - книги, стіл - столи, подія - події функціонують |
||
для конкретної мови сукупність правил за якими слова об'єднуються |
прикметниківа) якісні та відносні прикметники, що мають основу на |
не як окремі слова, а як форми одного й того ж слова, виражені за |
||
в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від |
твердий приголосний і в називному відмінку однини чоловічого |
допомогою закінчень, які одночасно виступають і показниками |
||
функції в реченні форм, а також правил утворення слів. У граматиці |
роду закінчуються на -ий: безладний, ,б) присвійні прикметники із |
відмінкових значеньУ своєму типовому вираженні форми однини й |
||
мови виділяють морфологічніодиниці, категорії та форми, |
суфіксами -ів (після голосного та апострофа - -їв), -ин (після |
множини поширюються на ті іменники, які виступають назвами |
||
синтаксичні одиниці та категорій, а також словотвірні одиниці і |
голосного та апострофа - -їн), які в називному відмінку однини |
обчислюваних предметів, явищ або подій. Однина означає, що |
||
способи словотворення. Граматика конкретної мови на відміну від її |
чоловічого роду після цих суфіксів мають нульове |
названий предмет мислиться як один з якогось класу однорідних |
||
лексики відносно стабільна, однак і вона змінюється з часом під |
закінчення:Андріїв, в) усі короткі форми прикметників: варт, |
предметів. Множина вказує на два, три і більше (аж до |
||
впливом різноманітних чинників за загальними законами розвитку |
виненМ'яка група прикметникіа) відносні прикметники, що мають |
нескінченності) однорідних предметів.Форми вираження категорії |
||
мови.Центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, |
основу на м'який приголосний -н- і в називному відмінку однини |
числаЗа наявністю форм числа іменники поділяються на три |
||
граматичні форми і граматичні категорії. |
чоловічого роду закінчуються на -ій (після голосного — -їй): |
групи:іменники, що мають форму однини і множини;іменники, що |
||
Граматичне значення – це абстрактне значення, що супроводжується |
безодній,;б) усі прикметники на -жній, -шній, що походять від |
вживаються тільки в однині);іменники, що вживаються тільки в |
||
лексичним значенням повнозначного слова в конкретному випадку |
прислівників: ближнійв) відносні прикметники з основою на -й: |
множиніІменники, що мають форму однини і множини. Іменники, |
||
його вживання. Воно не належить до одного слова, а об’єднує |
безкраїй, довговіїй, короткошиїй; відносні прикметники з відтінком |
що вживаються тільки в однині Іменники цієї групи виражають |
||
граматично цілі групи або класи слів. Граматична категорія — це |
присвійності: братній, орлій, а також якісний прикметник синій. |
назви предметів чи понять, які в практиці мовлення не треба уявляти |
||
клас граматичних однорідних значень, об'єднаний найзагальнішим |
|
|
в якійсь кількості. |
|
абстрактним значенням, у межах якого протиставляються також |
37. Загальна характеристика числівника як частини мови. |
|
|
|
значення, що далі не членуються. Граматична форма — це засіб |
Значеннєві розряди числівників. Структурні розряди |
31. Категорія відмінка іменників. |
||
вираження граматичного значення[1].. В українській мові таким |
числівників. |
|
Категорія відмінка іменника служить для вираження відношень |
|
засобом звичайно є службові морфеми у морфології та синтаксичні |
— самостійна частина мови, яка позначає кількість |
іменника до інших слів у реченні. Ця категорія є суто граматичною |
||
зв'язки й відношення слів і речень у синтаксисі. Наприклад, |
предметів або їхній порядок при лічбі і відповідає на питання |
(відмінкові форми виступають засобами зв'язку іменників з іншими |
||
граматичними формами слова яблуко є яблука, яблуком, яблуками |
скільки? котрий?Числівники за значенням поділяються на кількісні |
словами). У сучасній українській мові категорію відмінка іменника |
||
тощо. Вони утворюються за допомгою морфем — закінчень, і |
та порядкові. Кількісні бувають збірні, дробові, неозначено кількісні |
складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, |
||
передають різні граматичні значння одного й того ж слова у |
і власне кількісні.Українські числівники змінюються за родами, |
орудний, місцевий, кличний. Відмінок - граматична форма іменника, |
||
лексичному розумінні |
числами та відмінками.За значенням і граматичними ознаками |
якою виражається те чи інше відношення ( суб'єктне, об'єктне, |
||
|
числівники поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні |
означальне, обставинне ) іменника до інших слів у словосполученні і |
||
26. Частини мови і принципи їх класифікації |
числівники означають одне число або кількість і відповідають на |
реченні. Кожне з цих відношень і становить граматичне значення |
||
1Смисловий (семантичний, лексичний) — характеризує лексичне |
питання скільки? (три, одинадцять, тридцять чотири, семеро, три |
відмінкової форми. |
||
значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, |
восьмих). Порядкові числівники означають порядок предметів при |
• |
Називний відмінок називається прямим, усі інші - непрямими. |
|
його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.2Морфологічний — |
лічбі і відповідають на питання котрий? котра? котре? котрі? (третій, |
Не змінюються за відмінками: |
||
своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких |
одинадцята, тридцять четверте, двадцяті). |
1. |
іншомовні слова з кінцевим голосним: Декларуа, |
|
граматичних значень є слово.3Синтаксичний — типова синтаксична |
Прості числівники утворилися з одного кореня. Вони "охоплюють:1. |
меню, кіно, але пальто, пальта; |
||
функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше |
Назви чисел першого 2. Збірні числівники обоє, двоє, троє, , трійко, |
2. |
жіночі прізвища на приголосний та -о: Ковальчук, |
|
виступає.4Словотворчий — специфічні для певної групи слів |
четвірко, п'ятірко та ін.), і їх пестливі розмовні варіанти (двоєчко, |
Шевченко; |
||
способи творення та словотворчі засоби.Отже в основу поділу слів |
троєчко),3. Непозначено-кількісні числівники кілька, декілька, |
3. |
російські прізвища на -ово, -аго, -их: Дурново, |
|
на частини мови покладено принцип єдності лексичного і |
багато.Складні числівники сформувалися на базі двох коренів |
Живаго, Черних; |
||
граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що |
числівників, що входили до складу словосполучень різного |
4. |
абревіатури: НТР,але вузу, ЛАЗом; |
|
характеризують слово як одиницю мови. |
характеру. До складних належать:1. Назви чисел другого десятка: 2. |
5. |
складноскорочені слова типу завскладу, замдекана. |
|
|
Назви десятків: 3. Назви сотень4. Збірні числівники обидва, обидві; |
Відмінювання іменників — це один із засобів зв'язку слів у реченні. I |
||
45. Дієслова неповної особової парадигми. Безособові дієслова. |
5. Дробові числівники півтора, півтори, півтораста. |
відміна: іменники переважно жіночого й деякі іменники чоловічого |
||
Функціонально обмежені й дієслова неповної особової парадигми, у |
|
|
роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному |
|
яких немає всіх звичних для дієслова форм, зокрема форми 1-ї |
38. Граматичні категорії числівника. Словозміна числівника. |
відмінку однини: вага, гиряII відміна:а) іменники чоловічого роду з |
||
особи теперішнього і майбутнього часу (чудитися, колоситися, |
Сполучуваність числівників з іменниками. |
кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в називному |
||
рясніти та ін.).Безособові дієслова називають дію поза відношенням |
У них розгалужена система відмінювання, котру можна умовно |
відмінку (переважно назви осіб): бік, б) іменники середнього роду з |
||
її до особи: сутеніє, морозить, не віриться. Вони ніколи не |
поділити на шість основних типів. |
|
закінченнями -о, -е,-я (крім іменників із суфіксами -ат, -ят, -ен при |
|
поєднуються з підметом.Безособові дієслова не виражають особових |
1. Кількісні числівники один, одна, одно (одне) відмінюються, як |
відмінюванні): вікно, також іменники із суфіксами згрубілості -ище, |
||
протиставлень, здебільшого вживаються в третій особі однини |
займенники той, та, те. У родовому та орудному відмінках однини |
-исько, III відміна: іменники жіночого роду з кінцевим приголосним |
||
теперішнього чи майбутнього часу (дощить, смеркає, розвидняється) |
виступають дві паралельні форми жіночого роду: однієї, однією |
основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь,а також слово мати, |
||
або у формі середнього роду минулого часу (вигоріло, замело).В |
(подібно до тієї, тією) та одної, одною (подібно до нової, новою, |
у якому при відмінюванні з'являється суфікс -ер-.IV відміна: |
||
українській мові вирізняють кілька семантичних груп безособових |
доброї, доброю). Форми середнього роду одно, одне — паралельні. |
іменники середнього роду:а) із закінченнями -а, -я, що приймають |
||
дієслів:- дієслова, що означають стан природи: розвидняється, |
Але одне частіше вживане. Використання слова одно в науковому й |
перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат, -ят-: гуся |
||
смеркає, сутеніє; |
офіційно-діловому стилях не допускається.2. Числівники два (дві), |
(гусяти), дівча (дівчати), б) із закінченням -я (із суфіксом -ен- при |
||
|
три, чотири відмінюються так: родовий — двох, трьох, чотирьох, |
відмінюванні): ім'я (імені), плем'я (племені). Іменники І та II відмін |
||
46.Дієприкметник як форма дієслова. Перехід дієприкметників у |
давальний — двом, трьом, чотирьом, орудний — двома, трьома, |
поділяються на три групи: тверду, м'яку та мішану. |
||
прикметники та іменники |
чотирма.3. Числівники п’ять — двадцять, тридцять — вісімдесят |
|
|
|
Дієприкметник — це форма дієслова, яка поєднує в собі дієслівні |
мають у непрямих відмінках однакові закінчення. Наприклад: |
32.Особливості відмінювання іменників І відміни |
||
ознаки з прикметниковими.У реченні дієприкметник виконує ту |
родовий — п’яти, п’ятьох, семи, сімох, шістдесяти, шістдесятьох; |
1. У родовому відмінку множини іменники мають нульове |
||
саму функцію, шо йприкметник, тобто виступає в ролі означення або |
давальний — п’яти, п’ятьом, семи, сімом, шістдесяти, шістдесятьом; |
закінчення або закінчення -ей, -ів:а) нульове закінчення мають |
||
іменної частини складеного присудка:Дієприкметники бувають |
орудний — п’ятьма, п’ятьома, сьома, сімома, шістдесятьма, |
іменники твердої, м'якої та мішаної груп: баб (і бабів), губ (і губів), |
||
активні й пасивні.Активні д і є п р и к м е т н и к и називають ознаку |
шістдесятьома. Як бачимо, всім числівникам цього типу |
доріг, машин, назв, свобод, фабрик, шкіл; бур, долонь, легень (і |
||
пред-мета, зумовлену дією того самого предмета: робітник працює |
відмінювання у непрямих відмінках властиві паралельні |
легенів), надій, робітниць; круч, меж, площ;б) кілька іменників |
||
—працюючий робітник, птах співає — співаючий птах, |
(стилістично нейтральні) форми.4. Числівники сорок, дев’яносто, сто |
жіночого роду закінчуються на -ей: мишей, свиней, сімей, статей (від |
||
вогнищепогасло — погасле вогнище.Активні дієприкметники |
в усіх непрямих відмінках (крім знахідного, що збігається з |
стаття) та ін.;в) закінчення -ів мають деякі іменники чоловічого |
||
бувають доконаного (погасле) й недоконаного (працюючий, |
називним) мають закінчення -а: сорока, дев’яноста, ста.5. У |
роду: суддівУ знахідному відмінку множини іменники мають форму, |
||
співаючий) видів.Пасивні д і є п р и к м е т н и к и називають ознаку |
числівниках, які позначають сотні, відмінюються обидві частини: |
однакову з формою називного або родового відмінка множиниУ |
||
