21. Атомістика Демокріта

Діючи в напрямку пошуку першопочатків, як натурфілософи, спираючись на наївний числовий атомізм піфагорійців, і відштовхуючись від неможливості небуття і множинності у елеатів, Демокріт створює вчення про атоми – неподільні першооснови. Основні положення атомістики Демокрита: 1. З нічого нічого не буває: ніщо з того що є, не може бути знищено.Всяка зміна є тільки з'єднання і поділ частин.

2.Ніщо не відбувається випадково, але все відбувається по деякій причини і необхідності.

3.Нічого не існує, крім атомів і порожнього простору, все ж інше є думка.

4.Атоми невидимі оком, нескінченні в числі і нескінченно різні за формою.

5.Різниця всіх предметів залежить від відмінності їх атомів в числі, величині, формі і порядку. Якісної відмінності атомів не існує. Атоми не мають «внутрішнього стану»; вони діють один на одного за допомогою тиску і удару.

6.Душа складається з дрібних, гладких і круглих атомів, подібних атомам вогню. Ці атоми самі рухливі, від їх руху,проникаючого через все тіло, відбуваються всі явища життя.

Усі тіла за Демокрітом складаються з будь-якого великого, але кінцевого числа атомів. Атом - центральне поняття теорії Демокріта. Атом, дослівно, те, що неможливо розрізати,розсікти. Саме пояснення фізичного світу розуміється атомістами як вказівка на механічні причини всіх можливих змін у природі. Всі зміни розуміються як результат руху атомів, їх з'єднання і роз'єднання, причому якості предметів, які чуттєво сприймаються, пояснюють тільки формою, порядком і розташуванням атомів. Характерною особливістю античного атомізму як методу збирання цілого з частин є те, що при цьому ціле не мислиться як щось дійсно єдине, що має свою особливу специфіку, яка не зводиться до специфіки складових його елементів. Він мислиться як складене, а не як ціле у власному розумінні слова. Демокріт не визнає якісної своєрідності новоутворення (суміші - міксіс), за що його критикують Платон і Аристотель.

22. Класичний сократівський період. Суть цього періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. У цей час виникає го¬стра потреба в розвитку інтелектуального рівня особистості. Лю¬дей, які за гроші навчали різноманітним наукам, риториці, логіці мислення, стали називати софістами (учителями мудрості). Го¬ловним своїм завданням софісти вважали вміння зробити слабко¬го (зазвичай у суді) сильним і непереможним, що, зрештою, сприяло розвитку ідей філософського релятивізму (принципу від¬носності людських знань). Людина є мірою всіх речей. Людина ви¬значає буття, а все інше відкидається як непотрібне, усе буття не об'єктивне, а суб'єктивне й плинне як у просторі, так і в часі. Го¬ловним предметом філософського мислення софістів усупереч натурфілософській традиції стає людина, її діяльність, поведінка й мислення.

Сокра¬та вважають засновником автономної філософської етики.

Платон— засновник ідеалістичного напряму філософії.

23. Єдність та відмінність софістичної філософії та філософії Сократа. Поняття релятивізму.

Блискуче володіючи мистецтвом спору, Сократ принципово протиставляв себе софістам-суперечникам, а свої бесіди – софістичним спорам та словесним сперечанням. У їх поглядах на світ було як спільне, так і принципово відмінне. Спільним було прийняття ідеї Протагора про людину як „міру” усіх речей та уявлення про центральне питання філософії як питання про сутність людини, її місце та призначення у світі. Сократ і софісти не погоджувались у питанні існування об’єктивних істин. Софісти вважали, що достовірних людських знань та об’єктивних істин немає. Сократ же вважав, що завжди є дещо, що об’єднує людей та може бути виражене єдиним поняттям або ідеєю, тобто об’єктивні істини існують і можуть бути пізнані. Процес та „технологія” філософської бесіди у софістів та у Сократа також кардинально відрізнялись.Софістичний спір націлений на досягнення зовнішнього ефекту перемоги над опонентом; при цьому софіст-суперечник, ігноруючи сутність справи та заперечуючи об’єктивний характер істини, користується різноманітними словесними хитруваннями та вивертами. Для Сократа ж бесіда – це діалогічна форма обговорення відповідного предмету та пошуку істини. Спосіб вести бесіду, обраний Сократом, оснований на діалектиці. Діалектика для Сократа – це філософське мистецтво вести розмірковування. Діалектик – це той, хто уміє ставити питання і давати відповіді. Ті, хто веде бесіду, прагнуть прояснення проблеми, що постала, пошуку істини. У софістів же „діалектика” стала мистецтвом спору – еристикою, риторичним мистецтвом переконувати, технікою словесної еквілібристики, тим, що ми нині називаємо маніпуляцією. Еристик, відстоюючи свою правоту, будь-якими засобами заперечує іншу точку зору. Для нього важлива не істина, а перемога у спорі. Релятивізм (з грецької - релятивний, відносний) - теоретико-пізнавальна концепція, яка виходить з однобічного з'ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. Релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Релятивізм використовується в софістиці в якості вихідної гносеологічної позиції, що дозволяє при вмілому, навмисно неправильному побудованому міркуванні, майстерно виданому за істинне, ввести людину в оману. Прикладом такої хитрої виверти є софізми і зокрема стародавній софізм "Рогатий": "Те, що ти не втратив, ти маєш, чи ти не втратив роги; отже, ти їх маєш".