предмета, зумовлену дією іншого предмета: робітника преміювали |
називний — триста, сімсот, родовий — трьохсот, семисот, давальний |
родовому відмінку однини іменники залежно від їх значення мають |
||
—премійований робітник, хтось поранив птаха — поранений |
— трьомстам, семистам, орудний — трьомастами, сьомастами |
закінчення -а, -я або -у, -ю.-А, -я пишуться в іменниках, коли вони |
||
птах*Перехід дієприкметників у прикметники та іменникиДеякі |
(сімомастами), місцевий — (на) трьохстах, (на) семистах. |
означають:а) назви осіб, власні імена та прізвищаб) назви тварин і |
||
прикметники здатні втрачати властивості дієслова (час і вид) і |
|
|
дерев: ведмедя, в) назви предметів: гвинта, г) назви населених |
|
переходити в прикметники. У таких випадках вони вказують на |
39. Займенник як частина мови. Розряди займенників за |
пунктів: Воронежа, ґ) інші географічні назви з наголосом у родовому |
||
постійну ознаку і не мають при собі залежних слів. Часом |
значенням. Співвідношення займенників з різними частинами |
відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності-ов, - |
||
дієприкметники відрізняються від прикметників наголосом: у¢чений |
мови. |
|
ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, д) назви мір довжини, ваги, часу тощо: |
|
— уче¢ний, незрівняний — незрівня¢нний. У прикметники |
З-ик- цеч-на мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не |
гектара, назви місяців і днів тижня: є) терміни іншомовного |
||
переходять дієприкметники, ужиті в переносному значенні: |
називаючи їх. Займ-ки, подібно до іменників, прикметників і |
походження, які означають елементи будови чогось, конкретні |
||
утрачений час. Утратили ознаки дієприкметника і перейшли в |
числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? |
предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, -У, -ю пишуться |
||
прикметники слова талий, спілий, улюблений. Дієприкметники |
(ніщо, вони, той, всякий, стільки).У реченні займенник може бути |
в іменниках чоловічого роду на приголосний, коли вони |
||
можуть переходити в іменники: В умілого руки не болять. Від |
тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:- |
означають:а) речовину, масу, матеріал;б) збірні поняття: ансамблю, |
||
дієслів походять і пасивні дієприкметники з префіксом не- і |
Розряди займенників за значенням. |
1) особові: вказують на |
атласу.в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, г) |
|
прикметники з префіксом нета наголошеними суфіксами -анн-, - |
мовця(я), мовця та ще когось(ми), адресата(ти) , адресата та ще |
назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, колгоспу, |
||
енн-: несказанний, нездоланний. |
когось(ви), та на предмет мовлення(він, вона, воно,вони). (Займ-ки я, |
комісаріату;ґ) переважна більшість слів із значенням місця, простору |
||
|
ти не маючи категорію роду можуть мати будь-яке значення роду). |
тощо: абзацу,;д) явища природи: вихору, є) назви почуттів: болює) |
||
47.Дієприслівник як форма дієслова. Його граматичні ознаки, |
2)зворотній: себе(собі, собою) вказ. на суб’єкт дії(стану) Не має ні |
назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ |
||
особливості творення і функціонування. Перехід дієприслівників |
роду, ні числа ні Н.в. 3)Присвійні: вказують на приналежність |
суспільного життя, загальних і абстрактних понять: ж) назви ігор і |
||
в інші частини мови. |
предмета 1ій(мій, наш), 2ій(твій, ваш), 3ій(його, її, їх(ній)) або будь- |
танців: баскетболу, вальсу;Давальний відмінокУ давальному |
||
Дієприслівник — особлива незміннаформа дієслова, що означає |
якій(свій) особі.(з-ки його, їх, собі можуть бути особові і присвійні). |
відмінку однини іменники мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, - |
||
додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, основну дію. У |
Змінюються як прикм(рід, число, відмінок).4)Вказівні: вказують на |
ю.Знахідний відмінокУ знахідному відмінку однини іменники мають |
||
реченні дієприслівник найчастіше пов’язаний із дієсловом- |
предмет(цей, той), на ознаку(такий), кількість(стільки). Змін-ся за |
форму, однакову з формою родового або називного |
||
присудком і є обставиною. Женя сидів зіщулившись.Дієприслівники |
родами, числами, відмінками. 5)Означальні: вказують на |
відмінків.Орудний відмінокВ орудному відмінку однини іменники |
||
відповідають на питаннящо роблячи? Що зробивши?: захлинаючись, |
узагальнену ознаку – всякий, кожний(кожен), жодний(жоден), |
мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им.Кличний |
||
кажучи.Дієприслівник має ознаки дієслова (вид і час) та прислівника |
інший, весь, сам, самий7)Відносні: ті самі питальні тільки |
відмінокІменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються |
||
(незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини). |
виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень. |
на -у (-ю), -є.1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема |
||
Вид дієприслівника залежить від виду дієслова, від якого їх |
8)Неозначені: вказують на неозначену особу, пердмет, ознаку, |
із суфіксами -ик, -ок, -к,-о), іншомовні імена з основою на г, к, х і |
||
утворено: терпіти — терплячи (недоконаний вид). Дієприслівники |
кількість – дехто, що-небудь, будь-який. Утв-ся додаванням ч-ок |
деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний |
||
теперішнього часу означають другорядну дію, що відбувається |
казна-, хтозна-, небудь… |
9)Заперечні: вказ. на відсутність |
(окрім ж): батьку, синку, ударнику; 3. Закінчення -є мають |
|
одночасно з основною: Данило мчить не оглядаючись. |
особи, предмета, ознаки, кількості. Розряди займенників з |
безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м'якої групи із |
||
Дієприслівники минулого часу означають другорядну дію, яка |
аспіввідношенням з іншими ч-ми мови: іменникові(я,ти, ми, він |
суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви |
||
передувала основній: Розігнавшись, стрибнув Петро. Дієприслівник |
ніщо, абихто), прикметникові(мій, всякий, |
з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж:Богдане, |
||
— незмінна форма дієслова, тому він не має закінчення. |
кожний)числівникові(скільки-то), прислівникові(ніяк, казна-де). |
голубе, друже, козаче, мосте, орле, Петре, соколе, Степане, чумаче. |
||
Дієприслівники бувають доконаного й недоконаного видів.Д і є п р и |
Перехід з однієї ч-ни мови в іншу: 1)Один – числ. Дівча одне пішло |
|
|
|
с л і в н и к д о к о н а н о г о виду означає другорядну дію, яка |
– займ. Ми не одні(самі). 2)Мені – частка. Ти мені дивись.– займ. |
33. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його |
||
відбулася чи відбудеться раніше від основної. Він відповідає на |
Мені так любо стало. |
|
граматичні ознаки |
|
питання що зробивши?Д і є п р и с л і в н и к н е д о к о н а н о г о |
|
|
|
— самостійна частина мови, що виражає ознаку |
виду означає другорядну дію, одночасну з основною. Він відповідає |
40. Особливості відмінювання займенників |
предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та |
||
на питання що роблячи? |
За особливостями морфологічних форм займенники поділяються на |
відповідає на питання який? яка? яке? які? чий?чия? чиє? |
||
|
дві групи.До першої групи належать особові займенники першої й |
чиї?Прикметники за значенням поділяються на такі розряди:якісні, |
||
48.Прислівник. Розряди за значенням, походженням та |
другої особи я, ти, зворотний займенник себе, які відмінюються за |
що виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним |
||
структурою. |
іменною відміною.До другої групи належать усі інші займенники, |
значенням: сумна пісня, яскрава особистістьвідносні, що позначають |
||
Прислівник – це самостійна (знаменна) частина мови, яка позначає |
які відмінюються за займенниковою відміною. |
ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до |
||
ознаку дії, ознаку предмета або іншої ознаки. Питання до |
характерною особливістю відмінювання особових і осооо-во- |
іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний |
||
прислівнику залежить від його значення, яке воно виражає.У |
вказівних займенників є те, що під час відмінювання змінюється не |
пост;присвійні, що виражають належність предмета певній істоті: |
||
пропозиції наріччя зазвичай є обставиною і відповідає на питання |
тільки закінчення, а й основа: я — мене; ти — тебе; він — його; вона |
материн рушник, Мартин зошит. |
||
як? в якій мірі? де? куди? звідки? коли? чому? навіщо?: Осінь. (Де?) |
— її; ми — нас; ви — вас; вони — їх; зворотний займенник себе не |
|
|
|
Над головою (як?) Поволі починає жовтіти, червоніти, буреть лист |
має форм називного відмінка, роду, множини. Відмінюється як |
|
|
|
на деревах (В. Біанкі). Найчастіше прислівник відноситься до |
особовий займенник другої особи ти.вказівні й означальні |
|
|
|
дієслова (грамотно писати), Рідше до прикметника, причастя, |
займенники мають стягнені форми. Але з метою стилізації |
|
|
|
дієприслівники, іншому прислівнику, іменника (по-зимовому |
вживаються і нестягнені форми: тая, теє, тую, тії; цяя, цеє, |
|
|
|
холодний день; недовго квітучий чагарник; йти, радісно |
ції;вказівний займенник жіночого роду та в родовому відмінку |
|
|
|
підстрибуючи; пояснювати дивно просто, трагік |
однини має дві форми: тієї, тої (остання форма вживається |
|
|
|
мимоволі).Прислівник – незмінна частина мови: вона не схиляється, |
рідше);означальний займенник сам у називному і знахідному |
|
|
|
не відмінюється, не узгоджується з іншими словами. |
відмінках множини має паралельні форми: самі, сами. Літературною |
|
|
|
|
нормою є форма самі;означальні займенники кожний (кожен), |
|
|
|
49. Ступені порівняння прислівників. Співвідносність прислівників з іншими частинами мови.
Вищий ступень порівняння прислівників має просту і складену форми:проста форма утворюється за допомогою суфіксів -ше та -іше (складно® складніше, тепло® тепліше);складенадодаванням до прислівника звичайного ступеня слів більш, менш (більш важливо, менш рішуче).Для підсилення або уточнення значення прислівників вживаються також слова багато, куди, ще, трохи, значно (ще точніше, трохи гучніше).Найвищий ступінь порівняння прислівників також має просту і складену форми:проста форма твориться за допомогою префікса най- (довшенайдовше, глибшенайглибше);складенадодаванням слів найбільш, найменш (найбільш важливо, найменш цікаво).
50.Загальна характеристика прийменників як частини мови.
Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники.
Прийменникце службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у словосполученні (третій від краю, кожен з присутніх, піклуватися про дітей) і у реченні (Гуляв я по полю; Хтось із вас тут, певно, зайвий).За будовою1) прості (з однією кореневоюморфемою): перед, на, коло, за, від;2) складні(з кількома кореневимиморфемами): поміж, із-за, заради, понад, поверх, обабіч, поруч;3) складені(утворені зкількох слів): незважаючи на,Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати:час простір;причину мету );спосіб дії порівняння відношення до матеріалу За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені:Простіпо, про, у, без, коло, протягомскладні-з-поперед, з-за, понад, довколаскладені- з метою, паралельно з, згідно з, відповідно доМОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПРИЙМЕННИКАНезмінюване слово. Бере участь у творенні форм іменних частин мови.Прийменники вживаються з непрямими відмінками іменників, займенників, числівників та інших частин мови, що використовуються у значенні іменника. Одні з них можуть поєднуватися з кількома відмінками (в мене, в небі, в яблучко), інші тільки з якимось одним (серед гір).
58.Підмет. Структура підмета та способи його вираження.
Підмет — це головний член речення, що означає предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що?
За структурою підмети поділяються на прості й складні.
Простий підмет виражається іменником у називному відмінку або словами інших частин мови у значенні іменника.Способи вираження простого підмета1. Називним Відмінком:
— іменника: Встає зоря багрова (І. Нагнибіда);
— займенника: Я чую твій плач, Ярославно (П. Воронько);
— субстантивованого прикметника: Злий плаче від заздрості, а добрий — від радості (Народна творчість);
— числівника: Дев'ять — непарне число.2. Неозначеною формою дієслова: Любить свій край — це для народу жити, боротися за юне, за нове (В. Сосюра).3. Фразеологізмом: Вибиватися в люди — справа не проста (М. Сингаївський).4. Вигуком, звуконаслідуванням: Способи вираження складного підмета
1.Іменником у називному відмінку + іменником ізприйменником в орудному відмінку:Сніг з морозом поморозив всі на полі квіти (Леся Українка).2. Займенником у цих же формах:Та ми ж з тобою були колись товариші (Леся Українка).3. Числівником у називному відмінку + іменник (займенник, прикметник) у родовому відмінку множини (з числівником один вживається однина):П'ять кораблів гордо мчать по вкритому піною морю.4. Займенником кожен, хтось, дехто + іменник або займенник у родовому відмінку множини з прийменником:Кожен із хлопців почував себе так, ніби до нього повернувся його рідний батько (М. Стельмах)5. Реченням, ужитим як цитата:«Ревіла буря, грім гримів» навіки житиме в нащадках (Т. Масенко).
59.Присудок. Структура присудка та способи його вираження.
Присудком називається головний член речення, який означає, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? ким він є?
Присудки бувають прості та складені.
Способи вираження простого дієслівного присудка У ролі простого присудка можуть виступати:
1.Дієслова дійсного способу:
— теперішній час:Я не люблю тебе, ненавиджу, Беркуте (І. Франко);
— минулий час:В житті ні разу я неправді не служив (М. Рильський);
— майбутній час:Я не забуду вчителя старого (А. Малишко).
2.Дієслова умовного способуЯ б землю покинув і в небо злітав (М. Петренко).
3.Дієслова наказового способу:Верни до мене, пам'яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою, хай сходить співом горло солов'я в гаю нічному (В. Стус).
4.Вигуки, звуконаслідування:Наша кішка в ліжко «скік» (Н. Забіла). Складені присудкиСкладеним називається присудок, виражений двома або кількома словами. Складені присудки бувають дієслівні та іменні.
Складений дієслівний присудок містить допоміжне дієслово, яке своїми граматичними ознаками узгоджується
.
60.Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження.
Другорядними називаються члени речення, що пояснюють головні або інші другорядні члени й синтаксично залежать від пояснювальних слів. Другорядні члени речення поділяються на означення, додатки та обставини. Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета й відповідає на питання який? чий? котрий? Прикладка — різновид означення, що виражається іменником, узгодженим з означуваним іменником у відмінку й числі. Прикладка дає іншу, паралельну назву означуваному: Слався й ти, могутня Дніпро-ріка. Всіх владарка-ніч покорила. Додаток означає предмет, який є об’єктом дії. Відповідає на питання непрямих відмінків. Додатки бувають прямими і непрямими. Прямий додаток означає предмет, на який дія спрямована безпосередньо; Непрямий додаток означає об’єкт, який тільки певною мірою причетний до дії; Обставина — другорядний член речення, що характеризує дію або ознаку з погляду їхньої якості, кількості, інтенсивності, місця, часу, мети, причини. Обставини поділяються на такі групи: - ступеня і способу дії (як? у який спосіб?);- місця (де? куди? звідки?):- часу (коли? відколи? доки?): - причини (чому? через що? з якої причини?):- мети (для чого? з якою метою?): - умови (за якої умови?):- допусту (не зважаючи на що?).
41. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Система дієслівних форм. Дві основи дієслова та форми, що утворюються від них. Дієвідмінювані та недієвідмінювані форми дієслів.
Це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом?у якому стані він перебуває? Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо), Система дієслівних форм:1) Інфінитив-неозначена ф-ма дієслова(спати);2) Особові ф-ми дієслова(роблю, робиш);3) родові форми(робив, робила, робило);4) іменні ф-ми- дієприкметники(зроблений); 5) дієприслівники(роблячи). Дієвідмінювані та недієвідмінювані
форми дієслів: Дієвідмінювання - це система змінних форм дієслова. Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, способами, числами, а в минулому часі і умовному способі - за родами. Інфінітив, дієприкметник і дієприслівник не змінюють своєї форми за особами, не мають способу і тому не дієвідмінюються. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми дієслів творяться від двох дієслівних основ.
42. Граматичні категорії дієслова. Їх співвідношення
1)Час(мин., теп., майб.);
2)спосіб(дійсний, наказовий, умовний);
3)стан(актив., пасив., зворотно-середній);
4)перехідність(перех./неперех.);
5)вид(док., недок.);
6)особа(1,2,3);
7)рід(чол.,);
8)число(однина, множина);
9)відміна(I,II)/
43.Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення.
Зв’язок категорії виду з категорією часу.Категорія виду - граматична загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії до дії внутрішньої межі. Дія в часі може бути необмежена й обмежена. Наприклад: дієслова читаю, малююназивають дію, не обмежену в часі, а дієслова прочитав, намалював називають дію, що завершилася, тобто обмежену в часі.В українській мові розрізняють форми недоконаного і доконаного видів.Дієслова недоконаного виду означають дію незавершену, не обмежену в часі: Дієслова доконаного виду означають дію, завершену в минулому або яка обов'язково відбудеться в майбутньому: збудував - збудую, Дієслова доконаного і недоконаного виду здебільшого об'єднуються у видову пару. Парновидових дієслів в українській мові порівняно небагато. Співвідносні видові форми утворюються за допомоги таких засобів:префіксів: креслити - накреслити, суфіксів: зменшити - зменшувати, чергуванням фонем: набрати - набирати, зміною місця наголосу.Крім одновидових дієслів, виділяються й двовидові, в яких та сама основа виражає одночасно значення недоконаного й доконаного виду. Це переважно дієслова, утворені від слів іншомовного походження за допомоги суфіксів -ува-,-ізува-/-изува,- ірува-/-ирува,-фікува-: атестувати,
44.Категорія стану дієслова. Перехідні та неперехідні дієслова.
Дієслова поділяються на перехідні і неперехідні.Перехідні дієслова називають дію, яка поширюється на об'єкт - конкретний предмет, особу чи іншу якусь істоту: спекти коровай.До перехідних належать дієслова зі значенням:конкретної фізичної дії інтелектуальної діяльності та мовлення: руху, переміщення: нести, сунути, везти, котити, штовхати. Об'єкт після перехідних дієслів виражається формою:Неперехідні дієслова називають дію, що не переходить на предмет: зеленіє ліс, птах летить, батько сумує.До неперехідних належать дієслова, що означають:стан людини та довкілля: професійну чи громадську діяльність людейКатегорія стану - це загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії або стану до суб'єкта (виконавця дії) і об'єкта (предмета, на який спрямовується дія або стан).У сучасній українській літературній мові розрізняють три стани: активний, пасивний і зворотньо-середній.Категорія стану властива не всім дієсловам. Є дієслова нульового стану, що називають дію, яка стосується лише суб'єкта (діяча). До них належать:неперехідні дієслова, що не виражають будь-яких відношень дії до суб'єкта: летіти, бігти, плакати, спати, пливти, стояти;неперехідні дієслова, що без постфікса -ся не вживаються: боятися, сміятися, намагатися, пишатися; безособові дієслова з постфіксом -ся: не спиться, не сидиться, розвидняється;
45.Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв’язок категорії способу з категорією часу.
Категорія способу - частководієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу чи стану до дійсності з погляду мовця.В українській мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий.Дійсний спосіб дієслова позначає реальну дію, що вже відбувалася, відбувається чи відбуватиметься в одному з трьох часових планів: теперішньому: ;минулому: майбутньому: Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: Умовний спосіб дієслова позначає дію, можливу за певних умов: Форми умовного способу з погляду вираження - це аналітична структура, що твориться поєднанням дієслова у формі минулого часу з часткою би (б): писав би, писала б, писало б, писали б. Дієслова умовного способу мають тільки форми числа, а в однині - роду.Наказовий спосіб дієслова виражає наказ, прохання, пораду, заклик, застереження, тобто спонукання до дії: Ой, дівчино, відчини, Своє-моє серденько звесели (Укр. народна пісня). Заспіваймо пісню веселеньку
46. КАТЕГОРІЯ ЧАСУ
Категорія часу - власне дієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу або стану до моменту мовлення.Протиставлення дієслівних форм щодо моменту мовлення репрезентується у формах теперішнього, минулого та майбутнього часу.Теперішній час позначає дію, що відбувається одночасно з моментом повідомлення про неї. Серце в тривозі: як при дорозі мальви високі цвітуть. Вітер - схиляє, люди-ламають, зливи із градом січуть (Г. Чубач).Дієслово бути утворює єдину для всіх осіб форму - є. У сучасній українській літературній мові поряд з формою є вживаються і давні форми: єси - друга особа однини, єсть - третя особа однини, суть -третя особа множини: Минулий час позначає дію, що відбувалася чи відбулася до моменту мовлення:). Дві скелі створили печеру (О. Досвітній).Дієслова минулого часу змінюються за числами і родами (в однині): здійснив - чол.р., здійснила - жін.р., Майбутній час позначає дію, що відбуватиметься після того, як про неї повідомлять: Прилетять журавлі із далеких країн, про весну в вишині закурличуть (Дієслова майбутнього часу недоконаного виду мають дві форми - складну і складену.Складна форма твориться додаванням до інфінітива дієслова й особових закінчень: -му, -меш,-ме,-мемо, - мете,-муть: писати-му, писати-меш, писати-ме, писати-мемо, писатимете, писати-муть.Складена форма утворюється поєднанням інфінітива особових форм допоміжного дієслова бути (майбутнього часу простої форми): буду писати, будеш писати, будемо писати, будете писати, будуть писати. Складена форма майбутнього часу - це аналітична форма, а проста і складна - це синтетична форма.
34.Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників
За значенням прикметники поділяються на розряди: якісні, відносні й присвійні. Цей поділ грунтується на єдності значеннєвих, морфологічних, словотвірних і синтаксичних ознак, притаманних відповідним розрядам.Якісними є прикметники, що виражають ознаку предмета безпосередньо і яка може виявлятися з різною мірою або інтенсивністю: вузький - вужчий - найвужчий, веселий - веселіший - найвеселіший.За значенням відносні прикметники можуть виражати ознаки за відношенням до:1матеріалу або речовини, з якої виготовлено предмет: срібна ложка, 2людини або тварини: студентські роботи, гусине пір 'я;3 місця, часу: прибережні верби, вчорашнє засідання; 4числа: п 'ятиденний графік, подвійна оплата;5 дії: копіювальний пристрій, сталепрокатний цех. Присвійні прикметники характеризуються властивими тільки їм словотвірними і граматичними особливостями: вони утворюються тільки від іменників і тільки від назв істот (людей і тварин):від власних назв людей і назв, що означають родинні стосунки: за допомоги суфіксів - ів (-їв), -ин (-їн): батьків, від назв тварин за допомоги суфіксів -ач- (- яч),-ин- (-їн-): курячий, орлиний, солов "іний;
51.Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою.
Це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, чи складного речення й окремих речень у тексті. Сп-ки, як і прийм-ки, не мають самостійно вираженою лек-ого значення. Особливість - виражають смислові стосунки між однорідними або з лексичного чи логічного боку зіставлюваними членами речення, а також між частинами складного речення, тоді як прийменники разом з відмінковими формами іменних частин мови виражають смислові відношеня між неоднорідними членами речення.За структурою поділяються на:1) невивідні, або прості(морфологічно не розкладаються на ч-ни: а, і, та, але, бо, чи.); 2) вивідні(утворені від інших частин мови.): За значенням поділяються на:
1)Сп-ки сурядності - виявляють зв'язки синтаксично рівно¬правних елементів мови: вони з'єднують а) однорідні члени,б) прості речення в складносурядному і за
значенням поділяються на три основні групи—єднальні (і, й, та, також), протиставні (а, але, та, проте, зате, однак), розділові (або, то, чи, хоч).
2)Сп-ки підрядності служать для виявлення характеру залежності одного речення (підрядного) від другого (головного) і разом тим для виявлення смислових взаємозв’язків між ними. Поділяються за значенням на:
1) причинові: тому що, тим що, бо, через те що;2) мети: щоб, щоби, для того щоб;3) наслідку: так що;4) умовні: якщо, як, коли б, раз;5) допустові: хоч, хоча, дарма що;6) порівняльні: мов, мовби, немов;7) часові: щойно, як тільки, тільки-но, ледве, скоро, в міру того як.
52.Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток.
Службові слова, які надають цілим речен¬ням, словосполученням або окремим словам семантичних, емоціонально-експресивних та модальних відтінків. В порівнянні із сполучниками і прийменниками, які мають певну службову функцію — виявляти відношення, що реально існують між явищами і предметами,— головною рисою часток в укр.-ій мові є їх семантико-синтаксична функція: виражати загальні логіко-смислові, емоційні і модальновольові відтінки окремого слова, словосполучення або речення в цілому. Ч-ки не слід змішувати з модальними словами й вигуками. Мо¬дальні слова більш самостійні з лексичного боку: вони виражають суб'єктивно-об'єктивне ставлення того, хто говорить, до висловленого.Вигуки самі по собі вира¬жають різні емоції і волевиявлення, тоді як частки надають певного емоційного відтінку слову, словосполученню чи цілому реченню.
Деякі частки виконують словотворчі і формотворчі функції і цим наближаються до морфем.
За значенням ч-ки поділяються на:
1) Ч-ки, що вир. Різні смислові відтінки слів і речень: а) Вказівні: ось, осьде, он, онде, от, то: Ось і дворище б) Означальні - залежно від граматичних умов, можуть виступати в
реченні то як означальні прислівники, то як частки. За функцією бувають:Словотворчі - творять нові слова: аби-, будь-небудь, де-, казна-, хтозна-, -завгодно: абихто, абиякий, абикуди, будь-хто, денебудь, дехто, казна-хто, казна-коли, хтозна-який; ч-ки би (б), же (ж), за допомогою яких утворюються сполучники якби, щоб, якже, ніж та ін. - заперечні частки не, ні, за доп. яких утв-ся заперечні займенники й прислівники ніхто, ніщо, ніколи, ніде. Формотворчі творять граматичні форми:а) би, б, - форми умовного способу: знав би, ходила б;б) хай, нехай, за - описова форма наказового способу Хай живе Радянська влада! в) –ся(-сь) - зворотні ф-ми дієслова: хотілось;г) був, була, було- ф-ми давно¬минулого часу: ходив був, ходила була, ходило було.
53.Загальна характеристика вигуків як частини мови. Розряди вигуків. Явище інтер’єктивації.
Вигук – це особлива частина мови, яка виражає емоції та волевиявлення мовця, не називаючи їх.
За походженням вигуки поділяються на первинні і вторинні. За значенням вигуки поділяються на:
-емоційні: ах!, овва!, ой боже!, матінко моя! Виражають емоції, почуття, реакцію ---мовця на факти дійсності; -спонукальні: геть!, гайда!, цить!, годі!, марш!, тсс!, стоп!, цабе!,
брись!, вйо! і под. -Виражають спонукання людей або тварин до дії; -мовний етикет: здрастуйте!, прощайте!, прошу!, спасибі!, даруйте!, будьте здорові! і под. Виражають привітання, побажання, прохання, подяку тощо.
-звуконаслідувальні – звуки, шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів: брязь!, грюк!, кап-кап!, ку-ку!, ме-е-е! і под. У мові вигуки виступають як замінники речень, на письмі обов’язково відокремлюються розділовими знаками (комами або знаком оклику), а в усному мовленні мають спеціальну інформацію.
54.Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису
— розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові. Синтаксис розмежовують на:- Синтаксис словосполучень, який установлює синтаксичні властивості окремих слів як частин мови, тобто правила їхньої сполучуваності з іншими словами;-Синтаксис речень, спрямований на дослідження типів, ознак речень, зв'язків слів і сполук у складі речень та висловлюваньОдиниці синтаксису є одиницями не лише мовлення, а й мови. Кожне конкретне речення і словосполучення будується за певним зразком. Наприклад, словосполучення слухає музику, вжите в реченні Композитор слухає музику,складається з двох словоформ: форми третьої особи однини теперішнього часу дієслова слухати (головний компонент)і форми знахідного відмінка іменника музика (залежнийкомпонент). Лексема (грец. lexis — слово, вислів)слухати в мовленні може використовуватися у різних(()ормах: слухати музику, слухай музик у, слухаючи му-Зику тощо.
|
44. Категорії особи, числа і роду дієслова. |
|
|
|
|
Категорії особи, числа і роду належать до |
|
55. Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний |
|
61.Односкладні речення та їх типи.виокремлюються кілька |
невласнедієслівних.Категорія особи виражає відношення дії та її |
зв’язок між компонентами словосполучення. |
||
типів залежно від значення і граматичної форми головного члена |
суб'єкта до мовця. Виконавцем дії може бути мовець (суб'єкт |
56. Типи словосполучень і способи зв’язку слів у словосполученні. |
||
речення: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, |
повідомлення), співрозмовник (слухач - адресат повідомлення) або |
Словосполучення — синтаксична конструкція, утворена з двох чи |
||
безособові, інфінітивні й номінативні. За способом вираження |
особа чи предмет, що не беруть безпосередньої участі в |
|
більше повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним |
|
головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні |
комунікативному акті (об'єкт повідомлення).Розрізняють три особові |
зв’язком.Словосполучення пов’язане з іншими синтаксичними |
||
(означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, |
форми в однині і три у множині. Форма першої особи передає |
одиницями (мінімальною синтаксичною одиницею і реченням),має з |
||
безособові, інфінітивні) та номінативні речення. 1. Означено-особові |
значення суб'єкта повідомлення (мовець є виконавцем дії), друга |
ними спільні й відмінні ознаки.С л о в о с п о л у ч е н н я і с л о в о . |
||
речення позначають дію, яка виконується конкретною особою. |
особа - адресата повідомлення (виконавцем є слухач), третя особа - |
Обидві синтаксичні одиниці не є комунікативними одиницями і |
||
Головний член означено-особових речень виражається лише |
об'єкта повідомлення (і не мовець, і не слухач): я розповідаю, ми |
комунікативну |
||
особовими формами дієслова:а) дієсловом у 1-й або 2-й особі однини |
розповідаємо, ти розповідаєш, ви розповідаєте; він розповідає, вони |
функцію виконують лише у складі речення. І слово, і |
||
чи множини дійсного способу.б) дієсловом у 2-й особі однини або 1- |
розповідають.Особові форми властиві дієсловам теперішнього і |
словосполучення виконують номінативну функцію, отже, |
||
й та 2-й особах множини наказового способу 2. Неозначено-особові |
майбутнього часу, а також дієсловам наказового способу. |
позбавлені предикативності. Вони є будівельним матеріалом для |
||
речення позначають дію, яка здійснюється неозначеною особою. У |
Виразниками особових значень виступають особові закінчення.У |
речення. Відмінність між словом і словосполученням полягає в тому, |
||
ролі головного члена цих конструкцій виступають: а) дієслова в 3-й |
дієслів минулого часу та умовного способу особове значення |
що словосполучення складається як мінімум із двох повнозначних |
||
особі множини(вони) теперішнього або майбутнього часу дійсного |
виражається синтаксично: я розповідав, ти розповідав, вона |
слів і є мінімальним контекстом для слова. Залежні слова в |
||
способу 3. Узагальнено-особові речення означають дію, яка |
розповідала, воно розповідало; я розповів би, ти розповів би, вона |
підрядних словосполученнях звужують обсяг позначуваного |
||
стосується узагальненої особи, будь-кого. Головний член |
розповіла б, вони розповіли б.Із категорією особи тісно пов'язана |
поняття, даючи йому точнішу назву.С л о в о с п о л у ч е н н я і р е ч |
||
узагальнено-особових речень виражається дієсловами в 2-ій особі |
категорія числа, що є теж невласне-дієслівною . Форми першої, |
е н н я . Ці одиниці є синтаксичними одиницями-конструкціями, |
||
однини рідше - множини дійсного і наказового способів: Любиш |
другої, третьої особи однини протиставляються першій, другій, |
компоненти яких пов’язані синтаксичним зв’язком. Обидві одиниці |
||
поганяти, люби й коня годувати;).За ступенем узагальнення дії ці |
третій особі множини. Категорія числа дієслів має словозмінний |
позначають розширений факт дійсності.Між словосполученням і |
||
речення поділяються на два типи. Речення першого типу |
характер. |
|
|
реченням існують істотні відмінності: |
вживаються як прислів'я і крилаті вислови повчального або |
|
|
|
а) словосполучення — номінативна одиниця, речення — |
викривального змісту:Речення другого типу передають дію або стан |
64Другорядні члени речення. Семантика та способи їх |
комунікативна, тому словосполучення входить у |
||
самого мовця. Безособовіпередають стан людини чи природи, |
вираження. |
|
|
комунікативнусистему тільки через речення;б) словосполучення |
черезбезособові дієслова(світало), через слова(немає, |
1) Означення – другорядний член речення, який вказує на ознаку |
характеризується інтонацією нази- |
||
нема),інфінітив, прислівник(тихо). 5. Інфінітивні речення вказують |
предмета, поєднується з означуваним словом зв’язком узгодження |
ііання, а речення — повідомлення;в) реченням може виступати й |
||
на можливу або неможливу, необхідну або неминучу дію.Головний |
або керування(іноді прилягання) і відповідає на питання який? чий? |
один повнозначний компонент, |
||
член в інфінітивних реченнях виражається незалежним інфінітивом |
котрий? Типи означень:- Узгоджене означення(набувають тієї ж |
а словосполучення складається як мінімум із двох;г) у реченні |
||
без частки би (б) або з нею. 6. Номінативні (називні) речення |
форми роду, числа й відмінка, що й означуване слово, а отже, |
реалізуються три основні типи синтаксичного зв’язку - |
||
стверджують наявність існування явищ, подій або предметів. |
поєднуються з ним зв'язком узгодження) можуть бути виражені: |
предикативний, підрядний і сурядний, у словосполученні — |
||
Головний член таких речень виражається іменником, займенником, |
прикметником, дієприкметником або дієприкметниковим зворотом, |
підрядний і сурядний. |
||
кількісно-іменним словосполученням, субстантивованими словами: |
займенником, порядковим числівником, кількісним числівником у |
Існує три способи граматичного зв’язку між словами: 1. Узгодження |
||
Весна. Теплінь. Жайворонки в небі (І. Цюпа); |
непрямому відмінку.- Неузгоджене означення(поєднуються з |
– це такий спосіб зв’язку, при якому залежне слово ставиться в тих |
||
|
означуваним словом зв'язком керування або прилягання) можуть |
же формах, що і головне: сміливий вчинок – залежне слово сміливий |
||
62.Речення з однорідними членами (головними і другорядними). |
бути виражені: ім.-ом у непрямому відмінку , прислівником, |
стоїть у тих же формах (ч. рід.; одн.; наз. відмін.), що і головне |
||
Засоби вираження однорідності. Узагальнювальні слова при |
інфінітивом: мистецтво міряти); дієприслівником: положення |
слово. При зміні форми головного слова відповідно змінюється і |
||
однорідних членах речення. |
сидячи;присвійними займенниками все життя їх було скорботним, |
залежне слово: сміливого вчинку, сміливим вчинком.2. Керування – |
||
Однорідними називаються члени речення, що виконують одну |
словосполученням: Канделябр на дві свічі тускло горить |
|
спосіб зв’язку, при якому залежне слово ставиться в тому відмінку, |
|
синтаксичну функцію та пояснюють той самий член речення. |
(М.Хвильовий).- Прикладка — означення, виражене ім.-ом, який |
якого вимагає слово. Наприклад, між словами словосполучення |
||
Однорідні члени речення мають такі ознаки:- займають позицію |
узгоджується з означуваним словом у відмінку й числі. Прикладка |
написаний учнями існує зв'язок керування, бо головне слово |
||
одного члена речення; - пов’язані між собою сурядним зв’язком або |
займає проміжну позицію між узгодженим та неузгодженим |
написаний вимагає, щоб залежне слово учнями стояло в орудному |
||
підрядним зв*язком;- виражають однотипні поняття;- мають |
означенням. Прикладки бувають:1 непоширені(одиничні): дерева- |
відмінку без прийменника.3. Прилягання – такий спосіб зв’язку, при |
||
переважно однакове морфологічне вираження.Однорідними можуть |
великани2 поширені: До літературного життя почав причащатись і |
якому залежне слово, маючи незмінну форму, поєднується з |
||
бути як окремі члени речення (присудки, підмети, додатки, |
молодий письменник Стефан Радченко (В.Підмогильний);3 |
головним лише за змістом. Залежними словами при цьому |
||
означення, обставини), так і цілі сполучення слів у середині речення. |
комбіновані: Дядько мій, Микита-чорнокнижник, швець і мрійник, |
виступають прислівники, дієприслівники, неозначена форма |
||
Однорідні члени речення, при яких є пояснюючі слова, називаються |
славний чоловік, все життя розповідав про ніжність... |
|
дієслова: підійти несподівано, співають ідучи, шеренга по троє, дуже |
|
поширеними.Зверніть увагу! Не належать до однорідних членів |
(А.Малишко).2) Додаток – це другорядний член речення, що означає |
швидко, згодний допомагати. |
||
речення:- слова, що повторюються з метою підкреслення тривалості |
об’єкт дії і відповідає на питання непрямих відмінків. Різновиди |
|
||
дії, множини предметів: Іде Котигорошко тим лісом, іде та й іде;- |
додатків: - Прямий додаток залежить відперехідного дієслова і може |
|
||
слова у фразеологічних зворотах: ні риба ні м’ясо, і вдень і вночі, ні |
бути виражений іменною частиною мови: * у З.в. без прийменника: |
57. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні |
||
те ні се. Узагальнювальне слово при однор.чл.реч. У реченнях з |
Червоно-вишневі зорі віщують погожий схід (А.Малишко);* у Р.в. в |
члени речення. Їх семантика та способи вираження. |
||
однорідними членами можуть бути узагальнювальні слова. |
заперечних реченнях: Але я нікому ніколи не казав неправди і зараз |
|
||
Узагальнювальне слово своїм значенням охоплює всі однорідні |
не скажу. (Григір Тютюнник);*у Р.в.зі словами жаль, шкода, треба: |
Речення, в яких є лише граматична основа, називається |
||
члени в реченні і є завжди таким же членом речення |
Жаль мені віку твого...(МаркоВовчок);*у паралельних формах Р. та |
непоширеними, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член |
||
Узагальнювальне слово може стояти перед однорідними членами |
З. в-ів. із значенням частини від цілого: з 'їсти хліб, з'їсти хліба, |
реченняпоширеними.непоширенеЛіс шумитьпоширенеНіч |
||
речення або після них. Найчастіше узагальнювальними словами |
випити молоко - випити молока.3) Обставина - другорядний член |
прийшла в місто |
||
виступають означальні та заперечні займенники: все, всі, кожний, |
речення, який характеризує дію щодо способу, міри, умови, причини |
До другорядних членів речення належать означення, додатки і |
||
всякий, ніхто тощо і прислівники місця та часу: скрізь, кругом, |
та інших особливостей її реалізації.Види: - Способу дії (як? яким |
обставини. |
||
навкруги, всюди, ніде, завжди, ніколи. Якщо узагальнювальне слово |
чином?);- Міри і ступеня(як? наскільки? якою мірою?) - Часу (коли? |
Означенняце другорядний член речення, який вказує на різні |
||
стоїть перед однорідними членами, то у вимові робиться пауза, а |
доки?відколи?) - Місця(де? куди? звідки?) - Мети (навіщо? Для |
ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? |
||
після узагальнювального слова ставиться двокрапка.Якщо |
чого?) - Причини(чому?) - Умови(за якої умови?) - |
|
скількох? скількома? на скількох?Означення можуть бути узгоджені |
|
узагальнювальне слово стоїть після однорідних членів речення, то |
Допустові(всупереч чому?) |
|
і неузгоджені.Одним із різновидів означення є |
|
перед ним у вимові робиться пауза, а на письмі ставиться тиреЯкщо |
|
|
|
прикладка.Прикладкаце означення, виражене іменником, яке дає |
однорідні члени речення йдуть за узагальнювальним словом і не |
|
|
|
предметові другу назву (Програма "Здоров'я" давно вже виходить на |
закінчують речення, то перед ними ставиться двокрапка, а після них |
65.Односкладні речення та їх типи. |
|
нашому телебаченні).Додатокце другорядний член речення, що |
|
тиреЯкщо при узагальнювальному слові є слова а саме, як-от, |
Мають лише один головний член, формально подібний до підмета |
означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я |
||
наприклад, то перед ними ставиться кома, а після них — двокрапка. |
або присудка, але не тотожний йому. Односкладні речення не |
збираю гриби).Додатки бувають прямі і непрямі.Обставина- |
||
|
потребують поповнення другим головним членом для вираження |
другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб |
||
63.Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених |
думки. Розрізняють:I.Дієслівні: - Означено-особові(точно може бути |
дії, причину, умову дії.За значенням обставини поділяються на такі |
||
членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення. |
встановлений виконавець дії або суб'єкт стану). Присудок має форму |
групи:• обставини метиобставини часу• обставини способу дії, які |
||
Відокремлення - це смислове й інтонаційне виділення другорядних |
дієслова 1ої або 2ої особи теп. і майб. Часу або наказового способу |
означають якість дії • обставини місця• обставини причини, • |
||
членів речення з метою надання їм більшої |
(можливі підмети: я,ти, ми,ви).- Неозначено-особові (виконавець дії |
обставини умови, |
||
самостійності.Загальними умовами відокремлення другорядних |
та суб'єкт стану мислиться неозначено, як невизначений загал або |
|
||
членів речененя є: а) видільна інтонація; б) порядок слів, який |
невідома людина(Можливі підмети: вони, всі, люди, ми |
|
|
|
виявляється здебільшого в інверсійному або дистантному (на певній |
всі).Головним членом виступають:1) дієслова дійсного способу у |
70.Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. |
||
відстані від опорного слова) розміщенні; в) ступінь поширення |
формі 3ої ос мн теп та майб часу: Співають пісню, боже мій, мою! |
Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх |
||
(обсяг) другорядного члена; г) смислове навантаження; ґ) характер |
(Л.Костенко);2) дієслова дійсного способу мин часу: Весілля |
функції в реченні, форми вираження. |
||
означуваного слова.За семантико-граматичними ознаками виділяють |
справляли по-старосвітському (Ю.Яновський)3) дієслова умов |
Вставні одиниці - слова, словосполучення, речення – це компоненти, |
||
такі групи відокремлених членів речення: підрядні (власне) |
способу у формі множини: - Узагальнено-особові(передає правило, |
які виконують модальну функцію, виявляють ставлення мовця до |
||
відокремлені члени і уточнювальні відокремлені члени.Підрядні |
пораду чи закономірність, що стосується кожного). (Можливі |
висловлюваної думки. Вставні одиниці можуть передавати: 1)оцінку |
||
відокремлені члени поєднуються з основним словом підрядним |
підмети: ти, ми, вони). Головним членом виступають:1) |
дієслова |
вірогідності висловлюваного (впевненість або невпевненість): може, |
|
зв'язком, а уточнювальні - пояснювальним зв'язком. Відмінність між |
дійсного способу у формі 2ої ос одн теп та майб часу: 2) |
дієслова |
мабуть, можливо, певно, напевно, видно, здається;2) логічну |
|
ними полягає в тому, що відокремлені члени речення першої групи |
наказового способу: 3) рідше дієслова в інших граматичних формах- |
впорядкованість мовлення: однак, крім того, приміром, зрештою, |
||
мають значення напівпредикативності, тобто значення другорядного |
Безособові(дія відбувається незалежно від виконавця або не має |
взагалі, отже, зокрема;3) емоційну оцінку висловлюваного: на лихо, |
||
присудка (додаткове); уточнювальні ж відокремлені члени речення |
виконавця взагалі).Головним членом виступають:1) безособові |
на жаль, на щастя, хвалити долю, на біду, чого доброго та ін.;4) |
||
слугують для пояснення, конкретизації інших членів речення й не |
дієслова (гримить, 2) |
особові дієслова в ролі безособових (у формі |
характер висловлюваного: коротко кажучи, іншими словами, так би |
|
мають значення напівпредикативності Пор.: Розганяючи тумани, |
3ої ос одн сер. роду3) |
дієслова є, було, буде, немає: І буде нам, і |
;5) вказівку на джерело інформації: по-моєму, на мою думку, |
|
сонечко вставало.Речення зі звертаннями, вставними і вставленими |
буде нашим внукам (Л.Костенко). 4) дієслівні форми на -но, -то .5) |
кажуть, за повідомленням..., за даними...;6) прагнення мовця |
||
конструкціями.Вони характеризуються специфічними |
прислівники чи інші частини мови, які перейшли до розряду |
активізувати спілкування: чуєш, знайте, бач, вірите, погодьтеся, |
||
особливостями: а) не є членами речення; б) не відповідають на |
прислівників: Інфінітивні (значення необхідності, неминучості, |
майте на увазі. Не бувають вставними слова: майже, мовби, немов, |
||
жодне питання; в) не пов'язуються з членами ні сурядним, ні |
нездатності, спонукання).Головним членом виступає:1) синтаксично |
наче, нібито, приблизно, причому, все-таки, адже, просто, тобто, |
||
підрядним зв'язком; г) деякі з них становлять речення, а інші |
незалежний інфінітив (без часток б, би2) синтаксично незалежний |
принаймні, отож, тільки та деякі інші. Вони виступають у ролі |
||
утворилися з речень із різною мірою втрати предикативності; ґ) на |
інфінітив з частками б, би: |
|
службових частин мови.Вставлені речення доповнюють, пояснюють, |
|
письмі виділяються розділовими знаками, а в усному мовленні |
|
|
|
уточнюють предметний зміст основного речення, передають |
відповідною інтонацією. Відокремлені означення.Відокремлення |
|
|
|
додаткові зауваження, не мають граматичного зв’язку з реченням, |
означень залежить від способу їх вираження, місця в реченні, а |
66.Речення з однорідними членами (головними і другорядними). |
можуть приєднуватись до основного речення сурядними та |
||
також від способу вираження того члена речення, до якого |
Засоби вираження однорідності. Узагальнювальні слова при |
підрядними сполучниками.Звертання:Слово або сполучення слів, які |
||
означення належить. Поширені означення відокремлюються, якщо:- |
однорідних членах речення. |
|
називають особу, предмет, до яких звернена мова.За формою |
|
стоять після означуваного слова, вираженого іменником.- |
Виконують одну і ту ж синтаксичну функцію і залежать від одного й |
вираження звертання поділяються на_непоширені і поширені: |
||
стосуються особового займенникастоять перед означуваним словом |
того ж члена речення, перебувають між собою у сурядному |
Слався, людино, коли по землі Йдеш ти як ратай, сіяч, будівничий |
||
і мають відтінок причинистоять перед означуваним словом, |
зв'язку.Однорідними можуть бути:• підмети: • присудки: • |
(Рил.); Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! (Т. Ш.). |
||
вираженим іменником, але відірвані від нього іншими словами. |
означення: • додатки: • обставини: Засоби вираження |
|
|
|
Непоширені означення відокремлюються: - якщо стоять після |
однорідності1) інтонація: Будь-який ряд однорідних членів |
|
||
означуваного слова, вираженого іменником, якщо перед ним є своє |
характеризується спільною ознакою — наявністю паузи між його |
|
||
означення: - перед або після означуваного слова, вираженого |
членами і логічного наголосу над кожним із них.2) сполучники |
|
||
особовим займенником.- перед означуваним словом, якщо |
сурядності — які виражають смислові відношення між |
|
|
|
непоширені означення мають відтінок причини (до них можна |
од¬норідними членами речення. - єднальні: і(й), та, і...і, ні... - |
|
||
поставити питання чому? з якої причини? незважаючи на що?- перед |
градаційні: посилення наростання чи, навпаки, послаб¬лення |
|
||
означуваним словом або після нього, якщо непоширені означення |
значення другого компонента по відношенню до пер¬шого: не |
|
||
відірвані від нього іншими словамиякщо в реченні відсутнє слово, |
тіль¬ки...а й, , так і...як: - протиставні сполучники а, але, та {але: - |
|
||
якого стосується непоширене означення. Комами не |
розділові: або, то, чи, або...або,: Узагальнювальні слова при |
|
||
відокремлюються:- два означення (виражені дієприкметниковими |
однорідних членах речення. Це назва, яка охоплює всі перелічувані в |
|
||
зворотами), що з’єднані сполучником і (й): Пробуджений ранком і |
реченні предмети, ознаки, дії або обставини. Його значення |
|
||
сполоханий дощем птах знявся з гілки й згубився у верховітті.- |
розкривається через однорідні члени речення. Узагальнювальними |
|
||
означення, що стоять перед означуваними словами і не мають |
словами найчастіше бувають зай¬менник все, прислівники скрізь, |
|
||
обставинного відтінку: Теплом дихала настояна на травах та квітах |
всюди, а також інші слова з ширшим, ніж окремі однорідні члени, |
|
||
земля. |
значенням. Узагальнювальне слово виступає таким самим членом |
|
||
|
речення, як і однорідні члени, до яких воно відноситься, і може |
|
||
|
стояти: а) або перед однорідними членами речення (тоді однорідні |
|
||
|
члени розкривають його значення); б) або після однорідних членів |
|
||
|
речення (тоді воно узагальнює значення однорідних членів): |
|
||
|
|
|
|
|
|
|
67.Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених |
|
75.Багатозначність слова. Типи лексичних значень. |
членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення. |
|
|
Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей |
У реченні значення якогось із другорядних членів може |
71Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні |
|
співвіднесеність слова з певним явмщем дійсності. Це зв’язок |
посилюватися, виділятися з боку смислового та інтонаційно. Такий |
ознаки. |
|
певного звучання з певним поняттям, почуттям, волевиявленням |
член речення кваліфікується як відокремлений. Відокремлення — це |
Класифікація складносурядних речень. Складносурядні речення. |
|
тощо. Ядром лексичного значення є концептуальне значення, також |
смислове та ритмічно-інтонаційне виділення другорядних членів |
Ознаки:Рівнозначність предикативних частин , кожна з |
|
слово може мати конотативне значення, тобто емоційні, експресивні, |
речення для посилення їхнього значення у семантико-граматичній |
предикативних частин виступає як відносно самостійна, зберігає |
|
стилістичні додатки до основного значення.Контекстуальні значення |
структурі речення. Напівпредикативна функція -відокремлений член |
значення окремого повідомлення.Предикативні частини |
|
– виникають у певних контекстах..Денотативне значення – |
речення можна трансформувати в підрядну частину складного |
поєднуються сполучниками сурядності.Ніколи один з його |
|
віднесеність слова до предмета.Сигніфікативне значення – |
речення чи в окреме просте речення. Загальні умови відокремлення |
компонентів не може знаходитися усередині іншого. Складносурядні |
|
віднесеність слова до поняття.Структурне значення – |
такі: 1) порядок слів (постпозиція чи препозиція), від якого |
реч. – це складне речення, що утворюється з двох або більше |
|
співвідношення слова з іншими словами в лексичній системі |
залежить відокремлення означень, прикладок, об-ставин; 2) |
предикативних одиниць,в яких прості реч рівноправні за змістом і |
|
мови.Пряме значення безпосередньо називають явища дійсності: |
обтяженість другорядного члена речення залежними словами |
повязані сурядним сполучником.Залежно від типів сурядних |
|
красиве обличчя.Переносне значення є вторинним, тобто похідним |
(прикметникові, дієприкметникові, прислівни кові та порівняльні |
сполучників виділяють таке різновиди складносурядних речень: |
|
від прямих, й опосередковано через прямі значення називають явища |
звороти), що зумовлює відокремлення означень, прикладок, |
складносурядні речення з єднальними, протиставними й |
|
дійсності: обличчя театру.Вільні значення. Вживання цих значень не |
обставин, додатків;3) уточнююча функція членів речення, яка |
розділовими і градаційними сполучниками.1. Складносурядні |
|
має жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне |
спричинює відокремлення означень, прикладок, обставин, |
речення з єднальними сполучниками (/, й, та, ні.,, ні, ані... ані) |
|
значення є вільним, бо воно може вільно поєднуватися з певним |
додатків;4) особливе смислове наван¬таження (виділення) члена |
виражають такі семантико-синтаксичні відношення:а) одночасності |
|
колом слів. Фразеологічно зв’язані значення – значення слова, які |
речення, що впливає на відокремлення означень, прикладок, |
дій чи явищ. У цих реченнях вживаються сполучники і (й), та, а (в |
|
реалізуються лише в певних сполученнях: біла ворона “який |
обставин.До часткових умов відокремлення належать такі:1) |
значенні /'), які самостійно не виражають це значення.б) |
|
виділяється чимсь незвичайним”. Синтаксично зумовлені значення – |
сусідство не однакових за синтаксичною функцією членів речення; |
послідовності дій чи явищ за допомоги сполучників /, а, а там, а |
|
значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції |
2) неможливість деяких зв'язаних за змістом слів входити у |
потімв) причинно-наслідкові, що виражаються за допомоги |
|
Конструктивно зумовлені значення – це такі значення, які |
синтаксичні зв'язки (наприклад, особових займенників з |
єднальних сполучників /, і тому, стали порядком предикативних |
|
реалізуються лише в певних конструкціях: грати в футбол “брати |
означеннями і прикладками).Відокремлюватися можуть тільки ті |
одиниць та інтонацієюг) умовно-наслідкові: Зумійте жити - і будете |
|
участь у грі”.БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СЛІВ Слова можуть мати не |
другорядні члени речення, що не мають тісних синтаксичних зв'язків |
живі (І. Франка)2. Складносурядні речення з протиставними |
|
одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають |
з словоформами, до яких належать. З цієї причини ніколи не |
сполучниками (а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак) |
|
багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, |
відокремлюються, наприклад, прямі додатки. |
виражають протиставні відношення, тобто предикативні частини |
|
що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим |
|
таких речень і протиставляються за змістом. Ці речення |
|
предметам чи явищам. |
|
68.Відокремлені узгоджені означення, прикладки. Способи їх |
характеризуються своєрідною будовою: вони складаються тільки з |
|
|
вираження. Якшо означення стоїть безпосередньо перед |
двох предикативних одиниць: Ти гукай не гукай, а літа не почують |
76.Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха). |
означуваним іменником (або перед сполученням прикметника з |
(Б. Олійник); Слова - полова, але вогонь в одежі слова -безсмертна, |
|
Метафора – це тип переносного вживання слова, що грунтується на |
іменником) і не має обставинного відтінку, то воно не |
чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко)3. |
|
подібності тих або інших ознак, властивостей предметів на істоти |
відокремлюється: Омиті росами квітки розтулюють повіки. Не |
Складносурядні речення з розділовими сполучниками (або, чи, чи... |
|
або навпаки.Метафора може бути побудована на: Подібності |
відокремлюється одиничне непоширене означення, яке стоїть |
чи, то... то, чи то... чи то, не то. .. не то) виражають розділові |
|
форми.Подібності кольору. Подібності властивості:Подібності вияву |
безпосередньо після означуваного іменника, якщо воно не має |
відношення несумісності, взаємовиключення та чергування дій або |
|
почуття.С |
– це перенесення |
обставинного відтінку: В інших випадках узгоджене означення |
явищ.4. Складносурядні речення з градаційними сполучниками (не |
назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, |
звичайно відок¬ремлюється, зокрема якщо воно:а) стосується |
тільки.., але й; не тільки..., а й; не лише ..., але й; не лише..., а й) |
|
які межують між собою, перебувають в органічному зв’язку.Назва |
особового займенника я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони або |
виражають відношення між більш значним в одній частині і менш |
|
може переноситися:1) з умістища на вміст або об'єм вмісту «блюдо» |
зворотного себе: б) поширене й стоїть після означуваного слова: в) |
значним в іншій. В основі градаційних відношень "лежить |
|
- «велика тарілка», 2) з матеріалу на виріб з нього, 3) з місця |
від означуваного слова відділене іншими членами речення. г) має |
підкреслений контраст між двома ситуаціями"74. Це конструкції |
|
населеного пункту на сукупність його жителів або пов'язану з ним |
обставинний відтінок (до нього, крім питання який?, можна |
закритої структури з парними сполучниками, перший компонент |
|
подію, 4) з форми вираження змісту на сам зміст, 5) з галузі знань, |
поставити ще питання чом у? за якої умови? незважаючи на що?, і |
яких перебуває у першій частині, другий -у другій: Не тільки той |
|
науки на предмет науки і навпаки;6) з соціального заходу на його |
стоїть воно переважно на початку реченняДва або більше |
поет, що засіває віршами папір, але й той, що має в душі радощі й |
|
учасників 7) з соціальної організації на сукупність її співробітників |
непоширених означень після означуваного слова обов'язково |
тривогу хліба, радощі й тривогу людини (М. Стельмах). |
|
та приміщення 8) з цілого на частину і навпаки, 9) з емоційного |
відокремлюються лише тоді, коли перед означуваним словом уже є |
|
|
стану на його причину, 10) ім'я автора може використовуватися для |
узгоджене означення На письмі відокремлені означення звичайно |
72.Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні |
|
позначення його творів або створеної ним моделі, стилю. Синекдоха |
виділяються з обох боків комами. Але якщо автор хоче надати їм |
ознаки. Класифікація складнопідрядних речень.Складнопідрядним |
|
– тип перенесення назви частини на назву цілого, і навпаки. Як і |
особливого значення, то вони виділяються тире: Мій стан був |
називається таке складне речення. В якому одне просте речення за |
|
метонімія, синекдоха грунтується на понятті суміжності, але |
подібний до сну — тяжкого, болючого, тим більш болючого, що без |
змістом граматично залежить від іншого і з’єднується з ним за |
|
специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру – |
мрій . Відокремлення прикладок.У відокремленні прикладок є багато |
допомогою підрядного сполучника або сполучного слова. |
|
загальніша і конкретніша назви: Він скрізь руку має, а ми що? Стара, |
подібного до відок¬ремлення звичайних узгоджених означень. |
складається з головного речення і одного або кількох підрядних, що |
|
необачна голово! Схаменись! |
|
Проте для виділен¬ня відокремлених прикладок частіше |
пояснюють головне в цілому або один з його членів. За будовою |
|
|
використовують тире.Коли прикладка поширена і стоїть після |
вони, як відомо, поділяються на прості (що, як, щоб, якщо, якби, хоч, |
77.Види зміни обсягу вторинного значення (розширення, |
власної назви |
ніж, мов,чи та ін.) і складені (через те що, тому що, у зв'язку з тим |
|
звуження, зсув значення).Основою цих механізмів зміни значення є |
|
що, дарма що та ін.).Сполучні слова є повнозначними словами, вони |
|
різні процеси, але той факт, що переосмислення проходить умежах |
69.Відокремлені обставини та способи їх вираження. |
виступають членами підрядного речення. Означальні – який і т.п. |
|
однієї понятійної сфери, дозволяє розглядати три типи семантичних |
Уточнювальні члени речення. |
хто саме, що саме.Підрядні означальні речення з’єднуються з |
|
відношень під однією рубрикою. Під звуженням значення |
Відокремлюються обставини, виражені дієприслівниковими |
головним з допомогою сполучних слів (займенників і прислівників) |
|
розуміється звуження обсягу сигніфіката слова: слово, що спершу |
зворотами, одиничними дієприслівниками, прислівниками та |
який, котрий, чий, де, куди, звідки, коли і підрядних сполучників що, |
|
позначалокатегорію, в результаті зрушення значення починає |
іменниками в непрямих відмінках. Відокремлюються: поширені |
що, ніби, наче, як До підрядних означальних близькі займанниково- |
|
номінувати підкатегорію. Вихідне і похідне значенняперебувають у |
обставини, виражені дієприслівниковим зворотом, що стоять у будь- |
означальні підрядні, що відносяться до члена речення. Підрядні |
|
родо-видових відношеннях. Звуження значення можна вважати |
якій позиції щодо пояснюваного слова (дієслова-присудка.•поширені |
з’ясувальні речення відповідають на питання непрямих відмінків |
|
мовно-семантичним відповідником дедукції – однієї з основних |
обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на, на |
уточнюють зміст тих слів у головному реченні, які означають різні |
|
мисленнєвих тенденцій, що полягає у русі думки від невизначеності |
випадок, залежно від, згідно з, відповідно до та іннепоширені |
вияви сприйняття, мислення , почуття (радіти, бажати, щасливий, |
|
до визначеності змісту, від знання загального правила до знання про |
обставини, виражені одиничними дієприслівниками: Поспішаючи, |
шкода). Підрядні речення ступеня і способу дії уточнюють спосіб дії |
|
якийсь конкретний факт, який підпадає під дію цього правила. |
кудись ховаються останні тужи, й гуки довгої літньої днини. Можуть |
або ступінь дії, про яку говориться в головному реченні, і |
|
Процеси, результатом яких є збільшення обсягу сигніфіката, |
відокремлюватися обставини, які уточнюють значення попередньої |
відповідають на питання як? Яким способом? У якій мірі? |
|
називаються розширенням (генералізацією).Розширення значення – |
обставини: Не відокремлюються: одиничні дієприслівники, що |
Наскільки? за допомогою сполучників як, що, щоб, ніби, мов, чим – |
|
це мовна паралель індукції – розумової операції, що полягає у русі |
означають спосіб дії: обставини, виражені дієприслівниковими |
тим та сполучних слів як скільки, наскільки. Підрядні порівняльні |
|
думки відконкретного до абстрактного, від знання одиничних або |
зворотами, що є фразеологізмами: Уточнюючі члени речення, на |
речення не слід плутати з порівняльними зворотами, які не мають |
|
окремих фактів до знання загального правила. І звуження, і |
відміну від відокремлених другорядних членів, вживаються не для |
присудків і є членами простого речення. Підрядні речення місця |
|
розширення значення передбачають тільки зміну обсягу вихідного |
підсилення їхньої смислової ролі, а для конкретизації змісту, |
вказують на місце дії, про яке говориться в головному реченні, і |
|
поняття без будь-яких оцінних “домішок” до значення деривата. |
вираженого іншими компонентами речення. бути і поширеними, і |
відповідають на питання де? куди? звідки? З головним реченням |
|
Розширення значення – менш розповсюджений семантичний процес, |
непоширеними. Уточнюючими найчастіше бувають обставини місця |
вони з’єднуються сполучними словами де, куди, звідки. У головному |
|
ніж звуження, оскількиспеціалізація, з когнітивного погляду, є менш |
і часу. Стосуються вони таких же обставин, але більш широких за |
реченні сполучним словам відповідають вказівні слова там, скрізь, |
|
трудомістким, ніж генералізація, мисленнєвим процесом. Це |
значенням, уточнюють їх, відповідаючи на питання де (звідки, куди) |
звідти, туди..Підрядні речення часу уточнюють час дії, про яку |
|
пояснюється тим, що вона (спеціалізація) базується на дедукції, |
саме? коли саме?: Рідше уточнюючими членами речення бувають: |
говориться в головному реченні, і відповідають на питання коли? З |
|
простішому, у порівнянні з індукцією, логічному механізмі. Зсув, так |
обставини способу дії: • означення: •додатки: Уточнюватися |
якого часу? До якого часу? Як довго? Підрядні речення часу |
|
само, як розширення і звуження, базується на індукції та дедукції. |
можуть і головні члени речення: •підмети. •іменні частини |
з’єднуються з головним до допомогою сполучників і сполучних слів |
|
Але під час зсуву, крім логічного механізму, задіюється |
присудка:; •дієслівні присудки: |
коли, як тільки, поки, доки, ледве, в той час як, в міру того як. У |
|
асоціативний механізм, який наближає зсув до метафори. |
|
головному реченні деякими з названих сполучників і сполучних слів |
|
|
|
81.Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. |
відповідають вказівні слова тоді, відтоді, доти. Умовні – за якої |
78.Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія, |
Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних |
умови, при якій умові.Допустові – незважаючи на що.Причини – |
|
критерії їх розрізнення. |
|
рядів. |
чому, з якої причини, через що.Кома – одночасність або часова |
Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім |
Багатство кожної мови визначається наявністю в ній синонімів. |
послідовність.Крапка з комою – поширені і менш зв’язані між собою |
|
різні значення.Їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса |
Лексичні синоніми - це слова, близькі або тотожні за значенням, які |
за змістом.Двокрапка – 2-е розкриває, доповнює зміст 1-го; 2-е |
|
«запле¬тене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька |
по-різному називають той самий предмет, явище, ознаку, процес та |
вказує на причину в 1-ому. |
|
смуга суходолу в морі, річці». Зовнішньо омонімія подібна до |
ін. Однакові за значенням та емоційно-експре¬сивним забарвленням |
|
|
полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням |
слова мають назву абсолютних. Ідеографічні (значеннєві) синоніми, |
73.Безсполучникові складні речення. Класифікація |
|
це різні явища.Кожне переносне значення багатозначного слова |
позначаючи той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін., |
безсполучникових речень. |
|
обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням. |
відрізняються окремими елементами своїх значень. Синоніми, які |
Складне речення, частини якого поєднані між собою лише за |
|
Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні |
різняться елементами значень та емоцій¬но-експресивним |
допомогою інтонації — без сполучників і сполучних слів, |
|
(часткові).Повні омоніми збігаються в усіх граматичних |
забарвленням і є характерними для певного стилю, називаються |
називається складним безсполучниковим.У складному |
|
формах).Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних |
стилістичними. Морфологічні синоніми – це варіанти граматичних |
безсполучниковому реченні немає головного й залежного речень, і |
|
форм.До омонімічних явиш у мові належать також: омофони — при |
форм слів на позначення того самого поняття: співає-співа, літає- |
все-таки між його частинами можуть бути різні смислові зв'язки. |
|
однаковій вимові мають різне написання: '' |
кленок — клинок, греби |
літа. Обидва компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду |
Залежно від цього складні безсполучникові речення поділяють |
— гриби; сюди слід віднести й синтаксичні омо¬німи — однакові |
літературної нормативності, але другий з обмеженим діапазоном |
на:речення з відносно рівноправними, незалежними одна від одної |
|
звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням |
вживання(поезія, розмовна мова). Приклади морфологічних |
частинами: речення з відносно залежними частинами, одна з яких |
|
слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, |
синонімів: 1)повні-короткі, стягнені-нестягнені форми якісних |
пояснює, доповнює іншу. Складні безсполучникові речення з |
|
омографи — при однаковому написанні мають різну вимо¬ву |
прикметників: зелен-зелений, зелена-зеленая; 2)проста і складена |
відносно рівноправними частинами можуть виражати:а) |
|
(різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід; |
форма вищого і найвищого ступенів порівняння: добріший-більш |
одночасність подій:б) послідовність подійв) рівнозначність подій (у |
|
омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній |
добрий; 3)форми дієслів недоконаного виду майбутнього |
поетичному мовленні): такі речення, як правило, мають однотипну, |
|
граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і |
часу(проста й аналітична): писатиму-буду писати; 4)відмінкові |
паралельну побудову і становлять замкнений ряд.Складні |
|
поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).У мові |
форми іменників, прикметників, займенників, числівників: |
безсполучникові речення з відносно за¬лежними частинами |
|
омоніми найчастіше з'являються внаслідок запози¬чень. Полісемія – |
давальний і місцевий відмінки(батьку-батькові, на синьому-на |
об'єднують по дві предикативні частини і, таким чином, становлять |
|
наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова |
синім), орудний відмінок(іменемім’ям). Синтаксичні синоніми - це |
замкнений ряд. Вони найчастіше виражають:а) причиново- |
|
відповідно до різних контекстів. |
|
граматично різні конструкції, що виражають ту саму думку. Такими |
наслідкові відношення: Не кидай іскру в солому, і сама згорить, і |
|
|
можна вважати: 1)сполучникові та безсполучникові речення: Рада б |
село спалить. Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне. б) |
79.Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи). |
зірка зійти, та чорна хмара заступає.- Рада б зірка зійти-чорна хмара |
умовно-часові відношення: Минали дні — брат не по¬вертався. |
|
Від багатозначних слів відрізняють омонімислова, які мають од- |
заступає; 2)складнопідрядні й прості речення з дієприкметниковим і |
Прийде осінь — у засіках буде хліб золотий .в) з'ясувально- |
|
накове звучання й написання, але зовсім різні значення. Наведені |
дієприслівниковим зворотами: На обрії устали ліси, занурені в небо |
доповнювальні відношення: Наука — не пиво: в рот не наллєш. |
|
лексичні омоніми є повними, тобто збігаються в усіх своїх формах. |
по пахви, обсипані пилом роси.-На обрії устали ліси, що були |
Всім же ясно, навіть дітям: земля велика .г) зіставно-протиставні |
|
Серед неповних омонімів розрізняють омофони, омофор¬ми й |
занурені…; 3) пряма й непряма мова; 4) словосполучення і речення: |
відношення: Не русалонька блукає — то дівчина ходить.Складні |
|
омографи. Омофони - це слова, які вимовляються однаково, але |
зошит учня –учнівський зошит, високоросла людина-людина |
безсполучникові речення емоційніші, інтонаційно багатші, ніж |
|
мають різні значення й написання. Наприклад: Гончар - гончар, |
високого зросту; Я не сплю.-Мені не спиться.Окремий різновид |
складносурядні й складнопідрядні. Тому вони частіше вживаються в |
|
Роман - роман, час мине [ми(е)не] - знайти мене [ме(и)не], пресувати |
синонімів становлять фразеологічні синоніми-варіанти |
розмовному та художньому стилях, ніж у науковому й діловому.У |
|
[пре(е)сувати] папір - при-сувати [при(и)сувати] стіл до вікна. |
фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: |
складних безсполучникових реченнях важливу роль відіграє |
|
Омоформи - слова, що збігаються лише в одній або кількох формах. |
говорити-плескати язиком, ляпати язиком, молотити язиком. |
інтонація — саме завдяки їй передаються різні відтінки зв'язку між |
|
Здебільшого вони належать до різних частин мови. Омографи - |
Багатство синоніміки в мові – одна з основ розвитку її високої |
окремими частинами складного речення. На письмі інтонація |
|
слова, що пишуться однаково, але мають різне звучання і значення: |
культури. |
відображається за допомогою розділових знаків: коми, крапки з |
|
мала щастя - мала дитина, високий насип - насип насіння, довгі коси |
|
комою, двокрапки, тире. |
|
- дівочої коси і коси траву; від зорі до зорі - вечірні зорі. |
|
|
|
|
|
|
|
80.Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів.
Пароніми (від гр. para - біля й опута - ім’я) - слова, близькі (не однакові!) за звучанням, але різні за значенням і написанням. Напри¬клад: Громадський, -а, -є. Який стосується суспільства, грома¬ди чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві або пов’язаний із суспільно корисною діяльністю: Відомий український поет і перекладач Дмитро Павличко є вод¬ночас активним громадським діячем. Громадянський, -а, -є. Який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: Найсвятіший грома¬дянський обов’язок - захист своєї Вітчизни. До найбільш поширених паронімів належать: абоне¬мент - абонент, винахідливий - винахідницький, вирі¬шення - рішення, висвітлювати - освітлювати, книж-ковий - книжний, людний - людяний, талан - талант, україніка - україністика та ін.
85.Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго.
За особливостями функціонування слова в українській мові поділяються на такі, що вживаються без обмежень у спілкуванні (загальновживана лексика), та слова обмеженого вживання (спеціальна лексика). До складу загальновживаної лексики входять слова, які використовуються усіма носіями мови і позначають поняття, пов'язані з повсякденним життям: земля, вода, двері, косити, любити, тисяча, мати, совість тощо. Вживання спеціальної лексики обмежене професійною діяльністю людей, соціальними ознаками або територією проживання (діалектним ареалом).Спеціальна лексика української мови за сферами вживання містить: діалектну лексику; термінологічну та професійну лексику; жаргонну й арготичну лексику. Діалектизми - це слова, вживання яких обмежене територією певного наріччя (діалекту). Українська мова має три наріччя: північне, південно-західне та південно-східне. Кожному з них притаманні особливості лексичного, фонетичного, синтаксичного харак і еру. Терміни (від лат. межа, кінець ) - слова або словосполучення, які позначають поняття спеціальної галузі науки, знання, діяльності {косинус, підмет, валентність). У межах окремих галузей терміни об'єднуються в системи з певними закономірностями внутрішньої організації - термінології. Так, існують мовознавча, математична, юридична, спортивна термінології тощо. Професіоналізми - слова або словосполучення, які безпосередньо пов'язані з професією або родом діяльності людини і можуть бути нерозумілими за межами певного професійного середовища: петит (із друкарської справи), блокада, голковколювання, стінка (зі спортивного словника).Жаргонізми - слова, які вживаються у процесі спілкування людей, об'єднаних спільністю інтересів, діяльністю, соціальним станом тастатусом: читалка - бібліотека, хвіст – академзаборгованість.Арготизми (від фр. - замкнутий) - слова, що умовно прийняті та втаємничені для спілкування окремої соціальної групи, яка пригне зробити свою мову (арго) незрозумілою для інших: курганити-грати, курашник - музика, дикона - десять (із лірницького арго).
86.Класифікації фразеологізмів (класифікація В.В.Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо).
Фразеологізм – відтворювана одиниця мови з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом і структурою.Фразеологічні зрощення — одиниці, у яких цілісне значен¬ня ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити — говорити нісенітниці, байдики бити — ледарювати.Фразеологічні єдності — одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване переносним значенням 'їхніх компонентів: три мати камінь за пазухою — приховувати злобу, грати першу скрипку — бути головним.Фразеологічні сполучення — одиниці, у яких цілісне зна¬чення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: взя¬ти слово, зачепити гордість, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, страх бере, Фразеологічні вирази – стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються повністю зі слів із вільним значенням. Це прислів’я, приказки, афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки й культури: Не все те золото, що ближчить.
87.Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
Основні джерела фразеології: запозичені слова, нові терміни і поняття, поетичні неологізми, морфологічним способом додавання префіксів, слова з іншими значеннями.Фразеологія укр.ої мови за своїм походженням – неоднорідна. Найбільше в ній фразеологічних одиниць народного походження: прислів’я та приказки), жартівливі вирази. в українській літературній мові поширена фразеологія й з інших джерел, а саме:а) Вирази виробничо-професійного походження б) Переклади влучних виразів політичних діячів і вчених. в) Крилаті вирази українських письменників: г) Переклади крилатих виразів російських письменників: д) Переклади крилатих виразів зарубіжних письменників. є) Переклади російських та іншомовних фразеологічних зворотів є) Переклади античних ходячих висловів ж) Окремі біблійні і євангельські вислови, засвоєні з церковно¬слов'янської мови.
88.Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку.
Лексикографія – розділ млвознавства, який займається теорією і практикою укладання словників. Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію. Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, типи словникових визначень, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної інформації.Практична лексикографія забезпечує навчання мови – як радної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.Серед основних проблем, вирішення яких наразі стоїть перед вітчизняною лексикографію, потрібно виділити наступні.1.Переважні більшість перекладів неслов'янської літератури нині робиться з російських видань – через незнання інших мов, відсутність перекладацького досвіду, брак часу тощо2.Якщо до набуття незалежності головне право на видання лексикографічної літератури мало видавництво «Наукова думка», то в наш час до справи докладають рук всі, кому не лінь. А через відсутність належного контролю за якістю виданого матеріалу та законодавчих норм про авторські права, на полицях книжкових магазинів з'являються численні видання сумнівної кості та майже неприкриті передруковки із вдалих праць попередників.3.Попри порівняно велику кількість назв сучасних словників, що їх видають найрізноманітніші видавництва, їхні тиражі зазвичай недостатні для забезпечення нагальних потреб, а їх лексична база нерідко значно відстає від стрімкого розвитку мови з радянських часів
82.Поняття активної та пасивної лексики. Історизми, архаїзми.
Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.. Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми. Архаїзмами у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучас¬ній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П'ять: 1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: 4. Лексикофонетичні архаїзми від сучасних назв різнять¬ся однією чи двома фонемами5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д.
83.Лексика української мови з погляду походження.
Власне українська лексика - це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. До них можна віднести: людина, держава, громада. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншими, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми вишня, огірок, лимон, м'ята, Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.Більшість сучасних українських імен осіб є також запозиченнями. Втративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова. Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не характерні для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. На фоні української лексики легко виділяються старослов'янізми. Вони мають:а) звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, ере, еле: врата, глава, брег, благо, град, злато; б) початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність; в) іменникові суфікси -тель, - ство: учитель, мислитель, братство; г) префікси воз-, со-, перед-: воздвигнути, возлюбити, воздати, возрадуватися, соратник, премудрий, преподобний; д) суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.
84.Лексика української мови з погляду вживання.
До активно вживаноїлексики належать не лише загальновживані слова без помітної застарілості чи новизни, а й терміни, професіоналізми, які мовець вживає, розуміє і розпізнає. слід розрізняти поняття активно вживана лексика й активний запас слів окремих носіїв мови.До пасивної лексики належать застарілі слова (історизмита архаїзми) і нові слова, що ще не набули у мові загальновживаного характеру, — неологізми.У складі застарілих слів виразну групу становлять історизми — слова, які вийшли з активного вжитку в сучасній українській мові у зв’язку з тими змінами, які відбулися в суспільно-політичному, економічному, духовно-ідеологічному, культурно-освітньому житті українського народу. До історизмів належать, зокрема, такі основні тематичні групи назв:На відміну від історизмів, архаїзми позначають предмети в широкому розумінні, явища, ознаки, дії, процеси, які існують у різних сферах стосунків і відносин, між людьми, у побуті, духовноматеріальній культурі сучасного суспільства, однак мають інші назви, а отже, виступають як синонімічні відповідники останніх. У їхньому складі можна виділити кілька груп: Слова-неологізми, які утворено від питомо українських або давно засвоєних запозичених коренів за допомогою властивих українській мові словотвірних засобів, з часом поповнюють загальномовний словник, а отже, набувають ознак загальновживаних слів. Саме тому слова сприймаються як нові доти, доки вони повністю не засвоїлися як активно використовувані та не набули загальновживаного характеру.
74.Пряма мова. Непряма мова.
Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін. Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить. пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно без допомоги сполучників.Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всередині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову. Пряма мова завжди береться в лапки. Вживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні. Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка: Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире. Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:1.
слова автора всередині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире 2.слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У такому разі перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире. Якщо слова автора, які містяться всередині прямої мови, вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись, то після них вживається двокрапка і тире. Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою е складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов: якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням,вживається сполучник що: якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності,вживається сполучник ніби; якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб: якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників,вживається сполучник